Я, Олівець

Майже сім десятиліть пройшло з моменту написання есе «Я, Олівець», але твір Леонарда Ріда досі викликає захоплення у тих, хто з ним знайомиться вперше. Цей маленький нарис розплющує очі та розум людям будь-якого віку, статі чи національності. Багато з тих, кому мало відомі ідеї вільного суспільства, більше ніколи не побачать світ таким, яким він був до ознайомлення з цією роботою.

Я графітовий олівець — звичайний дерев'яний олівець, знайомий всім хлопчикам, дівчаткам і дорослим, які вміють читати і писати.

Письмо — це і моя робота, і моє дозвілля; більше я нічого й не роблю.

Ви можете спитати, навіщо ж тоді мені писати свій родовід. Ну, по-перше, я маю дуже цікаву історію. По-друге, я більша загадка, ніж дерево, захід сонця чи навіть спалах блискавки. Але, на жаль, ті, хто мною користується, сприймають мене як даність, наче я якась випадковість і не маю історії. Зневажливе ставлення принижує мене до рівня посередності. Це — одна з найгрубіших помилок, через які людство може занепасти. Ще мудрий Честертон зауважив:

«Ми гинемо від нестачі чуда, а не чудес».

Я, Олівець, яким би простим не здавався, заслуговую на ваше захоплення та пошану, і це твердження я спробую довести. Насправді, якщо ви зможете зрозуміти мене (хоч це і занадто для будь-кого), якщо ви хоча б побачите те диво, яке я символізую, ви зможете врятувати свободу, що так прикро втрачає людство. Я хотів би дати вам урок мудрості. І я можу дати цей урок краще, ніж автомобіль, літак або посудомийна машина, оскільки я здаюсь таким простим.

Простий? Однак жодна людина на Землі не знає, як мене зробити. Це звучить неймовірно, чи не так? Особливо якщо уявити, що приблизно півтора мільярда таких олівців виготовляється в США щороку.

Візьміть мене в руки та роздивіться з різних боків. Що ви бачите? Не надто багато: трохи дерева, лаку, тиснення, графітовий стержень, трохи металу та гумка.

Незліченні попередники

Так само, як ви не можете простежити своє родинне дерево досить далеко, так і я не можу назвати та розповісти про свіх своїх пращурів. Однак я хотів би перелічити декого з них, щоби показати вам багатство та складність своєї історії.

Мій родовід починається з дерева, кедра з прямими волокнами, що росте у Північній Каліфорнії та Орегоні. А тепер уявіть всі пилки, вантажівки, мотузки та безліч іншого знаряддя, необхідного для рубки дерев та доставки колод до залізниці. Подумайте, скільки людей, що представляють безліч різних професій, залучені в цьому процесі: видобуток руди, виплавка сталі та кування сокир, виготовлення пил та двигунів; вирощування конопель та плетіння міцних мотузок; пилорами зі всіма складами, кухарями та їжею для робітників. Адже тисячі людей доклали своїх зусиль в кожну чашку кави, випитої лісниками!

Колоди доправляють на фабрику в Сан-Леонардо, що в Каліфорнії. Чи можете ви уявити всіх людей, які будують підводи, вагони та двигуни для потягів, які створюють та встановлюють системи зв'язку, життєво необхідні для роботи залізниці? Всі ці легіони є моїми пращурами.

Візьмімо фабрику в Сан-Леондро. Кедрові колоди розділяють на тонкі, завтовшки в олівець планки. Їх сушать у печі та фарбують з тією ж метою, що й жінки рум'янять свої обличчя. Людям подобається, коли я маю охайний, а не блідий. Планки намащують воском та знову сушать у печі. Скільки уміння було потрібно для виготовлення фарби та сушильних печей, вироблення тепла, світла та енергії, ременів, моторів та всіх інших речей, необхідних для фабрики? Чи фабричні прибиральники також серед моїх пращурів? Так, як і ті, хто заливав цемент для дамби компанії «Pacific Gas & Electric», яка постачає електроенергію на фабрику!

Не забувайте про пращурів, близьких та далеких, котрі перевозили підводи дощечок через всю країну.

На фабирці олівців — вартістю $4000000, сплаченою з капіталу, накопиченого бережливими батьками — складний верстат вирізає вісім пазів на кожній планці, інший складний верстат викладає грифелі на кожній планці, змащує клеєм та накриває іншою планкою. З цього дерев'яного бутерброда вирізають мене та сімох моїх братів.

Мій «свинець» (свинець та грифель позначаються однаково) насправді (в ньому взагалі нема свинцю) складний. Графіт видобувається на Цейлоні. Уявіть копачів та всіх тих, хто створює все необхідне приладдя, та тих, хто виготовляє паперові мішки, в яких перевозиться графіт, тих, хто робить мотузки, якими зав'язують ті мішки, та тих, хто вантажить мішки на човни, та тих, хто будує човни. Навіть працівники на маяках на моєму шляху допомогли створити мене (разом з портовими лоцманами).

Графіт змішують з глиною із Місісіпі, де гідроксид амонію використовують в процесі очистки. Потім додають сірчастий калій — тваринні жири після обробки сірчаною кислотою. Після обробки багатьма автоматами суміш з'являється у вигляді довжелезних дротів, як з автомату для виготовлення ковбас, її розрізають на частини, висушують та смажать кілька годин за температури в 1030 градусів за Цельсієм. Щоб зміцнити та зробити м'якішими, стрижні піддають дії розпеченої суміші кандельного воску, парафіну, та гідрованих природних жирів.

На мою деревину наноситься шість шарів лаку. Чи ви знаєте всі складники лаку? Чи подумали б ви, що ті, хто вирощує касторове насіння та тисне касторову олію, також складники мого створення? Та не лише вони. Навіть процеси, за яких лак набуває красивого жовтого кольору, залучають більше людей, ніж можна перелічити!

Подивіться на написи. Це плівка, утворена застосуванням тепла до технічного вуглецю, змішаного з гумами. Як виготовити гуми, і що це взагалі таке технічний вуглець?

Шматочок металу, в якому тримається гумка, з латуні. Уявіть всіх людей, які видобували цинк та мідь, та тих, хто обдарований здібністю виготовляти листи металу з цих дарунків природи. А ці чорні смужки на металі зроблені з чорного нікелю. Що таке чорний нікель і як його використовують? Щоб описати історію про те, чому на середину металевого тримача не нанесено чорного нікелю, потрібні сторінки й сторінки тексту.

Вершина моєї слави — яку презирливо називають «стирачкою», якою люди прибирають зроблені мною помилки. Компонент, що зветься «фактис», відповідає за стирання. Це подібний до гуми продукт, отриманий при реакції ріпакової олії виробництва Dutch East Indies та хлориду сірки. Гума, всупереч усталеному уявленю, лише скріпляє. Також використовують численні домішки для вулканізації та пришвидшення процесів. Пемзу доставляють з Італії; а пігмент, що надає стирачці колір, — сульфід кадмію.

Ніхто не знає

Чи бажає хто поставити під сумнів моє попереднє твердження, що жодна людина на Землі не знає, як мене зробити?

Насправді, мільйони й мільйони людей доклалися до мого створення, і жоден з них навіть не знає більше за інших. Ви можете сказати, що я перебільшую, зараховуючи збирача кавових зерен в Бразилії та хліборобів деінде до свого створення; що це крайня точка зору. Я залишусь зі своєю думкою. Серед цих мільйонів людей, разом з президентом компанії, нема жодного, хто б додавав більш ніж крупинку своєї праці. З погляду ноу-хау єдина відмінність між видобувальником графіту в Цейлоні та лісорубом в Орегоні полягає в типі ноу-хау. Ні рудокоп, ні лісоруб не можуть обійтись один без іншого, так само як і хімік на фабриці або працівник на нафтовій вежі — парафін є побічним продуктом при виготовленні бензину.

Є один парадоксальний факт: ніхто з нафтовидобувників, ніхто з хіміків та видобувників графіту і глини, жоден моряк, або суднобудівник, або машиніст потягів, або оператор фарбувального верстату не робить свою справу через бажання отримати мене. Кожному з них я потрібен, мабуть, менше, ніж дитині в першому класі. Дійсно, серед цих людей є багато таких, хто ніколи в житті не бачив олівця і не знає, як ним користуватись. Їхня мотивація не в бажанні створити мене. Можливо, вона звучить десь так: кожен з цих мільонів бачить можливість обміняти своє маленьке ноу-хау на потрібні товари та послуги. А я можу як бути, так і не бути поміж них.

За цим ніхто не стоїть

Але є ще дивовижніший факт: брак керівника, будь-кого, хто б диктував або силою скеровував всі ці незліченні дії, що створюють мене. Жодних ознак цієї істоти неможливо знайти. Натомість ми бачимо, як працює Невидима Рука. Що і є тією таємницею, про яку я розповідав раніше.

Кажуть, що «лише Бог може створити дерево». Чому ми з цим погоджуємось? Чи не через визнання того, що самі ми його не створили б? Дійсно, а чи здатні ми хоча б описати дерево? Ні, не можемо, хіба що поверховими поняттями. Ми можемо сказати, наприклад, що певна комбінація молекул є деревом. Але який людський розум здатен хоча б записати, не кажучи вже про те, щоб скерувати неперервні зміни в молекулах, що відбуваються протягом життя дерева? Таке просто неможливо уявити!

Я, Олівець — складне поєднання різних див: дерева, цинку, міді, графіту тощо. Та до цих див природи додалося ще одне надзвичайне диво: сполучення творчої енергії людей — мільйонів дрібних крупинок фахових знань, поєднаних природно та спонтанно у відповідь на потреби та бажання людини та за браку будь-якого керівника! Оскільки лише Бог здатен створити дерево, я наполягаю на тому, що лише Бог здатен створити мене. Людина не здатна скерувати мільйони цих крупинок знань для створення мене, так само як не здатна скласти молекули докупи, щоб створити дерево.

Саме це я мав на увазі, коли писав:

«Якщо ви усвідомите диво, символом якого я є, ви зможете допомогти врятувати свободу, яку людство так прикро втрачає».

Оскільки, коли розумієш, що ці знання в природний спосіб, автоматично впорядковуються в творчі та виробничі структури у відповідь на людську потребу та попит — саме так, за браку державного чи іншого примусу — тоді опануєш найважливішу складник свободи: віру у вільну людину. Свобода неможлива без цієї віри.

Відтоді, як держава отримує монополію на творчу діяльність, наприклад, доставку листів, більшість людей віритимуть, що листи неможливо ефективно доставляти організацією, що діє на добровільних засадах. Причина полягає ось у чому: кожен визнає, що не володіє всіма знаннями, пов'язаними з доставкою листів. Також кожен визнає, що жодна інша людина не здатна цього зробити. Ці припущення правильні. Жодна людина не має достатнє ноу-хау для доставки листів в масштабах країни, так само, як і для виготовлення олівців. Так, без віри у вільних людей, залишаючись без розуміння того, що мільйони маленьких ноу-хау можуть у природній спосіб зібратися разом, щоб задовольнити цю потребу, людина не може не дійти хибного висновку, що листи можуть бути доставлені лише силами держави.

Додаткові свідчення

Якби я, Олівець, був єдиним свідченням того, чого здатні досягти вільні люди, тоді б ті, хто не має сильної віри, могли б мати рацію. Але таких свідчень безліч; все, що навколо нас, може бути таким свідченням. Доставка листів неймовірно проста в порівнянні з виробництвом автомобіля, комп'ютера, або зернового комбайна, або млина чи тисяч і тисяч інших речей. Доставка? Чому там, де люди мали свободу творчості, вони доставляють голос з різних кінців Землі за менш ніж секунду; вони наживо доставляють рухоме зображення подій в оселю будь-якої людини; вони доставляють 150 пасажирів з Сіетла до Балтимора за менш ніж 4 години; вони доставляють гас на ранчо або піч в Нью-Йорку за неймовірно низьку платню без субсидій; вони доставляють кожні чотири фунти нафти з Перської затоки до нашого східного узбережжя — через пів Земної кулі — дешевше, ніж бере держава за доставку листа на інший бік вулиці!

Мій урок полягає ось у чому: не перешкоджайте творчій енергії. Просто дайте можливість суспільству працювати у гармонії з цим уроком. Дозвольте законам прибрати всі можливі перешкоди. Дозвольте творчим ідеям вільно жити. Вірте, вільні чоловіки та жінки підкоряться Невидимій Руці. І ця віра знайде підтвердження. Я, Олівець, яким би простим не здавався, є дивом свого створення як підтвердження цієї практичної віри, такої ж практичної, як сонце, дощ, кедрове дерево та наша Земля.

***

Післямова

Мілтон Фрідман, лауреат Нобелівської премії 1976 року.

Чудова історія Леонарда Ріда «Я, Олівець» заслужено стала класикою. Я не знаю жодного іншого твору, де б настільки лаконічно, переконливо і ефективно ілюструвалося значення як Невидимої Руки Адама Сміта (можливості співпраці без примусу), так і акценту Фрідріха Гаєка на важливості розсіяного знання та ролі цінової системи, передаючи інформацію про те, що «змусить людей робити бажані речі без того, щоб хтось їм говорив, що робити».

Ми використали історію Леонарда в телевізійному шоу «Свобода вибору» та в однойменній супровідній книзі, щоб проілюструвати «силу ринку» (назва першого сегмента телешоу та першого розділу книги). Ми узагальнили цю історію і додали:

«Ніхто з тисяч осіб, які беруть участь у виробництві олівця, не виконував свого завдання, бо хотів його. Деякі з них ніколи не бачили олівця і не знали, що це таке. Кожен розглядав свою роботу як спосіб отримати потрібні товари та послуги — товари та послуги, які ми виробляли, щоб отримати потрібний нам олівець. Щоразу, коли ми заходимо в магазин і купуємо олівець, ми обмінюємо невелику кількість наших послуг на нескінченну кількість послуг, які кожен з тисяч людей зробив для його виготовлення.

Тим ще більш неймовірно, що олівець взагалі був виготовлений. Ніхто не сидів у центральному офісі, не віддавав наказ цим тисячам людей. Ніяка військова поліція не виконувала наказів, які б їй давали. Ці люди живуть у багатьох країнах, розмовляють різними мовами, практикують різні релігії, навіть можуть ненавидіти один одного, але жодна з цих відмінностей не завадила їм співпрацювати у виробництві олівця. Як це відбулося? Адам Сміт дав нам відповідь ще двісті років тому. »

«Я, Олівець» — типовий продукт Леонарда Ріда: образний, простий, але витончений, що вдихає в людей волелюбність, якою пронизане все, що Леонард писав чи робив. Як і в решті його робіт, він не намагався сказати людям, що робити чи як себе поводити. Він просто намагався покращити розуміння людьми себе та системи, в якій вони живуть.

Це було його кредо і те, чого він дотримувався протягом тривалого періоду свого служіння громадськості (не в сенсі державної служби). Яким би не був тиск, він наполягав на своєму, не йдучи на компроміси зі своїми принципами. Ось чому він так добре тримався на плаву на початку, а потім поширював думку про те, що для свободи людини необхідні приватна власність, вільна конкуренція та сильно обмежений уряд.

Більше статей і дрібка мемів у телеграм-каналі «Українських студентів за свободу», підпишіться.

Обговорити публікації ви можете в нашому публічному чаті.