Єрмакіада

Про великі амбіції Андрія Єрмака вже знає не лише кожен українець, а й, мабуть, половина світу. Але можна мати амбіції і нічого не робити, щоб їх втілити в життя, а можна робити неможливе, щоб їх реалізувати та довести всім і кожному, що ти нічим не гірший за Першого. Більше того, ти можеш бути навіть кращим за Першого. Єрмак з тих других.

Насправді, Андрій Єрмак в Україні вже давно став "першим після Першого" і успішно утримує це "звання" вже третій рік. Але це "звання" (назвемо його недовіцепрезидент) потрібно формалізувати чи легалізувати. Бо те, що український політикум змирився з тим, що Єрмак в Україні де-факто є недовіцепрезидентом, зовсім не означає, що таким його вважає українське суспільство і тим паче наші закордонні партнери. Так, і українське суспільство, і закордонні партнери вимушені спокійно жити із таким владним непорозумінням, як неіснуюча, але всесильна посада недовіцепрезидента, бо в Україні триває війна і Перший (як ви вже могли зрозуміти, це Президент і Верховний Головнокомандувач Зеленський) має право працювати із тим, кому довіряє. Він має на це картбланш і нашого суспільства, і наших партнерів. Це вимушений консенсус, адже щонайменші спроби публічного невдоволення таким станом справ можуть призвести до катастрофи і втрати Держави.

Але ми живемо у правовій державі і нас саме тому підтримують майже всі цивілізовані країни світу у цій війні. А в правовій державі не може бути неправових або неконституційних відносин, особливо на найвищому щаблі державної влади. Тому цей вимушений консенсус потрібно замінити конституційною волею Першого, одобреною більшістю голосів Парламенту. Цього поступово починає вимагати і українське суспільство, і вже давно (але поки що непублічно) вимагають наші партнери.

Тому в Єрмака великих шляхів для маневрів немає. Він просто змушений найближчим часом (1) або легалізуватись на посаді Прем'єр-міністра, (2) або відмовитись від своїх владних амбіцій, віддати всю виконавчу владу тим, кому вона реально належить за Конституцією, і стати звичайним керівником Офісу Першого, (3) або зробити щось середнє між першим і другим, яке задовольнить тих, хто вимагає цих змін.

Варіант (1) або план А. Він існує вже давно. Єрмак його наприкінці минулого року навіть презентував у Штатах і можливо навіть отримав "одобрямс" на нього з певним "домашнім завданням". "Домашнє завдання" він успішно виконав (в чому воно полягало і як його вдалось виконати, ми порозмірковуємо у наших наступних текстах). І вже почав готуватись до своєї легалізації.

Про це точно свідчить його комунікаційна політика, яка кардинально змінилась після його повернення зі Штатів. Особливо це стало помітно на міжнародній арені, де Єрмак монополізував усі найважливіші міжнародні перемовини (зокрема, з тими, хто не надто лояльний до України). Найяскравішим прикладом такої монополізації був візит спецпредставника Китаю Лі Хуея. Мало-хто звернув на це публічно увагу, але з ним не зустрівся (принаймні, публічно) ані Президент, ані Прем'єр, ані Голова Верховної Ради (який згідно з Конституцією є другою особою в державі). З ним зустрівся лише недовіцепрезидент Єрмак, якого супроводжував міністр закордонних справ Кулеба. Можна було подумати, що Україна таким чином вирішила попустити спецпредставника Китаю, адже для китайців усі бюрократичні і дипломатичні нюанси є надзвичайно важливими. Відсутність на зустрічі з ним бодай когось із представників "реальної" влади поставила б хрест на наших відносинах і на потенційній участі Китаю у завершенні війни в Україні. Але не поставила. Бо навіть Лі Хуей розумів, що Єрмак просто ще нелегалізований "перший після Першого". Його легалізація - це лише питання часу.

Але... Але все пішло не по плану А. І поламалось все там, де ніхто цього не чекав - в Парламенті. Саме там, на нашу думку, відбулись найсерйозніші політичні події в березні цього року, про які всі мовчать. Саме там і в саме в цей час Єрмак вперше почув, що український політикум не надто вже і хоче його легалізації. Тому і голосів за його призначення Прем'єром не буде. Це все замовчали і зробили вигляд, ніби в Парламенті склалась інституційна криза через те, що багато депутатів не хочуть працювати, бо їм заборонили відрядження закордон. А насправді, на нашу думку, тоді нардепи чи не вперше показали свій характер і не збирались на пленарні засідання щонайменше 3 тижні. І як би це дивно не виглядало, але їх на Банковій почули і навіть почали сприймати всерйоз. Реалізація плану А була поставлена на паузу.

Варіант (2). Насправді, його ніхто не розглядає. Тому розмірковувати над ним немає сенсу. Андрій Єрмак дуже амбітна і дуже голодна на владу особа. Чим довше влада йому належить де-факто, тим більше у нього бажання перетворити де-факто на де-юре.

Варіант (3). Проміжний. Це і є план Б. До нього Єрмак приступив нещодавно і сприймає його виключно як перехідний план, який все одно колись приведе до плану А. Саме тому українці уже побачили трохи кадрових перестановок в Офісі Президента та РНБО, а найближчим часом побачимо і перестановки в Кабміні та інших центральних органах виконавчої влади. І тут, насправді, зовсім не важливі персоналії, яких будуть міняти, і персоналії, на яких будуть міняти. Тут потрібно пам'ятати одне: зараз звільняються всі, хто заважають Андрію Єрмаку на його шляху до плану А, і ставляться на посади ті, хто буде допомагати пройти проміжний план, щоб якомога швидше перейти до реалізації плану А.

Про те, що він не відмовився від плану А, а лише відтермінував його втілення до більш сприятливих часів і більш покладистої ситуації в Парламенті, свідчить щонайменше "потрапляння" Єрмака в топ-100 журналу "TIME". Це був більш ніж прозорий натяк українському суспільству і нашим закордонним партнерам, що все тільки починається...

Замість висновку: Андрій Єрмак найближчим часом не перетвориться із недовіцепрезидента у віцепрезидента на посаді Прем'єр-міністра, а це означає, що тотальне "перезавантаження" владної вертикалі поки теж не відбудеться. Доведеться дочекатися кращих часів не лише на політичній арені, але й на фронті - а це, на думку очільника ГУР Буданова, станеться після того, як ми пройдемо найважчий етап - кінець травня - червень 2024 року.

Замість анонсу: в наступних текстах напишемо про український політикум і яке майбутнє на нього може очікувати після завершення війни, а також про згадуване вище "домашнє завдання" Єрмака і до чого тут закон про посилення мобілізації.