Вплив тривожності на прояви обману у дошкільному віці - Психология курсовая работа

Главная

Психология
Вплив тривожності на прояви обману у дошкільному віці

Психологічні особливості дітей; рівень тривожності як чинник, що сприяє появі дитячого обману. Емпіричне дослідження залежності обману від рівня тривожності в дошкільному віці, методичні інструменти. Практичні рекомендації щодо корекції дитячого обману.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Вплив тривожності на прояви обману у дошкільному віці
РОЗДІЛ 1. ДИТЯЧИЙ ОБМАН ЯК ПРЕДМЕТ ПСИХОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
1.2 Чинники, що сприяють появі обману у дітей дошкільного віку
РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ТРИВОЖНОСТІ У ДОШКІЛЬНОМУ ВІЦІ
2.1 Аналіз наукових підходів до вивчення проблеми тривожності
2.2 Ознаки тривожності в дошкільному віці
2.3 Психологічні особливості дошкільного віку
РОЗДІЛ 3. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ РІВНЯ ТРИВОЖНОСТІ ТА ОБМАНУ В ДОШКІЛЬНОМУ ВІЦІ
3.1 Обґрунтування методичного інструментарію емпіричного дослідження
3.3 Практичні рекомендації щодо корекції дитячого обману
Актуальність теми. Дошкільний вік - це період пізнання світу людських стосунків, початку становлення особистості, виникнення емоційного передбачення наслідків своєї поведінки, самооцінки, ускладнення та усвідомлення переживань, збагачення новими почуттями і мотивами емоційно-потребової сфери. Дошкільний вік як період, в якому вперше виникає система супідрядних мотивів, що утворюють єдність особистості, і саме тому його слід вважати періодом початкового, фактичного складу особистості. Оскільки дана вікова група через декілька років буде визначати моральне й духовне обличчя громадян всієї країни, і в найближчому майбутньому буде основним прошарком людей, від яких буде залежати розвиток країни, дослідження проблеми виникнення обману у дітей дошкільного віку є актуальним.
Аналіз стану теоретичної та емпіричної розробки досліджуваної проблеми дозволив з'ясувати, що проблемами дитячого обману займалися вітчизняні й зарубіжні вчені (І. Альошинцев, Б. Дубровський, П. Екман, О. Ємельянова, В. Знаков, Н. Івакіна, І. Ільїн, П. Каптерев, Л. Мелітан, М. Мей, А. Нечаєв, С. Преображенський, А. Секацький, А. Сосновський, А. Шеталова, В. Штерн, Ю. Щербатих та ін. Науковці досліджували мотивацію брехні й обману, класифікацію брехні, дитячий обман (його розвиток в онтогенезі), чинники, що зумовлюють дитячий обман.
У зарубіжній психології проблема обману інтенсивно розроблялася в основному в напрямку вивчення психологічних особливостей дітей схильних до обману, причин виникнення брехні, визначення способів профілактики і прийомів педагогічного впливу для усунення обману із спілкування, проблем розпізнавання брехні (А. Адам, Р. Бартон, К. Гартьєр, П. Кей, Л. Коулман, Х. Хартшорн та ін.).
У межах нашого дослідження ми будемо вивчати як тривожність впливає на появу дитячого обману. Варто зазначити, що різноманітні аспекти тривожності були предметом дослідження широкого загалу науковців (М. Базовиц, В. Білоус, Дж. Боулбі, Х. Дельгадо, І. Імедадзе, Р. Кеттелл, О. Мауер, Р. Мей, В. Мухіна, Г. Прихожан, Дж. Сарасон, Ч. Спілбергер та ін.). Втім, багатоплановість і семантична невизначеність поняття тривоги у психологічних дослідженнях є наслідком використання його в різних значеннях. Цей термін використовують як: гіпотетичну «проміжну змінну» (С. Хулл), позначення тимчасового психічного стану, який виникає під впливом стресових факторів (Б. Басселман, М. Базовиц, Х. Дельгадо, Р. Лазарус, О. Мауер, Р. Мей, Ю. Ханін), фрустрацію соціальних здібностей (І. Імедадзе, Дж. Лінгдрен, Р. Мей, Г. Саллівен та ін.), властивість особистості (Г. Айзенк, В. Білоус, В. Мерлін, Р. Кеттелл, Г. Прихожан та ін.).
У нашому дослідженні під тривогою розуміється психічний стан, що виникає в ситуаціях невизначеної небезпеки, функціональне попередження про можливу небезпеку і спонукання людини до дослідження оточуючої дійсності з метою виявлення загрозливих об'єктів (за В. Вікторовою).
Враховуючи обмаль наукових праць присвячених вивченню дитячого обману, суспільну та наукову потребу в її розв'язанні, а також обмежену кількість зазначених досліджень серед дошкільнят, тема дипломної роботи „Вплив тривожності на прояви обману у дошкільному віці” є актуальною.
Об'єкт дослідження - дитячий обман.
Предмет дослідження - особливості прояву обману залежно від рівня тривожності у дошкільному віці.
Мета дослідження - теоретико-емпіричне вивчення залежності між дитячим обманом і рівнем тривожності у дошкільному віці.
Гіпотеза дослідження: різний рівень особистісної тривожності дошкільника визначає різні форми прояву обману у стосунках.
Реалізація поставленої мети передбачала виконання таких задач:
1. Здійснити теоретичний аналіз наукових досліджень щодо проблеми обману та розкрити сутність понять „брехня”, „обман”, „напівправда” та ін.
2. Розкрити ґенезу дитячої тривожності.
3. Виявити психологічні особливості обману дітей дошкільного віку.
4. Емпірично дослідити рівні тривожності дітей дошкільного віку та їх зв'язок із обманом.
5. На основі отриманих результатів сформулювати відповідні висновки.
Теоретико-методологічною основою дослідження стали роботи, в яких висвітлено проблему дитячого обману (А. Адам, І. Альошинцев, К. Гартьєр, Б. Дубровський, П. Екман, В. Зеньковський, В. Знаков, І. Ільїн, П. Каптерєв, В. Кузнецов, Л. Мелітан, М. Мей, В. Мухіна, А. Нечаєв, С. Преображенський, А. Секацький, С. Симоненко, В. Свінцов, А. Сосновський, А.Н. Тарасов, Х. Хартшорн, О. Фрай, А. Шеталова, В. Штерн, Ю. Щербатих та ін.); теоретичні та експериментальні дослідження тривожності у дітей (Е. Брель, Р. Кисловська, Б. Кочубей, Л. Макшанцева, О. Новікова, Г. Прихожан, Т. Чіркова, Н. Шаніна та ін.); вчення про закономірності та рушійні сили психічного розвитку дитини (Л. Божович, Л. Виготський, Д. Ельконін та ін.); уявлення про психічні стани і їх роль у розвитку новоутворень особистості (В. Вілюнас, Г. Прихожан та ін.); основні положення в корекції емоційних розладів у дошкільнят (А. Захаров, Н. Лебєдєва, В. Лебединський та ін.).
Методи дослідження. Для розв'язання поставлених завдань у роботі були використані методи теоретичного й емпіричного дослідження.
Теоретичні методи (аналіз, порівняння, класифікація, систематизація, узагальнення) дали можливість науково-теоретичного обґрунтування отриманих нами даних.
Для побудови і проведення емпіричного дослідження застосовувалися такі методи: метод спостереження, тест «Тривожності» (Р. Теммпл, В. Амен, М. Доркі), опитувальник для виявлення тривожності у дитини (Г. Лаврентьєва, Т. Титаренко), «Карта спостереження для вихователів» для вивчення особливостей тривожності у детей, які відвідують дитячий садочок, анкета для батьків (Л. Макшанцева) для визначення психофізіологічної характеристики прояву тривожності у дитини; контент-аналіз за проективними методиками «Малюнок людини», «Малюнок родини», «Дім. Дерево. Людина».
Обробка отриманих даних здійснювалась за допомогою комп'ютерної програми „IBM SPSS 21.0 for Windows”. Для зіставлення отриманих даних за середнім значенням досліджуваної ознаки використано t-критерій Стьюдента, для оцінки відмінностей між процентними долями вибірок - критерій кутового перетворення Фішера.
Надійність і вірогідність результатів дослідження забезпечувалися теоретико-методологічним обґрунтуванням вихідних положень, використанням надійних і валідних діагностичних методик, поєднанням якісного й кількісного аналізу емпіричних даних, репрезентативністю вибірки й застосуванням методів математичної статистики із залученням сучасних програм обробки даних.
Наукова новизна результатів дослідження полягає в тому, що:
- конкретизовано особливості прояву обману в дошкільному віці;
- розширено уявлення про засоби дослідження дитячого обману шляхом створення діагностичного комплексу, а також про зв'язок між ступенем тривожності дошкільника і появою дитячого обману;
- розроблено практичні рекомендації для вихователів і батьків, в яких враховано визначені причини появи дитячого обману у дошкільнят;
- набув подальшого розвитку аналіз ролі рівня тривожності в появі дитячого обману.
Теоретичне значення даного дослідження полягає в тому, що отримані результати є якісним доповненням існуючих наукових поглядів на проблему обману в дітей дошкільного віку. Зокрема, в аспекті як впливає рівень особистісної тривожності дошкільників на використання обману.
Практичне значення даної роботи полягає у можливості застосування отриманих результатів дослідження в діяльності психологів, вихователів дошкільних закладів. Також результати можуть бути використані батьками при вихованні дітей.
Структура та обсяг диплому. Диплом складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, що налічує 141 найменування, з них 3 зарубіжних авторів, додатків. Основний зміст роботи викладено на 96 сторінках машинописного тексту. Диплом містить 4 таблиці, 4 рисунка і 7 додатків.
РОЗДІЛ 1. ДИТЯЧИЙ ОБМАН ЯК ПРЕДМЕТ ПСИХОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
Проведений теоретичний аналіз наукових джерел вказує на те, що науковий інтерес до проблеми брехні притаманний великій кількості науковців, серед яких, передусім, зазначимо (С. Аксененко, С. Бок, Г. Грачьов, Д. Дубровський, Г. Дюранден, П. Екман, В. Знаков, М. Красніков, Л. Леві, О. Ліпманн, А. Лук, К. Мелітан, І. Мельник, С. Петропавловський, А. Ратінов, В. Свінцов, В. Соковнін, А. Тарасов, Л. Філонов, О. Фрай, В. Штерн та ін.). Автори досліджували брехню у різних площинах, зокрема, як: певний вчинок суб'єкта, в якому відображуються його моральна свідомість і ставлення до етичних норм; сукупність деяких дій дезінформатора; посягання на права іншого суб'єкта, яке дуже часто засуджується мораллю, а інколи переслідується законом; особливий акт психічної діяльності, соціальної поведінки і спілкування людей, що кваліфікує її як психологічний і соціально-психологічний феномен [14; 39; 41; 49; 51; 68; 73-74; 76; 79; 97-98; 103-104; 115; 119-120; 127; 135; 139-140]. Це, в свою чергу, зумовило певну термінологічну багатозначність в описі та визначенні феномену брехня (обман, неправда, напівправда, дезінформація тощо). Аналіз наукових праць здійснено, по-перше, для оцінки стану вивчення проблеми, а, по-друге, із метою обґрунтування обраної теоретико-методологічної спрямованості даного дослідження. Позитивна сторона підсумків огляду стану проблеми науковцями свідчить про наступне.
У сучасному психологічному тезаурусі змістова характеристика брехні розкривається у таких психологічних конструктах: вигадка (К. Мелітан), спроба введення в оману іншої людини, навіювання їй помилкових «вірувань» (Ж. Дюпре, В. Смірічинська), засіб уникнення покарання та одержання вигоди (Є. Белякова, Д. Дубровський, К. Мелітан), свідомо невірне показання (В. Штерн), спосіб маніпуляції (С. Братченко, Р. Гаріфуллін,Е. Доценко, Е. Шосторм), обман, дезінформація, неправда, нещирість, макіавеллізм (С. Бок, В. Знаков, Ю. Поваренков, Т. Сахнова, В. Свінцов, Р.Хоппер, Е. Чорноморець), вольова дія, спрямована на результат (П. Екман, О. Ліпманн, К. Снайдер, С. Симоненко), особливий вид мислення (А. Лурія), акт впливу (Г. Дюранден), реалізація наміру суб'єкта ввести партнера по спілкуванню в оману, похідними якого є вина і сором (В. Знаков, Є. Короткова, В. Штерн), успішна чи безуспішна навмисна спроба, яка вчиняється без попередження, з метою сформувати в іншої людини переконання, яке комунікатор вважає невірним (О. Фрай), особливий вид брехні, змістом якої є навмисне введення одним із суб'єктів в оману іншого суб'єкта шляхом цілеспрямованого доведення до нього свідомо неправдивої інформації (М. Красніков), що свідчить про розмаїття інтерпретацій феномену неправди.
Слід зазначити, що відношення до брехні впродовж століть у різних країнах мінялось і досить кардинально: від повного табу на брехню і обман до часткового їх виправдання. Одні вважали брехню благом, необхідним для досягнення певних цілей (Гегель, Платон та ін.), а інші - моральним гріхом (Августин, Аврелій, І. Кант та ін.). При цьому досить часто брехня одночасно і осуджується, і виправдовується. В останньому випадку, особливе значення мають причини і наслідки брехні. Брехня з розвитком цивілізації пройшла і свої стадії розвитку - від брехні з ціллю виживання в первісному суспільстві до фальсифікації в історії, приховування або викривлення інформації в засобах масової інформації та ін.
Таким чином, розуміння сутності брехні свідчить про належність автора (Є. Доценко, Ж. Дюпра, В. Жуков, В. Знаков, О. Ліпманн, В. Свінцов, С. Хренов, В. Штерн та ін.) до певної історичної епохи й культури [37; 41; 44; 49; 74; 98; 127]. Брехня як особлива психологічна реальність розглядається в двох аспектах: як результат і як процес (С. Симоненко).
Брехня є невід'ємною частиною людського існування, проявляється у самих різних ситуаціях, а, отже, і тлумачиться досить різнопланово. Брехня у психічно здорової, нормально розвинутої людини визначається реальними мотивами і спрямована на досягнення конкретних цілей. Тому повна щирість стає практично неможливою і може розглядатися як психічна патологія [105]. В силу того, що, безумовно, правдивих людей немає, різниця між брехуном і правдивою людиною має досить умовний характер і потребує конкретного ситуаційного уточнення.
У повсякденному житті люди використовують слова «брехня», «обман», «неправда», «дезінформація», «нещирість» як синоніми, однак ці поняття з точки зору психології мають різний зміст. Так, брехня - це твердження завідомо не відповідне істині та висловлене в такому виді свідомо [81, с. 325].
У психологічному словникові за редакцією А. Петровського, М. Ярошевського зазначено, що брехня «це феномен спілкування, який складається в навмисному спотворенні дійсного стану речей. Брехня являє собою усвідомлений продукт мовленнєвої діяльності, що має на меті ввести реципієнтів в оману».
На думку Т. Сахнової, обман слід визначати з точки зору процесуальних характеристик. Обман - це свідоме спотворення помилкового уявлення про ті чи інші обставини дійсності у свідомості іншого суб'єкта.
Змістова сторона брехні - це свідоме викривлення відомої істини, яке здійснюється з певною ціллю і намірами. Синонімічним за значенням поняттю «брехня» є поняття «інтенціальна дезінформація». Воно є характеристикою комунікативного процесу, в рамках якого комунікатор, з певними намірами, повідомляє неправдиву інформацію, володіючи істинним знанням. Свідоме викривлення інформації (брехня) набуває особливого значення тільки при висловлюванні повідомлення. Брехня існує як деякий момент взаємодії людей і є одним із феноменів спілкування.
Різні прояви брехні постійно спостерігаються в ситуаціях міжособистісного спілкування, в соціальних і міжгрупових стосунках. Це може привести до посилення тенденцій взаємної недовіри у середовищі, у суспільстві.
Обман на відміну від брехні - це напівправда, яка провокує розуміючу її людину на помилкові висновки з достовірних фактів; повідомляючи деякі істинні факти, обманщик навмисно приховує інші, важливі для розуміння відомості. Обман знаходиться в основі того, що прийнято називати «воєнною» хитрістю, яку використовують з давніх-давен.
Обман, як і брехня, виникає тоді, коли зіштовхуються інтереси і моральні норми, і там, де для того, хто обманює, важко або неможливо досягнення бажаного результату іншим шляхом. Подібність брехні з обманом полягає в тому, що це свідоме бажання обманщика викривити дійсність.
Неправда - це висловлювання, засноване на істинному обмані того, хто говорить, або на його неповному знанні про те, про що він говорить. Неправда, як і обман, засновується на неповноті інформації, але, на відміну від обману, той, хто говорить, не приховує інформації і не переслідує інших цілей, крім передачі повідомлення, що містить неповну (або викривлену) інформацію.
Неправда на відміну від брехні - є засобом захисту і реалізації інтересів як окремих особистостей, так і груп, класів, народів і країн. Неправду можна розглядати і як функцію соціального інституту (державного органа, відомства, громадської організації тощо).
Попри подібність фантазії і брехні, між ними є певна різниця. Фантазія - це ситуація, яку представляє індивід або група, як не відповідну реальності, але таку, яка виявляє їх бажання. Брехня - це свідоме викривлення відомої суб'єкту істини: вона представляє собою усвідомлений продукт мовної діяльності (суб'єкта), має своєю ціллю ввести в обман співрозмовника.
Отже, ці поняття подібні в тому, що є процесами відображення, а різні в їх спрямованості, тобто в фантазії при її правильному використанні, немає наміру нанесення шкоди відносно об'єкту застосування, а брехня, звичайно, асоціюється з негативною, соціально несхвалюваною дією - обманом, який визначають або як синонім брехні, або як процес, який породжує брехню.
Фантазія - здатність до творчого відображення; продукт відображення, мрія, видумка, дещо неправдоподібне; в мистецтві - імпровізація на якусь тему [59, с. 231]. Фантазія змінює облік дійсності, що відображає у свідомості, для неї характерну транспозицію (перестановка) елементів реальності. Фантазія дозволяє знайти нову точку зору на вже відомі факти і, в силу цього, володіє великою художньою і науково пізнавальною цінністю. Творча активність, породжена фантазією, в значній мірі спонтанна, пов'язана з особистісною обдарованістю і індивідуальним досвідом людини, який складається в процесі діяльності. В сфері патопсихології фантазія хворих є предметом діагностичного дослідження. З точки зору аналітичної психології, фантазія - це самозображення несвідомого, утвореного забутими або витісненими особистими переживаннями і архетипами колективного несвідомого. Фантазії виникають при зниженні інтенсивності свідомого, в результаті чого стає проникливим бар'єр, який відділяє його від підсвідомого (сон, перевтома, марення) [59, с. 196].
Брехня як вираження стану роздвоєння дисгармонії в людині неприємна. Чим щиріша в моральному відношенні людина, тим не приємніша для неї брехня. Діти брешуть напевно тому, що задоволення, яке отримують від брехні, здобуте з її допомогою, значно більше тієї неприємності, яка виникає від стану роздвоєності. Задоволення від брехні покриває незадоволення від неї [59, с. 155].
Зазвичай, брехня зумовлена прагненням досягти особистих або соціальних переваг у конкретних ситуаціях. Характерно, що індивід несвідомо розцінює свою брехню як дещо нестійке і тимчасове; звідси інтенція первісно вигадувати їй нові підтвердження, а пізніше - повністю замовчувати [83].
Інші дослідники зосереджували увагу на необхідності проведення типології брехні, що, в свою чергу, позначиться на цілісності розуміння феномену брехні. Так, Пол Екман виділяє три основних види брехні [135, с. 272]:
1) замовчування або приховування реальної інформації. При замовчуванні не кажуть неправди, не видають викривленої інформації, але й не повідомляють помилкової інформації;
2) викривлення реальної інформації - замість реальної інформації подають обман, видаючи його за правду, і тим самим вводять в оману. При перекручуванні брехун подає неправдиву інформацію, як правду;
3) повідомлення правди через обман. Людина говорить правду так, що у співрозмовника складається враження, що вона бреше, а істинна інформація не сприймається.
Не кожен вважає замовчування брехнею. Багато людей приймають за обман лише відкрите перекручення дійсності. Наприклад, у випадках, коли лікар не повідомляє пацієнту, що він смертельно хворий, або слідчий не повідомляє підозрюваному, що його бесіди з адвокатом підслуховують - ніяка неправдива інформація не передається. Але вони підпадають під поняття брехні. Тут «жертви обману» не просять вводити їх в оману і замовчування здійснюється навмисне, без попереднього повідомлення про приховання певних фактів. Інформація приховується усвідомлено, з наміром, а не випадково [1; 19; 33; 52; 58].
Зазвичай, якщо є можливість вибору форми неправди, то ті що обманюють віддають перевагу замовчуванню [25]. Це є більш вигідним, і замовчати зазвичай набагато легше, ніж обманути, так як при цьому нічого не потрібно робити, у той час як при перекручуванні без добре вигаданої «легенди» існує висока ймовірність бути розкритим. Авраам Лінкольн казав, що у нього недостатньо добра пам'ять, щоб брехати. Якщо лікар обманює хворого з метою приховання того, що він смертельно хворий, то має дуже добре запам'ятати все, що сказав йому з цього приводу, щоб через декілька днів не заперечити самому собі [25; 56].
Замовчуванню надають перевагу ще тому, що воно є менш осудливим, ніж перекручування. Воно є пасивним. До того ж, почуття провини при замовчуванні набагато менше, ніж при перекручуванні.
Брехун може заспокоювати себе думкою, що жертва знає про обман і просто не хоче дивитися правді в очі. Крім того, замовчування завжди легше виправдати у випадку відкриття правди. Брехун може сказати, що сам нічого не знав, або забув, або мав намір розповісти пізніше тощо [69; 128; 131].
У деяких випадках говорити неправду доводиться з самого початку, оскільки одного мовчання замало. Наприклад, для того щоб уникнути нудної вечірки і при цьому не образити господарів, не бажано посилатися на те, що вам більше подобається вечір проведений вдома біля телевізора. Краще вигадати будь-який привід важливих справ або певної зайнятості [51].
Необхідність застосування перекручування дійсності може виникати і у тому випадку, якщо брехуна явно вираховують у тому, що він дещо замовчує. Такий обман особливо необхідний при відкритті емоцій. І якщо миттєві почуття приховати легко, то з емоціями, які є раптовими і особливо, якщо вони є сильними, впоратися набагато важче. Крім того страх приховати складніше ніж тривогу, а гнів - складніше ніж засмучення. Чим сильніше почуття, тим більша ймовірність, що якісь його ознаки можуть проявитися, не дивлячись на усі спроби приховати його. Одним із способів приховання почуттів є - імітація емоцій, які не переживаються насправді. І іноді така імітація дійсно допомагає приховати дійсні почуття [1; 56; 69].
Кращим способом приховати сильні емоції є маска. Але якщо прикрити лице чи його частину рукою або відвернутися від співрозмовника, скоріше за все це не позбавить від необхідності брехати. Найкраща маска - фальшива емоція. Вона не лише вводить в оману, але й добре маскує справжні почуття. Людині, яку переповнюють емоції, дуже важко зберегти безтурботне лице, а руки нерухомими. Коли емоції беруть гору, найважче виглядати спокійним. Краще вибирати тактику, яка дозволяє добре приховати почуття, що переживаються.
Але не кожна ситуація дозволяє брехуну підмінити одну емоцію іншою. У деяких випадках треба вирішити набагато складніше завдання - взагалі приховати емоції. В якості маски може бути використана будь-яка емоція. Найчастіше для цього застосовують посмішку, яка є протилежністю всім негативним емоціям: страху, гніву, тривоги, розчарування тощо. Посмішці віддають перевагу ще й тому, що завдяки щасливому виразу обличчя і обманути набагато простіше [17; 136].
Другою причиною, чому посмішка використовується в якості маски є те, що вона є частиною традиційного привітання. При зустрічі, як правило, намагаються не говорити про невдачі і неприємності. Можливо справжні почуття не виявляються не тому, що посмішка є чудовим маскуванням, а тому що при ввічливому обміні привітаннями люди насправді дуже рідко цікавляться тим, як людина себе почуває насправді. Це є лише бажання бути приємним. На такі посмішки дуже рідко звертають увагу. Люди звикли не звертати увагу на брехню при ввічливому обміні інформацією.
Ще однією причиною популярності посмішки є те, що це найбільш природній вираз обличчя. Навіть немовлята можуть посміхатися. Діти використовують посмішку для того, щоб виразити задоволення від спілкування з іншими людьми. А так звана соціальна посмішка інколи взагалі не зникає з обличчя. Але і тут можна схибити: дуже швидка або, навпаки, занадто тривала посмішка. Крім того вона може виникати або зарано або ж із запізненням. Але у будь-якому випадку “зробити” посмішку легко, і це набагато легше, ніж будь-який інший вираз обличчя [1; 54; 65].
А спеціальне зображення негативних емоцій для більшості людей дається з важкістю. Більшість людей не можуть спеціально викликати скорочення певних м'язів обличчя для правдивої імітації горя чи страху. Набагато легше зобразити гнів і відразу, але і в цьому випадку частіше за все помітна фальш. Таким чином, якщо для успішної брехні віддають перевагу зображувати негативні емоції, а не посмішку, то можуть виникнути труднощі.
Крім двох основних форм брехні: замовчування і перекручування, існує велика кількість різновидів обману. Одним з різновидів є такий, що замість того щоб приховувати свої емоції брехун визнає їх, але вигадує для них іншу причину.
Ще одним різновидом обману є: говорити правду в такий спосіб, щоб в це не можна було повірити. Це можна назвати як повідомлення правди у вигляді обману. Глузлива інтонація або вираз обличчя при цьому також можуть сприяти обману.
Також близька до подачі правди у вигляді обману напівправда [97]. У цьому випадку правда говориться не повністю. Недомовки або ухиляння від розмови на хвилюючу тему дозволяють обманути не застосовуючи ніякої особливої брехні.
Ще однією можливістю збрехати, не говорячи правди є неправдива поведінка. Переваги цього різновиду обману перед напівправдою і подачею правди у вигляді обману у тому, що брехуну тут взагалі не потрібно говорити будь-яку неправду. Але це є брехнею, так як є свідома спроба ввести в оману без попереднього повідомлення [55; 128; 130].
Будь-який з цих обманів може бути виявлений через деякі моменти у поведінці брехуна. Є два види ознак обману - помилка може відкрити правду, а може лише наштовхнути на думку, що обманюють, однак правда при цьому залишається не відкритою. Коли брехун ненароком видає себе, відбувається витік інформації. Коли ж брехуна видає його поведінка, але правда при цьому не виявляється, то це має назву “інформація про наявність обману”.
За К. Мелітан брехня може бути повною (повністю складається з вимислу) та неповною (перекручення істини) [79].
Розглядаючи брехню як вольову дію, О. Ліпман пропонує здійснювати розподіл її на види: конвенціональна, самообман, фантазування, партійна [73].
На думку К. Силантьєвої класифікацію брехні слід здійснювати на основі наступних критеріїв: за джерелом походження брехні, за ступенем усвідомлення брехливості висловлювання або вчинка, за спрямованістю дій і характером пред'явлення брехні [102-104].
За джерелом походження брехні К. Силантьєва виокремлює наступні її різновиди [102]: усвідомлена і неусвідомлена, яка не приносе користі і здійснюється з часткою самообману. До несвідомої брехні відносяться:
- помилкові твердження, пов'язані з недостатнім володінням ситуацією і просторово-часовими уявленнями;
- помилкові твердження, пов'язані з неадекватним розумінням термінів і причино-наслідкових зв'язків між явищами і подіями.
- брехня по відношенню до інших - об'єктивна, усвідомлений вибір об'єкта;
- брехня по відношенню до інших - суб'єктивна, яка вимагає певного самообману і здійснюється через викривлення об'єктивної інформації;
– самообман - суб'єктивна, здійснюється через потреби в ілюзорності.
– функціональна (перебільшення, наклеп),
– прихована (заперечення провини, приховування),
– інертна (брехня-замовчування). Ці види брехні переплітаються і утворюють змішані види брехні.
Дана типологія брехні розширює уявлення про брехню як складний психологічний феномен, який проявляється на різних рівнях функціонування психіки.
Однак більшість дослідників при виділенні типів брехні пропонують за основу брати чіткі критерії, такі як:
1) ступінь усвідомлення брехливості висловлювання: усвідомлена та неусвідомлена брехня (Ж. Дюпра, Н. Любімова, О. Образцова, В. Смиричинська); уявна та справжня (В. Штерн);
2) моральна оцінка: позитивна і негативна брехня (А. Шеталова);
3) сфера прояву: індивідуальна і соціальна (А. Шеталова);
4) цілі брехні: альтруїстична, «партійна», егоїстична, фантазійна, патологічна (С. Холл);
5) мотив брехні: несвідома, егоїстична, з пустощів, самозбереження і хвастощів (П. Екман, В. Знаков, Н. Любімова, А. Нечаєв, Н. Панченко, О. Фрай, Ю. Щербатих);
6) на основі відповідності висловлювання фактам, усвідомлення брехливості, наявності або відсутності наміру збрехати (В. Знаков). Так, В. Знаков виділяє 9 категорій, пов'язаних з викривленням дійсності: правда, випадкова правда, неправда-омана, іронія, брехня, обман, самообман, уявна брехня, відверта брехня;
7) спосіб формування неправдивої інформації (Г. Доспулов, В. Знаков, Д. Дубровський, О. Фрай);
8) підготовленість брехні (Г. Доспулов);
9) за джерелом походження: мультиполярна (соціальна) та уніполярна (індивідуальна) (Ю. Щербатих);
10) за способом і кількістю викривлення дійсності: явна брехня, брехня - перебільшення, тонка брехня (К. Саарні, М. Льюс);
11) замовчування та викривлення (П. Екман).
Дані типології брехні розглядаються з точки зору суб'єкта брехні.
К. Мелітан класифікує брехню на: повну (цілком складається з вигадок) і неповну (пропуск інформації, перебільшення, прикрашання).
За вектором спрямованості брехня буває орієнтованою на інших і на самого себе (Б. Де Паоло, П. Каши).
Аналізуючи брехню, обман, неправду з моральних позицій, Д. Дубровський виділяє їх добродійсну і зловмисну спрямованість.
Р. Бертон, А. Стріхарцев пропонують брехню класифікувати у таткий спосіб: фактична істиність твердження; віра того, хто говорить в істинність вислволювання; наявність абюо відсутність у того, хто говорить, наміру ввести в оману.
На думку О. Нікітіної феномен брехні слід розкривати з точки зору відношення до даного явища соціуму. Авторка пропонує соціально-психологічну типологію брехні: соціально схвалювана альтруїстична брехня; соціально схвалювана егоїстична брехня; брехня, яка соціально приймається; брехня, що відкидається.
Щодо мотивів брехні, то всі вони пов'язані з припиненням можливого впливу на різні почуття, думки, бажання, можливості. Людей спонукає обманювати дещо більше, ніж просто бажання пожаліти чужі почуття - ми використовуємо обман з цілого ряду причин. Для більшості із нас це спосіб поведінки у критичній ситуації як глобального, так і дрібного масштабу, і якщо для одних використання обману є прийнятним лише в окремих випадках, то для інших брехати так само природно, як і дихати. Ось лише деякі спонукальні причини [52; 56; 130]:
Ё самозахист. Не усі усвідомлюють, якщо їх спіймають на тому, чого їм не варто було б робити, і багато хто в подібній ситуації буде брехати і відстоювати власну н
Вплив тривожності на прояви обману у дошкільному віці курсовая работа. Психология.
Сочинение По Картине Литература 5 Класс
Контрольная работа по теме Гуморальный иммунитет у пациентов с терминальной хронической почечной недостаточностью, находящихся на перитонеальном диализе
Реферат по теме Морфологічні засоби словотвору в сучасній англійській мові
Концессионные Договоры В Мчп Курсовая
Курсовая работа: Работа с электронными таблицами
Реферат: Виды инноваций
Курсовая работа по теме Коммерческая деятельность на зарубежных рынках
Контрольные Работы По Немецкому 2 Класс
Курсовая работа по теме Модели ценообразования на рынках
Дипломная Работа На Тему Геологическое Прошлое Черного Моря
Курсовая работа по теме Основные биомы суши
Реферат: New Wealth Of The Late Nineteenth Century
Курсовая работа: Правовой статус иностранных работников в РФ
Курсовая работа по теме Проектування кульового крану КШ – 65х14
Доклад: Общие методы лечения птиц
Реферат: Примітивні об єкти даних
Курсовая работа: Сравнительная характеристика партийных систем зарубежных государств (на примере США и ФРГ)
Реферат по теме Поиск хеш-функции
Отчет по практике: Організація бухгалтерського обліку на підприємстві ТОВ УВЦ ГалактикаС
Курсовая работа: Демографическая политика города Краснодар. Скачать бесплатно и без регистрации
Экономико-географическая характеристика Гренландии - География и экономическая география курсовая работа
Брачный договор - Государство и право дипломная работа
Общая характеристика инженерно-геологических изысканий и исследований - Геология, гидрология и геодезия реферат