Юридичний склад умовно-дострокового звільнення від відбування покарання неповнолітніх - Государство и право реферат

Главная

Государство и право
Юридичний склад умовно-дострокового звільнення від відбування покарання неповнолітніх

Характеристика основних етапів умовно-дострокового звільнення неповнолітніх від судимості, передбаченого ст. 107 КК: відбування засудженим частини покарання, ухвалення рішення про відміну кари, перевірки достовірності висновків про виправлення злочинця.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Юридичний склад умовно-дострокового звільнення від відбування покарання неповнолітніх
Системний підхід у дослідженні дозволяє розглядати умовно-дострокове звільнення від відбування покарання багаторакурсно: як певний феномен законодавства, кримінально-правової теорії та практики. Відповідним чином, і в його правовій характеристиці може бути відзначено щонайменше три аспекти. По-перше, воно є правовим інститутом, по-друге - правозастосовним процесом, по-третє - результатом реалізації норм кримінального та кримінально-виконавчого права. Як правовий інститут умовно-дострокове звільнення від відбування покарання є сукупністю юридичних (кримінально-правових, кримінально-виконавчих, кримінально-процесуальних) норм, тобто є міжгалузевим. Як процес воно передбачає наявність певних підстав для його виникнення та припинення, певні динаміку та послідовність розвитку, мету. Нарешті, як результат таке звільнення означає настання певних правових наслідків, змін у розвитку кримінальних, кримінально-процесуальних та кримінально-виконавчих правовідносин.
На нашу думку, погляд на умовно-дострокове звільнення як на процес і результат, дозволяє дещо в іншому, аніж традиційний, ракурсі, побачити ті юридично значущі елементи, з яких утворюється цей вид звільнення від відбування покарання. Процес умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, передбаченого ст. 107 КК, на нашу думку, містить розвиток правовідносин через послідовну зміну наступних етапів:
1) етап відбування засудженим певної частини покарання, призначеного за вчинений у неповнолітньому віці злочин, під час якої він власною поведінкою повинен довести своє виправлення;
2) етап розгляду державними органами питання про умовно-дострокове звільнення від покарання і ухвалення рішення про звільнення особи від відбування тієї частини покарання, яка лишилася;
3) етап перевірки достовірності висновків про позитивний результат (виправлення засудженого), досягнутий під час виконання покарання шляхом зобов'язання звільненої особи не вчинити нового злочину протягом часу, який дорівнює тривалості невідбутої частини покарання.
Утримання засудженого від нового злочину забезпечується загрозою застосування тієї частини покарання, що лишилася невідбутою шляхом приєднання її повністю або частково до покарання, призначеного за новий злочин. Слід зазначити, що на цьому етапі дослідники проблем умовно-дострокового звільнення, як правило, зупиняються. Але, на нашу думку, в цьому процесі необхідно підкреслити існування ще однієї, завершальної стадії, якою є набрання звільненням від відбування покарання остаточного характеру. Ця стадія реалізується лише в той день, коли повинен був закінчитися термін відбування покарання, призначеного обвинувальним вироком суду, за умови, що достроково звільнений протягом цього часу не вчинив нового злочину. Лише в цей момент щодо засудженої особи насправді остаточно погашається (зникає, анулюється) можливість остаточного та повного виконання покарання як форми реалізації її кримінальної відповідальності, і вона справді, реально стає звільненою від відбування покарання. Згадаємо, до речі, що в деяких нормативно-правових актах минулих періодів сприятливе закінчення контрольного проміжку часу при умовно-достроковому звільненні прямо прирівнювалося до відбування покарання. Як зазначалося, тлумачення його як відбуття покарання можна побачити й у деяких науковців. Наприклад, Д.П. Водяников пише: „Тільки по закінченню певного строку, рівного невідбутій частині покарання, якщо умовно-достроково звільнений протягом зазначеного терміну не порушить умов звільнення, передбачених законом, покарання вважається відбутим" [2, с. 139]. Але, звичайно, в цьому випадку про повне відбуття покарання можна говорити лише умовно, як про певну юридичну фікцію, при якій неіснуюче (відбуття певної частини покарання) визнається існуючим (реально виконаним покаранням).
Як і будь-яка інша правозастосовна діяльність, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, яке здійснюється стосовно конкретного засудженого, потребує дослідження та оцінки крізь призму вимог законодавства (кримінального, кримінально-процесуального і кримінально-виконавчого) певних юридично значущих обставин об'єктивного та суб'єктивного характеру. Лише у зв'язку з їх наявністю кримінально-правові відносини можуть трансформуватися, перетворюючись з правовідносин із приводу виконання покарання у правовідносини з приводу регулювання поведінки умовно-достроково звільненого й звільнення його від покарання, а згодом і остаточно припинитися. Сукупність таких ознак заздалегідь визначена законом, є постійною та стабільною. Тому, розглядаючи динамічний аспект умовно-дострокового звільнення від відбування покарання можна сказати, що це звільнення містить в собі певний юридичний склад - сукупність юридично значущих елементів, наявність яких визначає настання такої форми реалізації кримінального закону стосовно винного у вчиненні злочину, як дострокове й умовне звільнення його від покарання без повного відбуття останнього.
Слід зазначити, що аналіз регулятивних інститутів через призму юридичного складу нерідко використовується у кримінально-правових дослідженнях. Так, Т.Т. Дубінін на підставі аналізу підстав та умов звільнення від кримінальної відповідальності ввів до наукового обороту таке нове кримінально-правове поняття, як „склад звільнення від кримінальної відповідальності" [5]. Категорія „склад" широко використовується у спеціальній літературі у зв'язку із характеристикою дійового каяття [6; 118]. Юридичний склад умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, на нашу думку, включає упорядкований комплекс (сукупність) наступних юридично значущих елементів: суб'єкт умовно-дострокового звільнення, тобто особа, що підлягає йому; передумова умовно-дострокового звільнення як визначення того, від чого саме (яких видів покарань) засуджена особа може бути умовно-достроково звільнена; підстава умовно-дострокового звільнення як суттєві обставини, що виступають реальним, дійсним, справжнім приводом для здійснення цього виду звільнення від відбування покарання; умова умовно-дострокового звільнення як певні вимоги до поведінки достроково звільненої особи.
Будь-яка з таких обставин набуває значення у ракурсі, що висвітлюється, тобто може вважатися елементом юридичного складу умовно-дострокового звільнення від відбування покарання лише у випадку, коли фактично існують й інші його елементи, тобто у сукупності з ними. Наприклад, до постпенітенціарної поведінки умовно-достроково звільнених осіб законом висувається умова про не вчинення ним нового злочину протягом невідбутої частини покарання. Але, як вже зазначалося, вимога про не вчинення злочинів є, по суті, змістом одного з конституційних обов'язків громадян України. Ч. 1 ст. 68 Конституції України вимагає: „Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей" [6]. У ролі юридично значущої обставини як елементу складу звільнення від відбування покарання (умови цього звільнення) цей обов'язок виступає лише в тому випадку, коли були наявні інші елементи зі складу цього звільнення (була передумова та підстава для умовно-дострокового звільнення, і воно було здійснене щодо відповідного суб'єкта). Лише в цьому випадку вчинення особою злочину окрім обов'язкового кримінального переслідування тягнутиме для неї несприятливий наслідок у межах інституту умовно-дострокового звільнення - скасування цього звільнення та повернення попередньо відкладеної частини покарання до реального виконання.
Оскільки умовно-дострокове звільнення від відбування покарання наповнюється практичним змістом лише за наявності особи, до якої воно може бути застосоване, то огляд його складу вважаємо доцільним розпочинати саме із характеристики суб'єкта, що може бути звільнений. Суб'єктом умовно-дострокового звільнення від відбування покарання за ст. 107 КК є фізична, осудна особа, яка досягла передбаченого законом віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, засуджена обвинувальним вироком за вчинення до досягнення вісімнадцяти років злочину та відбуває покарання за нього. Для спеціального виду умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, передбаченого ст. 107 КК таким суб'єктом може бути будь-яка особа незалежно від її віку під час відбування покарання, тобто як неповнолітні, так і повнолітні засуджені. Це беззаперечно випливає з тексту цієї статті, в якій ідеться про звільнення від відбування покарання за злочин, вчинений у неповнолітньому віці, а не про умовно-дострокове звільнення неповнолітнього (як зроблено у кримінальних законах деяких зарубіжних країн). На нашу думку, таке рішення законодавця, яке урівнює неповнолітніх та дорослих засуджених в праві на застосування спеціального виду дострокового звільнення від покарання не є цілком виваженим як з точки зору юридичної форми, так і змісту розглядуваної норми. Проти нього можна навести наступні аргументи.
По-перше, як було показано нами в попередньому розділі даної роботи, уже виходячи з назви розділу XV Загальної частини, правовідносини, що регулюються нормами, закріпленими в цьому розділі, повинні передбачати наявність особливого, специфічного суб'єкта - особи, на підставі офіційної оцінки віку якої держава визнає її неповнолітньою. Тому набуття людиною, яка вчинила злочин, повноліття означає, що у сенсі кримінально-правового регулювання вона виходить зі сфери приписів цього розділу. Розповсюдженою у вітчизняному та світовому праві (і до того ж - не лише в кримінальному) практикою стало встановлення привілеїв чи обмежень залежно від віку особи. В той же час, категорії людей, що відповідають віковим періодам людського життя, неодмінно змінюються, послідовно трансформуються. Особи послідовно переходять з однієї такої категорії в іншу, втрачаючи при цьому певні, встановлені для осіб даного віку, права і привілеї і позбавляючись відповідних обмежень у правах. Водночас індивіди набувають інших прав та привілеїв, підпадають під дію нових обмежень у правах, визначених для відповідної вікової категорії.
Психологи стверджують, що після завершення періоду статевої зрілості й до виповнення повноліття особа може суттєво змінитися [3, с. 147]. Очевидно, кримінальний закон повинен адекватно враховувати сутність цих змін. Тому, якщо саме вік став формальним критерієм, згідно з яким у кримінальному праві змінюється ставлення до особи, яка вчинила злочин, то й зміна віку, пов'язана з настанням наступного періоду життя особи як учасника суспільних відносин (повноліття) повинна означати зміну її правового статусу.
По-друге, критерії, через призму яких закон вимагає проводити оцінку ступеня виправлення кандидата на умовно-дострокове звільнення від відбування покарання за ст. 107 КК, описано таким чином, що дозволяє зробити висновки: у цій нормі мається на увазі пенітенціарна поведінка передусім неповнолітніх засуджених, оскільки „ставлення до навчання" як показник виправлення розраховано на засуджених, які не мають закінченої освіти або не мають її взагалі, що властиве передусім для неповнолітніх засуджених.
По-третє, передбачені у ст. 107 КК скорочені (порівняно із ст. 81 КК) розміри мінімальних строків необхідного фактично відбутого покарання також дозволяють вважати, що передбачено норму сформульовано передусім щодо неповнолітніх осіб. Адже, як зазначалося раніше, для отримання стійких та позитивних результатів у вигляді виправлення, неповнолітніх, як правило, достатньо менше часу піддавати каральному, виправному та виховному впливу у порівнянні з періодом, потрібним для ефективних змін особистості дорослої, уже сформованої (повнолітньої) особи.
По-четверте, зазначений стан речей суттєво ускладнює, навіть порушує внутрішню координацію та субординацію норм Загальної частини кримінального права, утворює непотрібну, вважаємо, конкуренцію між загальною (ст. 81 КК) та спеціальною (ст. 107 КК) нормами про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. Слід відзначити, що питання конкуренції правових норм у науці кримінального права найчастіше розглядається стосовно приписів Особливої частини, стосовно потреб кваліфікації злочинів (роботи В.Н.Кудрявцева, М.Й. Коржанського, С.А. Тарарухіна та ін.). На думку О.К. Маріна, конкурувати між собою можуть лише норми Особливої частини, тобто охоронні, а регулятивні норми вступати в конкуренцію не можуть [1, с. 5]. Однак, з цього питання ми вважаємо за можливе розділити позицію російського науковця Л.В. Іногамової-Хегай, яка обґрунтовує можливість конкурування між собою регулятивних кримінально-правових норм, зокрема, й тих, що передбачають звільнення від покарання та його відбування. Вона відзначає, що норми про умовно-дострокове звільнення дорослих і про таке ж звільнення неповнолітніх перебувають між собою у співвідношенні загальної (за КК України такою є передбачена в ст. 81) та спеціальної (відповідно, ст. 107 КК України). Згідно з міркуваннями Л.В. Іногамової-Хегай, спеціальна норма про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання застосовується на більш пільгових умовах, аніж загальна, оскільки терміни покарання, які слід відбути, законом у ній суттєво зменшено. Відповідно, у випадках конкуренції підлягає застосуванню норма про умовно-дострокове звільнення за злочин, вчинений у неповнолітньому віці [7].
Таким чином, застосування розглядуваної норми можливе не лише до неповнолітніх засуджених, але й до тих осіб, які вже досить давно вийшли за цю вікову межу. Наприклад, якщо у сімнадцять років особа вчинила особливо тяжкий злочин, то засудженою за цей злочин вона може бути, скажімо, коли їй виповниться двадцять п'ять, двадцять шість, або навіть двадцять сім років, тобто будучи вже цілком дорослою людиною (адже строк давності за цей злочин становитиме десять років - п. 4 ч. 2 ст. 106 КК). Отже, норма про особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх в частині особливостей умовно-дострокового звільнення розповсюджується вже на цілком дорослого суб'єкта. Виникає питання, чи насправді у подібних випадках ст. 107 КК може бути віднесено до інституту особливостей кримінальної відповідальності неповнолітніх? З цим інститутом її пов'язує період часу, в якому виникла підстава кримінальної відповідальності, тобто та обставина, що склад злочину в суспільно небезпечних діяннях особи мав місце тоді, коли вона була неповнолітньою (або, якщо час її народження визначався за допомогою експертизи - коли вона вважалася такою, що не досягла 18-ти років). Звернемо увагу, що розділ XV Загальної частини КК має назву „Особливості кримінальної відповідальності й покарання неповнолітніх". Визнаючи, що кримінальна відповідальність є фактичним обмеження прав і свобод злочинця за вироком суду, вимушеним зазнаванням особою, що вчинила злочин, державного осуду, а також передбачених КК обмежень особистого, майнового або іншого характеру, що визначаються вироком суду і покладаються на винного спеціальними органами держави [5, с. 22], а також погоджуючись, що вона розпочинається з моменту набуття чинності обвинувальним вироком суду, слід визнати: якщо обвинувальний вирок набуває чинності щодо особи, яка не досягла на цей момент 18-ти років, насправді можна говорити, що вона настала стосовно неповнолітнього. У жодному іншому випадку (у т.ч. коли за злочин, вчинений нею в неповнолітньому віці, засуджується вже доросла особа) не можна говорити про кримінальну відповідальність неповнолітніх. У цьому зв'язку залишається відкритим питання, стосовно того, чим обґрунтовуються пільгові положення ст. 107 КК у тих випадках, коли вона застосовується до повнолітніх засуджених? Певної логічної та обґрунтованої відповіді на це запитання немає. На нашу думку, враховуючи наведене вище, необхідне рішення, що узгодить положення ст. 107 КК із принциповими положеннями та особливостями відповідальності саме неповнолітніх у кримінальному праві. Таким рішенням на законодавчому рівні може стати зміна змісту норми таким чином, щоб можливість її застосування залишалася виключно до осіб, засуджених у віці до вісімнадцяти років.
Говорячи про суб'єктів умовно-дострокового звільнення від відбування покарання неповнолітніх слід звернути увагу, що позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості (ч. 2. ст. 102 КК). У цьому зв'язку до числа суб'єктів умовно-дострокового звільнення згідно зі ст. 107 КК включаються:
а). особи, засуджені за вчинений у віці до 18-ти років вперше злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий;
б). особи, засуджені за сукупністю злочинів будь-якої тяжкості, або за повторний злочин, у т. ч. й невеликої тяжкості, вчинених у віці до 18-ти років.
Характеризуючи передумову умовно-дострокового звільнення від відбування покарання неповнолітніх вважаємо, що такою передумовою є засудження особи до певного виду покарання. Порівняння ст. 81 та ст. 107 КК дозволяє побачити, що у випадках відбування покарання за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років зміст цієї передумови суттєво звужено. Передумовою умовно-дострокового звільнення від відбування покарання за загальною нормою (ст. 81 КК) є відбування засудженим одного з таких основних покарань: виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі. Таким чином, у дану передумову включено п'ять видів основних покарань. Згідно ж зі ст. 107 КК, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, може бути застосоване до осіб, які відбувають покарання у виді лише позбавлення волі. Таким чином, на нашу думку, обмежено законні права засуджених за злочини, вчинені у неповнолітньому віці. Можна відзначити два аспекти зазначеної проблеми. Перший стосується випадків, коли суб'єктом умовно-дострокового звільнення є неповнолітній: умовно-достроково звільнити його від відбування покарання можна лише тоді, коли його засуджено до позбавлення волі. І, якщо відсутності серед передумови цього виду звільнення таких покарань, як службові обмеження для військовослужбовців, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців та обмеження волі можна дати цілком логічне пояснення (адже за чинним кримінальним законодавством України ці види покарань можуть призначатися лише повнолітнім), то виключення з її змісту покарання у виді виправних робіт не видається настільки обґрунтованим.
Власне, ця проблема є похідною від іншої, яка також стосується кримінально-правових аспектів відповідальності неповнолітніх. Як відзначалося у попередньому розділі, український законодавець сконструював систему покарань щодо неповнолітніх „за остаточним принципом": із генеральної, основної системи покарань (побудованої у ст. 51 КК) виключив покарання, які, враховуючи певні (фактичні, юридичні чи моральні) перепони не можуть бути застосовувані до неповнолітніх злочинців. Однак, стосовно створеної таким чином щодо неповнолітніх „усіченої" система покарань фахівці цілком справедливо критично зазначають: стан речей, який склався, є таким, що найбільш розповсюдженим щодо даної категорії засуджених видом основного покарання, яке призначається до реального відбування, стало позбавлення волі. Це підтверджується й оприлюдненою статистикою судової практики. Наприклад, за даними Верховного України, у 2002 році 67,2% від усіх засуджених неповнолітніх були звільнені від покарання з випробовуванням із застосуванням ст. 104 КК, до позбавлення волі було засуджено 4569 неповнолітніх, або 22,7%. Інші види основних покарань застосовуються до неповнолітніх рідко: арешт призначено 98 неповнолітнім, виправні роботи - 48, громадські роботи - 81, штраф - 307 [4, с. 25]. І, хоч відсоток засуджених до виправних робіт є справді відносно невисоким, але можна стверджувати, що кожен з цих засуджених обмежений у праві на умовно-дострокове звільнення на підставах, передбачених ст. 107 КК. Це, на нашу думку, порушує один з головних принципів кримінального права - рівність осіб перед кримінальним законом. „Усічений" вид передумови умовно-дострокового звільнення щодо неповнолітніх у перспективі здатен ще більш негативно відбитися на практичному здійсненні цього заходу [5, с. 23-24].
Як вважають фахівці з кримінального та кримінально-виконавчого права, покарання, не пов'язані з позбавленням волі, поступово витіснятимуть ті, що пов'язані з ізоляцією від суспільства [2]. Стандартні мінімальні правила ООН стосовно заходів, не пов'язаних з тюремним ув'язненням від 14 грудня 1990 р., ухвалений резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 45/110 ("Токійські правила"), низка важливих міжнародно-правових документів розроблений в рамках Ради Європи (зокрема, рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи № R(92) 16 від 19 жовтня 1992 р. "Європейські правила щодо громадських санкцій і заходів") та деякі інші концептуальні кримінально-правові документи міжнародного рівня недвозначно орієнтують сучасні держави на розширення практики застосування покарань, не пов'язаних з позбавленням волі. Таким чином, якщо прогнози науковців та міжнародні рекомендації виправдаються, то потреба у достроковому звільненні неповнолітніх, засуджених до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, також об'єктивно зростатиме, що вимагатиме внесення відповідних змін до розглядуваного інституту.
Зазначимо, що ст. 81 КК передбачає можливість умовно-дострокового звільнення не лише від основного, але й від додаткового покарання. Однак, ст. 107 КК можливості звільнення від додаткового покарання вже не передбачає. У зв'язку із цим Пленум Верховного Суду України у п. 3 постанови про умовно-дострокове звільнення окремо підкреслює: „Від інших видів покарань (як основних, так і додаткових) такі особи звільненню не підлягають". При цьому кримінальний закон передбачає можливості призначення неповнолітньому засудженому додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Засудженого за злочин, вчинений у повнолітньому віці, може бути достроково звільнено від цього виду покарання, а от якщо вирок винесено неповнолітньому - він позбавлений такого права. Таким чином, тут вбачається порушення принципу рівності громадян перед законом.
На нашу думку, наявність у ролі передумови умовно-дострокового звільнення від відбування покарання лише покарання у виді позбавлення волі служить одним з аргументів на підтвердження соціальної обумовленості цього виду звільнення в першу чергу стосовно неповнолітніх засуджених. Річ не лише у тім, що позбавлення волі на певний строк є найсуворішим видом покарання з тих, що можуть застосовуватись до засуджених неповнолітніх, але й у тому, що, хоча цей вид покарання відомий давно, та можливості його у досягненні соціально позитивних наслідків досить обмежені. Більше того, дослідженнями формування неповнолітніх в умовах соціальної ізоляції (а саме це властиве перебуванню засудженого неповнолітнього у виховній колонії) відзначається, що вони швидше сприймають закони злочинного світу, аніж дорослі. Тому чим молодшою за віком є особа, засуджена до позбавлення волі, тим більша ймовірність того, що вона знову вчинить новий злочин, і тим менший проміжок часу проходить між звільненням та новим злочином [3, с. 145]. З іншого боку покарання, особливо якщо воно пов'язане з позбавленням чи обмеженням волі, зумовлює зміну особою місця проживання, навчання, роботи, помітно послаблює усталені соціально корисні зв'язки засуджених. Соціальні ролі засуджених як членів родини суттєво обмежені чи не виконуються взагалі, а виконання соціальних ролей членів навчального чи трудового колективу суттєво відрізняється від реалізації цих же ролей вільними громадянами [1, с. 6].
Необхідно погодитись, що успішна соціалізація неможлива в умовах ізоляції від суспільства, а основне завдання соціалізації - забезпечення нормального функціонування особи у суспільстві. Ізоляція особистості гальмує соціалізацію. У місцях позбавлення волі засуджені володіють мінімальним набором прав та свобод, які необхідні для задоволення їх життєво важливих потреб, не кажучи вже про практично істотну обмежену можливість для саморозвитку. При цьому важливо пам'ятати, що наявність у неповнолітніх якомога ширших прав та свобод, є необхідною умовою для їх нормального розвитку, а тому їх позбавлення може суттєво вплинути на нормальний розвиток [1, с. 144-145]. З огляду на зазначені обставини, важливими є висновки авторів комплексної монографії „Проблеми соціальної адаптації неповнолітніх, звільнених з виховно-трудових колоній": „Неповнолітні правопорушники, які потрапили до ув'язнення неусвідомлено, - це найуразливіша категорія, яка найбільше потребує реабілітації. Треба констатувати, що вони ще зберегли себе як особистості й ще не втрачені для суспільства. Для неповнолітніх вихід на свободу є кризовою ситуацією, тому що колишні друзі сторонитимуться їх, на роботу й на навчання влаштуватися буде дуже важко. Адже, по суті, у колонії в людей немає можливостей для вияву активності й самореалізації. Головне в місцях позбавлення свободи - це не порушувати вимоги режиму. Але молодій людині необхідно самоутверджуватися й розкривати себе. Це дуже серйозна проблема, тому що основні параметри зрілої особистості, які зазвичай закладаються в молодому віці, у цих місцях гальмуються, тому часто саме через це молоді люди намагаються самоствердитися у злочинному світі" [3, с. 4-5]. Сутність особистості визначається характером її соціалізації, причому стадії формування особистості відповідають етапам соціалізації, якими є: первинна соціалізація (соціалізація дитини), маргінальна (проміжна соціалізація підлітка) та усталена, концептуальна, цілісна (соціалізація у юнацькому періоді, у період переходу від юності до зрілості - від 17-18 до 23-25 років) [6, с. 45]. Таким чином, дострокове звільнення від відбування покарання може розглядатися як важливий адаптуючий чинник, що здатний запобігти соціальній та правовій дезадаптації, стигматизації неповнолітньої та молодої особи, які стають небезпечними, криміногенними факторами.
Міжгалузева юридична природа розглядуваного інституту дозволяє побачити, що передумова умовно-дострокового звільнення від відбування покарання має не лише матеріально-правовий, але й процесуальний аспект. У процесуальному смислі передумова умовно-дострокового звільнення від відбування покарання - це наявність спільного подання до суду за місцем відбуття покарання засудженим органу, що відає відбуванням покарання, і спостережної комісії або служби у справах неповнолітніх (ст. 407 КПК України). Передбачаючи таким чином участь у розгляді питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання державних органів (суд, адміністрації кримінально-виконавчих або спеціальних виховних установ) й громадського інституту, законодавець, на нашу думку, повинен був належним чином забезпечити й можливість належного обґрунтування відповідного рішення та здійснення контролю за ним. Так, не виключені випадки, коли в органу, що відає відбуванням покарання й у служби у справах неповнолітніх чи в спостережної комісії створюється різне уявлення про можливість умовно-дострокового звільнення конкретного засудженого (наприклад, спостережна комісія доходить висновку, що адміністрація виховної колонії не направляє до суду матеріали про умовно-дострокове звільнення засудженого, оскільки невірно оцінює його поведінку). Очевидно, в подібних випадках розбіжності в оцінці певної особи різними суб'єктами, від яких залежить процесуальна передумова для дострокового звільнення від покарання можуть обмежити засудженого у його законному праві на таке звільнення. У зв'язку із цим вважаємо, що не втратила актуальності думка В. Клочкова, згідно із якою закон повинен надавати можливість у випадку розбіжностей у оцінці поведінки засудженого та його особистості здійснювати подання лише одним з двох зазначених сьогодні у ст. 407 КПК органів. При цьому в таких випадках суд повинен розглянути думку з цього приводу й іншого органу, який не згодний із можливістю умовно-дострокового звільнення конкретного засудженого [9, с. 21-22].
Також слід зазначити, що у нормах кримінально-виконавчого законодавства, які визначають порядок дострокового звільнення від відбування покарання, є посилання лише на ст. 81 КК (загальну норму про умовно-дострокове звільнення), однак відсутня вказівка на спеціальну норму матеріального права - ст. 107 КК. Так, в ч. 3 ст. 154 КВК визначено: стосовно засудженого, щодо якого відповідно до статті 81 КК може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання орган або установа виконання покарань надсилає подання до суду у порядку, встановленому кримінально-процесуальним законодавством. Адміністрація органу або установи виконання покарань після відбуття засудженим установленої КК частини строку покарання зобов'язана в місячний термін розглянути питання щодо можливості представлення його до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання. Таким чином, залишається неврегульованим питання про законний порядок та процедуру умовно-дострокового звільнення від відбування покарання неповнолітніх засуджених та засуджених за вчинені у неповнолітньому віці злочини. Тому, для узгодження положень кримінального та кримінально-виконавчого законодавства вважаємо доцільним внести доповнення у ч. 3 ст. 154 КВК: замість слів „відповідно до ст. 81" зазначити „відповідно до статей 81 або 107 КК". Така зміна дозволить зробити більш завершеним, оптимізувати процес правового регулювання умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, в т.ч. неповнолітніх.
Зазначимо, що ВТК України 1970 року детально регламентував зміст та процедуру подання засудженого до умовно-дострокового звільнення від покарання. Статтею 110 цього кодексу вимагалося, щоб у поданні містилися дані, які характеризують поведінку засудженого, його ставлення до праці та навчання за весь час відбування покарання, а також щоб одночасно з поданням до суду направлялася особиста справа засудженого. Чинний КВК подібних детальних положень не містить. На нашу думку, це слід визнати пробілом, недоліком у правовому регулюванні умовно-дострокового звільнення. Новітнє кримінально-виконавче законодавство країн „близького зарубіжжя" відповідні положення зберегло
Юридичний склад умовно-дострокового звільнення від відбування покарання неповнолітніх реферат. Государство и право.
Государственная Поддержка Малого Бизнеса Реферат
Исторический Аспект Обеспечения Экономической Безопасности Эссе
Сочинение Что Значит Семья В Русском Языке
Реферат: Альтернативные методики рейтинговой оценки коммерческими банками кредитоспособности клиентов
Реферат по теме Пути решения экологических проблем
Контрольная работа по теме Конкуренция на рынке ресторанно-гостиничных услуг, ее виды и оценка
Курсовая работа по теме Проектирование водяной системы отопления
Курсовая Работа На Тему Понятие И Виды Финансово-Правовых Норм
Курсовая Работа По Психологии Мнемотехника
Контрольная работа: Благосостояние и бедность в обществе
Контрольная работа по теме Особенности топливно-энергетического комплекса России
Цитирование Диссертации
Юридические Лица Как Субъекты Гражданского Права Реферат
Реферат по теме Леся Українка - "чи не єдиний чоловік на всій Україні!"
Доклад по теме Аденома предстательной железы
Курсовая работа: Профессиональные вредности в системе здравоохранения
Реферат: Литература Германии XVIII века. Скачать бесплатно и без регистрации
Курсовая работа по теме Право апелляционного обжалования и его реализация
Реферат: Проблемы финансового риска
Курсовая Международные Права Человека
Персонифицированный учет в системе государственного социального страхования - Государство и право реферат
Болотний фонд Волинського Полісся - Биология и естествознание курсовая работа
Общественные отношения, складывающиеся при заключении, изменении и прекращении договора на оказание услуг связи - Государство и право дипломная работа