Євреї в історії Волині - История и исторические личности курсовая работа

Євреї – народ семітського походження, висхідний до населення стародавнього Ізраїльського та Юдейського царств. Вивчення знань про історію єврейського народу на теренах Волині та Полісся, їх відносини з українцями та зміни залежно від історичних подій.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Розділ 1. Історія євреїв на волинських землях до кінця ХІХ століття
Розділ 2. Євреї у першій половині XX століття
Розділ 3. Друга світова війна - найбільша трагедія для євреїв
Розділ 4. Євреї в радянському суспільстві і незалежній Україні
Євреї - давній народ семітського походження, висхідний до населення стародавнього Ізраїльського та Юдейського царств. Євреї живуть у багатьох країнах світу. Етнічною територією розселення євреїв вважаються терени Близького Сходу (сучасна держава Ізраїль).
Актуальність даної теми полягає у тому, що умовах національного, державного і культурного відродження України все більшого значення набувають проблеми історії національних меншин, міжетнічних відносин, національної свідомості українського народу. Сьогодні ми впевнено можемо сказати, що Україна - це територія, де живуть не лише українці, а українська історія не є виключно етнічно українською. На українських землях жили поляки, росіяни, євреї. Однією з проблем, що потребує переосмислення й об'єктивного висвітлення, є історія єврейського населення Західної України, в тому числі і Волині. З одного боку, євреї змогли зберегти власну етнічну, мовну, релігійну самобутність, а з іншого - намагалися активно інтегруватися в економічне, культурне життя України.
Обираючи тему курсової роботи я орієнтувався на кількість інформації, матеріальну та культурну цінність як для себе так і для волинської та української історії в цілому. Стосунки між представниками різних етносів, що мешкають на одній території, складні і неоднозначні, вони змінюються залежно від змін у суспільстві. Це стосується і ставлення до євреїв в Україні.
На меті даної роботи стоїть питання вивчення та систематизація знань про історію єврейського народу на теренах Волині та Полісся, їх відносини з українцями та як вони змінювались залежно від тих чи інших історичних подій. семітський історичний єврейський
Об'єктом дослідження даної роботи є єврейське населення Волині другої половину ХVIII - поч. XXI cтоліть.
Предметом дослідження даної курсової роботи є єврейський народ, його відносини з українцями, переслідування різних політичних режимів та вплив на загартування євреїв як етносу на Волинських землях протягом ХVIII - до початку XXI cт..
Територіальні межі - це Правобережні - Волинська та частина Подільської губернії XVIII століття (сучасні території Волинської, Рівненської, Житомирської, Хмельницької областей). Ці губернії входили до так званої "смуги осілості", де царська адміністрація дозволяла проживати єврейському населенню.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють другу половину ХVIII ст. - початок ХХI ст. Нижня межа обумовлена змінами, що сталися в життєдіяльності єврейського населення напередодні 1861 року. Верхня - початок 2000-них років, часи незалежності України, зміни в ставленні до єврейського народу.
В моїй роботі були застосовані основні методи наукового дослідження: опису та аналізу, класифікації і систематизації. Письмові джерела якими я користувався з метою свого дослідження є наративного характеру: роботи різних дослідників з вивчення єврейського питання в Україні та на Волині, спогади сучасників подій, які описуються у курсовій роботі, статистичні дані з різних джерел. Загальна кількість використаної літератури і джерел становить 26 праць.
Вибір саме такої структури роботи надає можливість поетапно дослідити єврейське питання на Волині. Для початку коротка історія приходу єврейського народу на українські землі, далі їх місця розселення, рід занять, відносини з владою, яка була у той період на Волинських землях. Далі йде дослідження по хронологічній послідовності та опис історичних процесів, які мали місце в історії єврейського народу.
Розділ 1 . Історія євреїв на волинських землях до кінця ХІХ століття
Євреї почали селитись на території сучасної України ще в дохристиянські часи. В ІХ -Х ст. невеликі групи євреїв з Хазарського каганату почали з'являтися у Києві. Перші відомості про них на Волині датуються кінцем ХІІІ ст. Найдавніша згадка про євреїв Володимира-Волинського відноситься до 1288р., під 1410 р. вони вперше згадуються у Луцьку, в 1438 р. у Крем'енці. В Острозі євреї поселились десь у кінці XIV ст., про це свідчить одна з найбільш ранніх епітафій, яка датується 1444 роком. Відомості про них у Дубно відносяться до 1532 р., у Ковель до 1547 р. [4, c.670]
Найбільш масове переселення євреїв в Україну почалося після Люблінської унії 1569 р.. З Польщі вони вирушили на українські землі, які увійшли до складу Речі Посполитої. На початку XVII ст. тут жило близько 150 тисяч євреїв. За Зборівською угодою 1649р. євреям заборонялось проживати у Київському, Чернігівському і Брацлавському воєводствах. Однак після війни вони знов почали повертатись в Україну і на початку XVIII ст. на Київщині, Поділлі і Волині їх уже мешкало 130 тис.. Так, за переписом 1765р. Волинський кагал налічував 1733 чол., Дубенський - 2492, Заславський - 3891, Крем'енецький - 1829, Ковельський - 1516, Луцький - 1012, Люблінський - 1226, Острозький - 1777, Новоград-Волинський - 577, Овруцький - 607, Рівненський - 1186. [8, ст. 25]
У зв'язку з поділом України на Лівобережну і Правобережну (Андрусівська угода 1667 р.) становище євреїв в Україні дещо змінюється. На Гетьманщині (яка входила до складу Московської держави) російській уряд, починаючи з часів Петра І, заборонив євреям мешкати на Лівобережжі Однак гетьманський уряд фактично не здійснював цієї заборони, а навпаки ставив перед російським самодержавством питання про дозвіл вільного в'їзду євреїв в Україну для торгівлі. У зв'язку з забороною мешкати на Лівобережжі, євреїв тут було мало. В 1739 р. їх налічувалося 573 особи, які жили в 130 дворах. На Правобережній Україні кількість євреїв була значно більша. Це було пов'язано з трьома поділами Польщі (1772, 1793, 1795 рр.) і приєднанням до Росії нових земель. Збільшення кількості єврейського етносу призвело до того, що російське самодержавство обмежувало територію розселення їх в імперії, в тому числі й в Україні. У 1796 р. воно ввело так звану "Смугу осілості", згідно з якою їм не дозволяли селитися за її межами. Сюди належала Правобережна Україна: Волинська, Подільська, Київська (окрім Києва), Херсонська (крім Миколаєва), Таврійська (крім Севастополя), Полтавська (крім козацьких та державних сіл) та Чернігівська губернія.
1.1 У Речі Посполитій євреї перебували на особливому становищі завдяки своїй чисельності, єдності та успішності у торгово-промисловій діяльності. Царська адміністрація мала справу з етнічною спільнотою, яка володіла внутрішньою автономією, відмінним від християнського населення світоглядом та релігійними переконаннями, мешкала у соціальній замкнутості й працювала переважно у невиробничій сфері. Така ситуація потребувала від нової влади активних дій щодо визначення правового статусу євреїв для їх ефективного входження в загальноімперську структуру. До 1772 р. євреям офіційно заборонялося проживати на території Російської імперії. Катерина ІІ мотивувала цей факт тим, що вони можуть монополізувати дрібну торгівлю і тим самим викликати незадоволення з боку торгового люду християнського віросповідання. Таке ставлення до євреїв пояснюється існуванням у Росії стародавньої християнсько-візантійської традиції, у рамках якої євреїв вважали представниками ворожої релігії.
Введення смуги осілості, а також "Тимчасових правил"(1882р.) позначилося на розселенні євреїв. Згідно з останніми, вони не мали права селитися у сільській місцевості. Тому основна частина єврейського населення була зосереджена у містах (37,6%) і невеликих містечках (39,8%) смуги осілості. У селах вони становили лише 2,8% до основної маси населення. Найвищий відсоток євреїв (51%) був у містах Волинської губернії. У першій половині ХІХ ст. єврейське населення в Україні, в тому числі й на Волині продовжувало зростати. Це пояснюється не тільки міграційними процесами, а й високим природним приростом і меншою смертністю, ніж у корінного населення. За даними перепису 1897р. у 12 повітах Волинської губернії мешкало 172115 євреїв. По повітах єврейське населення розподілялося таким чином:
Найбільші єврейські громади були у Володимирі - 3930 чол., Любомлі - 2130, Горохові - 1964, Устилузі -1407 (Володимир - Волинського повіту); Дубно - 6330 чол., Берестечку - 1927 чол. (Дубенського повіту); Заславлі - 6107 чол., Славуті - 1958, Судилкові - 1207, Лабуні - 1192, Грицеві - 1194, Білогородці - 1066, Шепетівці - 1042 (Заславльського повіту); у Луцьку - 5010., Торчині - 1748, Бережниці - 1157, Колкові - 1593 (Луцького повіту); Житомирі - 9488, Чуднові - 2623, Черняхові - 1267, Ушомирі - 1080 (Житомирського повіту); Новограді - Волинському -3139, Корці - 3832, Любарі - 3770, Полонному - 2647 (Новоград - Волинського повіту); Овручі - 1773, Лучинцях - 1154, Народичах - 978 (Овруцького полвіту); Острозі - 7300, Аннополі - 1626, Степанську - 1717, Домбровичах - 1910 (Рівненського повіту);Старо-Констянтинові - 6661, Красилові -1737, Теофіпові - 1712, Волочинську - 1516 (Старо - Констянтинівського повіту). [26, ст. 18]
В кінці 80-х років ХІХ ст. чисельність єврейського населення в Україні продовжує збільшуватись. У губернських і повітових містах їх налічувалося 613 тис., у містечках - до 60, у селах близько 294 тисяч. У 1884 р. на Волині мешкало 290753 євреї. Найбільше їх було у Житомирі - 27064 (із 51928 жителів). Луцьку - 11383 (із 13608 жителів), Старо-Костянтинові- 11242 (із 17611 жителів). У містах губернії на 100 християн припадало 149 іудеїв, у селах лише 5. За переписом 1897 р. в українських губерніях Російської імперії проживали 1644488 євреїв, що становило 8% загальної кількості населення. Україна була одним із регіонів найвищої концентрації єврейського населення у Європі. Зокрема, у Волинський губернії мешкало 394774 євреї, або 13,2% до всього населення, яке складало 2969482 чол. Євреї у Волинській губернії посідали перше місце серед інших національних меншин (поляки - 184161, німці - 171331, росіяни - 104889, чехи - 27670 тис.).[9, ст. 17]
Отже, царські укази доби Катерини II, Павла І та Олександра І свідчать про намагання вписати нових підданих в етнічну структуру імперії, взяти під контроль їх економічну та громадську діяльність, врегулювати проблеми єврейського життя. Царська влада прагнула вирішити єврейське питання, ліквідуючи етнічну, соціальну та релігійну специфічність євреїв, намагаючись змінити спосіб занять єврейського населення, зокрема залучити його до землеробства через створення єврейських землеробських колоній, асимілювати його шляхом навернення у християнство. Однак серед заходів російського самодержавства переважала практика обмежень і заборон. Основою антиєврейського обмежувального законодавства було запровадження наприкінці XVIII ст. смуги єврейської осілості, яка проіснувала до 1917 р.
Ставлення до єврейського етносу з боку самодержавної російської влади було неоднозначним. Періоди ліберальної політики щодо євреїв чергувалися з періодами обмеження їхніх прав. Жорсткі умови життя змушували євреїв докладати зусиль, аби прилаштуватися до умов, які постійно змінювалися. Незважаючи на важкі обставини життя, представники єврейського етносу були прикладом підприємливої людини: займалися дрібною торгівлею, ремеслами, здійснювали функції посередника в торговельних операціях, надавали кредити під відсотки, орендували землю, відкривали шинки тощо. Висока концентрація євреїв у містах пояснювалася сферою занять, особливостями побуту, культури, традицій етносу. Специфічним осередком проживання євреїв стало містечко. Вони досить швидко оволоділи навичками торговельно-посередницької діяльності і в ній досягли значного успіху. Демографічна домінанта євреїв у невеликих населених пунктах пояснюється тією функцією, яку виконували євреї, - з'єднувальна ланка між сільським виробником і великим ринком збуту, яким було місто.
Після скасування кріпацтва ринкові відносини почали розвиватися значно швидше, що сприяло активізації підприємницької діяльності євреїв, зростанню містечок, у яких євреї становили значну, переважаючу частку. Як свідчать архівні документи за 1886 рік: "всі промисли і ремесла у Волинській губернії знаходяться в руках єврейського населення: млини, ліси, риболовля, перевізні засоби, кустарна промисловість, хлібна і м'ясна торгівля, ремесла, підряди, поставки, а християнське населення так зжилося з цим, що не видно в ньому ні найменшого початку стати на грунт промисловості й ремесел. Якщо християни й беруть участь у деяких промислах, то виключно як робоча сила, яку експлуатують євреї".[23,ст.19] Характерно, що на це була спрямована і професійна освіта євреїв, яка набрала досить широкого розмаху в XIX - на початку XX ст. У цей час більшість приватних та державних єврейських училищ Волині мали ремісничі відділення. Велику роль у становленні професійної освіти мало перше в Російській імперії єврейське ремісниче училище - Житомирське (1862-1884).
У записці, складеній із донесень мирових посередників Волинському губернатору, вказано, що проявом негативного ставлення євреїв до корінного населення є: "захоплення євреями селянських угідь"; те, що "євреї взяли в свої руки млини, зробивши їх знаряддям експлуатації селян, беручи з них великі податки за помол, використання євреями корчм для безпатентного продажу горілки, споювання місцевого населення, чим підривається їх здоров'я; велику шкоду приносить селянам "лихварство, яким переважно займаються євреї. Причини лихварства полягали у фінансовій неосвідченності селянина, що давало можливість єврею використовувати проти нього різні незаконні дії за відсутності дешевого й доступного для селян кредиту". У вказаному документі подано пояснення наведених тверджень. "Питейні громадські будинки, корчми служать основною зброєю в руках євреїв, яка підриває добробут селян. Орендуючи ці будинки, не виплачуючи суспільству за них ні копійки, євреї з винятковою вправністю заманюють туди селян, які, не маючи грошей, віддають єврею за горілку нерухоме майно, а потім і земельні наділи". "За відсутності письменності та моральних устоїв селяни залишалися без усяких розваг, тому корчма була єдиним закладом у селі для відпочинку і проведення дозвілля". [15,ст.58]
Далі в цьому документі йдеться про те, що у Волинській губернії в руках євреїв знаходяться: оренда маєтків, утримання пошти, підряди, оброчні статті, корчми, та що ні продати, ні купити, ні позичити гроші не можна без посередництва євреїв. Ураховуючи те, що вся торгівля знаходилася в руках євреїв, селянам при купівлі і продажі будь чого доводилося мати справу тільки з євреями, які постійно їх обманювали, обраховували й обміряли. Селянин за продукти свого господарства ніколи не одержував тієї ціни, яка при справедливих відносинах визначається попитом і пропозицією. До причин таких явищ у документі віднесені: історична відсталість селянства краю і внаслідок цього недостатність підприємницького хисту, а також розрізненість дій окремих осіб і напротивагу - підприємливість і велика згуртованість євреїв. [15,ст.61]
Значний інтерес становить історія єврейського землеробства та землеволодіння. Російське самодержавство видало цілий ряд законодавчих актів, які обмежували сферу діяльності нехристиян у землеробстві, зокрема вони не мали права мати кріпаків християн. У 1804 р. було прийнято "Положення", за яким євреї мали право купувати і продавати незаселені землі, використовувати найману працю і на 10 років звільнялись від податків. Ці заходи були спрямовані на те, щоб залучити єврейське населення до землеробської праці, сприяти їх переселенню в степові райони України. Перші єврейські землеробські колонії з'явилися на початку ХІХ ст. на півдні України, де було зайнято до 12 тисяч євреїв. У 70-х рр.. ХІХ ст. на Поділлі, Київщині і Волині нараховувалося 56 єврейських землеробських колоній, в яких проживало 14 тисяч чоловік. У степових районах України 156 єврейських сімей були землевласниками. На кінець ХІХ ст. в Україні було 36 єврейських сільськогосподарських колоній, у яких налічувалося 29612 чоловік. На Волині 9 колоній, в них 1595 чоловік, яким належало 3853 десятини землі. Єврейські землеробські колонії на Волині: Ігнатівка, Олізарка, Софіївка Луцького, Озеряни- Дубенського, Антонівка, Малі села і Мочулки Рівненського повітів. [8,ст.19]Євреї-землероби становили лише 0,5 % загальної кількості єврейського населення у губернії. Як бачимо, спроби російського уряду залучити єврейське населення до хліборобської праці не увінчались успіхом. Земля цікавила євреїв як нерухомість, і вони намагалися вкласти в неї свої капітали.
Отже, наприкінці ХІХ- поч. ХХ ст. населення Західної Волині було етнічно (національно) строкатим. Питома вага єврейського населення різнилася у містах та селах. У містах вона була домінуючою протягом усього досліджуваного періоду. У сільській місцевості більшість складали українці, а чисельність євреїв була незначною.
Роблячи висновок до всього розділу можна сказати, що наприкінці XVIII ст. до складу Російської імперії увійшли нові території (серед яких і Волинь), де, окрім християнського населення, була значна частка євреїв. Вони мешкали окремими громадами, дотримувалися власних традицій та релігії, мали внутрішнє самоврядування. Влада не могла не брати цього до уваги, ухвалюючи низку законодавчих актів, спрямованих на регламентацію життя "інородців". Особливих правил було прийнято чимало, але здебільшого вони унормовували приналежність до станів, а також місця поселення євреїв. З часом ліберальний дух, притаманний першим законам щодо євреїв, зник, і вони набули рис обмежувальних нормативно-правових актів, які були покликані регулювати фактично усі сторони життя єврейських громад. Протягом 1861-1914 рр. політика Російської імперії щодо євреїв залишалась сталою: запобігти їхньому проникненню у великоросійські губернії, зосередивши переважно в західних регіонах імперії. Обмеження території проживання євреїв до певної міри визначило характер та структуру занять єврейства, що проживало на території Правобережної України, в тому числі і на Волині.
Розділ 2 . Євреї у першій половині XX століття
На початку XX ст. євреї Волинської губернії потерпали від соціального, національного та релігійного гніту. Насильницьке зосередження єврейського населення в "смузі осілості", тобто тієї частини Російської імперії, на якій дозволялося їм мешкати, викликало ряд проблем і перетворило край, в якому розвинулась революційна енергія єврейської бідноти, а благодійність стала нормою життя.
Серед євреїв губернії діяли міські та містечкові общини, релігійні організації, культурно-просвітницькі товариства, політичні партії та громадські об'єднання. Волинських євреїв підтримувало Товариство розповсюдження просвіти серед євреїв.
Переслідування євреїв у другій половині ХІХ - на початку ХХ століть зумовлюволося політикою державного антисемітизму російського царату. Відкритої конфронтації між українцями та євреями не було. Історична доля обох народів багато в чому збігалася. І українці, і євреї не мали власної держави; обидва ці народи потерпали від соціально-економічного та національного утиску. Утім, передумови розвитку антисемітизму були покладені попередніми історичними процесами, посилювалися самодержавною національною політикою, позначалися на міжнаціональних стосунках.
Єврейське населення перебувало у скрутному становищі, що безпосередньо забезпечувалося законодавством тогочасної влади. Звичайно, це був виклик цілому народу з боку держави і цілий етнос страждав від імперської політики Росії. Влада в основному підтримувала створення та діяльність тих єврейських організацій, які сприяли розв'язанню економічних проблем.
У перші роки після сходження на престол царя Олександра III в Україні спалахнули жорстокі антиєврейські погроми. Це була цілковито спланована, продумана, планомірна акція, яка охопила значну територію. Упродовж весни та літа 1881 р. від погромів постраждало понад 100 єврейських громад[17,ст.19]. Політика утисків і переслідувань єврейського населення зростала з геометричною прогресією. Згідно "Тимчасових правил", укладених у травні 1882 р. євреям заборонялося: селитися у сільській місцевості, купувати нерухоме майно поза міськими межами й орендувати земельні угіддя, торгувати в неділю та на християнські свята. Нагляд за дотриманням "Тимчасових правил" було покладено на поліцію, що стало джерелом постійного поліцейського свавілля та здирництва стосовно євреїв, які проживали у селах. У результаті різко збільшився потік євреїв- емігрантів, що шукали кращої долі для себе та своїх родин.
Наприкінці XIX - на початку XX ст. еміграція єврейського населення з регіонів України набуває великих масштабів. Переселенський рух за кордон охоплює широкі верстви єврейського населення. Еміграція єврейського етносу в різних її проявах існувала задовго до вказаного періоду. Історію міграції юдеїв в Україні можна вести ще з XVI ст. Її окремі факти добре відомі, адже до кінця XIX ст. еміграція була явищем рідкісним, поодиноким. Міграції єврейського населення визначалися як політичними причинами (релігійними гоніннями, погромами та переселеннями), так і причинами економічного характеру (найбільшою міграцією такого роду було переселення євреїв з Центральної Європи на територію Польщі, Литви, України та Білорусії у ХIV- ХVІ ст.)[15,ст.18]. Мотиви виїзду були різні і часто індивідуальні. Причиною від'їзду, також, могли стати сімейні чи побутові обставини (шлюб з підданим іноземної держави, тривале лікування за кордоном тощо).
З відкриттям Америки починаються та поступово посилюються еміграції до Нового Світу, досягають апогею масові еміграції євреїв з українських земель до Північної Америки й Аргентини (кінець ХІХ - початок ХХ ст.). Паралельно з цими процесами тривають постійні міграції до Ерец-Ісраель (Палестини), що набули організованого характеру у 80-ті роки ХІХ ст. і перетворилися на масовий вихід євреїв Європи, й України у тому числі. У 1881 р. почалися нові інтенсивні міграції, які повністю змінили світову демографічну карту єврейства. Основними причинами цієї хвилі переселень виступили соціально-економічні, політичні й ідеологічні чинники: швидке зростання єврейського населення у Східній Європі та Російській імперії; переслідування, дискримінація та погроми в Україні; для невеликої частини мігрантів - ідеалістична мотивація відродження стародавньої батьківщини в Ерец-Ісраель. Останніх не зупиняло навіть усвідомлення того факту, що в Ерец-Ісраель на них чекає тиск з боку Османського уряду та значна кількість труднощів, пов'язаних з низьким рівнем розвитку даної території. Євреїв, котрі переселялись до Палестини, іменували "халуцим", що українською звучить, як: "йдуть попереду всіх". З цього моменту починається перша організована алія. До початку Першої світової війни пройшли всього дві хвилі масової репатріації в Ерец-Ісраель: Перша алія (1882-1904 рр.), Друга алія (1904-1914рр.). Перша алія, складалася переважно з представників палестинофільського руху, метою котрих була репатріація до землі їх пращурів з наступним заснуванням і розвитком в Ерец-Ісраель землеробських поселень (мошав). [8,ст.19]. Таким чином, у 1881-1914 рр. еміграція охоплює все більш широкі соціальні верстви, а з кінця століття еміграцією було охоплено і селянство. Основними центрами єврейської еміграції були Росія, східні області Австро-Угорщини (особливо Галичина) та Румунія, до складу яких входили українські землі. Близько 85% емігрантів прямували до США, де у цей період не існувало адміністративних обмежень на імміграцію, решта виїздила до Канади, Аргентини, Ерец-Ісраель і Південної Африки.
З початку 80-х рр. XIX ст. уряд Російської імперії цілеспрямовано проводить політику державного антисемітизму, що, безумовно, підштовхує маси єврейського населення до виїзду з країни. З 1892 р. починає свою діяльність Єврейська Колонізаторська Асоціація (Єврейське колонізаційне товариство), що також сприяло еміграції євреїв. У цей же час у Російській імперії починають свою діяльність західноєвропейські транспортні компанії, що займаються вербуванням емігрантів, з метою отримання прибутку від їх перевезення. Активно починають діяти й агенти урядів латиноамериканських країн, які були зацікавлені у залученні емігрантів у свої країни для освоєння нових територій. Безпосереднім поштовхом до початку єврейської еміграції стала низка причин та обставин - єврейське населення Російської імперії підлягало відкритій дискримінації, переслідуванням і постійним приниженням, котрі виникали внаслідок релігійної нетерпимості, економічної й іншої конкуренції, сумнівів у відданості євреїв імперській владі. Дискримінація починалася з вибору місця проживання. Переважна більшість євреїв на українських землях мала право жити лише у межах так званої "межі осілості" - у західних і південних губерніях. Шлях до лав державних службовців для євреїв був закритий, доступ до вільних професій (наприклад, адвоката) обмежувався. В армії євреї не мали права отримувати офіцерських звань (починаючи з унтер-офіцера). [2,ст.693]. Були й обмеження по праву на отримання освіти. Ці фактори, плюс загальний соціально-політичний гніт, тяжіли над єврейським населенням.
Потужний сплеск імміграції до США розпочався в останній чверті ХІХ ст. В останнє десятиліття ХІХ ст. потік мігрантів з українських земель, що входили до складу двох імперій, а також Польщі значно збільшився. Всього за ХІХ ст. до США переїхало приблизно 440 тис. іммігрантів єврейської національності з Росії й Австро-Угорщини. За наступні роки, з 1899 по 1924 рр., до США переселилося 1,8 млн. євреїв. Євреї займали друге місце за кількістю переселенців після італійців.. Кількість євреїв, що емігрували з країн Західної Європи, значно перевищувала кількість тих, що виїхали зі східної, оскільки у Російській імперії до 1892 р. на законодавчому рівні було заборонено "вільний перехід руських підданих до іноземного підданства", що, на ряду з межею осілості, унеможливлювало пересування євреїв у великій кількості поза межі імперії, навіть після відміни кріпосного права.[8,ст.24]
Більшість з тих, хто обрав в якості країни для еміграції Палестину, перебували в похилому віці та бажали померти і бути похованими на Землі Обітованій. Вплив сіоністських рухів призвів до формування центру Івриту в Палестині після 1880 р. Після завершення Першої світової війни Британський Парламент дозволив створити у Палестині "дім" для єврейської нації, що, поряд із палестинофільськими та сіоністськими рухами значно збільшило кількість переселенців до цього краю. Протягом 1922-1929 рр. 85 тис. євреїв переїхало до Палестини і майже 26 тис. виїхало з неї.
Отже, вплив еміграції на процеси, що проходили в українських землях наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст., можна розглядати у різних аспектах: соціально-економічному, психологічному, зовнішньополітичному, культурному. Саме в цей період у єврейського населення України з'явилася можливість стати складовою світового міграційного процесу. Хвилеподібно зростав відтік юдеїв з українських земель на інші континенти. Спостерігався процес перевищення виїзду за кордон над в'їздом єврейського населення, що об'єктивно висуває проблему масової еміграції єврейського населення з південних і західних губерній, як один з елементів соціально-економічного життя країни. Посилення міграційних процесів в України виражалося у зростанні переселення євреїв у міста і за кордон, що вело до суттєвих зрушень у розміщенні населення. Факти свідчать, що основний потік єврейських емігрантів з українських земель співпадав з основними напрямками еміграції з інших європейських країн - до країн Північної та Південної Америки. Лише невелика частина євреїв-переселенців направлялася до Палестини. Еміграційний рух євреїв до країн Нового світу справив значний вплив також і на економіку України. Еміграція сприяла припливу капіталів. Перед Першою світовою війною щорічні грошові перекази надходили з Аргентини та США. Велика частина цих коштів спрямовувалася у сільське господарство. Еміграція ставила на порядок денний правові й економічні проблеми, пов'язані з виїздом з країни. Разом з тим, еміграція, зокрема відтік робочої сили за кордон, наносила певної шкоди економіці країни. Вона відчувалася, зокрема, у втратах, які несла скарбниця у зв'язку з тим, що контроль над емігрантським рухом за океан знаходився у руках іноземних транспортних компаній і банківських агентів. Однак ці негативні явища еміграції були радше наслідком правової неврегульованості проблеми виїзду за кордон.[8,ст.101] Таким чином, можна стверджувати, що єврейська еміграція з України наприкінці XIX - початку XX ст. була складним багатоаспектним явищем, яке значно вплинуло на соціальну, політичну й економічну картину історії єврейського етносу, а також на етнічні та соціально-психологічні процеси, що відбувались як у самій Україні, так і в країнах переселення юдеїв.
Перша світова війна 1914 - 1918 рр.. стала одним з найбільш кровопролитних та масштабних конфліктів в людській історії. Вона почалася 28 липня 1914 і завершилася 11 листопада 1918 р. У цьому конфлікті брало участь 38 держав. Напередодні Першої світової війни в Російській імперії проживало 5,5 млн. євреїв, в Австро-Угорщині понад 2,5 млн. На початку війни єврейські громади обох країн активно підтримали патріотичні гасла своїх урядів. У Росії на шпальтах єврейської преси з'явилися статті войовничо-патріотичного змісту, в синагогах проводилися богослужіння про дарування перемоги російській зброї. В Одесі в синагозі кантор та хор виконали гімн "Боже, Царя бережи!" та "Славься", після чого відбулася маніфестація євреїв вулицями міста.[16,ст.18] Війну підтримало і багато російських євреїв, які знаходилися у різних справах за кордоном. Євреї-студенти, які навчалися в західних університетах, поверталися додому і записувалися добровольцями до російської армії. Домагалося зачислення до армії і чимало євреїв-ветеранів, героїв російсько-японської війни. На початку війни в країні стали виходити єврейські російськомовні журнали "Війна й євреї", та "Євреї на війні", що обстоювали суто патріотичні позиції. Намагаючись засвідчити лояльність російських євреїв до влади і піднести їхній бойовий дух, ці видання друкували матеріали про подвиги і героїзм євреїв на фронтах війни.[16,ст.34]
Германізована єврейська еліта Габсбургської монархії підтримала австро-угорську владу - почасти тому, що в
Євреї в історії Волині курсовая работа. История и исторические личности.
Сочинение Про Терроризм 10 Класс
Зачем Человеку Нужен Друг Сочинение Аргументы
Отчет По Учебной Практике В Суде
Педагогическая Практика Магистранта Отчет Юриспруденция
Курсовая работа по теме История мусульманского права
Реферат по теме Советское общество в 1953-1964 гг.: хрущевская 'оттепель', попытка освободиться от наследия тоталитаризма
Реферат: Экзамен, Преподаватель: Максимова Елена Вячеславовна Адвокатура
Подготовка К Сочинению Пластов Летом
Дипломная работа по теме Институт международного факторинга в международном частном праве
Дубровский Разбойник Или Жертва Сочинение План
Курсовая работа по теме Самопрезентация и ее особенности в подростковом возрасте
Реферат: Билеты по Принципы построения автоматизированных информационных систем за декабрь 2000 г
Реферат по теме Конкуренция предприятия
Курсовая работа по теме Исследование конкурентной среды компании 'Asus'
Сентиментализм В Повести Карамзина Бедная Лиза Сочинение
Реферат: Journal Report Essay Research Paper Journal Report
Кто Прощает Преступление Становится Его Сообщником Эссе
План Написания Сочинения Описания По Картине
Контрольная работа по теме Философия эпохи Возрождения
Доклад по теме Монтень Мишель
Вооружение и военное искусство Западной Европы XIV-XV веков - История и исторические личности дипломная работа
Феномен интерактивной конвергентной медиасреды как фактор преодоления "журналистики постмодернизма" (на примере авторской радиовещательной программы Дм. Быкова "Один") - Журналистика, издательское дело и СМИ дипломная работа
История становления и развития института адвокатуры - Государство и право реферат