Як хімія любові робить нас кращими

Еволюційний прорив

Міркуючи про любов і вірність, поети згадують про лебедів. Дійсно, як і багато інших птахів вони формують стійкі сімейні пари і разом піклуються про потомство.  Серед ссавців моногамні види зустрічаються рідко. І це легко пояснити: птахам значно зручніше ділити порівну батьківські обов'язки: неважливо, хто буде вити гніздо, висиджувати яйця і приносити пташенятам черв'ячків - тато чи мама.

В силу біологічних особливостей у звірів, турбота про потомство лежить на самці, а від самця найчастіше потрібно лише запліднення і деколи охорона території. Якщо самка одноосібно турбується про дитинчат принаймні 5 років (як це відбувається у шимпанзе через розмір мозку), то за цей час вона не може завести ще одну дитину, а в дикій природі це ставить під загрозу виживання виду.

Американський антрополог Оуен Лавджой вважає, що еволюційний успіх людства пов’язаний з тим, що 4,5 мільйона років тому наші предки перейшли від безладного статевого життя до формування постійних пар. Це стало можливо завдяки біологічній зміні – прихованій овуляції. Майже у всіх видів ссавців самка, яка готова до запліднення, демонструє це досить активно (згадайте лише кішку!). Це призводить до конкуренції самців за право бути батьком її дитині. Коли овуляції немає – самки тварин не зацікавленні в сексі.

В людей все по-іншому: жінка може (і хоче) займатися сексом, незалежно від того, чи готова вона до зачаття потомства. Овуляція практично ніяк не впливає на зовнішній вигляд і поведінку. Цей факт змінює свою структуру суспільства: самці можуть більше не битися за самок щомісяця, а один раз обрати собі пару і надалі спокійно займатися чоловічими командними проектами (риболовлею, полюванням тощо) не побоюючись, що їх жінку хтось забере.

Секс слугує тепер інструментом не лише для розмноження, але й для підтримки теплих стосунків у парі. Самець приносить самці їжу й допомагає піклуватися про дітей.

Оуен Лавджой вважає, що навіть ходіння на двох ногах стало основним способом пересування саме у зв’язку з появою сімей: з підтримкою самця можна було народжувати маленьких ардипітеків щорічно, а давати раду з великою кількістю дітей значно зручніше, коли є ще одні вільні руки. Самцеві це корисно, щоб приносити додому побільше їжі.

Біологи розглядають здатність до любові, як еволюційне надбання, а це означає, що вони неминуче змушені відповідати на запитання, які саме гени, гормони і структури в мозку відповідають за нашу здатність закохуватися. При цьому еволюція рідко створює щось з нуля – зазвичай під нове завдання адаптуються вже чинні механізми.

Нейробіолог Ларрі Янг показав у своїх дослідженнях моногамних і полігамних гризунів, степових і гірських полівок, що в прихильності самки до самця ключову роль відіграє окситоцин – гормон, який пов’язує всіх ссавців з любов’ю до дітей. Самець прив’язується до самки, коли його мозок виділяє вазопресин – гормон, пов’язаний з територіальною поведінкою.

Найбільшу популярність Ларрі Янгу принесли роботи, в яких він перетворював полігамного самця полівки в моногамного, змінюючи вазопресинові рецептори в його мозку. На щастя, на людях таких досліджень поки не проводили, але це також могло б спрацювати: в чоловіків також зустрічаються два типи вазопресинових рецепторів і доведено, що від їх будови залежить ступінь задоволення шлюбом.

Навантаження для мозку

Кілька років тому по сайтах новин розійшлось повідомлення: “Всесвітня організація охорони здоров’я визнала любов психічним захворюванням”. Звісно, це був фейк, але багато хто в це повірив. Не дивно, адже ми знаємо, що під час сильної закоханості мозок працює зовсім не так, як зазвичай. Це підтверджують і наукові дослідження.

Якщо нейробіологу Стефанії Ортігії поставити запитання “Що таке любов?”, вона відповість “дофамінова ціленаправлена мотивація до формування парних зв’язків”. Головне слово в цьому визначенні – дофамін. Якщо закохану людину покласти в томограф і показати фото її об’єкту пристрасті, відбудеться бурхливий сплеск активності нейронів, що виробляють дофамін. З цієї точки зору, любов схожа на наркотичну залежність: почуття ейфорії при вигляді коханої людини така велика, що ми прагнемо відчути її знову й знову (і на жаль, стаємо нещасними, якщо втамувати спрагу зустрічі неможливо).

Під час бурхливої закоханості в мозку відбуваються й інші зміни: підвищується активність відділів, пов’язаних із сексуальним збудженням, наприклад передньої поясної кори. Пригнічується робота мигдалини та інших зон, пов'язаних з тривогою і страхом.

Активно працюють області, які відповідають за соціальні відносини, наприклад верхня скронева звивина, необхідна для розпізнавання міміки інших людей. Головне, багато досліджень показують, що на ранніх етапах закоханості збільшується синтез нейтрофілів - речовин, які сприяють формуванню нових нейронних зв'язків і взагалі хорошому самопочуттю нервових клітин.

Міф про те, що від любові люди стають дурнішими не підтверджується біологічними дослідженнями. Навпаки, в стані любові мозок працює активно, як ніколи – людину перестає цікавити робота, навчання, повсякденні справи, тому що всі ресурси спрямовані на іншу мету: привернути увагу коханої людини, придумати, як сподобатись. Заради цього наш мозок готовий на багато чого, тому не витрачайте дарма час: переконайте себе, що для успіху в коханні вам необхідно вивчити англійську, дописати дисертацію чи освоїти бальні танці. Ваш мозок впорається з цим завданням чудово!

Навіть якщо любов не стане взаємною, у вас залишиться сертифікат IELTS :).

Здоров'я та краса

Для плідної інтелектуальної діяльності найкраще підходить нерозділена закоханість: дійсно, для чого ви будете витрачати час на навчання і творчість, якщо замість цього можна ходити на побачення? Для краси і здоров’я рекомендується любов, яка приносить позитивні емоції (або через те, що вона взаємна, або через те, що ви достатньо розумна людина, щоб насолоджуватися навіть нерозділеним почуттям).

Багато досліджень показують, що  навіть взаємна закоханість підвищує рівень кортизолу (гормону стресу). Це не є добре, оскільки кортизол здатен пригнічувати роботу імунної системи. З іншого боку, дофамін і окситоцин (вірні супутники щасливого кохання) дають яскраво-виражений антистресовий ефект. В результаті, вплив закоханості на здоров’я є неоднозначним, багато залежить від індивідуальних особливостей вашого організму і стосунків.

Проте, якщо позитивні емоції переважають, можна вважати, що закоханість є корисною. Наприклад, щасливі люди синтезують більше оксиду азоту (NO). Ця молекула діє на стінки кровоносних судин, сприяючи посиленню кровотоку, що в свою чергу доброчинно позначається і на здоров’ї, і на зовнішності, тому що всі клітини тіла отримують достатньо кисню і поживних речовин.

Поліпшення кровопостачання шкіри – це чудово, але все ж важко пояснити чому закохана жінка, зазвичай, здається красунею й отримує багато уваги. Швидше за все, тут працює не конкретна молекула, а загальні зміни поведінки і настрою.

Любов, як взаємна, так і не розділена може покращити життя десятками різних способів, і не всі з них на сьогодні досконало вивчені. Але ж ніхто не забороняє вже зараз розслабитися та отримувати задоволення.

Спробуйте закохатись заново в людину, з якою ви вже разом. З точки зору науки нічого неможливого в цьому немає!

Ася Казанцева, біолог, науковий журналіст