Як помер Банк Україна

Одним з перших найбільших банків у історії сучасної України був банк "Україна". Для сучасників ця фінустанова була щось на зразок Приватбанку чи Монобанку. Заможні люди свого часу тримали кошти в ньому. Установа була символом системи банкінгу на початку 90-х. Але що ж погубило гіганта? Попробуємо розібратися.

Банк Україна вважається де-факто наступником Київського земельного банку, який був створений в 1872 році для кредитування селянства. За совіцьких часів цей банк пережив декілька реорганізацій поки не був поглинутий Держбанком СССР. Так тривало до 1987 року, коли було створено Агропромбанку СРСР. Однією зі структур якого була Українська республіканська контора Агропромислового банку СРСР (Украгропромбанк). Головною метою було кредитування селянства. У той же рік, українське структурне відділення було очолене Вадимом Гетьманом – талановитим економістом. Він приклав чимало зусиль на те щоб зробити цю фінансову інституцію найбільшою в Україні. У 1990 році банк став незалежним від московського керівництва. На момент свого створення АК АПБ «Україна» мав у своєму розпорядженні 26 регіональних дирекцій, 540 відділень, 140 філій, 303 ощадні каси. Установа мала систему платежів SWIFT, а також був членом різних міжнародних банківських систем та організацій. Через АК АПБ «Україна» пройшло багато відомих економістів. Крім вищезгаданого «батька установи» Вадима Гетьмана, членами правління банку були: Віктор Грибков, Ігор Францкевич, Ігор Мітюков, Віктор Ющенко, та інші.

Початок кінця

У 1998 році на Московії стається економічна криза, яка призводить цю країну до дефолту. Офіційні джерела звинувачували саме цю подію в причинах падіння банку. Десь на стику весни та літа того ж року установа раптово стає неплатоспроможною. Сучасники думали, що це тимчасове явище. Занапто він був великим аби луснути. Для розроблення заходів щодо поліпшення фінансового становища банку «Україна» Кабмін утворив тимчасову робочу групу під очільництвом міністра фінансів Ігоря Мітюкова. Як покращиться ситуація – банк знову стане прибутковим. Але не сталося як гадалося. 

НБУ видав "Україні" стабілізаційний кредит на 150 млн гривень, але банк зазнав втрат у 123 млн гривень у 1998 році. Мабуть, це стало причиною втрат найкращих клієнтів. У свою чергу, це призвело до зниження зарплат та скорочень. Найкращі менеджери та фахівці йшли з банку, бо не бачили в ньому свого майбутнього. Попри проведені внутрішні реформи, АК АПБ «Україна» далі несло страшні збитки в розмірах 96 мільйонів гривень. Непрозорість банку та часте втручання держави, переконало МВФ у необхідності його реорганізації або ліквідації. 

І попри спроби врятувати банк Україна, його доля була вирішена. У 2001 році було об’явлено про ліквідацію цієї легендарної установи. Ліквідація банку України буде тягтися аж до 2015 року.

Україна 90-х в мініатюрі

Можливо, ситуація з банком Україна була відображенням постсовіцького суспільства загалом. Для прикладу, основну базу вкладників складали аграрники, колишні колгоспники та групи населення, які мали гроші. Часто ці групи були розпещені популізмом та протекціонізмом уряду. У Верховній раді було створено дві тимчасові слідчі комісії, які мали встановити причини смерті другого по величині банку України. У Генпрокуратурі було аж 30 справ пов’язаних з банком «Україна». Як вам зрозуміло більшість з них не були доведені до суду. Найбільш добре описали причини падіння фінансової установу народні депутати Народні депутати України Григорій Омельченко та Анатолій Єрмак. Для прикладу, різні установи брали кредит в банку та просто його не повертало. Серед цих боржників можна побачити такі установи: «ІНТЕРАГРО», «УКРАЇНА-НАФТА», «УКРРОС», «РЕСПУБЛІКА», «АТЛАНТА-ІНТЕРНЕШНЛ», «УКРАЇНА-ХОЛДИНГ-ЛІЗИНГ», «ФЕРЕМ-ТРЕЙДИНГ», «РЕСУРСОЗБЕРЕЖЕННЯ», ДАК «ХЛІБ УКРАЇНИ» та ДЕРЖАВНОЮ ПОДАТКОВОЮ АДМІНІСТРАЦІЄЮ УКРАЇНИ (керівником був Голова партії «Регіони України» - М.Азаров). Розслідування виокремило ще такі особливі причини як:

• дуже ризикована і шкідлива для банку практика вкладання кредитних ресурсів у великих розмірах в активи (гарантії, кредити, акредитиви, цінні папери тощо), які були приречені на неповернення, що призвело до різкого погіршення фінансового стану банку, невиконання ним своїх зобов'язань перед клієнтами, порушення ліквідності та платоспроможності;

• низький рівень платоспроможності основних клієнтів банку — сільськогосподарських підприємств (значна частина отриманих клієнтами кредитних коштів нібито йшла на хабарі посадовим особам, які «пробивали» ці кредити, або «рекетирам». «Такса» хабара ,нібито, дорівнювала 10-25 % від суми кредиту);

• вимушена (під час парламентських та президентських виборів 1998—1999 рр.) видача великих сум кредитів за вказівкою високих посадових осіб підприємствам за низькими відсотками річних (15-20 %), тоді як відсоткова ставка в інших банках становила 40-50 %;

• втягування окремими народними депутатами і посадовими особами банку в політичну діяльність під час президентських виборів 1999 року та використання його організаційних структур і коштів для підтримки кандидата у Президенти України Леоніда Кучми.

• неповернення кредитів, які надавались юридичним особам на підставі Указів Президента Л. Кучми, постанов і розпоряджень Кабінету міністрів, які очолювали В. Масол, П. Лазаренко, В. Пустовойтенко, під урядові гарантії та на виконання сумнівних державних програм;

• невжиття своєчасних заходів зі сторони Президента й Уряду для забезпечення повернення боргів банку, незважаючи на числення звернення керівників банку;

• відсутність реакції правоохоронних органів на матеріали документальних ревізій, які їм неодноразово направлялися на початку 1999 року, про зловживання службовим становищем та неповернення боржниками банку коштів;

• незадовільний рівень підготовки менеджерів і зловживання службовим становищем посадовими особами банку, які, видаючи кредити, заздалегідь знали, що вони не будуть повернуті;

• видача кредитів під різні сільськогосподарські програми, які не були економічно обґрунтовані та використовувалися не за призначенням;

Про непрозорість банку говорив й СЕО Dragon Capital Томаш Фіала: «Ми купили 4% акцій найбільшого на той момент банку Україна. The Wall Street Journal і The Financial Times написали про це як про першу масштабну операцію з українськими цінними паперами. Ми заплатили, але банк не поспішав передавати пакет акцій. Після мене викликав голова правління банку і запропонував підписати папір про те, що моя компанія відмовляється від угоди. Інакше, додав банкір, він не може гарантувати мою безпеку. Я відмовився. Ми почали боротися, але у нас нічого не вийшло. Хоча нам допомагав посол Великої Британії, зустрічалися з Віктором Ющенком, який тоді був головою НБУ і обіцяв, що угода відбудеться. Договір довелося розірвати. Потім нам стало відомо, що політики, які тоді перебували у владі, крали гроші з банку Україна. Коли вони дізналися, що іноземці купують 4% і стають великими акціонерами, почали переживати, що це змусить банк працювати прозоро.»

Тобто банк «Україна» попри доволі хороший старт та довіру в суспільстві став жертвою неінституційного постсовіцького підходу. Політику використовували установу як гаманець до якого можна не повертати кошти. Часті втручання Кучми та його оточення також дестабілізували банк. Попри спроби зберігати свою платоспроможність банк помирав, а спроби реанімації не мали змоги врятувати його. Падіння «України» стало важливим кроком у розуміння банківської справи в Україні. Він показав, що українська система банкінгу вимагає реформування та ізоляцію його від політичних процесів.