Взаємозв’язок стилів сімейного виховання та соціального інтелекту молодших школярів - Психология дипломная работа

Главная

Психология
Взаємозв’язок стилів сімейного виховання та соціального інтелекту молодших школярів

Дослідження поняття про соціальний інтелект як психічну якість особистості. З'ясування впливу порушень у процесі виховання молодшого школяра на формування структурних компонентів соціального інтелекту. Характеристика основних стилів сімейного виховання.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Взаємозв'язок стилів сімейного виховання та соціального інтелекту молодших школярів
1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО ІНТЕЛЕКТУ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ
1.1 Поняття про соціальний інтелект як психічну якість особистості
1.2 Соціальний інтелект молодших школярів
2.1 Проблема впливу сім'ї на розвиток особистості
2.2 Поняття про стилі сімейного виховання
3. ДОСЛІДЖЕННЯ ВЗАЄМОЗВ'ЯЗКУ СТИЛІВ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ І РОЗВИТКУ СТРУКТУРНИХ КОМПОНЕНТІВ СОЦІАЛЬНОГО ІНТЕЛЕКТУ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ
3.1 Мета, завдання, методи дослідження
3.3 Особливості вираженості стилів сімейного виховання
3.4 Особливості взаємозв'язку стилю сімейного виховання та психологічної адаптації
3.5 Особливості взаємозв'язку стилю сімейного виховання та емоційного компонента соціального інтелекту
3.6 Особливості вираженості психологічної адаптації й емоційного компоненту соціального інтелекту
6) визначити взаємозв'язок стилю сімейного виховання та розвитку структурних компонентів соціального інтелекту.
1) опитувальник за шкалою психологічної адаптації Роджерса-Даймонда (дитячий варіант);
2) методика Н. Холла "Оцінка емоційного інтелекту" (дослідження ємоційного компоненту соціального інтелекту) ;
4) методика Ейдеміллера Ц.Р. і Юстицкіса В.В. "Аналіз сімейних відносин" (АСВ);
5) ) Модифікований варіант методики "Батьківський твір" у формі незавершених речень;
6) метод математичної обробки -- метод рангової кореляції Спірмена.
Вибірка: 60 батьків (із них 30 матерів і 30 батьків), а також 30 молодших школярів ( з них 15 дівчаток і 15 хлопчиків), віком від 8 до 10 років.
1 . ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО ІНТЕЛЕКТУ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ
1.1 Поняття про соціальний інтелект як психічну якість особистості
Соціальний інтелект можна визначити як здібність орієнтуватися на суттєві характеристики комунікативної ситуації, недоступні безпосередньому спостереженню (на психічну активність ? думки, почуття, наміри; причини взаємообумовленого поводження в міжособистісній ситуації й соціальні позиції в системі відносин) і здібність на основі цього орієнтування намічати можливі способи опосередкованого досягнення своїх або загальних цілей в умовах, коли прямі способи їх досягнення неможливі [5].
Інтелектуальний розвиток особистості відбувається у тісному зв'язку з її формуванням: соціальний інтелект є тією здібністю, яка має еволюційну значущість для людини, навички спілкування набуваються людиною протягом життя та залишаються практично до самої старості. В основі соціального пізнання лежить здібність причиново пов'язувати зовні спостережувану поведінку й різні психічні стани людей. Будь-які об'єкти, дані в зовнішньому матеріальному плані (наочні ознаки фізичних об'єктів або явні наслідки вчинків) пізнаються в більш ранньому віці, а об'єкти, які безпосередньо сприймати неможливо (внутрішні форми психічної активності або приховані властивості фізичних об'єктів), - у більш пізньому віці (Салливан, Гилфорд).
Кожний віковий період характеризується інтенсивним розвитком не лише інтелектуальних здібностей особистості, а й міжособистісної взаємодії, уявлення про особистість та поведінку. Соціальний інтелект, являючи собою когнітивну складову комунікативних здібностей особистості, забезпечує самопізнання, саморозвиток та самонавчання, вміння прогнозувати та планувати розвиток міжособистісних подій, і являє собою чітку, узгоджену групу ментальних здібностей, що визначають успішність соціальної адаптації.
Формування соціального інтелекту відбувається в процесі соціалізації особистості. Поняття «соціалізація» вперше було описано в роботах американських психологів і соціологів (А. Парк, Д. Доллард, Дж. Кольман, В. Уолтер та ін.). Воно розкривалося через термін «адаптація», що означає процес пристосування людини до умов соціального середовища. У сучасній психології є різні підходи до визначення поняття соціалізації. Так, наприклад, у психоаналізі соціалізація розглядається як набуття особистістю контролю над імпульсами з боку «Ід» з метою адаптації до середовища; в індивідуальній психології - як набуття людиною життєвого досвіду; в аналітичній психології - як знаходження людиною власної психічної індивідуальності, «шлях до себе»; у біхевіоризмі - як перехід суспільних цінностей і норм в особистісні або внутрішні. Е. Еріксон зазначав вплив на соціалізацію інститутів суспільства, гуманістична психологія розглядає соціалізацію як процес самоактуалізації Я-Концепції [5].
Рівень розвитку соціального інтелекту більшою мірою визначає успішність адаптації при влаштуванні на роботу, ніж рівень розвитку загального інтелекту. Люди з високим соціальним інтелектом звичайно легко уживаються в колективі, сприяють підтримці оптимального психологічного клімату, проявляють більше інтересу, кмітливості і винахідливості в роботі. Л.С. Виготський говорив про соціалізацію як про перетворення інтерпсихічного в інтрапсихічне в ході спільної діяльності. Соціалізація - це індивідуальне відбиття суспільних відносин, їхнє прийняття або неприйняття, тобто вибіркове ставлення до світу, постійне осмислення дійсності [11]. Л.І. Анциферова зазначає, що завдяки процесу соціалізації особистість стає особистістю, і вона тим унікальніше, чим більше й повніше «увібрала» соціальний досвід [4].
Особистості з високим соціальним інтелектом здатні здобувати максимум інформації про поведінку людей, розуміти мову невербального спілкування, висловлювати швидкі й точні судження про людей, успішно прогнозувати їхні реакції в заданих обставинах, проявляти далекоглядність у відносинах з іншими, що сприяє їх успішній соціальній адаптації. Люди з розвиненим соціальним інтелектом звичайно мають виражений інтерес до пізнання себе й розвинену здібність до рефлексії.
При цьому важливо підкреслити, що сам по собі рівень розвитку соціального інтелекту ще не є гарантією продуктивності соціальної поведінки. В основі соціальної дезадаптації можуть лежати деякі психологічні особливості, такі як невротизація особистості, акцентуації характеру, особливості мотиваційної сфери, негативні установки тощо, що можна виявити за допомогою відповідних психодіагностичних методик.
Особистості з високим соціальним інтелектом, як правило, бувають успішними комунікаторами. Їм властиві контактність, відкритість, тактовність, доброзичливість і сердечність, прагнення до психологічної близькості в спілкуванні. Високий соціальний інтелект пов'язаний з інтересом до соціальних проблем, з потребою впливати на інших і часто сполучається з розвиненими організаторськими здібностями.
Проте говорити про соціальний інтелект як про сформовану здібність можна лише базуючись на певній періодизації його розвитку, яка у вітчизняній літературі ще не була представлена.
1 .2 Соціальний інтелект молодших школярів
Уже на початку свого життя дитина «вступає в особливі відносини» з навколишнім середовищем. Вона не пасивно адаптується і пристосовується до навколишнього світу предметів і явищ, створеному попередніми поколіннями людей, а активно опановує їхніми досягненнями в процесі багатопланової діяльності, завжди опосередкованої відносинами дитини й дорослого [26].
Те, що повинне вийти наприкінці розвитку, вже дано в середовищі від самого початку життя дитини, відзначав Л.С. Виготський [11]. При цьому, як зазначає Л.І. Божович, важлива й власна внутрішня позиція дитини, тобто те, як вона сама ставиться до свого положення, яке значення має для неї навколишня дійсність, і як вона переживає її вимоги до себе особисто. Середовище відіграє не тільки роль зовнішньої обстановки, не наявних умов життя, що лише впливають на дитину, а служить основним джерелом її розвитку, виконуючи роль своєрідного пускового механізму, який підсилює або гальмує внутрішні процеси [7].
Розвиток соціального інтелекту дитини від 6 до 11 років прямо пов'язаний зі зміною її способу життя та розширенням кола спілкування -вона починає вчитися в школі. Як і раніше, триває швидкий розвиток і вдосконалення «емоційної мови» дитини. До кінця молодшого шкільного віку зростає вміння дитини володіти своїми почуттями. У цей віковий період у дітей активно розвиваються соціальні емоції, такі, як почуття відповідальності, почуття довіри до інших людей і здібність до співпереживання.
Орієнтація дітей у своїй поведінці на дорослих у 2-4 класі замінюється орієнтацією на колектив однолітків. У молодшому шкільному віці все більшого значення для розвитку дитини набуває її спілкування з однолітками, що сприяє ефективному розвитку соціального інтелекту.
Слід зазначити, що найважливішим фактором розвитку соціального інтелекту в цей віковий період є вступ до школи та пов'язане із цим розширення сфер діяльності і спілкування.
Зі вступом дитини до школи різко змінюється весь її уклад життя, її соціальне становище, положення в колективі, у родині. Основною діяльністю дитини відтепер стає навчання (провідна діяльність цього вікового періоду), найважливішим суспільним обов'язком - обов'язок вчитися, здобувати знання.
Головне місце в розвитку соціального інтелекту молодших школярів, які мають недостатній життєвий досвід і невеликий, порівняно з дорослими, запас знань про навколишній світ, займає дослідницька діяльність. Цей вид діяльності для молодшого школяра є головним джерелом отримання уявлень про навколишнє середовище. Основний шлях підтримки й розвитку пошукової поведінки молодшого школяра - максимальне зниження обмежень на дослідження. Особливе значення для розвитку соціального інтелекту в пошуковій діяльності дитини має гра, образотворча діяльність, конструювання, спілкування з дорослими й іншими дітьми, вивчення природних явищ.
Соціальний інтелект молодших школярів формується в процесі спілкування. Потреба спілкування задовольняється головним чином у провідній навчальній діяльності, що й визначає їх взаємини. Головна роль тут належить учителеві, який показує зразки моральної поведінки через оцінювання учнів, їхніх успіхів і невдач. На початку навчання в молодших школярів відсутня моральна оцінка своїх товаришів, немає справжніх міжособистісних відносин. Зв'язки й відносини починають складатися в процесі навчальної діяльності й удосконалюються в навчальному житті. Процес цей складний і суперечливий. Дуже часто активні діти захоплюють ініціативу в суспільному житті, але мотив їхньої діяльності ? бажання показати себе, виділитися.
На другому-третьому році навчання поведінка школяра стає соціально адаптованою. Встановлюються більш тісні контакти з однокласниками, з якими дитина разом засвоює знання, приймає участь у суспільному житті, пов'язаним з іграми, змаганнями, походами. Соціальна взаємодія поступово починає підкріплюватися моральною оцінкою поведінки кожного з дітей. Молодші школярі починають усе глибше усвідомлювати ті або інші сторони особистості однолітків.
Соціальний інтелект уже в молодшому шкільному віці впливає на особисті взаємини. Оцінка почуттів, визначення настрою своїх однокласників, розуміння мотивів їхніх вчинків сприяє створенню дружніх, так званих «малих» груп. У цих групах складаються свої норми поведінки, свої інтереси. Усвідомленість своїх взаємин з оточуючими передбачає аналіз, внутрішнє обговорення на підставі своїх дій, вчинків, тобто певний рівень розвитку рефлексії, яка є одним з найважливіших психічних новоутворень, що формуються в молодшого школяра в процесі навчальної діяльності.
Таким чином, рефлексія в молодшому шкільному віці формує відношення до себе, до світу, до суспільства, до інших людей і, що найголовніше, - це відношення реалізується переважно через навчальну діяльність як ставлення до методів навчання, вчителя, класу, школи.
Навчальна діяльність змінює зміст емоційної складової соціального інтелекту й відповідно визначає загальну тенденцію особистісного розвитку учня. На цей процес суттєвий вплив мають батьки, однолітки, більш широке соціальне оточення, телебачення. На думку Ж. Піаже, спілкування дітей, позбавлене постійного батьківського нагляду, дозволяє їм розвивати рефлексію власного розвитку. Однак інші дослідники вважають, що таке спілкування послабляє рефлексивні процеси й гальмує процес первинної соціалізації, заважаючи формуванню соціальних якостей дитини.
Співпереживання, подолання морального й комунікативного егоцентризму взаємозалежні й становлять основу моральної поведінки дитини [10]. У молодшому шкільному віці, як вказують дослідники, діти здатні до співпереживання, що проявляється у взаємодопомозі, бажанні бути поруч із товаришем у складній ситуації. Подібні реакції зазвичай з'являються після надання реальної допомоги. Діти, як правило, співчувають тим, хто схожий на них самих, тобто представникам тієї самої статі, віку, соціальної групи.
У різних формах спільної діяльності діти ближче й глибше пізнають один одного. Кожний учень оцінюється в другому, а тим більше в третьому класі вже не по якійсь окремій дії, не по випадковому вчинку. Предметом оцінки дитини стають успіхи в навчанні, основні риси її характеру (весела, розумна, багато знає, все вміє). На межі переходу в середні класи на перший план виходять моральні риси особистості.
Найважливіший показник високого рівня розвитку соціального інтелекту ? регулювання власного емоційного життя школяра, що виражається в здібності чітко визначати свої емоційні стани й бажання [35].
До кінця молодшого шкільного віку починають розвиватися навички рефлексії. Саме цей факт дозволяє в зазначений віковий період формувати свідому регуляцію.
Головною особливістю розвитку соціального інтелекту дітей молодшого шкільного віку є ускладнення змістовних характеристик структурних компонентів соціального інтелекту та його перехід на більш високий рівень.
Характеризуючи психологічний феномен соціального інтелекту, вчені відзначають його роль у пристосуванні індивіда до соціального оточення. Одним з доказів того, що формування соціального інтелекту здійснюється на перших етапах розвитку особистості, на думку В.Н. Дружиніна, може слугувати висунута Н.Хомським і пізніше розроблена Дж. Макнамара та М. Дональдсом, гіпотеза про першопочаткову здібність дитини до сприйняття універсальних властивостей мови [13]. В результаті проведених досліджень було встановлено, що діти швидко засвоюють мову, тому що мають здібність підкреслювати зміст ситуацій, пов'язаних з безпосереднім поводженням людей. Це дозволило зробити висновок про первинність «емоційно-поведінкового коду» і операцій, пов'язаних з ним. М. Дональдс пише з цього приводу: «На вирішальних стадіях розвитку, перш ніж у дитини сформується повне усвідомлення мови, мова включена в потік подій, у зв'язку з якими вона використовується. Поки це відбувається, дитина розуміє не окремі слова, вона інтерпретує ситуацію. Її більше турбує зміст того, що роблять люди, коли вони говорять і діють, ніж значення слів, вона сама структурує контекст». Незважаючи на те, що соціальний інтелект розвивається пізніше, ніж емоційна складова комунікативних здібностей - емпатія, соціальний або «поведінковий» інтелект є одним з первинних у процесі розвитку особистості, він виступає «базою» для розвитку всіх інших форм інтелекту.
Потреба молодших школярів у спілкуванні, яке є базою для формування соціального інтелекту, задовольняється головним чином у навчальній діяльності: на початку навчання в учнів відсутня моральна оцінка своїх товаришів, але вже на другому-третьому році навчання поведінка школяра стає соціально адаптованою, соціальна взаємодія відбувається паралельно з процесом усвідомлення особливостей особистостей однолітків. Головною особливістю розвитку соціального інтелекту дітей молодшого шкільного віку є ускладнення змістовних характеристик структурних компонентів соціального інтелекту та перехід його на більш високий рівень. Розвиток соціального інтелекту певним чином організує життя та діяльність дитини, її взаємовідносини з оточуючими людьми, всю систему її ставлення до дійсності.
Л.С. Виготський зазначає, що потреба в мисленні виникає тільки тоді, коли існують ускладнення, і звичні способи досягнення мети не приводять до вирішення завдання [11]. Потреба в соціальному інтелекті виникає у дитини в ситуації спілкування з людьми тільки за двох умов: по-перше, коли інтереси дитини розходяться з інтересами партнерів по спілкуванню, які або не знають про її бажання, або перешкоджають досягненню мети; по-друге, коли дитина не може досягти бажаної мети самостійно або за допомогою прямого тиску на інших людей, а тільки під час опосередкованого впливу на їхні наміри (наприклад, обманом, хитрістю).
Важливий вплив на розвиток інтелекту спричиняє стиль батьківського виховання. Оптимальним сполученням факторів такого стилю є схильність батьків до співробітництва, лідерство батька (але й поступливість), упевненість у собі (але відомість) матері; любов матері до дитини й помірне прийняття дитини батьком («умовна любов») [5]. Негативний вплив спричиняють «емоційний симбіоз» матері й дитини, надмірна залежність дитини від батька, а також домінування в сполученні з непевністю в собі матері. Зайва критичність також впливає на розвиток інтелекту: критичність матері негативно впливає на вербальний інтелект, а критичність батька ? на невербальний інтелект дитини.
У самому загальному сенсі можна сказати, що соціальний інтелект дітей розвивається в декількох взаємозалежних напрямках: від зовнішніх ціннісних проявів до думок про справжні цінності, виражені у вчинках, поведінці оточуючих людей; від простих міркувань і понять до більш складних; від наочного до абстрактного мислення; від прямолінійного мислення - до гнучкого; від егоцентризму - до децентризму.
Формування й розвиток соціального інтелекту в молодшому шкільному віці відбувається через научіння, розширення знань і досвіду, а також під час проведення спеціальної психологічної корекційно-розвиваючої роботи, яка включає тренування компонентів структури соціального інтелекту. Соціальний інтелект розвивається завдяки формуванню соціально-бажаних особистісних і комунікативних властивостей, удосконаленню механізмів, психічному регулюванню, самоконтролю й самореалізації, які підвищують стресостійкість. Високий рівень розвитку соціального інтелекту в молодшому шкільному віці проявляється в таких властивостях, як адекватність, автономність і автентичність.
Розвиток соціального інтелекту дітей молодшого шкільного віку дозволяє більш адекватно виражати почуття й емоції, ефективно взаємодіяти з оточуючими людьми, дозволяє вдосконалювати соціальну компетентність, розвивати емпатичні здібності особистості учня. Розвиток здібностей молодших школярів розуміти почуття й виражати своє ставлення до них безпосередньо пов'язаний з особистим успіхом дітей у різних видах діяльності: навчальній, ігровій, спілкуванні. Вираження почуттів супроводжується інтонацією голосу, мімікою, позою. Ці показники дозволяють краще розпізнати почуття співрозмовника, більш чітко сформулювати свої відчуття, допомагають уникнути ситуації, у якій партнер по спілкуванню змушений інтерпретувати й вкладати свій зміст в те, що відбувається.
Соціальний інтелект, являючи собою когнітивну складову комунікативних здібностей особистості, забезпечує самопізнання, саморозвиток та самонавчання, вміння прогнозувати та планувати розвиток міжособистісних подій, і являє собою чітку, узгоджену групу ментальних здібностей, що визначають успішність соціальної адаптації. Особистості з високим соціальним інтелектом здатні здобувати максимум інформації про поведінку людей, розуміти мову невербального спілкування, висловлювати швидкі й точні судження про людей, успішно прогнозувати їхні реакції в заданих обставинах, проявляти далекоглядність у відносинах з іншими, що сприяє їх успішній соціальній адаптації. Люди з розвиненим соціальним інтелектом звичайно мають виражений інтерес до пізнання себе й розвинену здібність до рефлексії.
Розвиток соціального інтелекту дитини від 6 до 11 років прямо пов'язаний зі зміною її способу життя та розширенням кола спілкування, дослідницькою діяльністю. Важливий вплив на розвиток інтелекту спричиняє стиль батьківського виховання. Оптимальним сполученням факторів такого стилю є схильність батьків до співробітництва, лідерство батька (але й поступливість), упевненість у собі (але відомість) матері; любов матері до дитини й помірне прийняття дитини батьком («умовна любов»). Рефлексія в молодшому шкільному віці формує відношення до себе, до світу, до суспільства, до інших людей і, що найголовніше, - це відношення реалізується переважно через навчальну діяльність як ставлення до методів навчання, вчителя, класу, школи.
2 .1 Проблема впливу сім'ї на розвиток особистості
Сімейне виховання є однією з форм виховання молодших школярів у в суспільстві, що поєднує цілеспрямовані дії батьків з об'єктивним впливом життєдіяльності сім'ї.
Унікальність домашнього виховання пояснюється, насамперед, його первинністю (на це вказував ще Ж.-Ж. Руссо), особливою значущістю близьких дорослих у житті дитини в силу його біологічної та психологічної залежності.
Одним із факторів, що визначають особливу значущість сімейного виховання у формуванні особистості дитини, його пріоритетність порівняно з іншими виховними інститутами (дитячий садок, школа, дитячий будинок та ін.), є глибоко емоційний, інтимний характер сімейного виховання, його індивідуально-емоційна спрямованість. (С.А. Козлова [16], О.М. Леонтьєв [19], Т.А. Маркова [10], А.В. Петровський [23] та ін.).
Дієвість, силу, стійкість сімейного виховання забезпечують ще два чинники (Т.А.Маркова): постійність і тривалість виховних впливів матері, батька, інших членів сім'ї; наявність об'єктивних можливостей для включення дітей у побутову діяльність родини. Родина найбільш повно відповідає вимогам поступового залучення дитини до соціального життя та поетапного розширення світогляду й досвіду. Це дозволяє дитині найбільш широко проявляти свої емоційні та інтелектуальні можливості, швидше і повніше реалізувати потреби (Ю.П.Азаров, И.В.Гребенников, А.Г.Харчев).
Виховна функція сім'ї залежить від її структури, тобто будови сім'ї, яка виступає як єдність стійких взаємозв'язків між її членами. Внутрішньосімейні відносини для дитини - перший специфічний зразок суспільних відносин. Протягом певного часу родина для дитини єдиним місцем отримання досвіду соціальних взаємодій. Потім у життя людини включаються такі соціальні інститути, як дитячий садок, школа, вулиця. Проте і в цей час сім'я залишається одним із найважливіших, а іноді і найбільш важливим фактором соціалізації особистості. Родину можна розглядати в якості моделі і форми базового життєвого тренінгу особистості.
Дослідники відзначають і таку особливість сімейного виховання, як регулювання різноманітних відносин дитини з навколишнім світом.
Основними трансляторами соціальних і культурних цінностей є батьки дитини.
Проблема впливу батьків на розвиток особистості дитини цікавила багатьох зарубіжних і вітчизняних вчених - представників різних напрямків у психології.
Важливою заслугою психоаналітичного напрямку є те, що його засновники звертали увагу на ранній досвід взаємодії батьків з дітьми і на різні види психічної травматизації в дитячому віці (З.Фрейд, С. Хол, К. Хорні та ін.) [32].
А. Адлер вважав, що, перш за все мати, а потім інші члени сім'ї, сприяють розвитку соціального інтересу дитини.
Згідно з теорією Є Еріксона, повнота розв'язання психосоціальних криз раннього віку залежить переважно від типу батьківської поведінки відносно дитини.
Згідно з переконаннями К. Хорні, вирішальним чинником у розвитку особистості дитини є соціальні відносини між нею й батьками.
Представники гуманістичного напрямку в психології зазначали вплив батьків на розвиток "самості" (почуття самоповаги, способу раціонального управління самим собою) у формуванні структури "Я" дитини (позитивного або негативного образу себе). А. Маслоу визнавав вплив оточення на розвиток особистості дитини тоді, коли воно було неймовірно руйнівною силою, що викликає подальший емоційний розлад у дитини.
Представники біхевіорального напрямку в психології, які вивчали вплив навколишнього середовища на поведінку індивіда, (Б. Ф. Скіннер, А. Бандура та ін.) розглядали вплив батьків як соціальні стимули, що викликають та підкріплюють поведінку дитини.
Вітчизняними науковцями також розглядалося питання впливу найближчого оточення дитини на формування його особистості.
Б.Г.Ананьєв [2] вважав, що на розвиток особистості біологічні та соціальні детермінанти впливають комплексно.
О.М. Леонтьєву [19] належить теза про визначальну роль зовнішніх соціальних умов у формуванні вищих прижиттєвих здібностей.
В.М. Бехтерєв [6] вважав, що різні особистості знаходяться в різних умовах в сенсі спілкування з оточуючими особами, а так само і в неоднакових умовах виховання, що є значущим відносно майбутнього розвитку кожної особистості.
У культурно - історичній теорії Л.С. Виготського [11] абсолютизувалася роль соціального розвитку і сутності особистості. Л.С.Виготський наполягав на тому, що середовище ("соціальна ситуація розвитку") відіграє роль не обстановки, а джерела дитячого розвитку.
С.Л. Рубінштейн [25] розкривав співвідношення зовнішнього (насамперед виховного) впливу і внутрішніх умов психічного розвитку дитини, на якій цей вплив виявляється. Згідно з С.Л. Рубінштейном, дитина розвивається в умовах виховання і навчання, тобто певним чином організованого впливу на неї.
Лінію С.Л. Рубінштейна продовжує А.В.Брушлінський тезою про онтологічну неподільність природного та соціального абсолютно на всіх рівнях і етапах психічного розвитку людини.
М.Я. Басов робив спроби виділити позитивні й негативні умови розвитку дитини, досліджуючи середовище.
Концепція Д.Б.Ельконіна, що стосується ранніх періодів життя людини, будується на положенні про те, що психічний розвиток в ранні роки виступає як процес якісного перетворення відносин "дитина - дорослий".
Розвивальне середовище, яке не є спонтанним і випадковим, повинне бути добре організоване і навіть побудоване. Основною вимогою до розвивального середовища є створення атмосфери, в якій будуть панувати гуманні відносини, надійність, безпека, можливість особистісного зростання, емоційна синтонність (співзвуччя) та ін. [10].
Отже, сім'ю можна віднести до групи мікрофакторів соціалізації, які безпосередньо впливають на конкретних людей.
Аналіз літератури дозволив виділити наступні параметри батьківсько - дитячих взаємин:
- ступінь розуміння і задоволення батьками потреб дитини (К.Хорні, А.Маслоу, К.Роджерс та ін.);
- прийняття (доброзичливість, емоційна підтримка) або заперечення (неприйняття) батьками дитини (О.І.Захаров, А.Я.Варга, В.Н.Дружинін, Е.А. Воробйова та ін.);
- ступінь дистанції у відносинах батьків з дитиною (Е.Г. Ейдеміллер та ін.);
- ступінь емоційної близькості, прихильності, згода між дитиною і батьками (В Шутц, І.М. Марковська та ін.);
- контроль (стримування) чи автономія (терпимість, самостійність, свобода) з боку батьків (С.Броуді, І.М. Марковська, В.Н.Дружинін, Е.А. Воробйова та ін.);
- вимогливість (вимога зрілості) (І.М. Марковська, Е.Г. Ейдеміллер та ін.); суворість (П.Слатер, І.М. Марковська та ін.),
- непослідовність - послідовність (В.Х. Севелл, О.І. Захаров, І.М. Марковська та ін.),
- дисциплінарні впливи батьків (Э.Г. Ейдеміллер та ін.) [15].
2 .2 Поняття про с тилі сімейного виховання
Під стилем сімейного виховання слід розуміти характерне ставлення батьків до дитини, які застосовують певні засоби й методи педагогічного впливу, що полягають у своєрідній манері словесного звертання та взаємодії.
У психологічній літературі виокремлюють такі стилі сімейного виховання: потуральний, змагальний, розважливий, запобігливий, контролюючий, співчутливий, гармонійний.
На формування стилів сімейного виховання впливають об'єктивні та суб'єктивні фактори, а також генетичні особливості батьків і дитини. На вибір стилю сімейного виховання впливають:
типи темпераменту батьків, їхня сумісність;
традиції родин, у яких виховувалися самі батьки;
науково-педагогічна література, яку читають батьки;
Потуральний стиль сімейного виховання
Майже з пелюшок дитині надано повну, безконтрольну свободу дій. Дорослі в таких родинах частіше за все зайняті собою: власними справами, друзями та роботою, їх майже не хвилює душевний стан дитини, вони байдужі до її потреб і запитів, а іноді просто не вважають за потрібне звертати на них увагу.
Непослідовно й невміло такі батьки використовують методи як покарання, так і заохочення: наприклад, карають дитину й відразу ж заохочують її, лишень би вона не засмучувалася та не заважала батькам.
Головний метод виховання в такій родині -- батіг та пряник. Взаємини з дитиною будуються таким чином, що мимоволі провокують її на пошук найбільш вигідних форм взаємодії з оточуючими, стимулюють формування таких якостей, як догідництво, лестощі та підлабузництво. Батьки постійно демонструють дитині нещире ставлення до оточуючих: друзів, сусідів і родичів, у присутності дітей у таких родинах обговорюють інших людей, а в міру дорослішання дитини -- разом із нею. Діти занадто рано опановують науку вигоди: вигідні люди, вигідні взаємини, вигідне для родини розв'язання проблем. На перший погляд дитина з такої родини вільна у виборі форм поводження, однак поза власною родиною від неї вимагається формальне прилюдне дотримання правил пристойності. Такі діти зберігають свої таємниці за сімома печатками, тобто весь час перебувають насторожі, у стресовому стані. Навіть інтелектуальну діяльність своїх дітей батьки в таких сім'ях стимулюють для отримання максимальної вигоди. Як наслідок такого виховання -- формування конформного соціально-психологічного типу особистості [15].
У дитячому середовищі молодші школярі конформного типу мають славу наклепників, підлабузників і підлиз. Такі учні полюбляють вихвалятися, не здатні на щире співчуття та співпереживання. Діти цього типу не люблять ані розумової, ані фізичної праці: ця тенденція триває усі вікові періоди життя. Під час уроку молодші школярі такого типу дуже швидко втомлюються і намагаються під будь-яким приводом ухилитися від роботи. Часто такі учні несумлінно ставляться до доручень учителя і різноманітних обов'язків. Для них нерідко
Взаємозв’язок стилів сімейного виховання та соціального інтелекту молодших школярів дипломная работа. Психология.
Курсовая работа по теме Реализация федеральной целевой программы 'Жилище' на территории города Томска
Дипломная работа по теме Организация психолого-педагогического сопровождения деятельности воспитателя инклюзивной группы
Оценка Земельных Участков Реферат
Курсовая Работа На Тему Современные Представления О Восприятии И Его Нарушениях
Оформить Магистерскую Диссертацию
Сборник Диссертаций И Дипломных Работ
Отслеживание Срока Годности Access Дипломная Работа
Отчет по практике: Учебно-опытное хозяйство ФГОУ ВПО филиал ОГАУ БГМТ
Реферат: Рынок Медицинских услуг Узбекистана
Реферат: Толстой Два письма к Ганди
Химический Мониторинг Окружающей Среды Реферат
Доклад по теме Сокровища Долины царей
Реферат: Судьбы друзей-лицеистов Пушкина. Скачать бесплатно и без регистрации
Дипломная работа по теме Организация ремонта переднего моста троллейбуса на текущем ремонте
Сочинение На Тему Суриков Детство
Курсовая работа по теме Проектирование сети кампуса
Курсовая работа по теме Скрытая передача мультимодальных персональных данных путем погружения в растровое изображение произвольной разрядности
Реферат по теме Специфические приемы формирования цен на потребительские товары
Курсовая работа по теме Новаторське трактування теми в поемі Лесі Українки 'Роберт Брюс, король шотландський'
Эссе Первая Страница
Холецистит - Медицина история болезни
Формирование бухгалтерской отчетности условного предприятия ОАО "Оренбургская теплогенерирующая компания" - Бухгалтерский учет и аудит дипломная работа
Убийство при превышении пределов необходимой обороны - Государство и право курсовая работа