Як використовують фемінітиви в різних мовах світу
Mariya PanchenkoЯк часто ви вживаєте фемінітиви у своєму мовленні? Чи здаються вони вам звичними, повсякденними? Чи навпаки – не комфортними та незрозумілими? А чи є взагалі така форма прийнятною для української мови? А для інших мов?
Розмірковуючи над цією темою, варто згадати, що мова формується, перш за все, в живому спілкуванні як засіб комунікації та взаємодії. Тобто правила існують не тому, щоб було складніше вчитись, а тому, що так легше висловлювати свої думки. Спочатку в нас виникають мовні потреби, а потім з‘являються норми, щоб забезпечити умови для загальної комунікації.
Можливо, ви чули подібні вигуки. Чи правда це? Зараз подумаємо разом.
Деякі професії були недоступними для жінок через відсутність можливості навчання чи обов’язком доглядати за родиною. Тому і окреме слово для спеціалістки не повинно виникнути. У цьому просто не було потреби. Але зараз ситуація змінюється і жінки у багатьох країнах мають доступ до всіх можливих спеціалізацій. Можливо, для нас слово «адвокатка» чи «психологиня» є дуже незвичними. Проте деякі назви професій добре відомі нам ще з молодшої школи, як наприклад, «вчителька» чи «акторка». Так склалось історично, що ці види стали доступні для жінок значно раніше, тому ми і маємо окремі позначення.
Тому насправді фемінітиви не такі вже й далекі від нашої мови. Найперші позначення фемінітивів з‘явились ще в дописемний давньоруський період, що потім перейшов у староукраїнську із такими словами, як наприклад, абтекарка, винничка, вибавителка, гафтарка, дворничка, перекупка, ткачка, покровителка, антецесорка, наймичка, арменка, волошка, єгиптянка, русинка.
Фемінітиви були зафіксовані уже в першому церковнослов'янсько-українському друкованому словнику, «Лексисі» Лаврентія Зизанія (1596 р.) Доречно відмітити, що Тарас Шевченко, якого вважають основоположником сучасної української мови, дуже активно використовував у своїй творчості фемінітиви, тому такий процес є повністю нормальним для української мови.
Словники ХІХ-ХХ ст. так само фіксують використання фемінітивів як норми української мови, а Микола Сулима у своїй праці «Українська фраза: коротенькі дослідження» (1928 р.) записав: «Професійні й інші подібні до них назви в українській мові бувають здебільшого осібні для чоловіків і осібні для жінок, Українська мова взагалі уникає вживати в спільному роді тих слів, що означають посаду, професію, звання, рангу тощо, й надавати тим словам ознак граматичного (формального) чоловічого роду без огляду на стать. У російській мові, як відомо, такі слова, як от автор, композитор, писателъ, а так само, напр., товариш, приятель, однаково можуть стосуватися до осіб жіночої статі, як і чоловічої. В українській фразі буває інакше: він — автор, вона – авторка; він – композитор, вона – композиторка, він – письменник, вона – письменниця, він – лікар, вона – лікарка, він – професор, вона – професорка й т. ін.».
Як же справи з використанням фемінітивів у інших мовах?
У англійській, як більшість могла помітити, багато іменники професії не мають позначення роду. Тобто “teacher” застосовується однаково як до жінки, так і до чоловіка чи іншого гендеру. Але не всі слова на позначення професій будуються за схожим принципом. Наприклад, існує розрізнення між “poet” і “poetess”, яке є часто вживаним у мовленні. Ті ж слова, що закінчуються на -man замінюють на woman у кінці. (Businessman/businesswoman). У англійськомовній спільност і намагаються використовувати або гендерно нейтральні слова, або на позначення конкретного роду.
У німецькій мові так само додають певне закінчення, але останнім часом виникла проблема, бо багато хто не ідентифікує себе ні з жіночим, ні з чоловічим гендером, тому з’явилась нова форма - позначення через зірочку. Уперше почала зустрічатися в 2016 році. Наприклад, Єврейський музей в Берліні, який одним із перших запровадив цю інновацію використовує не juden (євреї) і jüdinnen (єврейки), а jüd*innen (єврей*ки).
У французькій мові все дещо складніше. Незважаючи на доволі простий метод творення фемінітивів (змінення артикля le на la і додавання e у кінці слова), вони не є дуже популярними. Використовують madame le directeur (жінка-директор). Проте останнім часом, а саме після приходу лівого уряду, ситуація почала трішки змінюватись. І хоча до того Французька Академія, яка регулює норми французької мови, відкидала використання фемінітивів, у 2019 році заявила, що не проти деяких змін у цій сфері.
А от в іспанській використовували раніше тільки різні артиклі, але від 2010 року, коли були зміни до правопису для урівняння прав жінок і чоловіків у лінгвістичному плані, запровадили зміну закінчення слова, але без врахування військових звань.
Ось так кожна мова по-своєму справляється із питаннями використання фемінітивів. Комусь це вдається краще, комусь – гірше, хтось легко обходиться лише самим унормуванням на рівні закону, а десь треба більше суспільних дискусій. Як бачимо, тема цікава та глибинна. А як ви думаєте, чи потрібно використовувати фемінітиви? Напишіть у коментарях!
Рекомендуємо вам до прочитання статтю-аналіз.
Джерела: