Взаємозв’язок школи та сім’ї у виховані дитини з порушеннями зору - Педагогика курсовая работа

Главная

Педагогика
Взаємозв’язок школи та сім’ї у виховані дитини з порушеннями зору

Теоретичні засади дослідження проблеми взаємозв’язку школи та сім’ї в загальній та спеціальній педагогіці. Методика ефективної співпраці школи з батьками. Принципи виховання та роль сім’ї та шкільної освіти у вихованні дитини з порушеннями зору.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
в заємозв'язок школи та сім'ї у виховані дитини з порушеннями зору
Першоосновою розвитку дитини з порушеннями зору є сім'я. Саме у сім'ї, як у одному із найважливіших соціальних інститутів відбувається формування та становлення особистості дитини.
Школа є середовищем, у якому дитина перебуває більшу кількість часу, аніж у сім'ї, тому необхідно наголосити, що значну роль у виховані школярів з порушеннями зору необхідно відводити спільним діям навчального закладу і сім'ї. Союз сім'ї та педагога є досить важливим. Це питання привертало до себе увагу впродовж усього періоду розвитку педагогіки та висвітлювалося дослідниками багатьох її галузей. Підтвердження цього ми знайшли у дослідженнях Ю. Руденко, М. Стельмаховича, П. Щербаня, Т. Алексєєнко, А. Марушкевича, А. Ганічевої, О. Звєрєва, В. Постового та інших.
В наукових дослідженнях в галузі тифлопедагогіки і тифлопсихології (Л. Солнцева, О. Литвак, Л. Плаксіна, В. Феоктистова, С. Хорош) висвітлювалась важливість співпраці педагогів і батьків, які виховують дітей з порушеннями зору для попередження виникнення вторинних відхилень у їхньому розвитку.
В. Феоктистова наголошувала на необхідності вибору стилю сімейного виховання батьками і на те, що позиція по відношенню до дитини найчастіше залежить від сприймання ними інформації щодо ступеня порушення зору у неї. Дослідження стилю виховання та позиції батьків дозволяють розкрити вплив дефекту зору на розвиток дитини, а з іншого боку, простежити формування її емоційної сфери, поведінку і розробити методику взаємодії сім'ї та школи в корекційно - виховній роботі.
Співпраця навчального закладу та сім'ї реалізується на основі сімейно-центрованого підходу. Даний підхід передбачає наявність у батьків відповідальності, а у педагогів сімейного центрування педагогічної діяльності, заснованого на розгляді дитину тільки в контексті її сім'ї (Є. Арнаутова, Л. Богославець, В. Дуброва, Т. Єлісеєва, Т. Коростельова, О. Ксенда, Л. Петрикевич, О. Солодянкін, В. Чечет, М. Ярмолінська та інші).
Важливим аспектом співпраці є об'єднання зусиль педагогів і батьків з метою підвищення якості життя дитини з особливостями психофізичного розвитку, а саме створення умов для її повноцінного розвитку, навчання і виховання (С. Гайдукевич, З. Єрмолович, П. Жиянова, А. Конопльова, Р. Леняш, Т. Лещинська, Н. Малофеєв, Е. Мастюкова, Л. Рудакова, Е. Слепович, Л. Солнцева, Е. Стребелева, В. Ткачова, С. Хорош та інші).
Актуальність теми полягає в тому, що проблема взаємодії школи і сім'ї завжди була і залишається в центрі уваги. Кваліфікований педагог, який навчає і виховує учнів, поряд з батьками, стає дуже значимим дорослим для дитини, тому від його вміння взаємодіяти з сім'єю вихованця багато в чому залежить ефективність формування особистості учня. Відносини школи і сім'ї, вчителів і батьків, на жаль, не завжди є толерантними. Найчастіше вони виступають як супротивники, які борються за першість впливу на дітей.
Об'єкт дослідження - взаємодія школи і сім'ї.
Предмет дослідження - взаємозв'язок школи та сім'ї у виховані дитини з порушеннями зору.
Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні співпраці школи та сім'ї у системі виховання дітей з порушеннями зору.
Реалізація поставленої мети передбачала вирішення таких завдань:
ь провести аналіз загальної та спеціальної літератури з проблеми взаємозв'язку школи і сім'ї у вихованні дітей;
ь визначити особливості організації взаємодії школи і сім'ї у вихованні дітей.
Джерелознавчу базу складали психолого-педагогічні джерела: монографії, наукові статті, навчальні та методичні посібники, навчально-програмні документи.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ВЗАЄМОЗВ'ЯЗКУ ШКОЛИ ТА СІМ'Ї В ЗАГАЛЬНІЙ ТА СПЕЦІАЛЬНІЙ ПЕДАГОГІЦІ
1.1 Взаємодія сім'ї та школи в історії загальної та спеціальної педагогіки
Взаємодія спеціалістів та батьків є невід'ємною частиною навчально-виховної роботи як у загальноосвітніх закладах так і в спеціальних навчальних закладах. Зокрема, у Законі України «Про освіту» зазначено про важливість проведення соціально-педагогічного патронажу соціальними педагогами. Наголошується на можливості здійснення батьками фінансових внесків. Чітко вказано про відповідальність, яку несуть батьки за розвиток дитини. Висвітлюється значення виховання дитини у сім'ї. Вказані права та обов'язки батьків. Говориться про допомогу, яку отримують батьки від держави.
Вітчизняна педагогічна думка значну увагу приділяє дослідженню спадщини В. Сухомлинського. Важливими, на наш погляд, є дослідження науковців М. Антонця, М. Библюк, С. Денисюк, Н. Дичек, І. Зязюна, Б. Лихачова, О. Коваль, В. Кумаріна, О. Пшеврацької та інших, які критично та творчо оцінюють педагогічний доробок В. Сухомлинського [2, с.10], порівнюючи його погляди з іншими педагогічними концепціями. Дослідженням історії розвитку родинного виховання в Україні, впливу виховних традицій на становлення характеру громадянина, проблемою формування педагогічної культури сучасних батьків, основними напрямами співпраці родини, школи, громадських організацій займалися Т.Алексєєнко, А.Марушкевич, В.Постовий та інші. Зокрема, вони порушили важливе нині питання професійної спрямованості молоді засобами родинно-шкільного впливу. Шляхи взаємодії сім'ї з іншими соціальними інститутами досліджувала Т. Кулікова. Сім'ю як соціальний інститут становлення особистості розглядали у своїх роботах А. Ганічева та О. Звєрєва [21, с.234].
У корекційній педагогіці було проведено ряд досліджень щодо змісту й методики роботи з батьками дітей з психофізичними порушеннями. Результати досліджень висвітлені у працях Т. Ілляшенко, В. Линн, І. Підласного та інших. Дослідження присвячені роботі спеціальних закладів з батьками, що виховують дітей з фізичними і психічними вадами. Також цією проблемою займались Л. Солнцева, О. Литвак, Л. Плаксіна та Т. Головіна. Дослідження були присвячені виховній роботі родин та розробці рекомендацій батькам, які включали раціональну організацію режиму дня, допомогу у навчанні і дотримання рекомендацій соціально-психологічної служби. Даний напрям також розроблявся у працях В. Феоктистової та С. Хорош. У роботах цих дослідників розкривається вплив на психічний розвиток дитини з вадами зору стилю сімейного виховання та батьківської позиція по відношенню до неї [2, с.10].
Про важливість співпраці та об'єднання зусиль педагогів та батьків задля підвищення якості життя дитини з особливими потребами наголошували у своїх роботах С. Гайдукевич, З. Єрмолович, П. Жиянова, А. Конопльова, Р. Леняш, Т. Лещинська, М. Малофеєв, Є. Мастюкова, Л. Солнцева.
У корекційній педагогіці цим питанням займалися В. Синьов, В. Бондар. Вони вказували на те, що переважна більшість дітей раннього та дошкільного віку із порушеннями психофізичного розвитку утримується у сім'ї, де стимулювання їхнього психічного розвитку обмежене, а надання абілітаційних, корекційних та реабілітаційних послуг за якістю розвивальних впливів на дитину є незадовільним [15, с.528]. Також слід звернути увагу на той факт, що такі діти часто виховуються у проблемних сім'ях. А роль мікросередовища, сім'ї та сімейного виховання в формуванні особистості дитини є надзвичайно впливовою. Вчені наголошують на те, що сім'я займає важливе місце у комплексній діагностиці та корекції відхилень у розвитку дитини. Як стверджує Д. Ісаєв, неможливо досягнути значного успіху у корекційному педагогічному процесі, допомогти дитині із порушеннями психофізичного розвитку реалізувати свої потенційні можливості і досягнути максимуму можливого розвитку без правильного і адекватного ставлення до неї власної сім'ї [5, с. 368].
Неодноразово такі спеціалісти як Н. Козловська, А. Кошелева, В. Овчарова наголошували на важливості адекватної батьківської позиції.
Білоруська вчена І. Башкірова присвятила цілу дисертаційне дослідженню питання батьківського ставлення та батьківської позиції до слабозорих дітей дошкільного віку.
На початку ХХ століття у тифлології увага вчених не змогла обійти проблему значення батьківської участі у навчально - виховній роботі.
Так К. Лейко запропонував ввести відповідальність батьків за дії щодо неправомірної поведінки відносно своєї незрячої дитини та відповідальність місцевих судів за неправомірні рішення по справах незрячих.
Також тифлопедагога турбувало питання виховання дітей, що не навчалися у школі. Такі діти, на думку вченого, були позбавлені не тільки виховання, але й звичайного простого догляду. Батьки та опікуни не приділяли дитині належної уваги. Тому долею сліпих дітей був жебрацький промисел.
В. Гандером у 1934 році була опублікована праця «Первоначальное воспитание и обучение слепых детей» [25, с. 189]. У статті були поради батькам сліпих дітей щодо поводження з ними та рекомендації до їх соціалізації в суспільстві. У цій роботі Володимир Олександрович зазначав, що початкове виховання сліпого повинно полягати у впровадженні в його свідомість, що сліпота не дає йому ніяких переваг у житті, і що він повинен бути готовим увійти в трудовий колектив зрячих, повинен намагатися у всьому обходитися своїми силами.
Важливою для тифлопедагогіки стала праця П. Мельникова [25, с. 189]. На допомогу батькам сліпої дитини", у якій він доступною мовою дає поради батькам щодо сімейного виховання незрячих малюків та підготовки їх до систематичного навчання в спеціальній школі.
Надалі у розвитку теорії тифлопедагогіки велике значення мала наукова робота Т. Свиридюк. Визначним моментом у її науковій діяльності став 1984 рік, коли вийшов з друку посібник для педагогів та батьків «Підготовка слабозорих дітей до школи». Це була не перша спроба Тетяни Павлівни вирішити цю проблему на науковому рівні. Ще раніше автором публікувалися окремі питання вирішення вказаної проблеми (статистичні дані, психологічна готовність, особистісна готовність, просторове орієнтування, підготовка руки до письма та ін.). Але ця робота стала фундаментальною працею тифлопедагогіки, в якій вперше в повному обсязі представлена модель готовності слабозорої дитини до школи. У посібнику визначені психолого-педагогічні основи підготовки цієї категорії дітей до школи, схема обстеження дитини, вказані напрямки роботи з вихованцями, подано розробки вправ на розвиток та корекцію різних сторін особистості дитини зі зниженим зором.
Ще одним напрямком наукових пошуків Т. Свиридюк стало питання допомоги батькам, які мають дітей з порушеним зором, у їх вихованні [25, с. 189]. Такою допомогою став вихід у світ посібника «Виховання самостійності сліпих та слабозорих дошкільників в процесі організації обслуговуючої праці» (1988). У роботі піднімається важливе питання про гіперопіку батьків, про роль самообслуговування та самостійності в житті дитини з порушеним зором, значення індивідуальної корекційної роботи по формуванню способів трудової діяльності.
Дослідницька робота С. Федоренко в галузі історії тифлопедагогіки, яка опублікована у вигляді монографії [25], дозволяє прослідкувати особливості роботи спеціальних навчальних закладів із батьками, починаючи з виникнення на Україні перших спеціальних навчальних закладів для дітей з порушеннями зору. Перш за все, ми виділили дві сторони розгляду проблеми. На нашу думку, питання фінансування навчання незрячих дітей та організація роботи педагогів спеціальних закладів є досить актуальними і в наш час.
Розглядаючи період історії, під час якого відбувалися події, що стали передумовами виникнення спеціальних навчальних закладів для сліпих дітей, необхідно звернути увагу на розвиток освіти за кордоном, а саме у Німеччині. Друга половина ХІХ століття - період виникнення німецького напрямку у тифлопедагогіці. У теоретичній основі цього напрямку термін «сліпий» був тотожним «неповноцінний». Ремісниче навчання було головним для сліпих. Випускники шкіл отримували допомогу - для несімейних організовувалися інтернати та підбиралася робота, ті хто мав сім'ю - відправлявся додому [25, с.24-26].
У той період, діти із заможних сімей могли навчатися вдома та мали можливість продовжувати здобувати освіту у вищих навчальних закладах.
На Західній Україні у 1851 році у місті Львові виник перший спеціальний заклад для сліпих дітей. Педагогічний колектив школи вважав, що освіта незрячих залежить значним чином від їх батьків. У ті часи у сільській місцевості та навіть в місті люди не піклувалися про сліпих дітей. Таким чином, величезна частина цих дітей виявлялася недостатньо інтелектуально та фізично розвиненою, була схильною до різних захворювань. Розвиток дітей, що вперше вступали до школи, був далекий від вікових норм, тому часто спостерігалася цілковита бездіяльність впродовж всього дня. Тому робота педагогів була направлена на розумовий розвиток дітей, фізичне виховання, вправи та ігри на свіжому повітрі. Спеціалісти намагалися виправити ті помилки, що були допущені з боку батьків [25, с.35-38].
Щодо фінансування школи, варто зазначити, що учні школи утримувалися за рахунок плати, яку вносили їх батьки та за рахунок Міністерства Румунії. Плата за навчання та утримання дітей була дуже високою. Якщо дитина була із села і батьки не мали грошей щоб заплатити за її навчання, то вони розраховувалися сільськогосподарською продукцією, якої мало вистачити для харчування дитини. Одяг дітям купували батьки, шкільної форми не було [25, с.41].
Шкільний колектив учнів поділився на дві частини: діти із заможних родин та діти робітників, ремісників та бідних селян. Заможні родини робили додаткову плату за навчання і їхні діти отримували кращі умови проживання. У неділю батьки могли забирати своїх дітей на декілька годин для прогулянки по місту.
Кінець ХІХ століття став періодом виникнення перших навчальних закладів для сліпих дітей. Слід зазначити, що нестачі учнів училищ для сліпих в Україні не було, навпаки - виникала необхідність у відкритті нових закладів. Щодо Росії, то там дійсно існувала проблема із наповненням закладів такого типу. Костянтин Карлович Грот у власних працях говорив про те, що батьки сліпих дітей не бажали віддавати їх до школи і тому доводилося їх вмовляти. З цим явищем зустрівся і Віктор Гаюї в свій час у Парижі [25, с.43]. Щодо України, то ідея навчання сліпих була сприйнята суспільством з розумінням. Одним із найвідоміших спеціальних навчальних закладів було Харківське училище для сліпих. В училищі деякий час існували тимчасові правила. Згідно них, до училища приймалися діти, які мали невиліковну сліпоту на обидва ока, вік яких від 7 до 11 років включно,а також здатність до навчання та відсутність інших психофізичних вад розвитку. Остаточному зарахуванню дитини в училище передував випробувальний термін (1-2 місяці). Якщо протягом цього терміну виявлялося, що дитина неспроможна навчатися, то вона поверталася до батьків, чи до опікуна. Після закінчення дитиною курсу навчання батьки зобов'язувалися забрати її [25, с.53].
Значна увага в навчально-виховному процесі приділялася формуванню навичок самообслуговування. [25, с.54]. Педагоги до цієї роботи залучали сім'ї незрячих дітей. Перед їх рідними ставилося завдання навчитися застосовувати у сімейному вихованні спеціальні методи та прийоми, які б формували у дітей уміння самостійно їсти, пити, бігати, одягатися, роздягатися тощо. Тобто батьків навчали не тільки тому, що потрібно робити, але й як це робити.
Розглядаючи фінансову сторону, варто зазначити, що відповідно до звітів Харківського відділення Товариства Піклування прийом сліпих дітей до училища відбувався раз на рік з 1 липня по 1 серпня. Діти бідних батьків мали змогу навчатися безкоштовно, а заможні діти заможних батьків навчалися на кошти, які вносили їх батьки. Плата за навчання становила 300 карбованців на рік, пізніше ця сума Харківським відділенням була скорочена до 150 карбованців.
Під час прийому перевага надавалася дітям мешканців Харківської губернії. Прохання про прийом дітей подавалося до Канцелярії Ради Харківського Відділення Товариства Піклування про сліпих.
Повертаючись до розвитку освіти на території України, слід розглянути 20-40 роки ХХ століття. Особливим є те, що батьки незрячих дітей не знали про існування спеціальних навчальних закладів, тому до школи вступала невелика кількість дітей, які вже переросли початковий вік вступу до школи. У повоєнні роки з боку держави була введена низка заходів стосовно відновлення та розширення мережі шкіл для сліпих [ 25, с.11-14]. Так велике значення для системи освіти Української РСР мала постанова РНК УРСР і ЦК КП(б)У від 27 лютого 1943 р. «Про поновлення роботи шкіл у районах Української РСР, звільнених від фашистських окупантів». Відповідно до цієї постанови НКО УРСР розробив спеціальну інструкцію «Про організацію обліку дітей і підлітків віком 7--15 років і про порядок контролю за виконанням закону про загальне обов'язкове навчання», яка була затверджена РНК УРСР 31 грудня 1943 року. В інструкції зазначалося, що для здійснення загального обов'язкового навчання дітей і підлітків від 7 до 15 років щорічно має проводитись їх облік, який покладалася на міські, районні виконкоми, селищні і сільські Ради депутатів трудящих. Передбачалися конкретні вимоги щодо порядку обліку сліпих, глухонімих, розумово відсталих дітей та підлітків. В інструкції також вказувалося, що за несвоєчасне направлення дітей до школи і за незабезпечення систематичного відвідування ними навчальних занять батьки притягаються до адміністративної відповідальності, встановленої за порушення закону про загальне обов'язкове навчання.
У місті Мукачеві існувала школа-інтернат для сліпих [25, с.102]. Обслуговуючий персонал, куди входили, вихователі-наглядачі (педагогічної освіти не мали), медсестра, прибиральниці, кухар рахувалися працівниками дитячого притулку. Дирекція школи ними не розпоряджалася. За утримання в школі батьки дітей платили гроші. Від сплати звільнялися ті, хто мав так зване «Свідоцтво бідності».
У період відбудови починаючи з 1943 року, слід розглянути становище Житомирської школи для сліпих [25, с.146-148]. Адміністрації школи довго не вдавалося забезпечити достатній контингент незрячих дітей, оскільки, за спогадами тогочасних випускників, серед неосвічених жителів області ходили розмови, що сліпих дітей там знищують. У батьків виникав страх за своїх дітей і тому вони не хотіли їх віддавати до спеціальних шкіл і часто забирали їх звідти, хоча випускники школи забезпечувалися роботою, що в ті часи було дуже важливим, оскільки в повоєнні роки було багато безробітних, які мусили жебракувати.
Розглядаючи становлення спеціальної освіти, необхідно зазначити, що помітні зміни відбулися у 90-х роках у зв'язку з розробкою нової стратегії в галузі шкільної освіти, визначеної Конституцією України, Національною програмою “Діти України”, постановою Кабінету Міністрів України “Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків” (1994), положенням “Про спеціальну загальноосвітню школу-інтернат для дітей з вадами фізичного або розумового розвитку” (1993) [25, с.178].
Діти зі складною структурою дефекту були витіснені з цього простору, хоча більше за інших потребували особливої психолого-педагогічної допомоги [ 25, с.174-179]. На початку 90-х років ХХ століття вони, як і раніше, залишалися за рамками спеціальної освіти, не дивлячись на те, що фахівці-тифлопедагоги усвідомлювали можливість і шукали шляхи надання їм психолого-педагогічної допомоги. Щодо взаємодії батьків і фахівців у процесі навчання і виховання дитини з порушеним зором була обмеженою, тифлопедагоги відігравали іноді більшу роль в долі дитини, ніж сім'я. На відміну від західноєвропейських радянська система спеціальної освіти була повністю закритою від засобів масової інформації, її розвиток відбувався поза діалогу з суспільством і зацікавленими батьками.
Відбулась нова оцінка з боку суспільства щодо спеціальної освіти. Як не дивно, та відбулася цілковита зміна ставлення до спеціальних навчальних закладів і стосовно збільшення їх числа. Перед цим збільшення їх кількості оцінювалося як прогрес, а тепер,навпаки ,досить негативно. Адже направлення дитини в школу - інтернат було розцінене як спроба її ізоляції від батьків, однолітків, та повноцінного життя.
1.2 Особливості виховання дитини з порушеннями зору у сім'ї
Відомо, що процес формування і розвитку особистості починається з моменту народження дитини. Тому таке величезне значення сім'ї, яка є одночасно і середовищем для дитини, і першим вихователем, що виконує функції відтворення населення, передачі духовного багатства, культурних традицій народу, сім'ї [15, с.355-357]. Сім'я багато в чому передбачає, якою стане людина в майбутньому. Саме сім'я закладає фундамент розвитку нахилів, здібностей дитини, формування її моральних якостей, здоров'я та ін. Саме через сім'ю вразлива дитина пізнає норми людських стосунків, засвоює моральні відносини.
Сім'я є тим соціальним інститутом, в якому з моменту народження здійснюється виховання дитини, її соціалізація.
Особливістю сімейного виховання є найбільш близький емоційний контакт дітей з батьками - найдорожчими для них людьми.
У дитини з порушенням зору є сфери психічного і фізичного розвитку, на які патологія впливає найбільше. Це, зокрема, пізнавальна і фізична активність, діяльність, уявлення про навколишнє середовище, орієнтація у просторі. Батьки дітей з порушеннями зору повинні знати шляхи компенсації зорової недостатності та вміти допомагати своїм дітям у розвиткові.
У сім'ї незряча дитина більше знаходиться у ранньому і дошкільному віці. Спілкування з батьками дітей шкільного віку в основному обмежене періодом канікул, оскільки більшість шкіл для сліпих та слабозорих дітей є інтернатами і часто розташовані далеко від їх домівок [15, с.367].
Виховання незрячих і слабозорих дітей в цей час в домашніх умовах, в основному, спрямоване на підтримку емоційного, близького контакту з батьками та широким колом знайомих, на знайомство з літературою, що не входить до шкільних програм, музикою, на фізичний розвиток, підтримку вмінь та навичок, які здобуті в школі-інтернаті [12, с.175].
Головними специфічними завданнями батьківського виховання сліпих та слабозорих дітей є забезпечення повноцінного психічного і фізичного розвитку дитини. Батьки повинні сприяти підтриманню і розвиткові інтересу дітей до навколишнього, створенню повноцінних образів об'єктів зовнішнього світу, людей, їх особистісних відносин і соціально прийнятної поведінки, створенню і засвоєнню дітьми моральних цінностей сучасного суспільства, усвідомленню цінностей людської особистості.
В педагогіці виділяють біологічну, соціальну та економічну функції сім'ї, які стосовно сліпих та слабозорих дітей набувають певної своєрідності.
Біологічна функція сім'ї полягає в народженні здорової дитини. Це найголовніша функція, оскільки реалізація усіх інших залежатиме від того, наскільки батьки були психологічно і фізіологічно готові до виконання своєї соціальної ролі.
Вже на початку виконання біологічної функції батьки несуть відповідальність за долю своєї ще ненародженої дитини. Майбутні батьки повинні усвідомлювати загрозу для здоров'я дитини наявності в їхньому організмі шкідливих речовин (алкоголю, наркотичних препаратів, інших хімічних сполук), які викликають мутацію генно-хромосомних систем і впливають на задатки.
Велика відповідальність матері за виконання її біологічної функції, коли ембріон є частиною її організму. Майбутня мати повинна пам'ятати, що кожна її дія відбивається на організмі дитини і дотримуватись належної культури поведінки (правильно харчуватись, не перевантажуватись, звести до мінімуму вживання ліків та ін.)
Соціальна функція реалізується батьками шляхом створення оптимальних умов для соціального розвитку дитини. Дитина має успадкувати від батьків не лише біологічні риси, але й соціальні, моральні, які вона засвоює в сімейному колі, такі, як чесність, доброту, справедливість, доброзичливість, охайність, позитивні звички. Саме батьківська школа лежить в основі їх формування, адже сенситивним для цього їх періодами є 6-7 річний вік дитини, коли вона переважно знаходиться в сім'ї [15, с.353].У реалізації соціальної функції батьків поганий зір їхньої дитини не відіграє вирішальної ролі. Якщо батьки правильно ставляться до цієї проблеми своєї дитини, вірять у великі потенційні можливості її розвитку, якщо в сім'ї існують високі моральні стосунки, дитина набуває позитивного соціального розвитку незалежно від стану її зору.
Особливе значення у батьківському вихованні відіграє економічна функція. Вона пов'язана з соціальною функцією і передбачає створення матеріальних умов для життя і розвитку дитини. Йдеться про наявність відповідних житлових умов, харчування, іграшок, книжок та ін. Зрозуміло, що мова йде про забезпечення дітей матеріальними благами на рівні достатку родини, але ці питання повинні стояти на першому плані при розрахунку сім'єю свого бюджету [15, с.360].
В тифлопедагогіці виділяють три типи взаємостосунків батьків і дітей, які негативно відбиваються на формуванні особистості вихованців [16, с.321-324].
1. Ліберальний, безмежно допомагаючий, опікуючий тип.
В сім'ях, які зайняли позитивну позицію по відношенню до дитини найчастіше спостерігаються стабільні відносини між батьками, низький рівень конфліктності, загальний позитивний емоційний фон сімейних відносин, емоційна підтримка з боку інших членів сім'ї самої дитини, установка на взаємодопомогу між членами родини, що в цілому знижує негативний вплив зорового дефекту на розвиток соціальної активності дитини.
Проте, на загальному позитивному фоні можуть спостерігатись такі особливості в ставленні до дітей з порушеннями зору, коли їх надмірно опікують. Дітям не встановлюються будь-які обмеження, тому вони схильні до неслухняності та агресивності, на людях ведуть себе неадекватно і імпульсивно, невимогливі до себе, хоча спостерігаються випадки, коли діти стають активними, рішучими і творчими людьми.
Атмосфера надмірної опіки, в якій дитина сприймається батьками не просто як цінна, а як понад цінна, або як жертва, як скривджена долею істота також шкодить вихованню. При цьому часто батьки відчувають свою провину перед дитиною і намагаються компенсувати її, приносячи себе в жертву дитині.
В такій сім'ї дитину не навчають самообслуговуванню, безмірно пестять, поводячись з нею як із беззахисною, такою, що не здатна до самостійності. Надмірна опіка батьків спрямована на те, щоб уберегти дитину від будь-якого ризику, вони балують своїх дітей, потураючи їх примхам. Інколи це супроводжується розхвалюванням дитини, переоцінкою її здібностей, що в майбутньому може призвести її до серйозних розчарувань.
При такому характері взаємостосунків дитина починає диктувати свою волю. Несформованість у дитини звички і потреби до простих видів праці, небажання самостійно щось зробити для себе і батьків створюють обстановку панування дитини, а сама вона перетворюється в пестуна, зніжене, егоїстичне створіння, яке не готове до майбутнього самостійного життя. Такі, оточені надмірною турботою діти, дивляться на своїх батьків зверхньо. Інколи вони свідомо або несвідомо знаходять своєрідне задоволення у тому, щоб пред'явити своїм батькам нерозумні вимоги, а потім відчувати, як стараються і мучаться їх близькі, намагаючись виконати кожне бажання дитини.
Часто таке ставлення батьків призводить до того, що з віком дитина намагається від них відсторонитися, висловлює претензії за те, що її нічому в житті не навчили.
2. Нетерпимий, суворий, авторитарний, вимогливий тип стосунків батьків з дитиною.
Взаємостосунки у сім'ї в таких випадках будуються на страху дітей перед дорослими. Тип спілкування в сім'ї в значній мірі визначається особистісними особливостями батьків, як правило,- одного з них.
Такі батьки на перше місце у вихованні ставлять суворість, твердість, жорстокість. Вони прагнуть досягти порядку і дисципліни не переконаннями, добротою, а примушенням і тиском. Безсердечна жорстокість викликає у дитини неприязнь, намагання досягти хорошого ставлення батьків за допомогою обману, в душі у неї формується негативне ставлення до батьків, страх і душевна тривога, що виникають у дитини з порушенням зором при пред'явленні до неї нереальних вимог, руйнують її нервову систему.
Несприятливе ставлення батьків до дітей з порушеннями зору іноді характеризується загальним емоційним відчуженням, розривом духовної близькості з дитиною. Члени такої сім'ї живуть своїм відокремленим життям незалежно один від одного. Незряча дитина в такий сім'ї живе своїми вузькими інтересами, у неї свій світ, в який вона не пускає батьків, а батьки і не прагнуть її зрозуміти, це для них неможливе і непотрібне. При вступі дитини до школи такі батьки перекладають всі свої батьківські обов'язки на вчителя і вихователя, оскільки віддають до спеціальних шкіл для сліпих і слабозорих інтернатного типу.
Таке ставлення батьків до дитини призводить до небажаних наслідків виховання. Коли батьки замкнені для спілкування, внаслідок обтяженості власними проблемами, у них не залишається сил на виховання дітей. Якщо байдужість батьків глибоко переживається дитиною, у неї можуть виникнути суїцидальні думки, схильність до девіантної поведінки.
Незнання і нерозуміння батьками особливостей розвитку їх дітей, невіра у їх компенсаторні можливості, перспективи досягнення ними високого культурного та професійного рівня інколи викликає деспотичну поведінку батьків у спілкуванні зі своєю дитиною. Батьки мовчки припускають, що їх дитина з порушенням зору несамостійна, не дуже розумна, емоційно нестійка і, безумовно, ще не в змозі нести відповідальність і приймати рішення. Передбачається також її неповноцінність в порівнянні зі зрячими [16, c.322-323].
Правильне виховання слабозорої дитини у сім'ї має велике значення для її загального розвитку, допомагає увійти у дитячий колектив, в тому числі і в шкільний, сприяє успішності у навчанні, та має немало важливе значення для всього подальшого життя.
Батьки і діти є підсистемами сім'ї, а сім'я - підсистемою суспільства. Сім'я виступає і як середовище, що впливає на дитину, і як суб'єкт виховного впливу. Ось чому в психолого-педагогічній науці чим
Взаємозв’язок школи та сім’ї у виховані дитини з порушеннями зору курсовая работа. Педагогика.
Курсовая работа по теме Гражданское право в ходе истории
Курсовая Работа На Тему Права Военнослужащих Вв Мвд Рф При Несении Боевой Службы
Реферат На Тему Лечение Отека Легких
Реферат На Тему Анализ Основных Технико-Экономических Показателей Деятельности Ооо "Вега Евро"
Контрольная работа: Воспрепятствование законной предпринимательской и иной деятельности. Торговля людьми
Реферат: Гравюра стародруків
Реферат по теме Потребление одежды
Юридический Конфликт Диссертация
Контрольная работа: Роль банків у міжнародних розрахунках
Курсовая работа по теме Моделювання процесу роботи гідроакумулятора
Реферат по теме MYSQL server
Реферат: Portrait Of An Artist As A Yong
Сочинение На Тему Описание Леса
Парниковый Эффект Польза Или Вред Астрономия Реферат
Контрольная Работа На Тему Сенсорный Анализ
Реферат На Тему Права И Обязанности Землевладельцев, Землепользователей, Арендаторов Земли
Лекция: Информационные технологии в экономике. Информационная безопасность в сетях ЭВМ.. Скачать бесплатно и без регистрации
Характеристика По Практике Повар
Сборник Эссе
Курсовая Работа На Тему Разработка Бюджета
Древняя Русь и кочевники - История и исторические личности контрольная работа
Лингвокультурологическая многомодельность - Иностранные языки и языкознание реферат
Рынок деривативов в структуре мирового финансового рынка - Международные отношения и мировая экономика реферат