Вірш 12

«Море валує ніжно»

С

о а

ф п

Вал понад

валом.

Ляпас!

Ух, люба, давай, давай!

Більше тягай і бряцай

сталлю. Обі́йми.

Вальс.

Ніс

корабельний пасткѝ хви́ль

відштовхує, рветься вперед.

Молодість ще не заглибилася

в з морем любовний герць.

Небо за небом — спо́вив

Грози многоликої. Спів її.

Не скидай, не скидай обертів!

Б а х —

б

а

т

і і

г

б

л

и

с с

к к

а а

в в

к к к к

и и и

г г г г

н н н

е е

т т

ь

с

я

гро́мово.

Геп! — аж

присів — вниз

кінчивсь політ.

З розрізу в тілі спіненому

Во́ди нас шарпають, випробовують.

Не даси оговтатись?

То візьми

мене!

Знов

здіймаємося на бурун,

знов пірнаємо в урвище. Наша «Сапфо»

стугоном з ним привіталася.

Знов

здійняла

очі...

Вперлися поглядом

в гору, що

стрімголов набіга на нас...

— Не скидайте обертів, хай вам грець!

Не скидайте обертів!

Пробач нам зухвалість. Ми всі в твоїй владі.

Одне

мо́є кохання

вб’є друге.

Візьми

нас...

Бере.

— Тримайтесь!..

Удар! Тріск і темінь.

Виринув, розпашілий,

із холоду по коліно.

Витріщаюсь зі вбитих очниць —

тільки бризки. Там ще гори ходять...

Удар!

Вал понад

валом

в машинній залі.

Наша «Сапфо»

з ах

линає ться,

її

сер

це

гіроскопічне

уже

не

дер

жить.

Пробач нам зухвальство і ти.

Забери із собою...

Удар!

Ув очах

не

розвиднюється. Сліпі.

Роззявила

люки ротів

і хапає повітря,

в гранітну шкарубкість

води́ слабко, зморено хилячись.

Капітан

й

д

е

останнім. Не

піду

я,

куди...

Й ім’я наостанок твоїй бурі дам,

Моє многолике кохане море.

Сапфо.

В тіні

дев’ятого

валу десятої

музи ти нас

поховаєш. Привідчинені

люки та вибиті вікна — у самовір’ї тріщини —

Сліпо востаннє у темряву глипнуть, і злива в ті діри

щ п п п п

п и е е е е

р т р р р р

і і і т і і

т щ щ п и щ щ

і и и и и м и и

т т т т е т

и и и и и щ

м м м м е

е е е е

... ...

1) читати майже всюди (крім дощу та блискавок) рядок за рядком

2) ліпше з комп'ютера