Як читати Арундаті Рой

Аби зрозуміти, що людям подобається нон-фікшн, достатньо подивитися на бестселери в онлайн-книгарнях. Люди читають і мотиваційні книги про те, як витратити мільйон, якого немає, і біографії відомих бізнесменів, і “Чорний лебідь” та “Людина розумна”, щоб зрозуміти, як працює суспільство. Художня література, здавалося б, втрачає позиції. Втім,  ми далі її читаємо. Індійська письменниця Арундаті Рой вважає: художня література настільки всеохопна, що ніякий інший вид мистецтва не може дати нам розуміння такої кількости тем, проблем і персонажів. І вона точно знає, що каже, бо написала десятки есе, сценаріїв документальних фільмів, два романи-бестселери і отримала  Букерівську премію. Розповідаємо, хто це така, як ліпить із речень будинки і міста та чому її твори варто читати.

Про авторку

Арундаті Рой народилася аутсайдеркою. 1966 року вона з’явилася в сім’ї індійської християнки та індуїста, різнокастового подружжя. Арундаті з пелюшок звикла до косих поглядів, бо в Індії лише 1% населення дозволяє собі порушити традиції й одружитися з членом іншої касти. Потім її батьки розлучилися (поштовх до аутсайдерства два), мати заснувала школу для дівчат (поштовх до аутсайдерства три) і стала активісткою у боротьбі за жіночі права (поштовх до аутсайдерства чотири). У 16 років Арундаті почала вивчати архітектуру. Але згодом вирішила не будувати будинки для багатих, бо не могла змиритися з ідеєю творити дорогі проєкти в місці, де безліч знедолених, бідних і притиснених мешканців. Тоді вона вийшла заміж за друга-архітектора, а потім — за незалежного режисера. У фільмах останнього зіграла кілька ролей і захопилася сценарною майстерністю.

1992-го року Арундаті Рой зрозуміла, що повинна написати про країну, де через кастову систему, яка керує суспільством (неконституційно), страждає все населення. Через чотири роки опублікувала дебютний роман “Бог дрібниць”, отримала Букерівську премію І більше не писала художню літературу. Зате робила політичні заяви, публікувала есе на соціальну тематику, за які сиділа на лаві звинувачених у суді кілька разів і була у в’язниці. На другий роман авторки публіка чекала довше, ніж на “Шерлока” від BBC — 20 років. У 2017 світ побачив твір “Міністерство граничного щастя”, дописаний за нацистсько спрямованої влади та  у розпал арештів студентів у Індії, спричинених есеєм авторки.

Про творчість

Твори Арундаті Рой, передовсім, соціально-політичні. Вони про суспільство, хворе на кастову систему, на сутички між різними релігіями та національностями, на утиски прав жінок та невизнання ЛГБТ-спільноти. Тільки розповідає вона про нього через Дрібниці: персонажів і персонажок з їхніми ординарно-неординарними життями. І саме через них і те, як авторка їх описує, її література особлива. Тексти Рой легкі, майже повітряні, ніби літають над важкими описуваними проблемами. Їм характерні розмаїття художніх засобів і образів, увага до деталей та перетікання сюжету між часовими межами та персонажами. У неї немає конкретного оповідача. Ми пересуваємося від свідомости одного героя до іншого, а найчастіше почуваємося, як Рой-аутсайдерка в дитинстві — пильними спостерігачами.

Попри складну проблематику, тексти Рой світлі й оптимістичні. Сама письменниця, жінка з непростим бекграундом, вірить, що цей світ можна врятувати любов’ю. І це щирі слова (принаймні, ми дивилися в її очі на інтерв’ю і несхоже, що вона брехала). Така віра проглядається в її текстах. Ну і, мабуть, вони такі, бо письменниця справді товаришує зі своїми героями. У інтерв’ю вона розповіла, що перш ніж обрати видавництво, де публікувати свій другий роман, Рой і її агент кілька хвилин сиділи в тиші, поки письменниця консультувалася з персонажами подумки.

Що читати?

“Бог Дрібниць” — це історія про близнюків Рахель і Естаппена, які живуть разом із матір’ю у своїх дідуся, бабусі та дядька, заможних індійських християн. Одного дня до них приїздить кузина Софі-моль із Британії. Так діти знайомляться з різницею між Сходом і Заходом. А ще вчаться, кого можна любити, як і наскільки сильно. І розуміють, що порушення нововивчених законів любови руйнує і стосунки в сім’ї, і чиїсь життя, і здатність говорити. Роман за своєю конструкцією нагадує кількаповерховий химерний будинок з дверима, таємниці яких іноді краще не знати. 

“Міністерство граничного щастя” — це книга, в якій Рой змусила читачів стати всім. Персонажами різних каст, гендерів і орієнтацій, совами, записками, безособовими новинами, кладовищем, гостинним двором, який на ньому побудований. Це роман-місто, як його називає авторка, замальовка Делі, його бентежних мешканців з їхніми історіями й переживаннями. Намагання розповісти, хто такі індійці, що відбувається в їхній країні і як воно, жити там. Проблематика цього тексту значно ширша, ніж попереднього.. Тут менше романтики природи, але більше вигадливих художніх прийомів і занурення в події. І нам він близький, бо розповідає про пригнічену колонізаторами націю, яка бореться. І звичайних людей, схожих на нас, просто в іншому одязі та в інших стінах.

#пусто_про_автора #пусто_про_літературу