Використання європейського досвіду децентралізації влади - Государство и право дипломная работа

Главная

Государство и право
Використання європейського досвіду децентралізації влади

Місцеве самоврядування в системі публічної влади в Україні. Основні етапи становлення та проблеми реалізації діяльності місцевого самоврядування. Врахування європейського досвіду децентралізації влади на сучасному етапі реформування місцевої влади.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Розділ I. Науково-теоретичні засади місцевого самоврядування
1.1 Місцеве самоврядування в системі публічної влади в Україні
1.2 Основні етапи становлення місцевого самоврядування в Україні
1.3 Проблеми реалізації діяльності місцевого самоврядування на сучасному етапі
1.4 Повноваження органів місцевого самоврядування в контексті децентралізації і деконцентрації державної влади в Україні
Розділ II. Досвід децентралізації влади в європейських країнах
2.1 Закордонний досвід розподілу влади (загальний огляд)
2.2 Місцеве самоврядування у Франції на шляху до децентралізації
2.3 Досвід розподілу повноважень в Німеччині
2.4 Реформування місцевого самоврядування в Польщі
2.5 Процес децентралізації влади в Словацькій Республіці
Розділ III. Врахування європейського досвіду децентралізації влади на сучасному етапі реформування місцевої влади в Україні
3.1 Впровадження Програми діяльності ПРООН в Україні
3.2 Досвід реалізації проектів з децентралізації влади в Бахчисарайському районі Автономної Республіки Крим
ІКТ - інформаційно-комунікаційні технології
ПРІК - Програма розвитку й Інтеграції Криму
РПД ООН - Рамкова програма допомоги ООН в Україні
СБУД - Стандартна базова угода про допомогу
DesPro - Швейцарсько-Український проект підтримки децентралізації в Україні
Актуальність теми дослідження. Україна є сусідкою країн Європейського Союзу, який дає їй численні приклади демократичного й ефективного управління державою. Наразі Україні необхідно підвищувати відповідність своєї законодавчої бази законодавчій базі ЄС, принципам верховенства права, а також будувати життєздатну демократичну державу. Безумовно, подальша реалізація політики децентралізації в Україні має розглядатися саме в контексті європейського вибору України. Досвід децентралізації у Франції, Німеччині та Польщі пропонує цілу низку відповідних прикладів для вивчення і пристосування їх для потреб українського сьогодення. Ключовим моментом, який виділяють багато експертів, є те, що територіальна реформа та децентралізація мають здійснюватись у демократичному руслі, спираючись на принципи Європейської хартії місцевого самоврядування та проекту Хартії про регіональне самоврядування.
Місцеве самоврядування сьогодні виступає важливим фактором демократизації суспільного життя, децентралізації управління та необхідною передумовою становлення громадянського суспільства, наближення влади до її джерела - народу. Система місцевого самоврядування в Україні потребує докорінних змін, що викликано суттєвими суперечностями і проблемами в його нормативно-правовому, матеріально-фінансовому, організаційному та інформаційному забезпеченні, а конституційно визначений суб'єкт місцевого самоврядування - територіальна громада - протягом тривалого часу ще не набувала свого дійсного статусу. Усе це свідчить про недосконалість сучасної державної політики розвитку місцевого самоврядування, яка має включати інтереси держави, територіальної громади та окремої людини.
Актуальність проблеми: визначається необхідністю законодавчого вирішення питання децентралізації влади на сучасному етапі реформування місцевого самоврядування в Україні., що дасть можливість підвищити ефективність функціонування як органів місцевого самоврядування, так і органів виконавчої влади.
Інформаційною базою досліджень є Конституція України, Закони України, Укази Президента України, а також публікації з цих питань вітчизняних та зарубіжних авторів. Аналіз останніх досліджень та публікацій: у цьому напрямі вітчизняними науковцями вже здійснено низку важливих кроків, зокрема, у вивченні теоретичних основ самоврядування (М. Баймуратов, М. Корнієнко, Ю. Крестєва, Ю. Панійко, В. Погорілко, Н. Руда, О. Слива, А. Ткачук, О. Фризький), конституційних засад його здійснення (В. Борденюк, М.Пухтинський), історії самоврядування в Україні (Ю. Тодика, О. Чунаєв, І. Шевирьов), особливостей сучасного вітчизняного самоврядування (М. Баймуратов, В. Кравченко, А. Крусян, В. Куйбіда, М. Лендьєл, В. Лопатинський, М. Орзіх, М. Пухтинський) [16; 17; 42; 43; 44; 45; 59; 69]. Проблеми реформування місцевого самоврядування в Україні та досвід Польщі в реформуванні місцевого самоврядування досліджувалися багатьма авторами, зокрема Р. Безсмертним, А. Гусейновим, М. Кулєш, Б. Мрочковською, Н. Шевчук, та іншими [15; 26; 51].
Однак, до сьогодні відчувається брак розвідок у галузі вивчення світового досвіду місцевого самоврядування, як і досліджень окремих його аспектів, зокрема, особливостей його здійснення в утвореннях, різних за ознаками (розмір, чисельність населення, етнокультурні та історичні традиції тощо) та ґенезою (наслідок адміністративного поділу чи природного процесу).
Мета дослідження полягає у вивченні досвіду децентралізації влади європейських країн та вироблення пропозицій щодо можливостей його використання при реформуванні місцевого самоврядування України.
- Визначити проблеми реалізації діяльності місцевого самоврядування на сучасному етапі в Україні.
- Дослідити та узагальнити зарубіжний досвід щодо децентралізації європейських країн.
- Розглянути можливості використання вивченого досвіду в сучасних умовах.
- Розробити пропозиції щодо вдосконалення існуючого механізму функціонування органів місцевого самоврядування.
Об'єкт дослідження місцеве самоврядування в системі публічної влади.
Предмет дослідження вдосконалення системи місцевого самоврядування.
Гіпотеза дослідження базується на судженні про те, що ефективність місцевого самоврядування підвищиться, якщо буде проведено децентралізацію державної влади та місцевого самоврядування в Україні, зокрема це призведе до підвищення розуміння населенням власної ролі щодо участі у місцевому самоврядуванні, дозволить активізувати діяльність громадян.
Методи дослідження - загальнонаукові прийоми досліджень і спеціальні методи, основним з яких є: метод системного аналізу, порівняльний, метод системно-структурного та функціонального аналізу тощо.
Використовуються: системний підхід - для аналізу місцевого самоврядування в системі публічної влади в Україні, виділено основні етапи становлення місцевого самоврядування в Україні (п. 1.1, п. 1.2). Методи узагальнення, абстрагування, аналізу і синтезу - при осмисленні проблем реалізації діяльності місцевого самоврядування на сучасному етапі (п. 1.3).
Методи узагальнення, абстрагування, аналізу і синтезу при вивченні досвіду децентралізації влади європейських країн (розділ II).
Методи групувань, порівняння - для виявлення основних чинників щодо ефективності децентралізації влади європейських країн та оцінки досвіду розбудови системи місцевого самоврядування в розвинутих країнах світу; прогнозування та інші - при вивченні впровадження зарубіжного досвіду діяльності на прикладі місцевих громад Бахчисарайського району (розділ III).
Наукова новизна роботи полягає у дослідженні розвитку місцевого самоврядування під кутом зору необхідності децентралізації влади на рівень територіальних громад. Сучасне законодавство не в змозі вирішити всіх питань, які виникають у цій сфері управління, а в науковому відношенні щодо визначеної проблеми не існує єдиної точки зору та чітких теоретичних підходів з приводу побудови ефективної системи місцевого самоврядування в Україні. Для вибору нових моделей місцевого самоврядування необхідно використовувати як власний історичний досвід, так і критичний аналіз досвіду інших демократичних держав.
В Україні дослідження децентралізаційних реформ і формування системи місцевого самоврядування в сусідніх державах поки що не входить до сфери уважного аналізу науковцями, відчутний брак досліджень причинної зумовленості децентралізації в країнах Центральної і Східної Європи і, водночас, існує теоретична та й прикладна потреба визначити спільне і особливе в децентралізаційних процесах в сусідніх державах, беручи до уваги незавершеність процесу горизонтального конституювання політичної влади в Україні.
Практична значимість: Практичне значення одержаних результатів полягає в узагальнені зарубіжного досвіду та рекомендаціях для підвищення ефективності діяльності органів місцевого самоврядування.
Практична база дослідження: складається з вивчення досвіду роботи реалізації проектів з децентралізації влади в Бахчисарайському районі АРК.
Структура роботи. Робота складається із вступу та трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків.
У вступі розкрито актуальність теми, необхідність врахування європейського досвіду децентралізації на сучасному етапі реформування місцевого самоврядування в Україні, стисло характеризується робота.
У першому розділі виділено і охарактеризовано предмет дослідження. Проаналізовано місцеве самоврядування в системі публічної влади в Україні, основні етапи становлення місцевого самоврядування в Україні, проблеми реалізації діяльності місцевого самоврядування на сучасному етапі. Розглядаються повноваження органів місцевого самоврядування в контексті децентралізації державної влади в Україні.
У другому розділі йдеться про відносини (розмежування компетенцiй) між центральною i місцевою владою у деяких країнах Європи на сучасному етапі. Розглянуто досвід Франції, Німеччини, Польщі, Словацької Республіки.
У третьому розділі розглянуті приклади впровадження зарубіжного досвіду діяльності на прикладі місцевих громад Бахчисарайського району..
Завершується робота загальними висновками та результатами дослідження.
РОЗДІЛ I. НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ
1.1 Місцеве самоврядування в системі публічної влади в Україні
Єдиним джерелом влади є багатонаціональний народ України. Народ України здійснює владу безпосередньо (наприклад, референдум, голосування на виборах), або через створювані ним органи державної влади й органи місцевого самоврядування (органи публічної влади і публічного управління).
Місія влади - служити людям. Смисл служіння - задоволення публічних (суспільних і колективних) потреб людей. Щоб задовольнити публічні потреби, влада зобов'язана або організувати (умови) надання суспільних благ, або зробити публічні послуги безпосередньо, через створювані владою органи, установи і підприємства.
Основним завданням влади є організація надання (або безпосереднє створення) суспільних благ і послуг для задоволення потреб населення.
Критерієм ефективності діяльності влади є ступінь задоволення публічних потреб жителів і громадян.
За період з 1991 року в Україні практично сформовано більшість інститутів публічної адміністрації - органів та інших інституцій, підпорядкованих політичній владі, які забезпечують виконання закону та здійснюють інші публічно-управлінські функції. Зокрема, функціонують органи виконавчої влади та виконавчі органи місцевого самоврядування на рівні села, селища, міста, а також запроваджено державну службу та службу в органах місцевого самоврядування.
Публічна влада може здійснюватись двома шляхами - безпосередньо населенням (народом у цілому чи територіальними громадами) або через відповідні інституції, які називаються органами публічної влади.
В залежності від форм публічної влади розрізняють органи державної влади і органи місцевого самоврядування. Органи публічної влади являють собою досить жорстку, внутрішньо узгоджену і взаємопов'язану у своїх елементах систему.
Система органів публічної влади в Україні - це сукупність установлених Конституцією України органів державної влади і місцевого самоврядування, що забезпечують захист прав, свобод і законних інтересів громадян, безпеку держави й суспільства, вирішують питання соціально-економічного та культурного будівництва. Відповідно до положень Конституції України, ця система поділяється на наступні ланки:
І. Система органів державної влади:
1. Глава держави - Президент України.
2. Єдиний орган законодавчої влади (парламент) - Верховна Рада України.
3. Система державних органів виконавчої влади: а) Кабінет Міністрів України - вищий орган у системі органів державної виконавчої влади; б) міністерства, державні комітети, центральні органи зі спеціальним статусом - центральні органи виконавчої влади; в) місцеві державні адміністрації - місцеві органи державної виконавчої влади;
4. Система державних органів судової влади.
II. Система органів влади Автономної Республіки Крим:
1. Єдиний представницький орган автономії - Верховна Рада Автономної Республіки Крим.
2. Система органів виконавчої влади автономії:
а) Рада міністрів Автономної Республіки Крим - вищий виконавчий орган автономії;
б) міністерства і республіканські комітети - центральні виконавчі органи автономії.
IІІ. Система органів місцевого самоврядування:
1. Представницькі органи місцевого самоврядування: а) сільські, селищні, міські ради - органи місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади і здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування; очолюють їх відповідно сільські, селищні, міські голови, що обираються територіальними громадами; б) районні й обласні ради - органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; очолюють їх голови цих рад, які обираються самими радами з числа депутатів; в) районні в містах ради - представницькі органи місцевого самоврядування, які можуть створюватися за рішенням територіальної громади міста або міської ради.
2. Виконавчі органи місцевого самоврядування - виконавчі комітети, відділи, управління сільських, селищних, міських, районних у містах рад та інші створювані радами виконавчі органи.
3. Органи самоорганізації населення - будинкові, вуличні, квартальні ради і комітети, а також ради мікрорайонів - можуть створюватися за ініціативою жителів і з дозволу сільських, селищних, міських рад.
Таким чином Конституція України чітко розмежує дві системи органів публічної влади - органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Згідно з положенням ч.1 ст.5 Основного Закону, народ здійснює свою владу як безпосередньо, так і через органи державної влади і місцевого самоврядування. Це означає, що й органи державної влади, і органи місцевого самоврядування - суть органи влади народу, але водночас - це різні форми здійснення цієї влади.
Орган державної влади - складова частина державного апарату, що бере участь у здійсненні функцій держави, діє від його імені і за дорученням, має державно-владні повноваження, відповідну компетенцію і структуру, застосовує властиві їй організаційно-правові форми діяльності.
Державна влада є єдиною у тому сенсі, що вона здійснюється державним апаратом у цілому і не існує кількох конкуруючих „державних влад”. Це є однією із складових державного суверенітету. Однак, по-перше, єдину державну владу здійснюють законодавчі, виконавчі і судові органи. По-друге, з історичним розвитком державності формується певний принцип взаємовідносин, диференціації та кооперації цих органів, який називається поділом влади.
Єдину державну владу здійснює державний апарат, що являє собою систему державних органів. У межах цієї системи розрізняються три основні підсистеми органів або гілки державної влади: законодавча, виконавча і судова. В основі такого структурного устрою апарату держави лежить функціональна диференційованість державної влади [57, с. 176]. Зазвичай цю функціональну диференційованість пояснюють як поділ праці з державного управління. Раціональна організація і поділ праці з державного управління породжують державні органи, що мають різну компетенцію: є органи, які встановлюють загальнообов'язкові норми, органи, які управляють згідно з цими нормами, і органи, які вирішують спори про право.
Три основні гілки влади відображають основні правові форми впливу державного апарату на суспільство, прерогативні функції відповідних органів спрямовані назовні державного механізму, на цілеспрямоване впорядкування суспільних відносин. Однак з ускладненням завдань, що постають перед суспільством і державою відбувається ускладнення державного апарату і подальша спеціалізація державних органів, з'являються нові органи, які не входять до жодної з основних гілок влади. До таких органів слід віднести президента у напівпрезидентській республіці, конституційний суд, прокуратуру, рахункову палату, виборчі комісії та ін. Їх функції в першу чергу спрямовані всередину державного механізму, мають на меті забезпечення його оптимального функціонування в межах Конституції та законів [66, с.12]. На сьогодні дедалі більше вітчизняних державознавців схильні розглядати принцип поділу влади як доктринальний, не обмежуючи систему органів державної влади трьома гілками, про які йдеться у ст.6 Конституції України [58; 61; 62; 63].
Орган місцевого самоврядування - це орган самоврядного територіального співтовариства (територіальної громади), яким він формується і перед яким відповідає за належне здійснення своїх повноважень.
Система органів місцевого самоврядування, на відміну від системи державних органів, не підпорядковується принципу поділу влад. Однак це не виключає їх функціонального і компетенційного розмежування [56, с. 187]. Змістовна класифікація цих органів зводиться до їх поділу на представницькі і виконавчі [64, с. 23]. Представницькі (ради) є виборними, їх основна функція полягає у виявленні і відображенні думок, настроїв та інтересів членів територіальної громади та їх оформленні у вигляді загальнообов'язкових рішень з питань місцевого значення. Як слушно зазначає з цього приводу російський автор В.І.Васильєв, „головна ознака представницького органу в тому й полягає, що будучи виборним органом, він один поєднує у своїй особі всю місцеву спільноту і уповноважений цією спільнотою на вирішення найважливіших питань його життєдіяльності” [20, с.172]. Втіленням цих рішень в життя займаються виконавчі органи, які можуть бути виборними або призначуваними.
Слід відзначити, що в організації публічної влади на місцях одночасно поєднуються два початки: суспільний і державний [71, с. 32]. Державний початок виявляється у тому, що: а) територія місцевого співтовариства є державною територією, а місцеві жителі є громадянами держави; б) статус місцевого самоврядування визначається державою в Конституції й законах; в) місцеві справи вирішуються самостійно, але в руслі єдиної державної політики; г) органи місцевого самоврядування не мають права встановлювати свою компетенцію, оскільки це прерогатива держави. У свою чергу, суспільний початок виявляється у наступному: а) органи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження і органи державної виконавчої влади не мають права втручатися в законну діяльність органів і посадових осіб місцевого самоврядування; б) матеріально-фінансову базу їх складає комунальна власність і місцевий бюджет; в) місцеві ради самостійно встановлюють місцеві податки і збори; г) територіальні громади можуть мати власну символіку і статут, що відбивають історичні, національно-культурні, соціально-економічні особливості відповідної території; д) правові акти органів і посадових осіб місцевого самоврядування, прийняті в межах їхніх повноважень, обов'язкові на території місцевого самоврядування для усіх фізичних і юридичних осіб.
Органи публічної влади можуть бути класифіковані за різними критеріями:
1) за належністю до однієї з підсистем публічної влади - органи державної влади і органи місцевого самоврядування;
2) за порядком формування - виборні й призначувані;
3) за порядком прийняття рішень - одноосібні та колегіальні;
4) за предметною підвідомчістю - органи загальної й спеціальної компетенції;
5) за територіальною підвідомчістю - загальнодержавні й місцеві;
6) за внутрішньою структурою - централізовані й децентралізовані;
7) за часом існування - постійні та тимчасові.
Конституція України закріпила на місцевому рівні дві системи влади: місцеві державні адміністрації, які здійснюють виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі, і місцеве самоврядування як публічну владу територіальних громад сіл, селищ та міст.
Місцеве самоврядування є специфічною формою реалізації публічної влади, відмінною від держави, будучи втіленням корпоративних інтересів територіальних громад [65, с. 69]. Тому воно об'єктивно є найповнішим виявом демократії в її недержавній формі існування і розвитку, в якій представлено інтереси територіальних громад, уповноважених самостійно вирішувати різні питання їхнього повсякденного життя.
Правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається Конституцією України, Законом України „Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997 № 280/97-ВР [1; 2] та іншими нормативно-правовими актами України [4]. Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Органи держави та органи місцевого самоврядування в Україні є взаємодіючими структурами, що забезпечують найбільш доцільний рівень упорядкування суспільних відносин та забезпечення функціонування суспільства як певним чином організованої соціальної системи. Особливе значення ця взаємодія має за умови формування громадянського суспільства.
1.2 Основні етапи становлення місцевого самоврядування в Україні
Місцеве самоврядування кожної країни, як і організація та здійснення в ній державної влади, всебічно відображає традиції народу, його ментальність, рівень розвитку суспільства та умови його існування. Це стосується й місцевого самоврядування України, яке існувало з найдавніших часів і характеризувалось, як правило, реальним демократизмом. Науковці виділяють такі основні історичні періоди становлення національного місцевого самоврядування:
Перший період - зародження, становлення й розвиток вітчизняних форм місцевого самоврядування (в основі яких були рід та суверенна громада), своїми хронологічними рамками сягав часу зародження й утворення держави східнослов`янських племен на українських землях, він тривав до середини XIV століття;
Другий період або ж період європеїзації, що характеризувався поєднанням місцевих форм самоврядування з елементами західноєвропейської організації самоврядування (місто Магдебург), від середини XIV ст. і до першої половини XIX ст. Магдебурзька грамота, що надавалася королем тому чи іншому місту, була класичним актом децентралізації суверенної влади середньовічної держави на рівень цього міста, його територіальної громади; місцеве самоврядування на теренах нашої держави виникло в середні віки у вигляді перших спроб міського самоврядування, що надавалось магдебурзьким правом, частково зберігалось у часи козацької республіки (XV-XVII ст.). Подальший розвиток місцевого самоврядування, ознаменований Конституцією Пилипа Орлика, яка писалась козацькою старшиною і була прийнята козаками, змінився періодом занепаду за часів царизму і знищення гетьманства., але остаточно занепало в часи після об'єднання України з Росією (1654 року).
Третій період відзначався русифікацією вітчизняного місцевого самоврядування на території сучасної України, центральна, східна, а згодом і південна частина якої входили до царської Росії. Західна частина України належала Польщі, Австрійській, пізніше Австро-Угорській монархії. Хоча процес русифікації в місцевому самоврядуванні України почався десь наприкінці XVII ст., свого апогею він досягнув у XIX ст. та на початку ХХ століття;
Четвертий період є спробою українізації місцевого самоврядування, початком якого потрібно вважати 20-ті рр. ХХ ст., і який триває дотепер. Починаючи з 1991 р., в Україні нарешті відновлені спроби українізувати як місцеве самоврядування, так і інші сфери суспільного життя.
В другій половині XIX ст. почався процес відновлення самоврядування шляхом проведенням земської реформи. Органами місцевого самоуправління в містах стали міські думи. За часів Української Народної Республіки запроваджувалась система громад, волостей, повітів та регіональних органів самоуправління, яким надавалось право самостійно вирішувати свої справи. Подальший розвиток місцевого самоврядування з 1920 р. припинився. І тільки з 90-х років настав період відновлення української державності на демократичних засадах.
Запровадження місцевого самоврядування - характерна риса кожної держави, яка хоче стати демократичною і правовою, побудувати досконале громадянське суспільство, міцне підтримкою своїх громадян. Зупинимося трохи детальніше на останньому періоді [61, с. 35].
У формуванні законодавчих засад розвитку місцевого самоврядування в Україні можна виділити принаймні шість етапів. Перший - від виборів до місцевих рад у березні 1990 р. до прийняття Верховною Радою УРСР Закону „Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування”. Другий - з моменту прийняття вказаного Закону до березня 1992 р., коли були прийняті Закон України “Про представника Президента” та нова редакція Закону України “Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве регіональне самоврядування”. Третій - з моменту прийняття вказаних документів до червня 1994 р., коли на основі їх принципів обиралися місцеві ради всіх рівнів і були ліквідовані державні адміністрації. Четвертий - з червня 1994 р. по червень 1995 р., коли було підписано Конституційний Договір, за яким знову утворювалися місцеві державні адміністрації (на нових принципах їх комплектування і діяльності). П'ятий - із вказаного терміну до 28 червня 1996 р. - дня прийняття нової Конституції України, в якій визначені правові засади створення та функціонування органів місцевого самоврядування. Це й стало вихідною датою шостого етапу, коли посилилась увага до проведення адміністративної реформи, у тому числі й до вирішення проблем розвитку місцевого самоврядування. З 1997 р. прийнято низку указів з проведення адміністративної реформи, удосконалення державної служби, здійснення державно-правових експериментів. 25 травня 2001 року вийшов Указ Президента України “Про концепцію державної регіональної політики” [7], а 30 серпня 2001 р. - Указ Президента України “Про державну підтримку розвитку місцевого самоврядування в Україні”, якими затверджено Програму державної підтримки місцевого самоврядування в Україні [8].
З 1990 р. по 2002 р. прийнято більше трьох тисяч законодавчо-нормативних актів, у тому числі близько 700 законів, в яких прямо чи опосередковано розглядаються окремі аспекти місцевого і регіонального розвитку, серед яких і питання структури та форм діяльності органів місцевого самоврядування.
Незважаючи на наявність значної кількості законодавчо-нормативних актів, у процесі здійснення адміністративної реформи виявився дефіцит законодавчої бази щодо місцевого самоврядування. Особливо відчувається недосконалість законодавчих і нормативних актів щодо зміцнення фінансово-економічної самостійності територіальних громад. Недосконалою залишається система надання населенню адміністративних громадських послуг.
Враховуючи вище вказане, ряд депутатів, працівників органів місцевого самоврядування розробили певні законопроекти з питань місцевої демократії, у тому числі і нову редакцію Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”. З урахуванням практики застосування чинного закону в цьому проекті запропоновано ряд підходів до розв'язання існуючих проблем. Передусім йдеться про комплексне визначення статусу територіальних громад, відпрацювання певного правового механізму можливого їх об'єднання, реалізацію принципів децентралізації, субсидіарності, “повсюдності” місцевого самоврядування. Таким чином, виникає необхідність законодавчого розмежування повноважень щодо надання адміністративних та громадських послуг населенню між місцевими органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування. Зазначено на доцільності визначення відповідним законом взаємовідносин між радами, їх виконавчими органами, відповідними головами, а також вирішення питання залучення населення до розв'язання проблем місцевого значення [44, с.42]
На сьогодні є всі підстави стверджувати, що створені правові умови для впровадження базових принципів місцевого самоврядування. Пошук нової моделі влади, яка відповідала б демократичним вимогам, почався ще до встановлення незалежності України, коли в 1989 р. був прийнятий загальносоюзний Закон „Про загальні засади місцевого самоврядування та місцевого господарства”. Демократизація суспільного життя передбачала реалізацію принципів самоуправління, самофінансування, самозабезпечення на місцях. Положення цього закону, відомі світові, та європейські демократичні вимоги сприяли створенню та адаптації законодавства про місцеве самоврядування на теренах України. Так, у грудні 1990 р. Верховною Радою України був прийнятий Закон „Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве самоврядування”, який є правовою декларацією про відновлення місцевого самоврядування в Україні за концепцією „муніципального дуалізму”. На таких позиціях була досягнута злагода суспільно-політичних сил і закладено підвалини того універсального демократичного конституційного інституту, яким є місцеве самоврядування.
Згідно з першим законом 90-х років, присвяченим розвитку місцевої демократії, почалась ліквідація радянської моделі організації влади та перехід до місцевого самоврядуванням. Місцевим радам надано статус юридичної особи та представницьких органів державної влади. Законодавчо визначено виключні повноваження місцевих рад з можливістю їх демократичного перерозподілу в галузі господарського і соціально-культурного будівництва з урахуванням демографічних, територіальних, економічних умов і національних особливостей на місцях.
Значним досягненням можна вважати скасування підпорядкування рад та їхніх виконавчих комітетів по вертикалі, забезпечення фундаментальних засад самоврядування, таких як виборність, участь громадян, самостійність у вирішенні питань місцевого значення. Деякі фахівці вважають цей закон більш демократичним, оскільки голів обласних рад обирали прямим голосуванням, а ради всіх рівнів мали власні виконавчі ком
Використання європейського досвіду децентралізації влади дипломная работа. Государство и право.
Реферат: Секты и методы вовлечения новых членов. Скачать бесплатно и без регистрации
Доклад по теме Стороны обязательств, перемена лиц в обязательстве
Реферат по теме Акне (угри)
Контрольная работа: Рівні роботи в розвитку мовлення молодшого школяра
Ответ на вопрос по теме УАТС 99
Русская Литература Второй Половины 19 Века Реферат
Реферат Первые Олимпийские Игры В России
Контрольная работа по теме Особенности рассмотрения дел, возникающих из семейных правоотношений
Доклад: Университетское образование по природопользованию и природообустройству
Курсовая работа: Зачетные материалы по методологии
Курсовая работа: Способы и порядок учёта деловой репутации
Реферат по теме Позднее Возрождение. Феномен Т.Г. Шевченко в истории украинской и мировой культуры. Картины И. Репина Запорожцы пишут письмо турецкому султану, Бурлаки на Волге
Сочинение Образ Березы В Русской Литературе
Великий Шелковый Путь Реферат
Реферат по теме Сто вариантов малого бизнеса
Реферат по теме Характеристика правления первого царя всея Руси - Ивана Грозного
Государственное Регулирование Рынка Труда Реферат
Smv 11 Лабораторные Работы Измерение
Контрольная Работа По Истории 6 Ответы
Рефераты Pdf
Розмішення продуктивних сил Литви - География и экономическая география курсовая работа
Территориально-производственные комплексы Иркутской области - География и экономическая география презентация
Формы роста кристаллов - Геология, гидрология и геодезия реферат