Яким чином Україна може перемогти у війні, на що сподівається влада та військове керівництво ?

Після запаморочливих військових успіхів у ході контрнаступальних операцій збройних сил України влітку-восени 2022 року на Куп'янському та Херсонському напрямках, вдалося вибити супротивника із правого берегу Дніпра та річки Старий Оскіл у Харківській області, таким чином зайнявши стратегічні висоти. Стрімке "перегрупування" та переконлива перемога України очевидно показали світові, що Росію можна перемагати військовим шляхом. Це було показано вдруге, оскільки першою перемогою можна вважати визволення північної частини України в березні 2022 року. Росія була змушена піти на радикальний крок - проведення часткової мобілізації. Проте Україні з низки причин не вдалося закріпити успіх у наступному 2023 році, і війна поступова почала переходити у виснажливий позиційний режим. Отже, як так сталося і чи можлива подальша перемога України військовим шляхом, та на що сподівається українська влада?

2023 рік був сповнений надій і сподівань натомість приніс розчарування – анонсований, розрекламований та розтиражований усіма ЗМІ український контрнаступ зазнав невдачі. Збройним силам України вдалося зайняти деякі позиції, як то населений пункт Роботине, але очевидно, що далі розвинути успіх українським військам не вдалось.

Які ж причини невдачі очевидні навіть не фахівцям у військовій справі:

1. Занадто велике акцентування уваги на контрнаступі із сторони політичного керівництва. Фактичне "рекламування" контрнаступу вірогідно мало на меті "вселити паніку" у ряди ворожої армії. Володимир Олександрович, напевно, відчув себе мужнім князем-воїном Київської Русі Святославом і вирішив скористатися його прийомом.«Іду на ви!» — легендарний вислів Святослава Ігоровича — ультиматум про оголошення війни таки дійсно справляв вплив на ворогів.  Проте в нашій ситуації медійний ефект виявився протилежним. Супротивник ґрунтовно підготувався до контрнаступу.
2. Другою причиною є перехід армії супротивника у стійку оборону на визначених рубежах, особливо після невдачі на Харківщині та Херсонщині.
3. Недостатність військової підтримки західними союзниками України в критичний для неї момент, в той час як військово-політичне керівництво України занадто покладалося на обіцянки такої допомоги та знехтувало необхідністю розгортати виробництво зброї та боєприпасів в Україні.
4. Переоцінку власних сил та недооцінку супротивника у військовій справі вважаємо однією із найгірших помилок, і вимушені констатувати, що певно так є донині і помилка не врахована. На початку вторгнення російське військово-політичне керівництво занадто переоцінило свої та недооцінило українські збройні сили, що призвело до фактичного нищівного розгрому військ РФ на першому етапі війни. Проте українське командування, на превеликий жаль, допустилося тієї ж самої помилки восени 2022 року, коли на фоні приголомшливих успіхів було прийнято рішення перенести наступальні операції на півдні на наступний рік, що, власне, коштувало Україні втраченого часу, який війська супротивника не втрачали.
5. Зниження рівня патріотичного піднесення українців на тлі корупційних скандалів у владі, узурпації влади, згортання демократії політичної та економічної, використання війни як способу наживи. Як результат – проблеми з мобілізацією, зменшення фінансової допомоги війську з боку суспільства, намагання «забути» про війну, продовження міграції за кордон.

З такими результатами Україна зустріла новий 2024 рік. Рік, який, на нашу думку, в кращому випадку, стане повторенням 2023 року, в гіршому – принесе ще важчі випробування, якщо взагалі не обернеться катастрофою.

Вище військово-політичне керівництво, не зважаючи ні на що, переконане у можливості України здобути перемогу військовим шляхом. На данні настрої впливають високі очікування від постачань високоточної зброї та розафішованих літаків F-16. Панує переконання, що Україна здатна досягти перемоги у війні лише з превалюванням використання високотехнологічної зброї, тобто мова йде про перемогу "якістю над кількістю". Проте слід зазначити, що на прикладі минулих "диво-озброєнь" надзвичайно важливою є їх кількість так само. Так власне система "HIMARS" є ефективною зброєю, проте її було надано надзвичайно мало, щоб цей вид озброєння став переконливим доказом у руках українських військових. Так само і винищувачі F-16 – їх якість так само повинна супроводжуватися їх кількістю. Аналіз світового досвіду військових конфліктів показує, що усі сторони конфлікту здатні не лише адаптуватися до якісної переваги однієї сторони та знайти методи протидії цим засобам, але і власне з часом розробити і свій варіант подібного засобу, особливо у випадку, якщо протистояння очевидно затягується.

Український президент неодноразово заявляв, що формулою миру в його розумінні є вихід України на кордони 1991 року, проте чи можемо бути впевнені, що навіть при такому успішному розвитку подій війна буде закінченою чи виграною? Власне, не є секретом, що успіх України залежить від прямих постачань військової та фінансової допомоги. Окрім озброєння, необхідною компонентою є невідкладне постачання боєприпасів до озброєння, і не лише за зразком країн НАТО, але і за радянським зразком, який здебільшого використовується у війні. Україна із великою вірогідністю може перемогти у війні лише за одностайної підтримки країн заходу та, передусім, Сполучених Штатів. Ціна програшу України це не лише остаточне закріплення зламу старої системи дипломатичних відносин та перехід до концепції нового світоустрою, але і найбільший програш США за останні 30 років, перегляд статусу США як "світового жандарма". Тільки беззастережна підтримка України може врятувати ситуацію.

Проте 2024 рік насичений внутрішньополітичними подіями у багатьох країнах заходу, що можуть негативно позначитися на допомозі Україні. [1] Перш за все мова йде про, президентські вибори у США, де на фоні кризи мігрантів спостерігається жорстока політична боротьба. Також вибори на Тайвані 16 січня можуть доволі сильно вплинути на стан міжнародних відносин у Східній Азії. Навесні пройдуть парламентські вибори в Індії, а влітку вибори до Єврокомісії. Також восени парламентські вибори пройдуть у Німеччині та Австрії. Всі ці події напряму вплинуть на хід конфлікту.

Прогнозування війни включає роботу із великим масивом нових даних, які періодично з’являються в інформаційному полі. Зазначимо, що саме вибори у США великою мірою будуть доленосними для України. Український істеблішмент вірогідно робить ставку на перемогу Джо Байдена та демократів, адже саме саме ця політсила активно підтримує Україну, з іншого боку, – недостатньо для нашої перемоги.

Проте слід сказати, що прораховуються і варіанти взаємодії з республіканськими сенаторами, адже політична боротьба у США набула небачених масштабів, особливо на фоні політичної кризи, пов'язаної з мігрантами.

Також в 2024 році відбудеться призначення нового генерального секретаря НАТО, адже Йенс Столтенберг займає свою посаду вже три терміни і більше не бажає продовжувати свій мандат. [2] Скоріше за все, кадрові зміни у НАТО не призведуть до стратегічного перегляду дій щодо України, проте вони здатні впливати на процес координування та передачі озброєнь, матеріально-технічної допомоги, розвідданих тощо.

Проте повернемося до ситуації в Україні. За перший місяць нового року стрімко розгорнулися події на території Харківської та Білгородської областей. Не виключений варіант, при якому ЗС РФ можуть відкрити нову ділянку лінії фронту на цих просторах, якщо перейдуть лінію держкордону на півночі Харківської області на просторі між Харковом та Куп'янськом. Ціллю операції може бути створення «буферної зони», аби не дозволити ЗСУ наносити удари по Білгородській області. Варіант, при якому ЗСУ в свою чергу встановлять власну буферну зону, є менш вірогідним, адже Україна ведучи війну стиснута нормами поваги до кордонів та не переходить на території РФ, якщо не рахувати проникнення різноманітних диверсійно-розвідувальних загонів. Гіпотетичне відкриття нової лінії зіткнення із великою ймовірністю не стане несподіваним для ЗСУ, адже стягнення ударного угрупування буде помітно заздалегідь. Проте, чи зможе Україна «гідно» зустріти окупанта ­­ - питання досить складне, адже якщо говорити простою мовою є проблема «чим» і «ким» воювати.

Очевидно, що Україна має проблеми із масовим небажанням населення вставати до лав ЗСУ, ми про це вже згадували вище. Питання залучення громадян до війська є однією із ключових проблем, адже вилучення із мирного життя великої кількості громадян з високою ймовірністю призведе до падіння рейтингу влади і збільшення економічних проблем у державі. Не зрозуміло, чи переймається нинішня влада економічною ситуацією в державі, але точно переймається рейтингами, що вилилося уже у відкритий конфлікт з Головнокомандувачем, і становить загрозу в нинішній складній ситуації.

А було би краще, аби влада таки переймалася економікою. Підприємства мають стабільно працювати і сплачувати податки, критичні підприємства мають бути евакуйовані в більш захищені регіони країни. Україні необхідно нарешті налагодити стабільне виробництво товарів військового призначення, в першу чергу набоїв до стрілецької зброї та мінометних снарядів – простих у виробництві речей, які необхідні постійно і у великій кількості.

І, нарешті, необхідно чітко визначити для себе і світу, що в цій війні є і може бути виграшем, а що програшем. Зупинити ворога може тільки остаточний його розгром та розпад РФ.

Не зважаючи на окреслені проблеми та доволі песимістичний загальний контекст, відповідь на питання « чи може Україна перемогти в війні є ствердною. Може. Проте що для цього потрібно:

Консолідація країн заходу, активна, чи навіть агресивна комунікативна політика України, традиційна та публічна дипломатія. Без прямої підтримки з боку країн заходу, Україна, на жаль, не здатна перемогти у війні.

Надання Україні більшої кількості сучасного озброєння та в першу чергу стабільне надання боєкомплектів до них. Досвід майже двох років війни чітко вказує, що хоч деякі види озброєнь є високоефективними, наприклад РСЗО «HIMARS», проте лімітована їх кількість нівелює їх руйнівний потенціал.

Формування власного виробництва елементарного військового озброєння, спорядження та витратних матеріалів.

Посилення санкцій. Супротивник має методи обходу санкцій, а отже завданням об'єднаної коаліції є посилення санкцій та впровадження механізму запобігання їх обходу. [3]

Консолідація військового та політичного керівництва, дорослішання політичної еліти, можливо, утворення уряду національної єдності, або повне перезавантаження влади, не дивлячись на обмеження військового стану.

Ефективна мобілізаційна політика не стільки через законодавчий примус, скільки засобами пропаганди.

Зрештою аби перемогти у затяжній війні з сильним, безжальним, безкомпромісним ворогом і державі і суспільству необхідно докласти титанічних зусиль. Ми не зможемо перемогти допоки влада міряється рейтингами, а суспільство запхало голову в пісок, не бажаючи помічати війну.