Про внутрішню кухню УСЛ, або як не варто будувати організацію.

Історія лівого руху багата на різний досвід організаційного будівництва: правильних підходів (ленінські принципи та дисципліна), так і невдалих, що приходили до власного занепаду. Упередження вцілілого заставляє нас часто звертати увагу тільки на вдалі підходи і брати з них приклад, при цьому забуваючи як в свій час кожен із підходів страждав від певних вад і не виглядав єдиним переможним на фоні решти. Лише подальший історичний розвиток показує правильність того, чи іншого шляху в конкретному контексті. Задача полягає в тому, щоб звернути увагу в першу чергу на вади та шукати їх вирішення. Наша нова епоха створює не тільки нові можливості для пропаганди за допомогою інтернету, але й нові виклики і проблеми, з якими стикаються соціалісти. Тому тут ми проведемо науковий аналіз феномену УСЛ, як яскравий приклад організації, що формувалася виключно за рахунок соціальних мереж. Висвітлимо явні негативні вади, що призвели до розпаду УСЛ. Виведемо уроки та проблеми, які варто уникнути надалі.

Як відомо, УСЛ не слідує не те щоб демцентралізму, але й будь-якій дисципліні. Організація обмежувалася збором близько 50-60 людей в одному "оргчаті" серед яких половині було наплювати на участь. Вся структура вибудовувалася одноосібно Верником на базі виведених ним принципів, яких дотримуються всі (гласно, чи не гласно):

I. Вербування та рекрутинг

Яким чином люди потрапляють в УСЛ? Досить рідко люди приходять до УСЛ... Навпаки, це УСЛ приходить до них і стукає в двері в особі Верника немов "свідка Єгови". Верник володіє феноменальною пам'яттю та уважністю щодо "ноунеймів з тєлєграм чатіка", як він сам висловлюється. Здатен запам'ятовувати імена та характеристики, згодом вводити людину під свою зону впливу методом розсилки та інтервального "нав'язування" в лс. Основними умовами вступу в УСЛ являються:

• (А) Висловити жест "підтримки" до його Маніфесту, при цьому не потребується нічого більше знати;
• (Б) Пройти через руки Верника та вести з ним розмову, щоб довести власну піддатливість до його впливу.

Перша умова призводила до прийняття в організацію всіх кого попало, навіть людей далеких від марксизму. Пропозиція умови вступу тільки через гурток або відповіді на ряд питань Верником ветувалася, як занадто "сталіністська". Таким чином прихід в УСЛ тільки через руки Верника знатно підвищував вплив і вагу його слова в організації. При чому якщо людина була запрошена через когось іншого крім самого Верника, то за нею повинен був йти пильний "догляд". Саме такий вплив врятував дупу Верника при розколі та уникнув перехід абсолютної більшості на сторону заколотників. Як? Більшість організації являлась пасивною, а до групи заколотників не приєдналася відмовкою "Я вас добре не знаю, а от Верник мене в чат додав, я тут тільки заради цього діда сиджу", тобто голосувала не розумом, а дупою.

В будь-якого марксиста може постати питання доцільності набору буквально кого небудь, якщо ж організація, в ленінському розумінні, повинна формувати авангард робочого класу. Тоді як упор був на кількість в шкоду якості. На це є своє пояснення: "Від баласту до активу один крок, так і навпаки." Верник ©. Таким чином існували "острівки" активного ядра УСЛ, яке займалося редагуванням, але часто не бачачи ніякого фідбеку від своїх "співпартійців", покидали організацію.

II. Фракційність

УСЛ "славиться" тим, що поділяється на численні фракції, серед яких існують, або існували в різний час: фракція щурів (посадисти), ЧФ (анархісти), УРВФ (нацкоми), Ліва Альтернатива, "Гачі-НКВД", в процесі формування були ще полпотівці, тітоїсти, соцдеми і т.д. В марксиста виникає резонне питання з якого такого казусу відбувається настільки концентроване роздолля по волі та з дозволу Верника. Коли ж різні табори в соціалістичному русі претендують на "універсальність", заперечують догматизм та ідеологізованість (троцькісти та революційний комунізм, сталіністи та "праведний марксизм-ленінізм"). Зовсім не вдаючись в деталі цього одвічного диспуту та пошуку тих, хто тут має рацію, ми можемо з впевненістю сказати, що жоден табір не погодиться з фракційністю Верника. Адже Верник робить навпаки: плодить роздробленість та займається створенням мікросект на базі власної організації. Нічим іншим як шкідництвом з середини це назвати не можна. Фракційність також стала однією з причиною розколу, адже одна з фракцій (УРВФ) беззаперечно приєдналася та сприяла йому.

Постає тепер питання, як Верник мотивує з власної подачі створення фракційності, яким чином організація взагалі існувала весь цей час і не розпалася остаточно.

Верник обґрунтовує це своєю незгодою з рішенням Х з'їзду РКП(б) 1921 року, де Ленін і Троцький заборонили фракційність. Згідно з Верником, таке рішення згодом зіграло проти них самих, коли Троцький виступив зі сторони Лівої опозиції, що з точки зору рішення минулого з'їзду було підривом єдності партії. Таким чином, виводить Верник, фракції завжди мають бути. Зразу бачиться поверхневий підхід до партбудівництва із розглядом проблеми поза рамками історичного контексту. Протягом розвитку партії, фракції виникали в результаті розбіжностей по відповіді на виклики та важливі питання, які їм підкидувала історія. Тоді як в УСЛ, фракції утворюються не у відповідь на розбіжності, а ростуть немов у повітрі та створюються самим "вождем" Верником. Фракції відображають феномен, як ми його сьогодні можемо назвати, рольових ігор та пошуку "унікальних" самоідентифікацій. Тобто являються субкультурними групами, як ви вже могли переконатися з їх назв та "ідеологій". Даному стану речей Верник потакає, а можливість для юнака зіграти роль унікального нацкома України у "важливій" організації доволі забавляє.

Таким чином ми підходимо до відповіді, як УСЛ досі не розвалилася на фракції. Адже фракції не являються самостійними:

• Фракції створюються Верником, або при його сприянні. Це проглядається через "допомогу" у написанні "Маніфесту", яка кожна фракція хоче мати як свій програмний документ для обґрунтування свого існування. Вклад в написання документа також являється елементом контролю та нагляду з боку Верника, щоб фракція не відкололася.
• Фракції являються субкультурними, а тому не можуть бути повною мірою самостійними, отже залежні в деякій мірі як від самого Верника, що служить гуру наставником, так і від організації, як майданчику для поширення своєї думки.

Верник разом з тим розглядає фракції з функціональної та прагматичної точки зору. Не можемо знати його намір щодо кожної фракції, бо ж в голову не залізеш. Але, наприклад, анархо-фракція має в очах Верника задачу "монополізації" анархістського руху УСЛ і "марксизації" анархістів. Чому анархісти, знаючи про їх використання як інструмента, хочуть займати позицію підлеглих у Верника, не відомо.

III. Вождизм, вертикальні відносини "гуру" з колективом

Роздробленість і неоднорідність проявлялася не тільки в її фракційності, але й абсолютно різній методології та позиціях кожного члена УСЛ. Верник як єдиний "гуру" організації, намагався зберігати її цілісною шляхом спуску позицій по різних питаннях вниз, які всі повинні дотримуватися. Однією із ключових позицій була підтримка України у війні, невідповідність в цьому питанні призводила до швидкого виключення. Позиція цілком справедлива і ніхто з нас її не заперечує, однак проблему становить те, як її приймають члени організації. По-перше в УСЛ не вчать методології аналізу конфліктів в сучасному імперіалістичних конфліктів в світі. Деякі члени сприймають позицію підтримки України з різних націоналістичних причин, лиш тільки не марксистських, останнє для них як "приємний бонус". Вони не володіють методом аналізу, а тому сприймають позицію на слово від Верника. Це являється критичною проблемою в контексті українського лівого де різні організації, займають протилежну до УСЛ позицію. В цьому контексті одиниці серед членів УСЛ здатні вести дискусію і вигравати в ній з представниками цих організацій. Адже більшість не можуть аргументувати власну позицію, що завершується простими звинуваченнями в "рашизмі 2-го ешелону". Мова йде не тільки про марксистський метод аналізу цього конфлікту, але й загалом слабке розуміння марксистської теорії. В гірших випадках це призводить до втрати членів, які піддаються правій пропаганді і зрікаються революційних ідеалів, через те, що їхній рівень знання марксизму не дозволяє відповісти на свої проблемні питання. Відсутність володіння конкретної методології також провокує розмноження різних думок і позицій по різних питаннях. Так, наприклад, в організації співіснувала підтримка України і водночас, допускалася підтримка Ізраїлю, навіть попри офіційно пропалестинську позицію УСЛ. Сама відсутність єдиного методу, наукового підходу в аналізі спричиняє роздрібленість. Рішенням на це могло бути тільки навчання єдиного методу.

В марксиста знову ж таки має виникнути питання, як за 3 роки існування організації не був створений гурток, яким чином тоді взагалі відбувався освітній процес, просто необхідний аспект марксизму. Все ж, попри відсутність гуртка, освітній процес відбувався завдяки Курсам. Серед них варто згадати саме "Діалектика для чайників", що була організована самим Верником. На ряду також були "Лекції", що проводилися третіми особами. Даний підхід розкриває ряд недоліків:

• Замість колективного навчання в гуртках, курс являється вертикальним навчанням в якому Верник виступає як "гуру". Це також дає привід видавати власне розуміння діалектики за дійсне.
• В інтернеті, метод курсів надзвичайно неефективний. Як показував досвід минулих курсів, присутність на них мінімальна і ніяким чином не можна перевірити участь кожного по той бік екрану. Більшість членів не займалися жодною освітою.

Підсумки

На жаль стаття не являється некрологом Верника та УСЛ. Підготовка коаліції проти Верника мала на меті його позбавлення від УСЛ та реформуванню її на революційній основі. Ціль дійсно, апріорі, занадто наївна і амбітна, адже Верник = УСЛ являється його творінням від і до, ба навіть статті, що написані іншими людьми являються об'єктом привласнення (а їх автори об'єктами знущання водночас, через що чимало людей вийшло з орги). Тому Верник врятувався і з огризків відновлює стару організацію, будуючи щось на кшталт Автономного опору 2.0. Ймовірно розкол йому завдав деяких уроків. Зразу же після виступу, Верник з подачі Маріупольського заявив про створення уроків на тему історії, літератури, іноземної мови. Що скоріше нагадує те, як уряд реагує при форс-мажорних ситуаціях: прийняти бодай якусь міру, неважливо яку, лиш би потім не звітувати "ми нічого не вжили". Адже це скоріш шкільне навчання, ніж марксистська освіта. Все це свідчить про те, що УСЛ політичний труп під керівництвом Верника.

Що заставляє далі декого примикати до УСЛ Верника? Окрім простої пасивності та "тому, що дід веселий позитивний і маяк розуму", було чути і аргументи на користь свободи та автономності УСЛ. Як ми вияснили в цій статті, в чому вона полягає:

• Свобода нічого не робити і гордо заявляти про своє членство в соціалістичній організації.
• Мати автономність для розвитку свого сектантства та свою "ідеологію" по типу нацкомунізму, посадизму, тітоїзму і все це на базі "соціалістичної" організації.

Думаю, можна не продовжувати.

Яке вирішення з цієї ситуації? Я хочу звернуся до різних груп, що читають цю статтю.

• Всім, кому по нещастю довелося залишитися зі сторони Верника після розколу - приєднуватися до Спалаху, української секції РКІТ, якщо ви хочете розвивати себе як професійних марксистських революціонерів. Краще почати з меншого і згуртованого колективу, ніж з більшого, але роз'єднаного.
• Фракціям, що залишилися з Верником - доводити діло до кінця і виходити повним складом, йти робити автономні організації і пам'ятати, що ви нічого цим не втратите крім одного діда.
• Представникам інших організацій лівого руху України - продовжувати протидію ренегату та опортуністу Вернику, як це було до цього. Поширювати дану статтю та решту наглядних доказів, щоб більше ніхто не ставав його жертвою.

Рот Фронт, товариші!