Як СС “Галичина” стала “популярною”

Стосовно 14-ї гренадерської дивізії Ваффен-СС «Галичина», у суспільстві постійно точаться дискусії. Прихильники лівих поглядів, а також деякі ліберали і, навіть, націоналісти засуджують діяльність дивізії. Проте, основна маса націоналістів, а також різного роду неонацисти і фашисти прославляють і звеличують її “подвиги”.

Про формування дивізії, а також її злочини вже написано багато, але проте, як так сталося, що “популярність” дивізії є настільки великою і тільки збільшується, ми зараз і поговоримо.

Почнемо з того, що останні дні війни в Європі, дивізія провела в Австрії, а 8 травня 1945 року її члени здалися в полон англійським та американським військам. 12 тис. членів дивізії, які здалися в полон англійцям, до травня 1947, перебували в таборах для військовополонених в Італії, після чого їх було перевезено до Великобританії, де вони також перебували в таборах і були залучені для сільськогосподарських робіт. Їх не передали Радянському Союзу, бо Великобританія визнавала польський уряд у вигнанні, що своєю чергою означало не визнання приєднання Східної Галичини, де формувалася дивізія, до СРСР. Також у тому, що полонені залишилися в англійському полоні, велику роль зіграв Ватикан, бо більшість дивізійників були греко-католиками за віросповіданням.

Варто зазначити, що 1052 дивізійники виявили бажання повернутися в СРСР, де їх, разом з полоненими під час воєнних операцій, які воювали проти “кривавих” більшовиків, засудили лише до 10 років ув’язнення у таборах (наприклад, за крадіжку держмайна у 1947 році передбачалося позбавлення волі на 7-10 років). Проте, 17 вересня 1955 року Президія Верховної Ради СРСР видала указ “Про амністію радянських громадян, що співпрацювали з окупантами в період Великої Вітчизняної Війни”, згідно якого, майже всі колаборанти були звільнені. Отак-от, страшні більшовики “знущалися” над членами дивізії.

В кінці 1948, всі полонені, що перебували в Британії, були звільнені і роз’їхалися по всьому світі, в основному в США, Західну Німеччину, Канаду, Аргентину і Австралію, дехто залишився в Великобританії. Саме у цих країнах почалася популяризація дивізії. Наприклад, в 1949 році, в американській зоні Окупованої Німеччини, в Мюнхені, була створена “Асоціація колишніх членів дивізії “Галичина””( як бачимо, приставка СС не вживається), а пізніше організація дістала назву “Братство колишніх військовослужбовців першої української дивізії Української національної армії”.

Ця зміна назви організації, а також відсутність приставки СС, надалі зіграє дуже важливу роль в формуванні міфу про “добрих хлопців з Галичини, які боролися за вільну Україну, з проклятими совітами, на стороні гітлерівців, хоча їх вони теж ненавиділи”, адже хто повірить у те, що сформована з добровольців СС “Галичина” є героями країни? “Братство” переїхало у 1950-х у Нью-Йорк (США), а у 1960-х у Торонто (Канада).

І тут варто додати, що на дворі були 50-60-ті роки, Холодна війна йшла повним ходом, а у США і Канаді величезна кількість українських емігрантів, в основному представників буржуазної інтелігенції, що емігрували у 1910-1920-ті роки. Зважаючи на ці фактори всі питання про популяризацію СС “Галичина” повинні відпасти.

Варто згадати факт того, що офіційно подібні організації “ветеранів”, були заборонені, але це не мішало їм легально випускати свої газети. Наприклад, в США з 1961 року виходив журнал “Вісті Комбатанта”, де колишні члени дивізії розхвалювали себе, оперуючи тим, що проти західних союзників вони не вели бойових дій.

Час йшов і чутки про “відважних” дивізійників розповзлися по світі, але нікому не давав спокою факт, що це дивізія СС, тому у 1985 році була сформована “Комісія із розслідування у справах воєнних злочинців у Канаді” також відома, як “Комісія Денеша”, яка розслідувала факт можливої присутності військових злочинців в Канаді.

Самі дивізійники, боячись щоб їх не осудили, закликали не брати до уваги архівні документи СРСР та країн Варшавського договору, адже, на їх думку, вони стопроцентно сфабриковані, по їхній логіці Комісія повинна була спиратися на нацистські документи, бо в них “чиста правда” і про злочини дивізії не згадується.

Комісія не зважала на їх думку і в листопаді 1985 року направила до Радянського Союзу прохання про надання доступу до архівних даних. Іронічно в цій історії те, що “тоталітарний” СРСР надав у червні 1986 року доступ до архівів, проте Комісія відмовилась приїхати, спираючись на нестачу часу. Завдяки цьому з 774-х розглянутих справ, тільки 20 колишніх дивізійників було визнано винними у воєнних злочинах. “Фанати” дивізії оперують цими даними, називають їх правдивими, але про яку об’єктивність може йти річ, коли всі основні документи, що перебували у СРСР не були розглянуті.

Це може означати тільки те, що “Комісія Денеша” віднеслася до такої важливої справи легковажно, а уряд Канади напевно не розумів, що за два виділених на розслідування роки, просто фізично неможливо розглянути детально всі 774 справи. Ось такі-то хвалені експерти з-за океану.

З закінченням Холодної війни, популяризація дивізії вийшла на новий рівень. В 1997 і у 2002 роках виходять книги синів членів дивізії Майкла Логуша “Дивізія Галичина: 14-та гренадерська дивізія Ваффен-СС 1943-1945” і Майкла Джеймса Мельника “До бою: формування й історія 14-ї гренадерської дивізії Ваффен-СС”. Ні один, ні інший не були істориками по освіті й спиралися, в основному, на розповіді колишніх дивізійників, тому про об’єктивність книг можна нічого не казати. Але це не завадило книгам стати популярними в колах українських емігрантів.

У період 1980-х років, колишні члени дивізії почали повертатись на батьківщину, що дало сильний поштовх для героїзації СС “Галичини” вже в Україні. Створенням “культу” дивізії в основному займались саме націоналісти. В 1991 році, на горі Жбир, біля села Ясенів на Львівщині, студентами Львівського медінституту (серед яких був майбутній голова партії ВО “Свобода” Олег Тягнибок) був встановлений пам’ятний знак бійцям дивізії.

Прославлення СС “Галичини” серед молоді активно підтримувала скаутська організація “Пласт”. Щороку, 28 квітня, у Львові проходять марші на честь річниці створення дивізії. На заході країни на честь членів дивізії встановлюють пам’ятні дошки, називають в їх честь вулиці, а з активізацією націоналістичних рухів у 2014 році, ажіотаж навколо дивізії різко зріс по всій країні. Зараз в країні легально діють різні братства та товариства колишніх дивізійників.

“Захисники” СС “Галичина”, часто приводять, як доказ невинності дивізії, висновки “Комісії Депеша”, які не є об’єктивними, інтерв’ю самих дивізійників, що заявляють про те, як вони не любили німців, заяви пронаціоналістичних істориків, що замовчують про злочини дивізії.

Але чомусь ніхто не згадає про спалення польського села Гута Пеняцка, в результаті чого загинуло понад 500 людей, про вбивства 250-ти селян у селі Підкамінь на Львівщині, про спалення і знищення населення українських сіл Ганачівка, Бариш, Мала Березовиця, Ігровиця, Плотича, про облави на євреїв в Бродах і про багато інших злочинів.

Закінчити хотілося б подією, яка сталась у місті Калуші 11 червня 2018 року, коли під час нагородження “Лицарським хрестом дивізії “Галичина”, колишній член дивізії Василь Наконечний, показав “проукраїнську” позицію колишніх дивізійників, віддавши честь, нацистським вітанням.

Тому, дивлячись на націоналістичну пропаганду, задумуєшся, що вже через кілька років, у школах будуть вчити вшановувати таких “героїв”.