Віталій

Старий ліхтар, мов привид Ночі, мліє,

Сумний майдан зникає в забуття,

Юнак простиг, холодний як пітьма

Повільно йде на вирок до Феміди.

Дорога без кінця, каміння і рілля,

Засніжила будинки мертвосонні,

Вітри без слів, пекучий баритон,

Хлопча вдягнув батьківського плаща.

Світило це минає він не вперше,

Щасливі миті із минувших літ,

На вулиці де рясно квітнув терен,

Руйнують душу і стискають серце.

Хотілося покінчити з життям,

Цей голод мене точно доконає,

Триклята пам'ять лезом розтина -

Окремо я, окремо плоть моя.

Іще не час, та Цербер кличе злісно,

На чорних шибах біль залишив слід,

Порожній погляд, вироку не ждіть

Здається, ніч закінчить свою віху.