Якщо обрав цей шлях — йди ним до кінця; якщо став одним із нас — стій пліч-о-пліч із нами до остаточної перемоги, — інструктор «Азову», друг «Ромео»

Бойовий шлях до 2022 року

Мій позивний «Ромео», старший сержант. Наразі знаходжусь на посаді інструктора секції підготовки. Свій довгий шлях військового в бригаді «Азов» я почав 24 лютого 2015 року, коли прийшов на курс молодого бійця. Через місяць по закінченню курсу я був розподілений до бойового підрозділу і продовжив навчання та тренування. Як боєць тоді ще полку «Азов» виконував бойові завдання у Широкиному, Чермалику, Павлополі, Водяному.

Я цілеспрямовано долучився до лав «Азову» з розумінням і мотивацією нести службу і воювати до самого кінця, скільки буде потрібно — до повної перемоги над ворогом. В «Азові» дуже дружня атмосфера, адекватні люди, багато навчання. Так пройшов рік, два, чотири. Ти звикаєш до вимог, колективу, стаєш одним цілим з усім підрозділом. Жодного разу у мене не виникало думок щодо переводу в інші підрозділи або взагалі завершення служби. Тут моя сімʼя і моє місце.

Бої за Маріуполь

Перед початком повномасштабного вторгнення нам повідомили, що Росія підвела війська впритул до лінії розмежування, і наказали перебувати в повній бойовій готовності. Та це було не вперше. Багато з нас сумнівались, що справа дійде до наступу. Надійшла інформація, що їхні кораблі зʼявились в акваторії, і ми маємо організовувати лінії оборони на узбережжі. Ми виїхали і 2 доби простояли в бойовому чергуванні. Нічого не відбувалось і ми повернулись на базу. В ніч на 24 лютого я перебував у наряді з 1-ї ночі до 5-ї ранку. І ближче до світанку почув безперервні залпи «Градів» по наших позиціях за містом. Прийшло перше усвідомлення початку серйозних бойових дій, та все ж частина свідомості відмовлялась сприймати цю нову реальність.

Однак коли я заходив до кімнати після чергування, відчув два удари «Калібрами» по самому Маріуполю. Відкриваю «Telegram» і бачу в новинах, що Путін оголосив війну. Я був шокований і навіть трохи знаходився у ступорі. Тривога, повна бойова готовність і через пів години ми сиділи по автівках із заздалегідь підготовленими інструкціями від командування. Своїх хлопців я розставив по позиціям і зайняв свою. Мій підрозділ брав участь в обороні лівого берега. Людей було мало, проте ми доволі довго успішно тримали оборону під натиском супротивника, який переважав нас кількісно і в особовому складі, і в техніці.

Ситуація була дуже напруженою всю кампанію. Ми перебували під постійним вогнем з усіх стволів та нальотами ворожої авіації, які скидали на місто ФАБи. З моря по нам били їх бойові кораблі. Постійно літали гвинтокрили. Були складнощі в комунікаціях з суміжними підрозділами, часто рації налаштовувались на різні частоти і ми не могли комунікувати один з одним. Воювати дуже важко з самого початку.

Дуже впливала на ситуацію на полі бою підступна російська тактика «спаленої землі». Ворог винищував буквально все на своєму шляху: чи то наші позиції, чи то цивільну інфраструктуру міста. Часто не було можливості утримувати одну позицію хоч деякий час, бо все навколо палало та вибухало, так поступово відходиш на нові оборонні ряди, і все по колу. Падали фланги, часто через суміжні підрозділи, які відступали і не попереджали або здавались у полон і були змушені розкривати ворогу наші позиції. Нас відрізали по правому та лівому берегах.

Врешті нам довелось відступити на завод «Азовсталь», який втримати було легше, ніж намагатись зачепитись у вщент зруйнованому місті при відсутності флангів, а людей у нас не вистачало, щоб закривати і ці позиції.

Моральний стан під час оборони міста

Перші пару днів іноді було страшно навіть нам, військовій еліті, яка 8 років постійно готувалась до вирішальних боїв. По-перше, наступ росіян був миттєвим та потужним, сповненим ненависті і люті до всього живого, українського. По-друге, швидко прийшло усвідомлення того, що ми вже без жартів воюємо з такою величезною країною-агресором, з їх у сотні раз переважаючим людським ресурсом, кількістю техніки та озброєння, авіації. Ми бачили, що фронт біля Волновахи стрімко падає, що ворог вже насувається до нас і з боку Криму. Розуміння, що ми в повному оточенні, з якого нам навряд вибратись живими, було дещо сюрреалістичним.

Проте ми згодом прийняли ці факти, нову реальність і зрозуміли, що все, що лишається, це самим обрати свою смерть. І ми обрали ту, яка красива та почесна. У повному оточенні, в меншості ми будемо боротись до самого кінця, загинемо як герої, не здамо наше місто, виграємо час для країни та заберемо з собою чималу кількість ворогів.

Ставка була на маневрену оборону, швидкість і мобільність. Ми штурмували, відходили, робили їм болючі засади, знову нальотами били супротивника і знову відходили з мінімальними втратами. Лінії фронту вже не було, ми вели справжню результативну партизанську війну. Ми були сміливі, злагоджені, холоднокровні та професійні до самого кінця.

Перше влучання по моїй позиції було з установки «Град», а далі вже відчув роботу танків, різних калібрів артилерії, мінометів, авіації, та призвичаївся. Побував у безлічі штурмів, відбивав ворожі атаки. Багато спроб ми успішно відбивали і знищували ворога всім, чим могли: і розтяжками, і стрілецькою зброєю. Проте кількісно і з підтримкою артилерії, яка крила нас бувало і по два дні безперервно, їм потроху вдавалося просуватись.

Поранення. Евакуація. Повернення у стрій

14 березня я отримав вогнепальне поранення. Ми утримували у напівкільці російський спецназ ГРУ, вони вирішили вирватись з оточення і пішли у відчайдушний наступ на наші ряди. У бою я отримав кулю та був евакуйований спочатку до шпиталю на комбінаті Ілліча. Через кілька днів він був атакований авіацією, і ті, хто вижив, перемістились на «Азовсталь». Згодом мене перемістили на КСП. Там знову наші позиції накрила авіація. Довелось самим відкопуватись із заваленого підвалу.

Наші медики врешті знову відправили мене на «Азовсталь». Через 10 днів я потрапив на евакуацію гелікоптерами. Стояла задача максимально розвантажити переповнений шпиталь, мали прилетіти 4 гелікоптера і евакуювати максимальну кількість поранених. Я міг переміщатись на милицях і був записаний на найближчу евакуацію.

31 березня я вилетів з Маріуполя. У наш борт влучила ракета з «Ігли». Один двигун був виведений з ладу, та наші льотчики втримали керування. Другий борт, який летів за нами, на превеликий жаль, збили. Ми успішно дісталися до Дніпра. Після короткострокового перебування у шпиталі ім. Мєчнікова я був направлений до Львову, де переніс 3 операції та пересадку шкіри. Ще до місяця я «подорожував» по лікарням. Після санаторію, коли вже міг ходити самотужки, поїхав до Запоріжжя, де повернувся до служби у новосформований батальйон «Азову».

Інструкторська робота

Цей батальйон був створений переважно із відчайдушних добровольців для деблокади Маріуполя. У нього не було бойового досвіду і професійних командирів взводів та рот. На посади були призначені люди, які мали хоч якесь уявлення про бойові дії. Серед усього особового складу нас було 10-12 старих азовців, переважно ті, хто відновився після евакуації з «Азовсталі». Тодішній т.в.о командира, друг «Раз-Два» зібрав нас та розподілив обовʼязки. Мені наказали займатися спеціальною бойовою підготовкою піхоти, а саме навчанням з вогневої підготовки, тактики та загальних тренувань бійців.

Виїжджати на бойові завдання тоді для мене не мало сенсу, бо ще з того часу як тривала оборона Маріуполя, новосформовані роти вели позиційні бої та тримали оборону на напрямку Великої Новосілки. Була вкрай важлива задача поповнення особового складу та його підготовка. Цим я і займався.

Восени ми спробували провести перший БКБП після повномасштабного вторгнення. Нас було 5 старих бійців, ми самі все спланували, і організували курс підготовки згідно з азовськими традиціями та вимогами часу для 65 рекрутів. Курс пройшов вкрай успішно. До нас прийшли вмотивовані та наполегливі хлопці, які сумлінно навчались, слухали нас та зрештою в більшості пройшли курс до кінця та отримали шеврони.

Потім ми розширились до бригади та переїхали на полігон. Відновлювали боєздатність та набирали необхідну кількість бійців до бригадного рівня. Я був залучений на ще одному курсі БКБП, а в подальшому вже як інструктор займався перепідготовкою та перекваліфікацією рот, проводив окремі курси для АГС, допомагав на курсі СПГ.

Підготовка в «Азові» до 24 лютого 2022 року була дуже професійною та якісною, ми постійно тренувались. Не було і дня, щоб ми не вчились новому. Щоденні тренування, виїзди на полігон, лекції, відпрацювання навичок на практиці, екзамени на кожних вихідних. Були можливості проходити різні курси підготовки. Часу було вдосталь, кожен боєць був розвинений і фізично, і інтелектуально. Постійно вдосконалювався як індивідуально, так і як частина злагодженого механізму. Саме тому ми стали елітарним підрозділом, який витримав усі можливі випробування під час тривалої оборони Маріуполя, і зміг якісно і кількісно нищити ворога попри всі ті умови, в яких ми опинились.

Зараз із відновленням і підготовкою дещо складніше. В умовах війни завжди є нестача часу та кваліфікованих інструкторів. Приходять цивільні люди, переважно без досвіду ведення бойових дій, і їх треба навчати якомога швидше та якісніше. На базову підготовку воїна необхідно мінімум 3 місяці, а у нас такої розкоші просто немає. Проте це не вперше, коли умови проти нас, а ми робимо все, щоб бути найкращими у своїй справі та виховувати навчених та вмотивованих бійців. Намагаємось передавати свій досвід служби, ведення бойових дій, цінності та традиції славнозвісного «Азову».

На початку було тяжко перекваліфікуватись в інструктора. Я не навчався саме тренувати людей, важко було працювати з великою аудиторією, проводити лекції та тренування. Але це потрібно було робити, і я навчав, та в цей час навчався і сам. Як і раніше розвивав та вдосконалював свої навички, читав матеріали, готувався до кожного заняття. З кожним разом я і мої підлеглі поступово виходили на вищий рівень.

Хто такий азовець

Долучитись до нашої бригади і формально стати азовцем не так важко. Це нескладно: подзвонити до рекрутингового центру, прийти на співбесіду та оформити документи. Складніше буде пройти БКБП. Але, повірте, я з власного досвіду можу порівняти складність і вимоги до 24.02.2022 і зараз. Зараз успішно пройти навчання та здати нормативи легше і реальніше, більшість учасників курсу витримують навантаження, трохи менше набирають необхідні бали на шеврон. Тим паче вашими інструкторами будуть бійці з колосальним бойовим досвідом, так і досвідом підготовки рекрутів.

Складніше стати азовцем по факту. Справжній азовець — це вірна і віддана своєму підрозділу, своїй країні людина. Бути ним — це відважно та дисципліновано воювати, не знаючи страху та втоми, битись до самого кінця, бути готовим вийти за рамки своїх можливостей, слухати і виконувати накази командирів і йти тільки вперед, не жаліючи себе.

Прикладом справжнього азовця я можу назвати кожного свого побратима із числа старих бійців: полеглого, пораненого, живого. Кожен із них віддав всі свої сили, час, життя за Україну, за один одного, за рідний підрозділ. Билися до останнього і ніхто не відступив.

Новобранцю, аби насправді стати одним із нас, треба показати себе на полі бою, виконувати накази, бути відданим побратимам та бригаді, осягнути свій обовʼязок перед народом України.

Якщо обрав цей шлях — йди ним до кінця; якщо став одним із нас — стій пліч-о-пліч із нами до остаточної перемоги у цій війні.

Telegram-канал бригади «Азов»: https://t.me/azov_media

Анкета для вступу до бригади «Азов»: https://azov.org.ua