Вивчення та виявлення найбільш важливих і потрібних фонетичних правил у вивченні української мови в початковій школі - Педагогика дипломная работа

Главная

Педагогика
Вивчення та виявлення найбільш важливих і потрібних фонетичних правил у вивченні української мови в початковій школі

Навчання грамоті як особлива ступінь оволодіння первинними уміннями читання і письма. Методи вивчення букв на уроках української мови в початкових класах. Механізм читання, його складові. Читання складів на сторінці букваря. Уроки навчання грамоти.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Вивчення та виявлення найбільш важливих і потрібних фонетичних правил у вивченні української мови в початковій школі
РОЗДІЛ І. АНАЛІЗ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ З ПИТАНЬ ВИВЧЕННЯ ФОНЕТИКИ В ШКОЛ
1.2 Фонетика як галузь мовознавства
2.3 Навчання грамоті як особлива ступінь оволодіння первинними уміннями читання і письма
РОЗДІЛ ІІ. МЕТОДИКА ВИВЧЕННЯ ЗВУКІВ ТА БУКВ. РОБОТА НАД СКЛАДОМ, СКЛАДОПОДІЛОМ, НАГОЛОСОМ В ПОЧАТКОВИХ КЛАСАХ
2.1 Методи та прийоми вивчення звук та букв на уроках української мови в початкових класах
2.1.1 Методичний коментар до викладання елементів фонетики в початкових класах
2.2 Механізм читання, його складові. Читання складів на сторінці букваря. Читання та аналіз букварних текстів
Зростання соціальної ролі особистості, її активне творче самовиявлення зумовлюють створення моделі національної школи, зорієнтованої на органічну єдність змісту навчання, сучасних форм організації освітнього процесу, інноваційних технологій, новітніх форм оцінки якості.
В Україні з'являється все більше навчальних закладів, які обирають головною спеціалізацією поглиблене вивчення української мови, що формує готовність випускника школи до комунікації в повсякденному житті та професійній діяльності. Як засіб пізнання українська мова забезпечує розвиток інтелектуальних і творчих здібностей учня, розвиває мислення, пам'ять, удосконалює навички самостійної навчальної діяльності, самоосвіти й самореалізації. навчання грамота читання урок
Зміст курсу мови має свої особливості й передбачає поглиблення знань школярів про лінгвістику як науку, мову як багатофункційну систему, усвідомлення взаємозв'язків основних одиниць і рівнів мови, освоєння мовних норм та мовленнєвої поведінки в різноманітних сферах спілкування, розуміння функційно-стилістичної системи мови. Рівень знань мови сприяє застосуванню здобутих учнями знань і вмінь у власній мовленнєвій практиці.
Значення фонетики для засвоєння української мови важко переоцінити, адже першоосновою мови прийнято вважати усну форму, її звукову матерію. Саме усне мовлення є „особливим і надзвичайно складним видом діяльності людини”, у якій „досить різнобічно виявляється людська сутність”; усне мовлення „як своєрідний вокально-звуковий субкод дає можливість максимально чітко висловити свою думку та адекватно її сприймати” [37, с. 8].
Аналіз наукових джерел із психології, дидактики, лінгвістики, психолінгвістики, лінгводидактики засвідчує, що в теорії та практиці навчання української мови в школі накопичено певний досвід. Дослідженнями фонетичної системи мови займались Р. Аванесов, А. Багмут, І. Бодуен де Куртене, Л. Бондарко, В. Винницький, Л. Зіндер, П. Коструба, О. Курило,І. Петличний, О. Синявський, Ф. де Соссюр, Є. Тимченко, Н. Тоцька, Л. Щерба та ін.);
Теорію та практику навчання фонетики в освітніх закладах розглядали М. Вашуленко, С. Дорошенко, О. Караман, С. Караман, В. Масальський, Л. Мацько, А. Медушевський, Г. Передрій, Л. Симоненкова, Н. Тоцька, І. Хом'як, С. Чавдаров, Н. Шкуратяна, І. Ющук та ін.);
Як показують спостереження, випускники загальноосвітніх навчальних закладів значної кількості помилок припускаються під час виконання завдань з фонетики, недостатньо розуміються в закономірностях звукової системи мови, мають поверхові уявлення про акустичну і фізіологічну природу звука, фонеми, складу, наголосу, інтонації.
Причин незначної кількості наукових доробків у методиці навчання фонетики, чимало: дотримання традицій старої школи, відсутність розроблення лінгвістичних основ навчання, складність у засвоєнні фонетичного матеріалу через брак науково обґрунтованих технологій навчання й ін. До того ж сьогодні кардинальних змін зазнає українська освіта загалом і методика навчання української мови. Усе це свідчить про необхідність розроблення теоретико-методичних засад навчання фонетики в школі і визначає актуальність теми роботи: “Методика викладання фонетичних умінь та навичок учнів початкових класів”
Ми вибрала цю тему, тому що у ході навчання багато часу приділяється таким розділам мови як граматика і лексика. Фонетиці присутня лише на ранніх етапах, в ролі так званих "правил читання". Але фонетика це не тільки правильна вимова букв, це також уміння правильно визначати транскрипційні символи, підбір інтонацій і багато іншого.
Об'єкт дослідження - процес навчання фонетики в початковій школі.
Предмет дослідження - уточнення змісту й розроблення ефективної методики навчання фонетики в початкових класах.
Метою роботи є: вивчення та виявлення найбільш важливих і потрібних фонетичних правил у вивченні української мови в початковій школі.
Структура роботи. Дипломна робота складається з вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури.
РОЗДІЛ І. АНАЛІЗ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ З ПИТАНЬ ВИВЧЕННЯ ФОНЕТИКИ В ШКОЛІ
Ще в першій дисертації на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук „Викладання фонетики і граматики української мови у восьмирічній школі” (1961 р.) А. Медушевський чимало місця відводить лінгвістичній теорії, ретельно розглядає вузлові питання фонетичної науки. У роботі з'ясовуються важливі проблеми методики фонетики, які й донині не втратили своєї актуальності. Так, учений наголошує на реалізації загальнодидактичних принципів послідовності й наступності в навчанні, визначає завдання, які повинен розв'язувати вчитель разом із учнем у процесі навчання фонетики: чітко розмежовувати звуки і букви, а відтак усне і писемне мовлення. Радить поетапно проводити роботу над понятійним апаратом. Науковець переконливо доводить, що учні повинні свідомо підходити до розуміння і творення звуків. Із часу захисту дисертації минуло понад сорок років, тому, звісно, низка висунутих положень потребує кардинального перегляду.
Важливу роль у розробленні методики навчання фонетики у взаємозв'язку з іншими розділами мовознавства (орфоепією, орфографією, морфологією) відіграли дослідження Н. Шкуратяної („Орфоепія на уроках фонетики і морфології української мови в середній школі”), Л. Симоненкової („Орфоепія та орфографія на уроках фонетики в 5 класі”), М. Вашуленка („Робота над орфоепією як одна з умов формування учнів 1-3 класів навичок орфографічного письма”), О. Караман („Формування в учнів орфографічних умінь і навичок у процесі вивчення фонетики”).
Безсумнівно, є певні досягнення і в царині практичних рекомендацій щодо вивчення мовного матеріалу, починаючи з окремих лінгвістичних фактів до мовних підсистем. Видано серію підручників, навчальних посібників для поглибленого вивчення української мови, довідників, словників, однак не всі порушені дослідниками актуальні проблеми знайшли в них своє висвітлення.
Методика навчання фонетики української мови досі лишається тією ланкою, де ще багато суперечливих поглядів на загальні і часткові фонетичні явища. Ретроспективний аналіз наукової літератури спонукає до констатації того, що в загальноосвітніх навчальних закладах упродовж тривалого часу була відсутня система роботи над усним мовленням. З'ясовано, що в лінгводидактиці відсутні спеціальні студії, присвячені вивченню основних розділів гімназійного курсу мови. Донині не досліджено, яким формам і методам віддавати перевагу під час вивчення фонетики, морфології, синтаксису.
Як показують спостереження, випускники загальноосвітніх навчальних закладів значної кількості помилок припускаються під час виконання завдань з фонетики, недостатньо розуміються в закономірностях звукової системи мови, мають поверхові уявлення про акустичну і фізіологічну природу звука, фонеми, складу, наголосу, інтонації.
Виявлено, що пріоритетним завданням вивчення фонетики є усвідомлення учнями звукового аспекту мови, оскільки від уміння чути і розмежовувати звуки в мовленнєвому потоці, виділяти їх зі слова і складу великою мірою залежить становлення навичок читання, бо читання (синтез) можливе лише на ґрунті активної дії зі звуками. Фонематичне чуття необхідне для свідомого оволодіння нормами літературної вимови, під час формування артикуляційних навичок. Знання з фонетики, систематична звукова робота сприяють усвідомленню і засвоєнню фонематичного характеру більшості українських написань на етапі продуктивних умінь.
Потребують подальшого опрацювання й такі питання, як зв'язки звукового мовлення з орфоепією, графікою, орфографією, граматикою, стилістикою, на що в розділі, присвяченому методиці вивчення окремих аспектів української мови, указує С. Караман. Учений наголошує на необхідності поетапного формування орфоепічних та орфографічних умінь і навичок у зв'язку з вивченням фонетики, морфеміки, словотвору, морфології, обґрунтовує думку про вивчення звукової системи української мови з урахуванням принципів перспективності та спадкоємності [20, с. 243]. Що ж до інтонації, то тут, на жаль, досі відсутні навіть описові, не говорячи вже про експериментальні дослідження.
Звукові одиниці, які служать засобом передачі думки, досліджує спеціальна наука -- фонетика.
1.2 Фонетика як галузь мовознавства
Фонетика (від гр. phonetikos -- звуковий) -- галузь мовознавства, в якій вивчається звукова система мови у зв'язку з її смисловою роллю та різноманітні звукові зміни, що виступають у мовленні при сполученні звукових елементів між собою.
Подібно до того, як мовознавство підрозділяється на загальне і часткове, підрозділяються і дисципліни, що вивчають різні сторони мови - її звуковий лад, лексику, граматику і так далі. Отже, коло питань, що вивчає фонетика, досить широке:
1) загальні умови утворення звуків, виходячи з можливостей артикуляційного апарату людини;
2) акустичних особливості звукових одиниць;
3) функціональний аспект звуків мови (вчення про фонему);
4) закономірності поєднання звуків і вплив їх один на одного в потоці мови;
5) природу складу і закони складоподілу;
6) наголос і сингармонізм як засоби організації фонетичної структури слова;
7) інтонацію як засіб організації фразових одиниць;
8) зв'язок звукової сторони мови з письмом (графікою і орфографією).
У частковій фонетиці усі вказані проблеми розглядаються стосовно тієї або іншої конкретної мови. Відповідно розрізняють, приміром, фонетику сучасної англійської мови, історичну фонетику української мови, тощо.
Нерідко окремо виділяють також експериментальну фонетику, що будується на широкому використанні спеціальної апаратури. Але тут правильніше було б говорити не про фонетику, а лише про експериментальний метод у фонетиці. Останніми роками вдалося розробити спеціальну методику синтезу мови, за допомогою якої звуки створюються штучним шляхом, без участі людини. Цьому ми маємо завдячувати саме експериментальній фонетиці.
Яке місце у ряді лінгвістичних дисциплін займає фонетика? Це питання отримувало в мовознавстві різне рішення. Одні розглядали фонетику як частину граматики, інші - як самостійну дисципліну. Друге рішення має більше підстав вже тому що фонетика оперує незнаковими, односторонніми одиницями плану вираження: ані фонеми, ані звуки, які маніфестують ці фонеми (є їх конкретними представниками), самі по собі, як про це вже говорилося, значень не мають, тоді як одиниці усіх інших ярусів, починаючи з морфем, наділені змістом і тому є знаковими одиницями.
Вивчення фонетики має велике теоретичне і практичне значення. Теоретичне значення полягає вже в тому, що фонетико-фонологічний ярус є базовим ярусом мови, свого роду основою, на якій ґрунтується вся мовна структура: і морфеми, і слова, і речення матеріалізовані в звуках. Отже, без вивчення фонетики неможливе вивчення ні лексичного, ні граматичного складу мови.
Практичне значення фонетики незаперечне. Її досягнення використовуються в різних областях:
1) у створенні писемності для неписьменних народів і у вдосконаленні писемності і орфографії старописемних мов;
2) у методиці навчання читанню і письму;
3) у навчанні вимові й орфографії нерідної мови;
4) у навчанні мови глухонімих і осіб з вадами слуху (сурдопедагогіка);
5) у рішенні ряду технічних завдань: в телефонії і радіотехніці при передачі мови по каналах зв'язку; в кібернетиці - для розробки проблем автоматизації управління виробничими процесами за допомогою мовних команд, тощо.
В колі інших мовознавчих дисциплін - граматики, лексикології - фонетика займає рівноправне з ними положення як самостійна наука. Вона взаємодіє, передусім, з граматикою. Ця взаємодія обумовлена тим, що одні і ті ж звукові особливості звукової форми мовних явищ виявляються істотними не лише для звукової сторони мови, але і для деяких ділянок її граматичної будови. Наприклад, певні види чергувань виявляються морфологізованими, тобто використовуються при утворенні різних форм одних і тих же слів або різних слів від одних і тих же кореневих морфем (порівняймо, в український мові: друг - дружок або в англійській мові: begin-began-begun).
У лінгвістиці сформувалося два погляди на фонетику як науку: 1.Фонетика вивчає артикуляційні та акустичні особливості звуків мовлення, а суспільну функцію мовних звуків вивчає інша дисципліна - фонологія. 2.Фонетика вивчає не тільки природу звуків, а й функцію їх.
Залежно від завдань, які ставляться при дослідженні звукової системи будь-якої конкретної мови, фонетика поділяється на описову та історичну.
Описова фонетика займається вивченням звукової системи даної мови на певному етапі її розвитку. Це вивчення може здійснюватися в чотирьох ас-пектах:
1. З погляду артикуляційного звуки вивчаються як наслідок певних рухів мовних органів.
2. Перцептивний (сприймальний) аспект передбачає вивчення звуків з погляду їх сприймання і розуміння.
3. Акустичний аспект передбачає вивчення звуків з погляду їх зву-чання, тобто як явища акустично-фізичного.
Звуком називається коливальний рух різноманітних тіл з наступним поширенням цих коливальних рухів у навколишньому середовищі.
Джерелом мовних звуків служать коливання голосових зв'язок у гортані й тертя повітряного струменя об стінки мовного апарата.
Звуки поділяються на тони й шуми. Тони виникають внаслідок періодичних коливань повітряного середовища, а шуми -- внаслідок неперіодичних коливань.
У чистому вигляді як тони, так і шуми зустрічаються рідко. Як правило, до тону завжди більшою чи меншою мірою прилучається шум, а до шуму -- незначний елемент тону. Тому різкої межі між тонами й шумами немає. Проте мовні звуки розрізняються залежно від того, що лежить у їх основі -- тон чи шум,-- і відповідно поділяються на дві групи: голосні і приголосні. Голосні -- це звуки, в основі яких лежить тон. Приголосні -- це звуки, в основі яких лежить шум, до якого може долучатися й голос (при утворенні сонорних або дзвінких приголосних).
Звуки (тони і шуми) розрізняються інтенсивністю, висотою, спектром і тривалістю.
Інтенсивність звука залежить, в основному, від амплітуди коливань голосних зв'язок, яка, в свою чергу, обумовлюється силою, з якою тисне на голосові зв'язки чи інші перепони на його шляху видихуваний струмінь повітря. Чим більша амплітуда коливання, тим більша інтенсивність (сила) звука. Інтенсивність, як об'єктивну характеристику звука, слід відрізняти від гучності. Під гучністю розуміють сприйняття інтенсивності звука слуховим апаратом людини. Залежність між інтенсивністю й гучністю звука визначається висотою. Звуки, однакові по силі, але різні висотою, можуть сприйматися як звуки різної гучності.
Висота звука визначається швидкістю коливань в одиницю часу. Звуки людської мови за своєю природою складні. Внаслідок коливань голосових зв'язок утворюється основний тон. Основний тон завжди найнижчий. Його висота залежить передусім від довжини голосових зв'язок і ступеня їх напруженості. Зміни висоти основного тону в мовленні характеризують його мелодику.
Тони, які виникають у гортані, можуть резонуватися (викликати вторинні коливання) у надгортанних порожнинах (ротовій, носовій, глотковій), внаслідок чого виникають додаткові тони (парціальні, складові тони, обертони). Вони в ціле число разів вищі за основний тон, тому вони звуться гармонічними складовими тонами.
Додаткові тони, що виникають у надгортанних порожнинах, при вимові різних звуків неоднакові силою, висотою й областю їх концентрації.
Сукупність основного тону і додаткових тонів складає його спектр, що є дуже істотною в лінгвістичному відношенні характеристикою звука, оскільки з якісного боку різниця між окремими звуками визначається саме на основі їх спектра.
Лінгвістичний (соціальний, фонологічний) аспект має на увазі вивчення ролі звукової сторони мови з погляду її смислових функцій. Наприклад, звуки [н] і [н] здатні розрізняти слова (пор. стан і стань), а звуки [а], [у],[ и] можуть розрізняти і слова, і форми слів (пор. лак, лук, лик; книга, книгу, книги) й под. Такі одиниці, що служать для розрізнювання слів і форм слів, називаються фонемами.
Вивчення мовних звуків виключно з погляду анатомофізіологічного або фізично-акустичного неможливе. Воно обов'язково -- свідомо чи несвідомо -- враховує значення звуків для спілкування , тобто включає й лінгвістичний , або функціональний (ще інакше -- соціальний) , аспект.
Дослідження фонетики в плані перших трьох аспектів ведеться природознавчими методами (анатомо-фізіологічними й акустичними). Дослідження функцій звукових елементів у процесі комунікації здійснюється за допомогою мовознавчих (лінгвістичних) методів дослідження.
Усі ці аспекти, відрізняючись своїми завданнями і методами дослідження, разом з тим перебувають у щільному, нерозривному зв'язку і взаємно доповнюють один одного.
В історії мовознавства були спроби протиставити ці аспекти й штучно розділити їх між двома науками: основною наукою -- фонологією (вивчення звукових явищ, з погляду їх здатності диференціювати смислові одиниці) і допоміжною-- фонетикою (артикуляційно-акустичний та перцептивний аспекти). Проте в наш час і у вітчизняному, і в зарубіжному мовознавстві утвердилася думка про те, що й так звана фонетика (у вузькому розумінні), і фонологія є нероздільними частинами однієї науки -- фонетики. Незважаючи на те, що фонетика у вузькому розумінні і фонологія користуються різними методами, вони мають спільний предмет дослідження -- звукові засоби мови. Але досліджують цей предмет з різних точок зору. Повного й глибокого розуміння звукових засобів мови можна досягти, тільки користуючись усіма аспекта-ми однаковою мірою.
Уперше виступив проти однобічного анатомо-фізіологічного (а також історичного) вивчення мовних звуків основоположник функціонального аспекту, видатний вітчизняний учений І. О. Бодуен де Куртене в 70-х роках XIX ст. Він вважав, що фонетика повинна вивчати, по-перше, матеріальну природу звуків (акустичний і фізіологічний аспекти), а по-друге -- роль звуків у механізмі мови з морфологічного, словотворчого погляду. Друга сторона фонетики й становить її функціональний аспект.
Ідея І. О. Бодуена де Куртене про дві сторони фонетики дістала широке визнання в лінгвістиці. Вона знайшла продовження у працях ряду вітчизняних фонетистів і поклала початок формуванню двох фонологічних шкіл : ленінградської, або щербівської (її основоположник -- Л. В. Щерба), і московської (її зачинателі -- Р. І. Аванесов, П. С. Кузнецов, О. О. Реформат-ський, В. Н. Сидоров). Лише після цього теорія фонеми набула широкого розповсюдження і в зарубіжному мовознавстві, де також виділилося ряд фонологічних шкіл. Найбільш поширені з них: празька, копенгагенська, лондонська та американська лінгвістичні школи. Само собою зрозуміло, що зміст терміна «фонема» неоднаковий у представників різних фонологічних шкіл.
Фонетика у вузькому значенні ставить перед собою такі завдання: охарактеризувати артикуляційно-перцептивну та акустичну природу мовних звуків і дати їх класифікацію; встановити, в якому оточенні можуть виступати звуки даної мови; яких змін вони зазнають досліджує, якими ознаками розрізняються вони між собою, які варіанти фонем з'являються в різних фонетичних умовах; вивчає смислову функцію інших одиниць -- наголосу й інтонації.
Фонологія займається передусім такими питаннями:
- встановлює фонематичні засоби передачі думки в українській літературній мові; встановлює систему основних значущих одиниць -- фонем і дає їх класифікацію;
- досліджує, якими ознаками розрізняються вони між собою, які варіанти фонем з'являються в різних фонетичних умовах.
Історична фонетика вивчає розвиток звукової сторони мови протягом ряду епох, зокрема встановлює виникнення або занепад певних звуків, еволюцію певних звукових явищ та процес становлення сучасної фонетичної системи даної мови.
Предметом нашого вивчення є фонетика сучасної української літературної мови, тобто передусім фонетика описова. Разом з тим для розуміння сучасної фонетичної системи української мови, зокрема для з'ясування причин ряду фонетичних змін, а також для з'ясування багатьох рис, що визначають самобутність української літературної мови, необхідне звернення до історичних фактів, що й буде робитися в міру потреби.
Оскільки звуки ми вимовляємо й чуємо, то ці два їх аспекти- вимова (артикуляційний аспект) та сприйняття (акустичний аспект) і складають сутність звука. Якщо говорити точніше, то останній аспект включає до свого складу два різних явища - власне акустику, тобто характеристику звука як фізичної величини, як коливання пружного середовища, і фізіологію - сам аспект сприйняття, при якому коливання , що лягають на барабанну перетинку вуха, перетворюються в слухові узагальнення мозку. Вимова звука - це нетільки робота апарату мовлення, а й корегуюча діяльність артикуляторних узагальнень мозку. Ось цим усім займається фонетика, вона відповідає на питання: як, твориться і сприймається звук.
Фонологія починаєтьмя там, де виникає питання: чому. Тобто фонологія- це функціональне, власне лінгвістичне вивчення тих же звуків. Це один з наймолодших його розділів. Фонології не виповнилося ще й 150 років- вона виникла в Росії в 70 роках ХІХ століття, будучи заснованою видатним польським мовознавцем І.О. Бодуеном де Кутерне, що в умовах відсутності незалежної Польщі жив і працював у Росії , багато зробивши для розвитку російського мовознавства . Термін фонологія - теж , можна сказати , грецьке слово , оскільки він утворений від давньо грецьких слів “ звук , голос “ і “ слово , вчення” . Але давні греки цього слова не знали , бо воно народилось у ХІХ ст. в Росії . І для звука , що розглядається з точки зору фонологіїї , згодом було запроваджено окремий термін фонема (гр.- звук , голос ) .
З часів виникнення фонології і до сьогоднішнього дня не вщухають дискусії про те , що є частиною чого - фонологія є розділом фонетики чи фонетика є розділом фонології . У 20 - 60 рр. ХХ ст., у період значних успіхів фонології , представники цієї лінгвістичної науки взагалі гордовито виводили фонетику за межі мовознавства : це мовляв, фізика (акустика є розділом фізики) й фізіологія, але ніяк не мовознавство. Фонетисти, в свою чергу, спочатку взагалі заперечували фонологію як таку, а потім усіляко применшували її роль. Деякі лінгвісти і досі сперечаються, що важливіше - фонетика чи фонологія.
А між тим ці два розділи мовознавства дуже добре працюють у парі, дуже багато допомагають один одному, і ніяких прогтиріч між ними не існує.І краще не вирішувати дещо схоластичне питання, що є частинолю, а що - цілим. Хоч і фонетика, і фонологія вивчають одну і ту ж річ - звук, але вивчають її з різхних точок зору. І настільки різних, що річ ця навіть термінологічно розрізняється. Те, що вивчається фонетикою, зберігає назву звук, а об'єкт фонології іменується вже фонемою.І це не просто різні терміни, різні назви одної речі. Різний підхід до звуків фонетики й фонології призводить до того, що звуки як одиниці цих двох лінгвістичних наук виявляються дуже різними величинами.
Оскільки зміст терміна «фонема» неоднаковий у представників різних фонологічних шкіл, то дальший виклад основних теоретичних положень про фонеми української мови та зміни їх у мовному потоці буде здійснюватися в світлі щербівської фонологічної школи.
Аналізуючи мовний потік спеціальними способами, неважко переконатися, що ми вимовляємо величезну, теоретично безмежну кількість звуків. Проте виділяємо тільки ті одиниці, які служать для побудови й розрізнювання слів, інакше -- для їх узнавання. «У живій мові,-- пише академік Л. В. Щерба,-- вимовляється значно більша, ніж ми це звичайно думаємо, кількість різноманітних звуків, які в кожній даній мові об'єднуються в невелику кількість звукових типів, здатних диференціювати слова і їх форми, тобто служити цілям людського спілкування. Ці звукові типи і маються на увазі, коли говорять про окремі звуки мови. Ми будемо їх називати фонемами».
Фонемна значущість визначається тільки на основі функціонального (лінгвістичного)
критерію, суть якого полягає насамперед у з'ясуванні ролі певної одиниці в процесі комунікації, тобто передачі думки.
Спираючись на щербівські ідеї, Л.Р. Зіндер дав таке визначення фонеми: «...фонема--це найменша звукова одиниця, що може бути в даній мові носієм смислу і служить у ній для розрізнювання слів і форм слів» .
З наведених визначень цілком логічно випливають і основні властивості фонеми.
Фонема -- це найменша мовна одиниця, потенціально пов'язана із значенням, яка в будь-якій мові мовцями легко виділяється із суцільного мовного потоку. Можливість встановлення цих мінімальних одиниць мови закладена в самій природі мови, яка характеризується членороздільністю.
Якщо фонема -- це звукова одиниця мови, то вона, як і кожна інша мовна одиниця, повинна служити одній меті -- бути засобом спілкування. Спілкуватися -- значить передавати зміст думки. На відміну від одиниць вищого, смислового рівня (морфем, слів, речень), фонема не може служити безпосереднім засобом спілкування, але вся її сутність полягає в тому, щоб брати участь у спілкуванні.
Рафа..ль, порть..ра, тра..кторія, Вандрі..с, фа..тон, паці..нт, про..кт, силу..т, абітурі..нт, по..зія, ді..та, пі..тет, барель..ф, ауді..нція, гігі..на, архі..рей, ало...
2.3 Навчання грамоти як особлива ступінь оволодіння первинними уміннями читання і письма
Навчання грамоти передбачає формування в учнів елементарних навичок читання і письма. Для шестирічних першокласників цей процес триває протягом цілого навчального року, що пов'язано з їхніми психологічними, фізичними й фізіологічними особливостями. Ці особливості шестирічних дітей, порівняно з семирічними, потребують внесення корективів у методику навчання грамоти, яка протягом кількох десятиріч залишалася в наших школах без істотних змін.
Психологічна основа методики навчання грамоти полягає у доборі таких методичних прийомів, які б враховували особливості дитячого сприйняття, уваги, пам'яті, мислення, сприяли б усебічному їхньому розвитку. На відповідному мовному матеріалі учні мають оволодіти такими важливими прийомами розумової роботи, як аналіз і синтез, класифікація, узагальнення, уміння робити висновки.
Читання й письмо є видами мовленнєвої діяльності людини, тому й навички читання та письма також належать до мовленнєвих навичок. Важливо, щоб їх формування було для шестирічних учнів якомога природнішим процесом, який хоча б у загальних рисах був подібним до оволодіння дітьми в ранньому віці усним рідним мовленням. Цьому значною мірою сприятиме мотивація всіх видів навчальної діяльності дітей у процесі оволодіння грамотою. Першокласник мусить переконатися, що в його віці вже не обійтися без уміння читати й писати. Усвідомлення цієї віддаленої мети має поєднуватись із постановкою перед дітьми щоденних, поурочних конкретних цілей, пов'язаних із виконанням різноманітних навчальних вправ, у тому числі й таких, що мають підготовчий характер.
Навчання читання має забезпечити наступні вимоги: навчити дітей виділяти на слух звуки на початку, в кінці і в середині слова; називати послідовно в словах усі звуки (без їх нумерування і підрахунку кількості); розуміти, що звуки служать для розрізнення значень слів (бак, мак, рак); фіксувати звуки в словах умовними значками для голосних і приголосних (твердих і м'яких); будувати звукові моделі складів і слів та добирати слова і склади до поданих моделей.
Ознайомити з поділом слів на склади і одночасно з наголосом у мовленому слові; будувати складові моделі слів з позначенням наголошеного складу.
Сформувати в учнів правильний спосіб читання складами і словами.
Навчити читати слова з відкритими складами; закриті склади всіх видів з твердими і м'якими приголосними; склади з різними збігами приголосних звуків - (поняття відкритий і закритий склад учні не одержують); навчити читати різні за інтонацією речення, зв'язні тексти. Закласти основи для правильного, усвідомленого виразного читання букварних текстів.
Протягом букварного періоду учні засвоюють алфавітні назви букв (ка, ел, пе та ін.) та звуки (тверді й м'які), що позначаються одними й тими самими буквами ([л] - [л'], [з] - [з'], [ц] - [ц'] та ін.), працюють над значенням слів, проводять спостереження над мовними явищами (омонімами), багатозначними словами, виконують логічні вправи.
Навчання письма має забезпечити такі вимоги: навчати дітей зображувати рукописні рядкові і великі букви українського алфавіту - 33 малі та 32 великі (в український алфавіт повернуто велику й малу букви Ґґ); детально аналізувати графічний образ друкованої і писаної букви, зіставляти і порівнювати структурні компоненти рукописних великих та малих букв; чітко орієнтуватися на сторінці і рядку зошита; правильно зображувати букви, рівномірно розташовувати їх у рядку, дотримувати паралельності; проводити звуковий, складовий, звуко-буквений аналіз слів; зображувати буквами склади і слова, використовуючи при цьому елементарні знання про верхнє, середнє і нижнє поєднання.
Навчання учнів накреслення букв ведеться аналітико-синтетичним методом: показ конкретної букви, її аналіз і синтез (при точних словесних поясненнях, звідки починати кожну частину, як поєднувати частини в букві). Письмо букв чергується з письмом складів, слів, словосполучень, невеличких речень.
Враховуючи вікові фізіологічні і психологічні особливості шестирічних учнів (слабкий розвиток дрібних м'язів руки, недостатня регуляція рухів під час письма, низька опірність при тривалому напр
Вивчення та виявлення найбільш важливих і потрібних фонетичних правил у вивченні української мови в початковій школі дипломная работа. Педагогика.
Контрольная работа по теме Иммунология в ветеринарии
Реферат Стандарты Общего Образования
Эссе На Тему Происхождение Лексики Русского Языка
Курсовая работа: Предпринимательство и его виды 3
Реферат На Тему Долголетие И Физическая Культура
Реферат: Організація хірургічної допомоги в україні
Как Писать Сочинение Рассуждение 9.2 Примеры
Курсовая работа: Обеспечение материально-технического обеспечения предприятия
Методическое указание по теме Цилиндр
Реферат На Тему English Speaking Countries
Проблемы Национальной Безопасности На Современном Этапе Реферат
Курсовая работа по теме Туристический маршрут по Республике Тыва
Курсовая Работа На Тему Управління Організаційними Конфліктами Та Стресами В Роботі З Персоналом
Курсовая работа по теме Рослинність Октябрського району м. Полтави
Социально-ориентируемое рыночное хозяйство
Курсовая работа: Своеобразие деловой культуры Франции. Скачать бесплатно и без регистрации
Эссе Старшего Воспитателя Детского Сада Для Аттестации
Курсовая работа по теме Детские игровые площадки
Топик: 2 топика по английскому языку \english\
Контрольная работа: Основи макроекономіки
Суб'єкти аграрного права та їх класифікація - Государство и право реферат
Менеджмент на предприятии - Менеджмент и трудовые отношения контрольная работа
Модуляционно-легированные транзисторы MODFET, биполярные транзисторы на гетеропереходах. Резонансный туннельный эффект - Коммуникации, связь, цифровые приборы и радиоэлектроника реферат