Як суверенітет із незалежністю плутали

Почнемо з тлумачення складного слова – суверенітет. Насправді воно дійсно складне, ще й настільки, що люди нерідко використовували його в новому контексті, але суті вони не змінювали. Зараз все розповімо.

Одного разу… в Англії

У «книзі книг», що люди називають Біблією, суверен – це Бог. Звичайний такий, всесильний володар над небом та землею. Нічого незвичного. Якщо ж спускатися до нижчого рівня, то суверен – це твій дід по відношенню до його «Запорожця» у гаражі. Себто володар.

Ну, з сувереном зрозуміло, але що тоді власне суверенітет?

Для відповіді на це питання зазирнемо до Англії епохи раннього Відродження. Спортивний красунчик зразка 16-го сторіччя, Генріх VIII, мав цікаве хоббі – розлучення зі своїми дружинами. Але була така собі проблема. Католики, а власне ним і був Генріх VIII, не дуже любили (зовсім не любили) розлучення. Король з восьмим номером вирішив піти на хитрість і отримати суверенітет від Папи з сьомим номером (якщо вам цікаво, то його звали Климент). Оте наше страшне слово давало йому можливість обрати власного архієпископа. Генріх розійшовся з тогочасною дружиною. А потім ще з п’ятьма.

Тож суверенітет надав йому незалежність від папи та необхідну владу. Саме таке уявлення і було у 16 столітті про слово-яке-заборонено-казати.

4 століття потому термін дещо трансформувався і став позначати можливість здійснювати владу і контроль. Це легко прослідкувати. Палкий шанувальник моноклів та імпералістичних промов з Туманного Альбіону, Джозеф Чемберлен сказав колись, що Британія має поширити свій суверенітет за межі однойменних островів (знатні амбіції у нього були, з німецьким присмаком, як кажуть).

Але і далі процесс трансформації не завершився: вже у 2016 році Тереза Мей назвала Брекзіт процесом відновлення британського суверенітету від Європейського Союзу (потяжок, який ще не зміг). Знов-таки, зіштовхуємося з синонімом незалежності.

У підсумку отримуємо два трактування суверенітету:

1) влада, контроль, управління;

2) незалежність, самостійність, обособленість.

Здається настав час зануритись в теорію. Бувай, Англіє.

У пошуках правди

Cучасні дядьки в професорських піджаках та окулярах поєднують обидва трактування в єдине. Вони кажуть, що суверенітет – це право держави на здійснення влади на певній території. Тобто, там є якась певна влада, яка всім керує. А ще це «там» має бути неділимим.

Таке тлумачення притаманне Вестфальскій системі міжнародних відносин (про неї ми якось розповімо). Тільки тут є одне але. Повноваження держави насправді можна делегувати іншим суб’єктам. І ось ця процедура не враховується у тому, про що ви вже прочитали.

Деякі розумні люди (вони самі так себе називають) іменують цей процес «делегуванням суверенітету». Але це не зовсім так. Весь суверенітет держава не віддає. Вона лише передає  на певний термін частину своїх функцій іншим суб’єктам. Наприклад, це відбулося, коли утворився Європейський Союз.

Ось і все. З суверенітетом розібралися і сподіваємося, що це слово вже не таке моторошне.

Чекайте-но, ми зовсім забули про Україну. Так не можна.

Як козаки суверенітет трактували

Наша Конституція зазначає: «Україна є суверенна й незалежна, демократична, соціальна, правова держава» (Господи, скільки ж там епітетів). Та ось в чому справа: ми дійсно незалежні, але далеко не суверенні. Не може бути суверенітету без суверена. Ну звичайно не Бога, як це було в Біблії, а хоча б монарха. Немає його – немає класичної суверенності. Проте у нас є самостійність у прийнятті рішень, або як це кажуть ті самі дядьки-професори – ексклюзивна владна компетенція, на яку всім так і хочеться посягнути. Особливо одному північному сусіду.

З класичним трактуванням зрозуміло, а чи необхідний монарх у неокласичному сенсі? Ні, зовсім ні, проте необхідний гарант забезпечення реалізації прав та свобод. Але тому гаранту, що у нас є (та всім, що були раніше), ми не довіряємо, та ще й не несемо відповідальності за власні рішення, зловживаємо патерналізмом. Не забуваймо, що сам гарант часто нехтує народом… Ось такий крутий у нас флеш-рояль (флеш-чвертьфунтовий, якщо читач з Америки).

Усе це, насправді, можна виправити.

Можливо, новий парламент дійсно буде іншим. Але багато чого залежить саме від нас.

Коли ми дійсно розумітимемо власні дії, коли віподвідально будемо ставитися до громадскьих обов’язків, коли припинемо ігнорувати те, що відбувається в державі і будь-яким чином намагтимемось це виправити, – тоді Україна дійсно буде суверенною та незалежною державою.

Редакція "Думки Times"