Як звучить слобожанське Різдво

(у тексті нижче ми наводимо фрагменти текстів Галини Лукʼянець, написаних для цифрового архіву фольклору Слобожанщини та Полтавщини, посилання наведено у джерелах)

«Звучати» Різдво майже по всій Україні (і на Слобожанщині теж) починало вже зі святкової ночі 24-25 грудня. (6-7 січня). Першими співаками були гурти півчих з найближчої церкви, на чолі зі священниками, а як нема церкви, то молоді хлопці самі брали у руки різдвяну «зірку» (або «звізду») і обходили оселі одразу після півночі. В цей таємничий і урочистий момент звучали біля хат фрагменти церковних співів, зокрема тропар «Рождество твоє, Христе, Боже наш», кондак «Діва днесь» та колядки з християнськими сюжетами, на кшталт усім відомих «Діва Марія сина зродила», «Нова радість стала».

Так було не усюди. В маленьких і віддалених селах, де не було храмів, або пізніше, вже в радянський час, інколи першими посланцями Різдва виступали «пахолки» або «пахольчики», хлопчики малого віку, які приходили до хат рано-вранці 25 грудня і декламували-скандували вірші, що славлять народження Христа.

Я маленький проходчик,

Родився в вівторчик,

А в середу рано,

Мене в школу оддано,

А в школі читають,

Нічого не знають,

А я знаю аз та буки,

Пожалуйте копієчку в руки.

За віршик прийнято було давати копійки або пряники, при чому маленькі колядники поспішали випередити один одного, бо найкращу винагороду отримували перші, а останнім могли і двері не відчинити.

Ці вірші могли бути коротенькими і дуже довгими, що залежало від віку і хисту виконавця, який, як правило, виголошував їх самостійно, соло. Довгі вірші – це, як правило, християнські сюжети про появлення зірки або фрагменти, що дуже нагадують уривки з вертепу. Якщо кудись не добігла малеча, вранішнє привітання переймав на себе дорослий хлопець чи дядько, бо обов’язково ж треба було, щоб на таке велике свято першим до хати увійшов представник чоловічої статі (це, до речі, зовсім не християнська, а давня патріархальна магічна традиція). Тут вже привітання набували іншого, жартівливого і «дорослого» характеру:

Я маленький пахольчик, зліз на стовпчик,

З стовпчика на жердочку, дайте дядько, на чверточку!

Деякі сусіди-чоловіки, дивлячись, що до якихось хат не добігли пахольчики-колядники, самі приходили у гості і промовляли отаке… А ще, як зовсім біда з мужиками, одинокі жінки навіть заносили до хати у святковий ранок песика – хоч когось «мужського» роду!

З другої половини Різдва наставав час для інших учасників Коляди.

З обіду починали повноцінно колядувати – збиралися молодіжні гурти, молоді сім’ї без дітей, діти домовлялися ходити як купками, так і окремо. Старші люди, господарі сиділи вдома, бо хтось же мав приймати колядників.

Маленькі хлопчики (у цих взагалі «врожайна» доба, бо зранку ж пахолкували) і дівчатка в першу чергу ходили по родичах, сусідах, а далі – вже по погоді і силам. Більшість найпростіших дитячих колядок не потребувала вміння співати. Скоріш, треба було скандувати, голосно і яскраво (а соромишся, то й тихенько проказували). Якщо вже хто мав хист до співу, то виголошував свої колядки на найпростіші мелодії.

Такі прості пісеньки були цілком вже по силам 4-5-річним дітям, а старші вже й могли їх на два голоси розспівувати. Загальна тема дитячої коляди – дайте щось. Іноді з детальними подробицями, що і скільки. Традиційно просили гроші (копієчку), пиріжки. Бо ще до середини 20 століття цукерки – велика розкіш в селі. В щасливі роки і за спроможності господарів щирим способом віддячити діткам-колядникам були пряники. Розкішні, великі, розфарбовані натуральними або купованими барвниками, з солодкою глазур’ю чи без. «Барині» – дівчаткам, «вершники», «коники», «півники» – хлопчикам. Для цих виробів в багатьох хатах зберігали спеціальні форми і пекли їх самостійно. Хоча і були майстрині, що виготовляли пряники на продаж.

Рідко коли дітворі відмовляли у нагороді, але якщо таке траплялося (закінчилося пригощення, втомилися приймати колядників і нічого їм не давали), то розчаровані колядники (до речі, не лише малі, а й дорослі) могли відспівати господарям колядку-дражнилку. І швиденько втекти.

Колядки дорослих

Слобідські землі зберегли аж до кінця минулого століття велике різноманіття колядкових текстів і наспівів. Серед записаних колядок Харківщини зустрічається багато варіантів як світських, так і християнських сюжетів.

Колядки прийнято було і виконувати, і слухати до кінця, хоча деякі звучали по 5-6 хвилин. А співали, бува, не одну, а дві чи три колядки. Це завжди залежало від складу сім’ї господарів. Великим сім’ям, де є декілька дітей різного віку, співали «загальну» колядку на добробут, гарний врожай і благополучне життя.

Якщо старші діти вже доросли до шлюбного віку – обов’язково звучали весільні колядки. В нас вони були з текстами для хлопців і дівчат окремо. 

Молодим парубкам співали колядки про військову службу, бо в певний історичний період тут майже усі хлопці козакували. Дівчатам також адресували тексти, де вихваляли їхню красу, розум, вправність. 

Старшим людям, самотнім (а особливо удовам) найчастіше виконували колядки із християнськими сюжетами (про народження Христа, появу зірки, трьох царів, інших святих, зокрема Петра, Іллю, Варвару).

Також серед старших людей (як виконавців, так і слухачів) були популярними колядки-псальми. Більш типове для них сольне або одноголосне виконання, з приспівом «Алілуйя!». Сюжети колядок-псальм часто не пов’язані з темою Різдва, нерідко навпаки, в них співають про драматичні фінальні події у житті Ісуса – розп’яття, смерть і воскресіння.

Найбільше серед Святих у колядках згадували Миколая. Такі колядки іноді могли проспівати-згадати і на свято Миколая, але все ж це саме колядки, тобто пісні, які співали на Різдво, та не про Різдво! Серед зразків, записаних на сході Харківщини (Дворічанський, Купʼянський райони), зустрічаються дуже нетипові і оригінальні: тридольні мелодії і «звичайність» образів Миколая і Діви Марії, які ходять в садок, збирають груші.

Більшість «дорослих» колядок виконували змішані гурти молоді, бо старше покоління в перші дні Різдвяних святок намагалося бути вдома і приймати поздоровлення. Слобожанські колядки – це довгі пісні із сольним заспівом і яскравим верхом (виводом), багатоголосним приспівом на 2-4 голоси. Однак є і колядки, що гуртом виконуються майже одноголосно. Також зустрічаються і різні манери виконання: як яскрава «горлова», так і спів тонким «пищальним» голосом. В такій манері на Харківщині співали цілі райони (і не лише колядки, а й щедрівки, веснянки, весільні). Зустрічаються також комбінації цих манер в одній пісні, наприклад «низ» співає «горлом», а «верх» пищить.

Визначальним для жанру колядок є приспіви зі словами «Святий вечір» (найпоширеніший), «Ой дай, Боже», «Ой рано-рано», «При зорі-зорі (або «По зорі-зорі»), «Винограде, красно-зелене вино», «Рай розвився», «Ой радуйся земле» (або Ісус Христос), «Христе боже наш», «Славен єси». Саме приспівами в першу чергу колядки відрізняються від щедрівок, бо сюжети і тексти є дуже схожі в обох жанрах.

Запрошуємо вас відвідати посилання, вказані в джерелах, щоб послухати експедиційні записи слобожанських колядок.

Джерела:

1. Як "звучить" слобожанське Різдво: святкова ніч і ранок: https://folklore.kh.ua/site/article?id=7

2. Колядки дорослих: https://folklore.kh.ua/site/article?id=5

3. Дитячі колядки: https://folklore.kh.ua/site/article?id=6