Стрімко зростаюча ескалація у війні з Росією. Заява Спалаху.

Якщо попередні місяці підводили підсумки двох невдалих наступів та замороження фронту, то цій ситуації на фронті прийшли провокації, щоб “оживити війну”, як від української, так і російської сторони. Так ми спостерігаємо стрімку ескалацію конфлікту за місяць березень.

1. Невтішні новини

Україна, використовуючи окремі формування РДК і ЛСР створені з російських нацистів, влаштувала наймасштабніший рейд на територію Росії. Якщо до цього рейди відбувалися в межах одних тільки приграничних районах та виключно в одній області, то цей раз рейд ведеться на Курськ і Білгород та задіяно аж 2500 військових з української сторони, в результаті десятки, якщо не сотні загиблих. Що не менш важливо, Україна для провокації вбиває невинних цивільних.

На рейд Росія відповіла найчисленнішими обстрілами: було випущено більше 200 ракет та 200 дронів-шахедів. 22 березня, Росія “декомунізувала” ДніпроГЕС, символ епохи індустріалізації, де ГЕС-2 більше ймовірно не вдасться відновити. Внаслідок фізичного знищення близько половини об’єктів, що генерують електроенергію, мільйони українців протягом тривалого часу залишилися без електроенергії.

Росія поступово переростає паритет сил і вже стає очевидним, що ініціатива в війні переходить на її користь. РФ вже готує великий літній наступ, оцінки якого різні: від “надзвичайно ризикованої авантюри, що себе не оправдає” до “переломного моменту в війні”. Ми же не воєнні експерти, а тому час покаже.

На фоні росту ескалації конфлікту та послаблення України, починають звучати заяви про втручання в конфлікт зі сторони Європи, а точніше Франції та Польщі. Так, Емануель Макрон заяв про ймовірність введення військ в Україну. Франція як єдиний воєнний гегемон Європи планує діяти на випередження, адже сукупний ЄС не здатен швидко приймати рішення: Франція запропонувала фінансувати Україну через воєнні організації, рішення яке не підтримали інші країни, такі як Німеччина та Італія.

2. Зміна характеру війни?

З нашої сторони, варто оцінити не стільки наскільки інтервенція ймовірна, а як змінить характер конфлікту. Оцінюючи реальні індустріальні потуги Європи, можна наперед заключити, що вона не здатна повернути хід війни навіть втрутившись. Цілий сукупний ЄС не задовільняє виробництва 2 млн арт. снарядів на місяць про які заявляє Україна. Це ще ведеться з початку війни, коли Америка активно стала в підтримку України таким чином, що перетягнула на себе весь обов'язок нарощування воєнно-промислового комплексу від Європейського союзу, це дозволило уникнути нарощування фабрично-заводського пролетаріату в Європі. Однак тепер Захід зіткнувся з проблемою свого минулого рішення. Америка на порозі виборів, а кандидати яро протестують проти Байдена маючи намір вивести Україну з війни і швидко закінчити цю справу через переговори з РФ. Перед виборами Америка зменшує свою активність в підтримці України. Естафету повинна перейняти Європа, але не без труднощів через внутрішні суперечки та слабо нарощений воєнно-промисловий комплекс.

Якщо європейська інтервенція в Україну взагалі відбудеться, то Україна фактично програвши у війні з РФ, змушена буде програти і військам європейських інтервентів, що окупують Україну та вступлять у відкриту конфронтацію з РФ. Це спровокує різку зміну характеру конфлікту, бо Україна втратила б суб’єктність та була б поділена між двома імперіалістичними блоками РФ та ЄС/НАТО. Тоді боротьба українського народу за незалежність перейде з рівня протистояння РФ до рівня громадянського конфлікту з обома інтервентами. Тільки за таких умов і такій зміні характеру конфлікту, соціалісти повинні будуть, не замислюючись, змінити поточну тактику і встати на позицію Революційного пораженства та виступати за перетворення міжімперіалістичного конфлікту в громадянську війну.

Допоки зміна характеру війни не відбудеться, не можна відстоювати тактику непристосовану до матеріального становища. Для розуміння правильної тактики в поточних умовах, треба проаналізувати конфлікт та його антагонізми.

3. Суперечність між народним характером війни та хижацькою приватновласницькою формою влади.

Національно визвольна війна України є єдністю двох подібних суперечностей, що представляються окремими класами. Пролетаріат в Україні відстоює власне право на самовизначення самотужки беручи автомат в руки. Водночас ця справедлива боротьба очолюється зовсім невідповідною для цього несправедливою силою – олігархатом. Інтереси панівного класу лишень частково співпадають з пролетарськими в тому, щоб дати відпір загарбнику. Адже в кінцевому розрахунку, панівний клас добивається саме закріплення своєї влади над пролетаріатом через різні форми пригнічення, що представляють деспотію.

Подібні процеси вже пронизують з ніг до голови поточну війну. В момент написанні статті повинні були пройти вибори, однак через продовження воєнного стану лютого цьогоріч зробило їх неможливими. Це дозволило заткнути опозицію в кругах олігархату. Якщо ще в Листопаді 2023 року, олігархи Порошенко та Тимошенко були готові вцепитися до боротьби за владу проти Зеленського і поширювали критичні мотиви через свої велетенські медіаресурси як “5 Канал”: буцім то Зеленський грає під дудку Кремля, бо Єрмак з Офісу Президента є агентом ФСБ. То всі ці інтриги швидко закінчилися до початку цього року і вони консолідувалися довколо Президента під ризиком бути забороненими, як решта опозиції тогоріч. Фактично це означає встановлення диктатури в самому класичному розумінні: є зовнішні вороги, є надзвичайний стан, є “вождь”, який мусить вирішити всі проблеми.

Пролетаріат, хоч і неявно, але вже почав спротив нарощенню деспотії. Проявом поточної класової боротьби є т.з. уклонізм та протистояння насильній мобілізації. Уклонізм є запереченням неправильного керівництва, яке зовсім не цінить життя людей і відправляє їх в м’ясорубку, тоді як самі олігархи та бюрократи не беруть жодної участі у війні. Примусова мобілізація є надзвичайно зручним інструментом по контролю та пригніченню населення зі сторони влади. Вона створює умови буквально “карантину 2.0”, адже чоловіки бояться спокійно виходити на вулицю під страхом бути зразу ж мобілізованими під супроводом побиття. Уклоністи отримують ризик замороження їхніх банківських рахунків, великі суми штрафу, або навіть тюрму.

Сьогодні соціалістам варто висувати демократичні вимоги владі: звільнення уклоністів від покарань, відкриття кордонів, свободу слова і т.д. Адже більше ніхто цього замість нас про них не заявить. Всяка опозиція, як і ліберали, об’єдналися довкола буржуазного класу. На державних ресурсах тепер відкрито виправдовують необхідність диктатури, хоча ще рік назад відстоювали мотив “української демократії проти російської диктатури”. Частіше звучать призиви до посилення деспотії, сильнішого покарання для противників режиму. Спалах визнає необхідність коаліції зі всіма прогресивними соціалістичними організаціями країни, в рамках якої розробляться чіткі демократичні вимоги владі. Ці вимоги не повинні апелювати до бувшої буржуазної демократії та повернення буржуазних виборів, а повинні апелювати до прогресивної прямої демократії майбутнього, створення солдатських рад на фронті.

Наростання деспотії над народом є прямим наслідком матеріальних змін на фронті. З початку війни влада ставила перед собою примарну дилемму, що цінніше“земля, чи люди”. Примарну бо в обох результатах втрачала і те, і інше – спочатку була готова кидати в м’ясорубку за клаптик Землі, щоб зупинити просування російських військ та отримати підтримку заходу. Згодом “надходження людей” фізично закінчилось, і влада почала здавати території. Цим поворотним пунктом можна вважати недавній вивід військ з Авдіївки, про який шла мова в минулому дайджесту по лютому. Щоб швидко компенсувати втрату людей, та зберегти території, влада почала насильно призивати людей на фронт. У висновку знову бажає виграти обоє.

4. Як перейти через цю дилему?

Зрозуміти, що всі люди важливі, і не має місця бути на фронті людям насильно призваних попри їхнє небажання. Боротьба українського народу не повинна втрачати свого національно-визвольного характеру, адже це є її внутрішньою причиною розвитку. Насильно призвані люди не будуть битися за самовизначення не усвідомлюючи його, вони будуть готові скоріш здатися ворогу, або розстріляти власних офіцерів та підняти бунт. Вони не будуть піддаватися соціалістичній пропаганді, бо ж їм нічого шукати на фронті. Народний характер війни тримається виключно на тих, хто добровільно пішов в лави Тер.оборони на початку війни, щоб відстояти Батьківщину. Люди не вмирають за країну, а навпаки боряться за життя в ній (прим. країна – не в сенсі держава).

Зрозуміти також, що не всякий клаптик землі важливий, а важлива саме індустрія і логістика регіону. Якщо важливість логістики воєнні експерти армії цілком здатні розуміти, бо мають безпосередньо з нею справу, то останнє зовсім не усвідомлюється неоліберальною владою. Так як влада діє не в інтересах пролетаріату, а в інтересах буржуазії, то вона шукає зовсім окольні шляхи по стимуляції економіки всякими пониженнями податків для олігархів, субсидіями для підтримання діяльності їх підприємств, урізанням соц.виплат і т.д. Немає ніякого відновлення індустрії, будівництва підземних заводів, мінімум прямих вливань, а навпаки розграбування стратегічних підприємств і продаж Заходу. Якщо з точки зору політекономії ключовими регіонами є Дніпро, Запоріжжя, Харків, де знаходяться численні заводи, що використовуються для ремонту техніки. То з точки зору панівного класу ключовим є Київ, бо ж в їх інтересах тільки втримання влади любою ціною і готовність навіть здати останні індустріальні центри, які дійсно можуть стати запорукою перемоги. Інтерес панівного класу в збереженні влади може зіграти злий жарт, бо ж вона буде готова відступити за Дніпро і впустити інтервентів з НАТО, лиш би Київ не взяли російські війська. Це нагадало б аналогічну ситуацію в Білорусі, де Лукашенко для підтримання влади проти опозиції пожертвував незалежністю Білорусі і впустив російських інтервентів на територію країни.

Саме тому лишень революційна партія здатна очолити боротьбу українського народу за незалежність, а не поточна буржуазія, яка готова здати країну у вигідний момент. Спалах виступає проти видів опортунізму критикуючи як Соціальний Рух, що підлизується до панівного класу України та західних імперіалістів в умовах слабкості лівого руху, так і РФУ, що заперечує нац.визвольний характер війни і тим самим позбавляє себе можливості його очолити. Спалах виступає за революційну зміну національно-визвольної війни керованої буржуазією на народну війну керованої під робітничими знаменами.