Як з'явилася на світ Дивізія Ваффен-СС Галичина(стаття до дня 80-річчя її створення)

Сьогодні день, коли у нашій історії з’явилась добровольча дивізія, що залишила за собою безліч суперечок і по сьогодні залишається однією з найконтроверсійніших тем для обговорень та досліджень. Мова йде про видатну 14-ту гренадерську дивізію Ваффен-СС «Галичина», у якій українці-добровольці взяли до рук зброю захищатися від більшовицької навали, пліч-опліч з німецькими солдатами ЗС Третього Рейху!

У цій статті ми Вам розкажемо коротко зібрані відомості про те, як зароджувалась дана збройна формація і яке значення вона відіграла в українській історії та історії Другої Світової Війни, всупереч комуністичній та неомарксистській дискредитації наших героїв часів ХХ століття.

«Свідомість, що вороженьки самі не згинуть, як роса на сонці, що їх тільки зброєю можна змусити залишити загарбані землі, - та свідомість змушує українців взятися за зброю, щоб стати господарями на власній землі»          

©Інж. Михайло Хроновят, член Військової Управи дивізії «Галичина»

Під час більшовицької окупації Захід України вперше зіткнувся з усіма жахами червоного терору. Відбувались масові страти, грабежі й арешти місцевого населення з боку радянської влади. Чи не найбільших масових репресій населення західно-українських земель зазнало в 1940 році: в’язниці населених пунктів краю, зокрема Львова, були переповнені в’язнями. Заарештовані ОУНівці чи просто свідомі громадяни знищувались у підвалах замків-буцегарень. Непоодинокими були випадки розстрілів на початку німецько-радянської війни патріотично налаштованих українців (тих, кого не встигли арештувати) на місці, без суду і слідства. Станом на 1941 рік розстріли досягли своєї апогеї: комуністи, тікаючи з Заходу і застосовуючи тактику «випаленої землі», вбили близько 20000 українців – і це лише за один місяць 41-го року. Цей жахливий епізод увійшов в історію України під назвою «західно-українська трагедія». Свіжа пам’ять і лють, кров якої ще не встигла висохти у серцях нашої нації – головний каталізатор жаги до помсти більшовицькому кату. Ці події стануть головною першопричиною, чому на теренах Заходу українці в 1943 році підтримають ідею створення даної дивізії і будуть охоче вступати до її лав.

Та спроби домогтись її створення були ще задовго до 1943 року:

першим, хто прямо заговорив про перспективу формування українських підрозділів в складі німецьких військ були членами ОУН(М) та наближені до них особи, на чолі із вождем Андрієм Мельником. Ще 14 січня 1942 року надіслано перше вагоме звернення українців, підписане 5 особами(серед яких був А. Мельник і митрополит А. Шептицький), з проханням надати українському народу права боротися в союзництві з німцями проти спільного ворога – більшовизму, утверджуючи важливість української участі: «Заборона брати участь українцям в збройній боротьбі проти їх споконвічного ворога пліч-о-пліч з німецькою та союзними арміями лишило боротьбу з більшовиками важливого морально-політичного фактору…»(витяг із листа). У цьому ж повідомленні зазначалось, що українські верхи зацікавлені у співпраці задля вигнання радянського нелюда, заради майбутнього національного нового порядку в Україні.

Згодом, 6 лютого 1943 року, провідник ОУН(М) звернувся до фельдмаршала Вільгельма Кейтеля: «Українці готові зробити все від них залежне у боротьбі проти Москви, якщо б вони були переконані у тому, що за ними буде визнане право на існування як народу та держави, й Україна займе належне їй місце у спільноті вільних європейських народів. … Але використання українських з’єднань на фронті без попереднього виконання вказаних умов не викличе серед українців жодного натхнення, а навпаки, викличе озлоблення за те, що вони проливають кров за чужі інтереси» – ми можемо спостерігати, що ще до формування дивізії українські прагнення воювати на стороні німецьких військ були зумовлені сподіваннями здобути власну незалежність і воювати за праві україноцентричні ідеї. Українці бачили в Німечиині союзника, а не одвічного ворога. Цей союз наші націоналісти поступово вибудовували ще з 20-30х років, листуючись з провідниками країн Вісі й отримуючи притулок у цих країнах.

«Український націоналізм оперує терміном «націоналізм» у тому ж розумінні, як націоналізми німецький і італійський терміном «націонал-соціялізм» чи «фашизм». Націоналізм: фашизм, націонал-соціялізм і т.д. це різні національні форми одного духу»

©Ярослав Барановський, секретар ОУН, довірена особа Є. Коновальця

Навесні 1943 року до ініціативи долучається Володимир Кубійович – голова Українського Центрального Комітету(УЦК). 8 березня він пише листа до генерал-губернатора Ганса Франка (з яким він вибудовував зв’язки із початку німецької окупації) з проханням вжити заходів у справі створення української збройної формації на території Генерал-губернаторства, яка б воювала проти СРСР. Ким ж був Володимир Кубійович? Володимир Кубійович – військовий УГА, активний учасник національно-визвольного руху, професор Українського Вільного Університету(УВУ), що в роки німецької окупації був очільником Українського Національного Комітету, де координував українські громадські організації, допомагав втікачам від більшовицького режиму, сприяв піднесенню нашої культури і укріпленню авторитету українців як самобутньої нації. Тобто перед нами аж ніяк не товстолобий «колабораціоніст»(як би на це сказала радянська демонізуюча пропаганда), а високоосвічений проукраїнський діяч.

Ідемо далі: у той же час очільник окремого дистрикту(округу) Галичина, що входив до складу Генерал-губернаторства, Отто Вехтер, покликуючись на велику кількість українців в німецькій армії, виклопотав у провідних німецьких чинників подальше створення дивізії. Рейхсфюрер-СС Генріх Гіммлер дав принципову згоду та 18 квітня 1943 року формується Військова управа(далі – ВУ) до якої увійшло 14 осіб(лише двоє з яких німці), на чолі з українським військовим діячем – колишнім підполковником УГА і полковником УНР – галицьким німцем Альфредом Бізанцом. До складу ВУ увійшли: вже названий голова А. Бізанц, начальник канцелярії сотник Осип Навроцький, заступник начальника канцелярії Євген Пиндус, голова відділу допомоги родинам інженер Андрій Палій, голова душпастирства отець Василь Лаба, очільник відділу пропаганди Михайло Кушнір, голова відділу здоров’я доктор Володимир Білозор, голова відділу доповнення інженер Михайло Хроновят, очільник правового відділу доктор Іван-Теодор Рудницький, голова освітнього відділу Степан Волинець, голова відділу Старшин а також відповідальний за зв’язок із дивізією доктор Любомир Макаршука, очільник військово-історичного відділу інженер Юрій Крохмалюк, голова відділу молоді Зенон Зелений. Біографії усіх цих персоналій є у відкритому доступі в Інтернеті: склад ВУ сформований з інтелектуалів-патріотів, між ними є доктори наук, військові визвольних змагань першої половини ХХ століття, науковці, віддані богословці, а дехто – наприклад, В. Лаба, убирали в своїй особистості усі перелічені якості. Почесним головою ВУ д. «Галичина» стає генерал Віктор Курманович – член ОУН(М), начальник штабу УГА, військовий міністр ЗУНР, активний організатор створення Дивізії. Саме він 28 квітня 1943 року виступав перед населенням під час урочистого проголошення початку формування «Добровольчої дивізії Ваффен-СС «Галичина» разом з О. Вехтером та А. Бізанцом.

На честь дивізії активісти різних міст організовували марші, Комітет проводив походи на могили жертв червоного терору, Церква благословляла старшин і підстаршин. Населення було у передочікуванні боротьби й помсти. А Українська Дивізія СС-Галичина увібрала в собі найкращих інтелектуалів, священнослужителів, умілих військових, а новобранці-молодики без усякого досвіду були забезпечені пільгами на рівні з германськими ССами та вишколом, найкращим у Європі з усіх тих, що могли запропонувати тодішні країни-учасниці Світової Війни.

Згодом ці браві вояки покажуть неабияку стійкість та міць духу у Битві під Бродами, тримаючи до останнього оборону в оточенні переважаючих радянських сил, і зумівши прорватись із самого пекла.

Слава Україні! Слава Нації! Слава українським Добровольцям!