“Якщо ти брешеш, ти скомпрометований назавжди” - як російська найбільша технологічна компанія співпрацювала з Кремлем задовго до цієї війни
Ilya LozovskyІнтервью з Левом Гершензоном, колишнім керівником розділу новин Яндексу, найбільш відвідуваного сайту в Росії.
У вівторок, 1 березня, був шостий день війни Росії з Україною.
Люди в усьому світі тремтіли від нестерпних заголовків: ракети влучили в київську телевежу, вбивши сім’ю, яка проходила повз. Житловий квартал у Харкові було зруйновано, вочевидь, касетними боєприпасами. У емоційному зверненні до Європарламенту з оточеної столиці президент Зеленський повідомив, що загинули шістнадцять дітей.
Але це не та новина, яку читали мільйони росіян на головній сторінці Яндексу, головного веб-порталу країни.
Заголовки там були схожі на снодійне: Китай підтримує діалог. Байден заявив, що загрози атомної війни немає. Путін підписав низку економічних заходів проти Сполучених Штатів.
Колишній керівник відділу новин Яндекса Лев Гершензон не міг це далі витримувати. У пристрасному зверненні до своїх колишніх колег у Facebook він благав їх відмовитися від фільтру, який дозволяє публікацію на сайті тільки проурядових джерел інформації.
"Сьогодні шостий день, коли на головній сторінці Яндекса щонайменше 30 мільйонів російських користувачів бачать, що війни немає", - написав він. “Ще не пізно перестати бути співучасниками страшного злочину”.
У той час, коли висловлювалося так мало відомих росіян, я був вражений відвертістю Гершензона, переклав його пост англійською та опублікував у Twitter.
Я думав, що на цьому все і закінчиться, але я не міг перестати думати про нього. Що спонукало його це написати? На що була схожа робота в Яндексі? Як би він оцінив моральну відповідальність компанії за війну? Тому я зв'язався з ним, щоб почути більше.
Гершензон народився в Москві, має ступінь магістра теоретичної та прикладної лінгвістики. За професією він менеджер з продукту, зосередженого на обробці природної мови — це ідеально підходить для роботи з передовим агрегатором новин, яким він займався в Яндексі близько п’яти років. Після виходу з компанії в 2012 році він заснував Detectum, e-commerce службу пошуку, якою зараз керує з Берліна.
Ми розмовляли майже дві години, тому тут буде лише частина нашої розмови, яку я переклав англійською та відредагував для наочності.
Серед тем, які ми розглянули:
- Як працює «фільтр новин» Яндексу.
- Чому компанія почала «йти на компроміси» з адміністрацією президента Росії ще в 2008 році і чому цей вибір має значення сьогодні.
- Яку моральну відповідальність несуть російські технологічні компанії — і насправді всі технологічні компанії — перед своїми користувачами.
- Як боляче може бути спостерігати слухання в Сенаті США і чому вони можуть викликати таке захоплення у іноземців.
- Яке майбутнє чекає на російський IT-сектор.
- Як таємні компроміси з владою можуть обернутися чимось набагато гіршим.
Про все це та багато іншого читайте далі.
Лев: Я хочу сказати одну річ, а потім замовчу. Це було дуже несподівано, величезне охоплення твого твіту. Минулого тижня все що я робив це спілкувався з журналістами та давав інтерв’ю. Я почав відмовлятися, але звичайно тобі я не міг відмовити.
Ілля: Дякую, мені дуже приємно.
Серьезно, дуже дякую тобі за це. Я думаю, цей шалений рівень зацікавленості пов’язаний з тим, що західні журналісти, та навіть багато людей у Росії, не можуть уявити цей механізм «фільтрації», який я описав.
Десятки мільйонів людей у Росії користуються Яндексом, але вони просто не знають. Вони не знають.
Як працює цей «фільтр»?
На головній сторінці Яндекса є розділ новин. Ці п'ять заголовків.
Люди приходять на Яндекс не для того щоб дивитись новини. Люди приходять за інформацією про дороги, про погоду, купити щось, подивитися на карти, замовити продукти. Але вони завжди отримують і новини.
Це те, що ми називаємо історіями. Якщо ви клікаєте на заголовок, то отримаєте більше інформації про цю історію з різних джерел.
Грубо кажучи — я не знаю конкретних чисел, бо я вже 10 років не працюю в Яндексі — ця сторінка має 30-40 мільйонів переглядів на день.
Як це керується? Це робиться вручну?
Ні, дивіться, це як Google Новини. Теми об’єднуються в групи та коментуються, а фрагменти показуються абсолютно автоматично.
Але ось де омана: є фільтр. Існує лише близько 15 джерел новин, заголовки яких можна відображати на головный сторінці. Дивіться, ми можемо їх порахувати.
«Російська газета», «Лєнта», «ТАСС» — це три. РБК, Інтерфакс, це п’ять. Газета, шоста. Спорт-експрес. Це жарт? Сім. РІА Новости, вісім. Відомості, дев'ять.
Тож дивіться, з 15 заголовків ми нарахували дев’ять ЗМІ. Для сервіса, який насправді має тисячі джерел. Хіба це не дивно? Ви можете побачити, як вони повторюються. Троє з Лєнти. Двоє з РБК.
Коли я був у Яндексі [до 2012 року], у цьому списку було, може, 50 ЗМІ. Ми мали домовленість з Адміністрацією президента. Вони казали: «На головній сторінці така велика аудиторія, їй потрібно показувати лише найнадійніші джерела».
Я сказав — хлопці, у нас є алгоритми. Але ми домовилися, що показуватимуться лише «офіційні» ЗМІ, які мають відповідні ліцензії. Цей список був досить довгим, 50 чи 60 джерел. Це був неприємний компроміс. Ось чому компроміси небезпечні. Вони призводять до того, що відбувається зараз.
І [незалежної газети] «Нової газети» там ніколи не буде.
Саме так, саме так.
Ви казали, що компроміси небезпечні. І деякі компроміси були зроблені багато років тому. Ще до цієї війни — скажімо, п’ять років тому — вже нічого з «Нової газети» не могло відображатися.
П'ять років тому ні. Коли я був у Яндексі, вона все ще була там, це тому що ми домовилися, що в список можуть входити тільки офіційні, ліцензовані ЗМІ. Але багато чого сталося за ці десять років.
[Лев перераховує російські ЗМІ, які втратили незалежність.]
Коли я виходив з Яндекса, «Лєнта.ру» все ще була «Лєнта.ру», там була «Газета.ру». Було інакше. Були «Коммерсант» і «Відомості».
Але ось що я намагаюся сказати. Цей фільтр із 10-15 джерел не регулюється жодним законодавством. Це лише результат темних, непублічних домовленостей між Яндексом і я-навіть-не-знаю-ким. У мій час це була адміністрація президента. Тепер це може бути якийсь підполковник з ФСБ. Неважливо хто це.
За останні кілька днів закрили або заблокували близько 20 джерел. Але коли я писав свій пост у Facebook, вони ще функціонували і навіть ще не були заблоковані.
Тому коли я писав, я говорив — хлопці, кожна година критична. Перш за все, я мав на увазі що люди вмирають щогодини. А також щогодини людей дезінформують. У цьому беруть участь Яндекс та інші медіакомпанії, але Яндекс найбільший. Там все ще були люди яких я знаю особисто, тому я звернувся до них.
Яндекс подумав про це, обговорив і, звісно, вирішив нічого не робити. Тим часом цей закон «15 років за фейки» ухвалили в трьох читаннях.
[Новий закон, швидко прийнятий після початку війни, передбачує покарання за оприлюднення «неправдивої» інформації про війну — навіть за саму назву «війна» — до 15 років позбавлення волі.]
Тож тепер вже пізно.
Тому я вже не говорю про це. Це все. Потяг вже пішов.
Сподіваюся, ви помітили, мій пост був дуже м’яким. Я нікого не звинувачував. Я не казав: «Ви залиті кров’ю зрадники». Я сказав — хлопці, ви стали співучасниками. Я даю вам можливість, якщо ви не помічали або не бачили цього, щось з цим зробити. В ідеалі виправити. На півдня, чудово. На дві години, добре. На годину, це теж добре. Навіть півгодини мають значення.
Півгодини можуть означати мільйон відвідувачів. Це багато скріншотів. І немає закону, який забороняє «Новій газеті» бути на головній сторінці «Яндексу».
Тому що фільтр, про який ви кажете, не регулюється законом. Це просто неформальна угода.
Саме так. Немає закону, який би забороняв «Нову газету» — це не «іноземний агент», це не «небажана організація». Це ліцензоване ЗМІ. Я маю на увазі, їхній головний редактор щойно отримав Нобелівську премію. Це не якась випадкова фігня.
Тому я сказав — виправте це, якщо можете. Якщо ви не можете це виправити, зробіть так, ніби це була хакерська атака. Якщо ви не можете цього зробити, відключіть фільтр. А якщо не можете нічого з цього зробити, то хоча б погони зірвіть.
Я сказав — я не ставлю на вас ярлики. Але це не просто пропаганда, яка сильно тхне. Це співучасть у військових злочинах!
І які були реакції? Я бачив, що там пішла жінка.
Тоня Самсонова, так. Вона в Лондоні. Продала свій проект Яндексу, вивела готівку, деякий час там працювала. Смішно, я сьогодні з нею розмовляв і кажу: Тоня, ти чудово впоралася.
Але знаєте які коментарі я отримав? «Ось він, у теплому, безпечному Берліні, говорить нам що робити. Але ми тут».
Як ви відповідаєте на цю критику, що вам легко говорити з Берліна? Але якщо ти в Москві, у тебе є сім'я, у тебе є зарплата...
Ну, для початку я б сказав це. Правильність чи неправильність моїх тверджень не залежить від того, де я знаходжуся. Я констатую факт. Я кажу, що цей розділ новин є причиною та фундаментом злочинної війни, яка триває вже два тижні.
Це факт, правда? Я кажу — зробіть щось із цим.
Якщо ви зі мною не згодні, можете висловитись. Хтось, хто дійсно серйозно це заперечує, може сказати: ні, це неправда. Таких залишилось небагато. Але якщо ви це визнаєте, то ви вирішуєте що з цим зробити. Можна сказати — я боягуз, або ми не можемо нічого з цим зробити, або будь-що. Ви можете сказати: «У мене є сім’я» або «У мене є іпотека, тому я буду продовжувати допомагати їм бомбити Харків чи Маріуполь».
Є ще одна річ яку я можу сказати. У мене дуже тісні зв’язки з Росією. У мене був квиток до Москви на 15 березня. Мама там, сестра там, у мене там колеги, і мій син був там до того, як зміг потрапити у Єреван, слава Богу.
Я маю історію затримання за участь в антивоєнних протестах. Я опублікував у Facebook фотографію, на якій був я, затриманий вісім років тому. У цьому питанні я досить послідовний. Я працював у новинах п’ять років, до 2012 року. Однією з причин, чому я пішов — не єдиною, але однією з причин — було те, що таких компромісів ставало все більше. Я висловився про це досить чітко.
Отже, про ці старі компроміси. Зараз у Росії дуже небезпечно висловлювати опозиційні до влади погляди. Але так було не завжди. Десять років тому це не було так небезпечно. П’ятнадцять років тому, тим більше. На мою думку, не так просто звинувачувати росіян за те, що вони зараз не протестують. Але вони несуть певну відповідальність за те, що Путін за останні 22 роки довів країну до цієї точки. Як ти гадаєш?
Так. Додам лише, що «росіяни» — дуже велика група. Але «співробітники Яндекса» — група відносно невелика.
Яндекс створив цей образ компанії, яка віддалена від Кремля. Але зрозуміло що у них були дуже тісні зв’язки і за 10 років як я пішов, вони стали ще більшими.
Люди мені кажуть: «Ти не розумієш. Ці люди є заручниками». Але, чоловіче, ти повинен побачити цих заручників. Вони літають бізнес-класом. Вони непогано виглядають для заручників. І компроміси. Ті компроміси, про які ми говорили. Крім того, я можу лише здогадуватися якою кількістю даних Яндекс ділиться зі спецслужбами.
Там я можу тільки здогадуватися, я не знаю. Але там де мова йде про новини мені не потрібно гадати. Я бачу це і кожен може це побачити. І цей компроміс робить аргумент про «заручників» досить слабким. Тому що вони були там з самого початку.
Вісім років тому, коли Росія анексувала Крим, Аркадій Волож [генеральний директор Яндекса] мав вибір. На мій погляд, правильним рішенням було б зупинити або відмовитися від усієї діяльності в Росії та максимально інвестувати в проривні технології, вийти на західні ринки.
Але вони прийняли інше рішення. Вони вирішили висмоктати з Росії все, що могли.
Потім вони трохи почали займатися самокерованими автомобілями в Сполучених Штатах, запустили деяку кількість роверів для доставки в університетські містечка та почали доставляти їжу в Лондоні.
Але вони купили земельну ділянку за 150 мільйонів доларів на вулиці Косигіна в Москві, а ще за 300 мільйонів почали будувати там штаб-квартиру. Тож вклали півмільярда в офіс. З одного боку, це роблять і Google, і Apple, і Microsoft. Але з іншого боку, цей офіс знаходиться в Москві. В Росії.
Для мене зараз цікаво, як сформулювати ці принципи, щоб у майбутньому: в світі, в Європі, в Америці, будь-де — ми помічали такі речі у 2014 чи 2015, а не в 2022 році.
Ці неформальні угоди... Публічна компанія, яка котирується на фондовій біржі, не може собі цього дозволити. Це перший дзвіночок. Повинно загорітися червоне світло.
Чи горіло червоне світло для вас, коли ви там були?
Це було. Можливо, недостатньо яскраво. Але тепер я думаю, заднім числом... Мені стало дуже незручно. Я боровся як міг. Сталося два інциденти.
По-перше, у нас був новий англомовний продукт news.yandex.com. Я дійсно хотів це зробити. Сказав: давайте через це виходити на ринок США. І вони злякалися, і сказали: «до біса».
Але ось де загорілося червоне світло. Ми з [керівниками Яндекса] розмовляли. Вони сказали що пішли в адміністрацію президента. Домовилися з [заступником керівника адміністрації президента] Владиславом Сурковим. Домовилися, що якщо буде війна, [Яндекс] перейде на ручне керування. І ми матимемо список із 15 [дозволених джерел] замість 50.
Я сказав — як ви могли на це погодитися? Як ви дізнаєтеся, що війна? Хто кому буде дзвонити?
Зачекайте, ви самі не ходили на ті зустрічі? Хіба ви не керували новинним продуктом?
Точно. Діло саме в цьому. Я кажу, хлопці, а чому ви домовляєтеся про мій сервіс без мене? Ви на щось погодилися, а тепер просто ставите мене перед фактом?
Людина, яка відповідає за сервіс, повинна мати можливість говорити правду про те, як цей сервіс працює. І ми це зробили. Ми пояснили про фільтр. Ми сказали, що це 50 джерел з ліцензіями в країні публікації, відсортованих за нашим індексом цитування. І так воно було насправді.
Але ця штука, про «короткий список» під час війни. Я сказав: добре, ви без мене погодилися, ви менеджери, може ви знаєте краще. А тепер скажіть, хто визначить що це саме війна? Я читав конституцію. Президент оголошує, Дума ратифікує, ви маєте на увазі в такому разі?
Вони сказали — ні, про що ти, це має бути швидко. Я відповів — що значить швидко? Коли це говорить Сурков? Сурков вам скаже що це війна?
Отже, вас курував Сурков? Чи був конкретний момент, коли це почалося?
Так, Сурков. Це почалося в 2008 році з війни в Грузії.
Вони реагували на щось конкретне? З’явилося щось, що їм не сподобалося?
Ага. Відправна точка була коли вони прийшли з роздруківкою новини в якій були грузинські джерела. Вони сказали: що ви робите? Це вороги.
Ми відповіли: дивіться, за нашим алгоритмом є історія про Грузію. Грузинські джерела мають високий рівень цитування. Тому ми їх показуємо. Це добре, це суть новини. Це агрегатор.
Саме тоді це почалося. Це не було так що ми відразу почали робити все що вони сказали. Але [ми вирішили] представник влади є представником важливого ньюсмейкера. Тож ми почнемо пояснювати їм, що ми робимо.
Тоді моя заступниця Таня Ісаєва — пізніше моя наступниця — отримала спеціальний телефон. У них був цей номер телефону, і вони іноді їй дзвонили.
Інший випадок. Це було смішно. Вони випустили цей план [розвитку Росії] під назвою «Стратегія 2020» у 2008 чи 2009 роках. Розіслали в різні ЗМІ, і змусили всіх надрукувати.
Тож усі його надрукували, але історія не потрапила на наш сайт у топ-5. Вони сподівалися, що вона буде на першому місці. Вони сказали: «Що відбувається? Про це всі писали!».
Ми почали це розбирати, і це правда, всі надрукували, але ніхто не додав власний текст. Тому наш алгоритм об’єднав всі новини в одну — він подумав, це один і той самий текст у різних місцях. Дублікати не додають у вазі.
Як спам-фільтр!
Це вірно.
Це неймовірно. У мене таке враження, що вони дійсно кожен день переглядали вашу сторінку, і якщо їм щось не подобалося, вони брали телефон і дзвонили вам.
Так, саме так воно і було. Цей хлопець Костін був жахливо грубий. Костянтин Костін. Він був із Сурковим. Він керував ЗМІ. Він ідіот. Він прийшов на якусь зустріч в Яндексі, і він сказав, що Google запустив цю круту штуку, якщо ви відправите емейл коли ви були п’яні, то потім можете його видалити. Це дійсно круто, дуже зручно, бо іноді ти напиваєшся. Ось такі вони люди, які їдуть на чорних BMW “з мігалками”.
Як часто вони зверталися до вас?
Може, раз на два тижні, не знаю. Він писав: "Що це?" Ми писали, Костянтине, зараз розберемося. За кілька годин ми напишемо детальний звіт, з цифрами, зі скріншотами...
Тож це було не як переговори. Вони, по суті, віддавали накази, а ви їм звітували.
Точно! Ідея була в цьому. Я сказав — давайте зробимо так: вони запитують, ми відповідаємо. Але зрозуміло що запитання риторичне, коли ти запитуєш "якого біса?" ти не чекаєш відповіді.
Коли вони запитали «чому у вас це», вони насправді не хочуть знати чому. Вони хочуть щоб цього не було.
Тому я хочу, щоб [технічна] спільнота формулювала це краще. Не повинно бути ніяких непублічних угод, про які не можна говорити.
Якщо є закон, то дотримуйтесь закону. Але якщо немає закону, то не повинно бути нічого прихованого.
Так. Або, якщо ви прочитаєте пост у Facebook від [виконавчого директора Яндекса] Тиграна Худавердяна, це дуже лицемірно. Ви можете показати це дітям у школі, щоб вони знайшли маніпуляції, фактичні помилки, перебільшення. Все це є в його пості.
«Друзі, кожен день приносить нам все більше смутку. Те що відбувається нестерпно. Війна жахлива.
Від компанії зараз багато людей вимагають стати на броньовик [посилання на відому промову Леніна] і голосно висловила свою позицію. Я вважаю, що будь-які дії повинні бути мотивовані не емоційними імпульсами, а ключовими пріоритетами.
Що я вважаю найважливішим для нас:
1. Безпека наших співробітників.
2. Підтримка роботи наших ключових сервісів для людей.
Те, що ми зараз захищаємо - це не просто бізнес. Це послуги, які необхідні для людей які живуть у країні, як електрика чи водопостачання. Пошукова система повинна шукати. Таксі має приїхати. Товар і їжа повинні бути доставлені. Інфраструктура має функціонувати.
З цієї причини ми не можемо піднятися на броньовик. Сподіваюся, я досить чітко пояснив ситуацію».
(Пост Худавердяна у Facebook від 2 березня, вочевидь, у відповідь на звернення Лева)
Оскільки я здобув освіту як лінгвіст, це мені цікаво. Я хочу, щоб цей предмет був у школі, особливо в російських школах. Попросіть дітей взяти маркери і знайти фактичні помилки. Знайти брехню.
Розмовляючи — завдяки вам — з журналістами протягом останнього тижня, я відчув це сильне професійне задоволення, навіть радість, обговорюючи цікаві та важливі теми з добре підготовленими, розумними, спокійними людьми. Вони слухають. Якщо вони чогось не розуміють, вони просять мене пояснити. А потім пишуть про це своїми словами.
Коли я розмовляю з [авторкою New Yorker] Машею Гессен, наступного дня я витрачаю півгодини на розмову з фактчекером. Це просто зовсім інший рівень. У Росії за всі ці роки нічого подібного не було.
Тигран схожий на Путіна. Путін, схоже, є його рольовою моделлю. Йому буде дуже боляче, якщо він дізнається, що я це сказав. Але цей пост про броньовик. Що це за жарт про підйом на броньовик? Смішно читати як це намагалася перекласти іноземна преса. Мовляв, що це в біса означає?
Як би ви це переклали?
Не знаю! Це ленінська штука. Це принизливий, жартівливий спосіб посилатися на свого опонента, у даному випадку мене. А потім він закінчує свій пост: «Сподіваюся, я зрозуміло пояснив». Це хамство, яке він використовує, щоб замаскувати діри у своїй логіці.
Ці високопарні кроки: таксі повинні перевозити людей, доставки повинні доставляти речі. Чоловіче, ти як якась мати Тереза! А люди в коментарях кажуть: а як щодо новин? Чи повинні новини бути брехливими?
Це основний наратив, який я чув навіть коли ще працював в Яндексі. І це дуже часто трапляється в російських установах: «Ми йдемо на компроміси, щоб врятувати компанію».
«Ми повинні думати про наших співробітників». Я кажу у відповідь: у вас 18 тисяч працівників. Високооплачувані ІТ-спеціалісти. Суперпотрібні на ринку. Ви відчуваєте відповідальність за них, наче вони діти. Але як щодо ваших десятків мільйонів користувачів, на яких ви заробляєте гроші? Ви не відчуваєте відповідальності за них? Тридцять мільйонів людей на день заходять на ваш сайт і користуються вашим розділом новин. У вас там є якась відповідальність?
Вони позиціонували себе як міжнародна компанія, не безпідставно. Вони вказані на Nasdaq. Але коли вони за кордоном, то говорять по-одному, а в Росії зовсім по іншому.
І тепер коли весь світ дивиться на Росію, тепер міжнародним журналістам доводиться перекладати такі вирази, як «стати на броньовик».
Ми бачили як [генеральний директор Meta] Марк Цукерберг і [генеральний директор Google] Сундар Пічаї відповідають на запитання перед комісією Сенату. Ми чуємо питання. Іноді вони кажуть, що не знають. Але вони не кажуть, хочеш щоб я заліз на броньовик? Вони не використовують дурні аналогії.
Пам’ятаєте цю історію з [політичною консалтинговою фірмою] Cambridge Analytica? Коли виявилося, що Facebook зливає їм дані? А потім виявилося, що можна використовувати штучний інтелект [з цими даними], щоб сказати кожній людині те, що вона хоче почути.
І це для мене була історія про те, як сучасні інформаційні технології увійшли в політику. Всі були нажахані. Але люди не зрозуміли — і я не зрозумів, це все ще треба формулювати — що в цій ситуації поганого. Ця тема досі дуже цікава для мене, і шкода, що я не маю платформи, на якій мав би змогу її обговорити.
Але подивіться на американське суспільство — ці іноді незручні запитання сенаторів — це дивовижна річ. Люди, яких обирають звичайні громадяни формулюють питання та висловлюють побоювання від їх імені. І вони чекають відповідей. А коли їх не отримують, запитують знову. Або виписують штрафи. І індустрія намагається відповісти. Відбувається цей болючий, живий процес формулювання правил для ситуації, коли технології випередили суспільство.
Але в Росії це просто дурниця. У Росії суперкрута компанія з передовими технологіями ретранслює 10 джерел, які абсолютно підконтрольні уряду. Більше ніде нічого такого немає! Ніхто не підозрював що це так грубо та безглуздо. Та це потужно.
Коли ти всередині, ти можеш все пояснити. Але я кажу, подивіться, хлопці, кінцевий результат — лайно. І не має значення як саме ти дістався до цього лайна.
І справді це було багато окремих рішень, кожне з яких можна пояснити саме по собі.
Так. І взагалі, навіть забувши про політику, якщо у вас поганий сервіс, це має бути головним. Якщо він поганий, ви повинні зробити його краще.
Ви не можете конкурувати на світовому ринку з таким підходом. Ви можете конкурувати на неконкурентному ринку, де у вас є переваги, де ви дуже велика компанія і ви розгромили всіх інших. Але в світі це так не працює.
Є багато значущих історій [в інших технологічних компаніях]. Про контракти з Пентагоном, які зсередини заблокували співробітники Google. Або цей пошук Dragonfly, проект для Китаю. Звичайно, жодній корпорації це не подобається. Але якщо ви порівнюєте себе з Google — чи є у вас щось спільного?
Всередині Яндексу це як з Путіним. Хто не з нами, той проти нас. Ймовірно, вони вважають це нормальним. Але це не нормально. Навпаки — якісь запитання чи невдоволення всередині — це нормально. Звісно, було дуже спокусливо бачити Яндекс як оазис, але чим далі він йшов, тим більше за своїми принципами він починав бути схожий на уряд, з яким він так тісно співпрацював.
Коли стало гірше, я сказав, продавайте цю російську частину. Беріть гроші і будуйте міжнародний бізнес. Ця історія про штаб-квартиру — за півмільярда доларів можна купити 100 компаній. Хороші стартапи. Ви можете купити 50. Ви можете побудувати хаб де завгодно, в Берліні, Ізраїлі чи десь ще.
Але вони побудували бізнес на основі кур’єрів і таксистів. Вони побудували бізнес з десятками тисяч людей яким мало платять та які займаються важкою фізичною працею. У Google цього немає. У Amazon це є, але у Google немає. Це їхній вибір. Тому говорити, що вони заручники неправильно. У них був вибір і дуже хороший вибір. Це фігня. Вони запороли це.
Що до майбутнього — вони у сраці?
Мені здається, вони у сраці.
Разом з усією російською економікою?
В першу чергу вони у сраці разом з усією російською економікою.
По-друге, вони у сраці бо їхні міжнародні партнери не хочуть мати з ними нічого спільного. Я не фахівець з великого бізнесу, але можу читати і робити висновки. Я думаю, що в Росії вони у сраці, легко сказати чому. Але за межами Росії це тому, що ніхто з передовими технологіями не захоче з ними працювати. Бо вони забруднені цією війною. І вони повинні були врахувати ці ризики. Вони цього не зробили.
Я вважаю, що це важлива історія, тому що інші компанії, які хочуть працювати на Заході, повинні знати що так не вийде. Ви не можете бути тут, у Росії, компанією яка допомагає авторитарному режиму захопити сусідню країну, і бути високотехнологічною компанією в решті світу.
У мене є останнє, більш широке запитання — ви згадали, що ваш син поїхав до Єревана. Що буде з російським IT-сектором? Вони всі залишають країну, правда?
Ідуть не тільки IT-шники. Ідуть усі хто може поїхати.
У моєму колі багато журналістів, вони пішли. Зрозуміло, що якщо я фізично був у Москві, то зараз після цього закону… Не знаю. Я не хочу в в'язницю. Коли я писав свій пост, я не думав про це. Я був задоволений собою, як спокійно написав це, як був стриманий. Але ситуація дуже швидко змінюється.
Про IT-спеціалістів — звісно, так, вони йдуть. На них є попит в усьому світі.
Це моє питання. Це кінець ІТ-сектору в Росії? У мене таке враження, що ця втеча мізків настільки велика, що нікого не залишиться.
Так! Це почалося раніше. Було кілька хвиль. Кримська хвиля. Потім люди пішли після збитого Боїнга. Потім після виборів до Московської Думи. Хвиля Навального. Просто IT-шники, на відміну від інших моїх знайомих — викладачів, журналістів, — у них немає проблем з мовою. Вам просто потрібно трохи поганої англійської. І вони користуються попитом у всьому світі.
Отже, почалося раніше. У Лондоні 150 колишніх людей з Яндексу. Вони працюють на Facebook або Microsoft. У Берліні таких, не знаю скільки, багато. Зараз, звісно, всі біжать. Вони вже біжать. Вони як пекарі. На них завжди є попит.
І навіть якщо завтра Путін впаде замертво і якимось дивом все це закінчиться, цей сектор у сраці в Росії, здається, на десятиліття.
Як мінімум. Ми всі там. У мене є сусідка у Берліні, ми друзі. Її батьки народилися в 1944 році. Коли вони розмовляють зі мною, вони спочатку майже вибачаються.
Чому?
Ну, я єврей з Росії. У них таке почуття провини за Голокост і війну. Хоча це якраз закінчилося коли вони народилися. Тому я не сумніваюся, що до кінця життя ми будемо виправдовувати себе. Ми вже робимо це. І навіть мої діти, вони також будуть виправдовуватися.
Я теж маю певну відповідальність. Але принаймні я пішов, коли стало погано пахнути.
Ти з цієї причини пішов?
Точніше це була одна з причин. Сервіс новин почав змінюватися. Коли щось не так, можна залишити компанію. І ви повинні. Але я брав участь у деяких компромісах. У цій фільтрації. Я визнаю, що мав певну відповідальність. Але останні 10 років вони робили це без мене.
У мене є одне абсолютно прозоре правило: все має бути публічним. Не повинно бути важливих речей, які ви не можете говорити публічно. Ви завжди повинні мати можливість довести, що ваш відділ працює відповідно до ваших принципів.
Залишимо Яндекс на мить. Пошукова система в Китаї. Не погано, що ви працюєте в Китаї. Якщо Google працював у Китаї, але чесно кажучи, хлопці, сказати ми “маємо такі-то вимоги від уряду і ми їх виконуємо” — це краще, ніж брехати.
Якби Тигран вийшов і сказав: “Наша головна сторінка дозволяє лише ці 12 джерел, тому що так ми домовилися з адміністрацією президента, а інакше нас закриють”. Це було б краще, ніж цей ганебний пост про броньвик.
Можливо, це наївно, але я вважаю, що найгірше – брехати. Брехати гірше, ніж красти. Якщо вкрадеш, то можеш повернути. Можна сказати, що помилився. Але якщо ви брешете — ти скомпрометовані назавжди.