Види та функції службових осіб за чинним кримінальним кодексом України - Государство и право курсовая работа

Главная

Государство и право
Види та функції службових осіб за чинним кримінальним кодексом України

Визначення поняття "службова особа" відповідно чинного законодавства, її права та обов’язки. Судова практика щодо встановлення поняття "службова особа". Відповідальність за розкрадання державного майна у великих розмірах. Покарання за викрадення авто.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Види та функції службових осіб за чинним кримінальним кодексом України
РОЗДІЛ 1. Зміст поняття «службова особа»
РОЗДІЛ 2.Види та функції службових осіб за чинним кримінальним кодексом України
РОЗДІЛ 3. Порівняльний аналіз поняття «службова особа» кримінальному законодавстві
РОЗДІЛ 4. Судова практика щодо встановлення поняття «службова особа»
Поняття, зміст і сутність службового злочину кримінальне право України нерозривно пов'язує з поняттям "службова особа", без наявності якого незалежно від змісту об'єктивної сторони, інших елементів складу злочину та їх ознак вести мову про злочин у сфері службової діяльності не має сенсу.
Це характеризує службові злочини як спеціальні, а властивості особи, маючи які вона визнається службовою -- як спеціальні ознаки суб'єкта злочину.
Боротьба із службовою злочинністю є однією з найгостріших проблем у діяльності правоохоронних органів України. Про це, зокрема, свідчать численні публікації в пресі та наукові дослідження, внесення Президентом України до Верховної Ради України цілого «пакету» антикорупційних законів. Цілком очевидно, що протидія злочинам у сфері службової діяльності не є достатньо ефективною. Не в останню чергу це викликано неоднозначною практикою застосування положень кримінального законодавства, які встановлюють відповідальність за вчинення службових злочинів.
Отже, проблема боротьби із злочинністю, і зокрема злочинами, вчиненими у сфері службової діяльності, набуває особливої соціально-політичної значимості для України на сучасному етапі.
У своїх працях дані проблеми розглядали такі видатні вчені, як Б.В. Здравомислов, А.Б. Сахаров, О.Я. Светлов, О.Ф. Бантишев, І.Г. Філа-новський, М.І. Мельник, І. Зейкан, М.Д. Лисов, А.В. Дулов, Б.С. Волков та ін.
Незважаючи на істотний внесок даних досліджень у розробку теми, проблема злочинів у сфері службової діяльності далеко не вичерпна в теоретичному плані. Багато питань, особливо з прийняттям нового Кримінального кодексу України, є дискусійними, тлумачаться неоднозначно і вимагають не тільки подальшого вивчення, але й нових підходів до їх вирішення.
На підставі цього, на перший план виходять питання вдосконалення кримінального законодавства, підвищення дієвості його норм, розробки комплексу заходів щодо попередження антисоціальної поведінки громадян, викорінення тих причин і умов, що породжують злочинність та інші форми відхилення від норм правомірної поведінки.
Об'єкт дослідження - суспільні відносини, які регулюють зміст поняття «службова особа».
Предмет дослідження - зміст, види та функції службових осіб.
Метою дослідження є аналіз усталених у правозастосовчій практиці й теорії кримінального права підходів до тлумачення змісту понять «службова особа» та «посадова особа», розгляд даного питання в історично-правовому та порівняльно-правовому аспектах, вироблення рекомендацій щодо вдосконалення чинного кримінального закону.
Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:
1) розглянути зміст поняття «службова особа»;
2) дослідити види та функції службових осіб за чинним кримінальним кодексом України;
3) зробити порівняльний аналіз поняття «службова особа» в кримінальному законодавстві;
4) розглянутисудову практику щодо встановлення поняття «службова особа».
Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація.
Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, двох частин (перша - теоретична, друга - практична), висновків, списку використаних джерел. Теоретична частина складається із чотирьох розділів. Практична частина складається із двох задач.
РОЗДІЛ 1. Зміст поняття «службова особа»
Радянським кримінальним законодавством і Кримінальним кодексом (КК) України 1960 р. посадова (службова) особа визначалась як особа, яка здійснювала постійно чи тимчасово функції представника влади, а також обіймала постійно чи тимчасово в державних або громадських установах, організаціях чи на підприємствах посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків, чито виконувала такі обов'язки в зазначених установах, організаціях і на підприємствах за спеціальним повноваженням. У цілому аналогічне визначення службової особи відображене і в чинному КК України (пункт 1 примітки до ст. 364 КК).
Водночас у пункті 2 примітки до ст. 364 КК України зазначено, що службовими особами також визнаються іноземці або особи без громадянства, які виконують обов'язки, зазначені в пункті 1 цієї примітки. Це положення є нововведенням, виникнення якого пояснюється інтеграцією України у світовий простір, появою і функціонуванням на території нашої держави іноземних підприємств. Однак "іноземці та особи без громадянства не можуть здійснювати функції представників влади та перебувати на державній службі, вони можуть обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків" [12, 26].
Корупція як самостійний вид злочину в чинному кримінальному законодавстві поки відсутній. Цим поняттям нині охоплюються, окрім хабарництва (давання хабара -- ст. 369 КК України, одержання хабара -- ст. 368 КК України), і ряд інших службових злочинів, що пов'язані з хабарництвом, наприклад перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 КК України), службове підроблення (ст. 366 КК України), а також деякі злочини проти власності (розділ VI Особливої частини КК України).
Пункт 1 примітки до ст. 364 КК України відтворює ч. 1 ст. 164 КК України 1960 р., яка давала визначення посадової особи. В чинному КК України поновлено попередню термінологію та замість терміна "посадова особа" вживається термін "службова особа" як такий, "що більше відповідає суті функцій цих осіб і традиційно застосовувався як у законодавстві, так і в правоохоронній практиці, а також відповідає вимогам української мови". Однак зміна кримінально-законодавчої термінології необхідності розмежування понять "посадова особа" і "службова особа" не усунула.
Уперше в національному законодавстві термін "посадова особа" з'явився в грудні 1993 р. з прийняттям Закону України "Про державну службу" і набув подальшого використання в Конституції України та поточному законодавстві. До початку 90-х років у вітчизняному законодавстві й правовій літературі вживався термін "службова особа", а "посадова особа" -- лише в нових законодавчих актах, прийнятих після набуття чинності Законом України "Про державну службу". На той час чинне законодавство, в тому числі й КК України, без будь-яких застережень продовжувало використовувати термін "службова особа". Паралельне закріплення в законодавстві двох понять без їх належного тлумачення і розмежування створювало труднощі в правозастосовній практиці. Закон України від 11 липня 1995 р. "Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності посадових осіб" вніс зміни до КК України стосовно,використання терміна "посадова особа" замість "службова особа". При цьому кримінальне законодавство не змінило попередньої дефініції, що давало підстави говорити про певну тотожність цих понять. Однак визначення поняття "посадова особа", яке давалося Законом України "Про державну службу", з кримінально-правовим тлумаченням цього терміна не співпадало, бо охоплювало тільки осіб органів державної влади та місцевого самоврядування, а КК України 1960 р. вів мову про посадових осіб усіх підприємств, установ та організацій.
Проблемне питання застосованої в законодавстві термінології та тлумачення юридичних визначень "посадова особа" і "службова особа" ускладнилося з прийняттям Конституції України, яка визначила, що посадові і службові особи -- це різні категорії суб'єктів, з різним правовим статусом та різною юридичною відповідальністю8. З набуттям чинності КК України 2001 р., в якому на відміну від попереднього кримінального закону про "посадову особу" не згадується і використовується поняття "службова особа", це питання свого вирішення не знайшло, хоча його постановка змінилася.
Спеціалісти зазначали, що службовцями є всі працівники державних установ, але не всі вони -- посадові особи. Тобто кримінально-правове поняття "службова особа" суперечить положенням Конституції України, адже в ст. 19 визначено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Цим аргументується необхідність заміни в КК України терміна "службова особа" на "посадова особа". Наведена точка зору заслуговує на увагу, однак нею не охоплюються службові особи за межами сектора державного управління, місцевого самоврядування, адже і Конституція України і Закон України "Про державну службу" не ведуть мови про службових осіб приватних підприємств, громадських організацій [12, 28].
Надане в примітці до ст. 364 чинного КК України визначення "службової особи" фактично дублює визначення "посадової особи", яке використовував КК 1960 р. Кримінально-правове визначення "службової особи" в певній частині співпадає з поняттям "посадова особа", вживаним у нормах Закону України "Про державну службу", однак від нього, з одного боку, ширше, бо охоплює функції представника влади та виконання адміністративно-господарських обов'язків; з іншого боку, вужче, бо не згадує про таку ознаку, як "виконання консультативно-дорадчих функцій".
Таким чином, поняття "службова особа", яке зафіксовано в чинному кримінальному законі, є самостійним кримінально-правовим поняттям, а не аналогом понять "службова особа" і "посадова особа", вживаних в нормах Конституції України, та поняття "посадова особа", використаного в Законі України "Про державну службу". Це вимагає уточнення визначення поняття "службової особи" в примітці до ст. 364 чинного КК України.
Необхідно зазначити, що розуміння кримінально-правового визначення службової особи як суто специфічного і спеціального не означає створення окремих її понять для кожної галузі вітчизняного права або певних нормативних актів. Юридична категорія "службова особа" присутня в усіх сферах правового життя, де існують відносини влади та підлеглості, організація людської діяльності тощо. На нашу думку, засади службової діяльності в інших галузях суспільного життя та всі ознаки службової особи мають визначатися окремим спеціальним законом. Закон України "Про державну службу" охоплює службових осіб тільки в сфері державного управління, і тому його не можна визнати нормативним актом, що в повній мірі регламентує інститут службової особи за чинним законодавством України. Виходячи зі специфічності поставлених перед кримінальним законом завдань -- здебільшого охорони суспільних відносин, а не їх врегулювання, що обумовлює і характерні риси визначення поняття службової особи -- лаконічність та широкий зміст його не варто використовувати в інших галузях вітчизняного права. Проте створення єдиного правового та законодавчого поняття "службової особи" вимагає глибокого та всебічного узагальнення галузевих понять, визначення видів та категорій службових осіб, які несуть різні види юридичної відповідальності за різні протиправні діяння, виходячи з характеру та повноважень, сфери діяльності, самих наслідків [12, 29].
Потребує аналізу й питання співвідношення повноважень службової особи і меж її кримінальної відповідальності. Зазначалося, що службова особа "може бути відповідальною лише в межах наданих їй прав і покладених на неї обов'язків". Однак на практиці відомі випадки притягнення до кримінальної відповідальності службових осіб за злочини, об'єктивна сторона яких не передбачає пряме використання владних повноважень.
Так, ще у постанові Пленуму Верховного Суду СРСР від 23 вересня 1977 р. (зі змінами, внесеними постановою від 26 квітня 1984 р. № 7) зазначалося, що суб'єктом злочину отримання хабара, слід визнавати і тих працівників державних, кооперативнихта громадських установ, підприємств та організацій, які в силу свого службового становища та виконуваних ними обов'язків були здатні вжити заходів до вчинення іншими службовими особами дій, очікуваних хабародавцями.
У багатьох статтях КК України спеціальна ознака суб'єкта злочину -- "службова особа" -- зафіксована шляхом вказівки на використання особою свого службового становища. В таких випадках законодавець веде мову про соціально-правовий статус службової особи -- сукупність її прав і обов'язків, які утворюють службову компетенцію винного, його соціальне значення, під яким розуміється: службовий авторитет особи, престиж органу, підприємства, установи або організації, у яких вона здійснює свою службову діяльність, наявність службових зв'язків та можливостей, що виникають завдяки займаній посаді, можливість здійснення впливу на діяльність інших осіб. Це визначає особливість службових злочинів -- їх соціальна сфера та здатність вплинути на події не обмежена межами службових обов'язків та функцій. Тобто службова особа для досягнення злочинної мети здатна використовувати "владу авторитету" своїх службових повноважень для впливу на події за їх "офіційними" межами.
Про необмеженість соціальної сфери службових злочинів свідчить аналіз їх розміщення в розділах Особливої частини чинного КК України. Адже про службову особу як про спеціальний суб'єкт згадується в 35% спеціальних складів злочину, які містяться майже в кожному розділі чинного КК України в статтях, що передбачають відповідальність за конкретні дії.
У нормах Особливої частини КК України службова особа представлена в різноманітних ракурсах: службова особа лікувального закладу (ст. 132), член виборчої комісії (ч. 1 ст. 157), керівник підприємства або організації незалежно від форми власності (ч. 1 ст. 175), службова особа суб'єкта господарської діяльності (ст. 218, ч. 1 ст. 221), капітан судна (ст. ст. 284, 285), службова особа правоохоронного органу (ч. 2 ст. 370), слідчий, прокурор (ч. 2 ст. 372), суддя (ст. 375) тощо. Здатність зазначених службових осіб спричинити шкоду суспільним відносинам у площині інституту спеціального суб'єкта злочину характеризується не тільки їх певними якостями -- службовими повноваженнями або обов'язками. Вона визначається системою зв'язків, що їх оточують, специфікою об'єкта злочину, на який вона здатна зазіхнути, об'єктивною стороною злочину, яку може виконати завдяки своїм певним властивостям [12, 29].
Так, злочини, передбачені ч. 1 або ч. 2 ст. 375 КК, може скоїти не будь-яка службова особа, а тільки керівник установи, підприємства або організації; злочин, передбачений ст. 285 КК, здатен вчинити тільки капітан судна. Така диференціація свідчить про прагнення законодавця до індивідуалізації кримінальної відповідальності службових осіб, його бажання вибірково охопити охороною кримінального закону наявні в сфері службової діяльності суспільні відносини.
Низку питань щодо інституту службової особи поставив і перехід України до ринкової моделі розвитку суспільства. Деякі з них можна розглянути в межах аналізу службової особи в ракурсі інститутуспеціального суб'єкта злочину. Одним з таких питань є визнання власника приватного підприємства службовою особою.
Існує думка, що власника приватного підприємства, який не має найманих працівників, не можна визнавати службовою особою, оскільки функціями службової особи не може охоплюватися керівництво самим собою чи своїм власним майном. Однак такі міркування, на наш погляд, видаються занадто категоричними.
Реєстрація в державних органах, обов'язкове ведення обліку та звітності господарської діяльності вказують на створення юридичної особи. Оскільки суб'єкт самостійно розпоряджається своїм майном, фінансами, укладає угоди, підписує звітні та фінансові документи, він виконує адміністративно-господарські і організаційно-розпорядчі функції та є службовою особою відповідно до її кримінально-правового визначення16. Адже для кваліфікації злочину визначальне значення мають не назва посади, не форма власності установи (організації, підприємства), а характер обов'язків, які виконує особа по службі. Власник юридичної особи керує не собою, а саме цією юридичною особою, навіть якщо остання є, образно кажучи, "папкою з кількома документами" -- ці "кілька документів" здатні отримати кредит у банку на значну суму або мати борги перед іншими суб'єктами господарської діяльності. Тобто визначальним тут є те, що власник приватного підприємства може шляхом, хай досить формального здійснення розпорядчих обов'язків, породжувати за їх допомогою специфічні правові наслідки [12, 30].
Для вірного встановлення ознак службової особи, правильної кваліфікації службового злочину необхідно чітко визначити правовий статус особи, яка притягається до відповідальності, коло її повноважень і характер покладених на неї обов'язків. Проте, незважаючи на наявність багаторічної практики і достатньо чітку нормативну регламентацію ознак службової особи в кримінальному праві, певні проблеми щодо неї як спеціального суб'єкта злочину лишаються дискусійними, вимагають аналізу практики правозастосування, дослідження та вирішення.
РОЗДІЛ 2. Види та функції службових осіб за чинним Кримінальним кодексом України
Згідно з п. 1 примітки до ст. 364 Кримінального кодексу України службовими є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно- господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням.
У наведеному визначенні вказується на п'ять видів функцій чи обов'язків, виконання яких особами, наділеними таким правом, є підставою для визнання їх службовими особами: 1) функції представника влади; 2) організаційні обов'язки; 3) розпорядчі обов'язки; 4) адміністративні обов'язки; 5) господарські обов'язки. При цьому виконання обов'язків кожного з чотирьох видів окремо є недостатнім для визнання особи службовою, яке можливе лише в разі їх поєднання: або організаційних Із розпорядчими, або адміністративних із господарськими.
Важливе значення в ході визначення поняття службової особи має класифікація цього спеціального суб'єкта злочину. Поділ поняття є складовою визначення його об'єму. Тому встановлення видів службових осіб розкриває окремі сторони загального поняття службової особи, дозволяє з'ясувати його більш глибоко і точно, є передумовою вирішення питання про наявність статусу службової особи у окремих категорій працівників. Службових осіб можна поділити на види в залежності від того чи іншого критерію.
Так, за змістом повноважень, якими вони наділені, можна виділити службових осіб, які [14, 49]:
1) здійснюють функції представників влади;
2) виконують організаційно-розпорядчі обов'язки;
3) які виконують адміністративно-господарські обов'язки.
Залежно від тривалості здійснення повноважень виділяються:
1) службові особи, які здійснюють функції представників влади або виконують організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські обов'язки постійно;
2) службові особи, які здійснюють функції представників влади або виконують організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські обов'язки тимчасово.
Залежно від того, чи оплачується відповідна діяльність, можуть бути виділені:
1) службові особи, які здійснюють функції представників влади або виконують організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські обов'язки за винагороду;
2) службові особи, які здійснюють функції представників влади або виконують організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські обов'язки безоплатно.
Залежно від способу отримання відповідних повноважень є:
1) службові особи, які здійснюють функції представників влади або виконують організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські обов'язки за призначенням;
2) службові особи, які здійснюють функції представників влади або виконують організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські обов'язки в результаті виборів.
Залежно від статусу, в якому вони виконують організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські обов'язки бувають [14, 50]:
1) службові особи, які виконують ці обов'язки займаючи посади;
2) службові особи, які виконують ці обов'язки за спеціальним повноваженням.
Залежно від форми власності підприємств, установ чи організацій на яких виконуються організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські обов'язки виділяються:
1) службові особи, які виконують ці обов'язки на державних підприємствах, установах чи організаціях;
2) службові особи, які виконують ці обов'язки на комунальних підприємствах, установах чи організаціях;
3) службові особи, які виконують ці обов'язки на приватних підприємствах, установах чи організаціях.
Залежно від громадянства осіб, які виконують організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські обов'язки серед службових можна виділити:
1) громадян України, які виконують ці обов'язки;
2) громадян інших держав, які виконують ці обов'язки;
3) осіб без громадянства, які виконують ці обов'язки.
Залежно від обсягу повноважень, наданих службовій особі пропонується виділяти [14, 50]:
1) службові особи зі звичайним становищем;
2) службові особи, які займають відповідальне становище;
3) службові особи, які займають особливо відповідальне становище.
Слід сказати, що даний перелік не є вичерпним і може бути доповнений. В основу поділу було покладено лише найбільш істотні, з нашої точки зору, критерії.
Для визнання осіб службовими, як правило, необхідною умовою є зайняття ними певних посад на підприємствах, в установах, організаціях, у зв'язку з чим ці особи наділяються повноваженнями, виконання яких пов'язане зі здійсненням організаційно-розпорядчих чи адміністративно- господарських обов'язків, або спеціально уповноважуються на виконання таких обов'язків. Це стосується передусім осіб, які виконують зазначені обов'язки за спеціальним повноваженням, оскільки щодо інших двох категорій службових осіб (котрі виконують ці обов'язки постійно чи тимчасово) така умова прямо сформульована в законі.
Підставою для покладення на особу організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків має бути наявність у неї трудових чи договірних правовідносин із відповідними підприємствами, установами, організаціями. У передбачених законом випадках такі обов'язки можуть бути покладені на особу (з наділенням її певними правами) і за рішенням суду (наприклад, господарського -- у разі призначення особи арбітражним керуючим). При цьому згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України (далі -- Пленум), що містяться в абзаці п'ятому п. 1 постанови від 26 квітня 2002 р. № 5 «Про судову практику у справах про хабарництво» (далі -- постанова Пленуму від 26 квітня 2002 р. №5), зазначені обов'язки мають бути покладені правомочним органом або правомочною службовою особою. У постанові не сказано про можливість покладення на особу виконання організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків (функцій) безпосередньо законом, а тому особи, які вчинюють на підставі нього дії (уповноважені ним на вчинення дій), що за своїми об'єктивними ознаками (за змістом) збігаються з діями, вчинюваними службовими особами (наприклад, приватні нотаріуси), визнаватися службовими не можуть.
Оскільки у п. 1 примітки до ст. 364 КК йдеться про виконання за спеціальним повноваженням обов'язків, а не функцій, а стосовно представників влади -- лише про здійснення ними функцій, то логіко-граматичне тлумачення тексту цієї норми дає підстави для висновку, що представниками влади можуть визнаватись лише особи, які здійснюють відповідні функції постійно чи тимчасово. Тобто здійснення особою за спеціальним повноваженням функцій, які з об'єктивної точки зору збігаються із функціями представника влади, ще не означає, що вона є службовою особою.
Безпосередньо законом на особу може бути покладено тимчасове виконання функцій представника влади (виконавчої чи судової). Зокрема, представниками влади є: народні засідателі, котрі беруть участь у розгляді судом першої інстанції кримінальних справ про злочини, за які законом передбачена можливість призначення покарання у виді довічного позбавлення волі, і користуються при цьому всіма правами судді (ч. 3 ст. 17 Кримінально-процесуального кодексу України); члени громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону та військовослужбовці під час виконання покладених на них обов'язків щодо охорони громадського порядку; члени виборчих комісій та комісій з проведення референдуму під час проведення виборів чи референдумів.
Для притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинення службового злочину необхідно чітко зазначити в процесуальних документах, до якої категорії службових осіб її віднесено саме у зв'язку із чиненими нею діяннями, оскільки зайняття особою певної посади може бути пов'язане з виконанням і функцій представника влади, і організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків. Наприклад, керівник державного органу чи його апарату у взаємовідносинах з іншими юридичними та фізичними особами виступає від імені цього органу (його апарату) як представник влади, а під час керівництва діяльністю працівників зазначеного органу (його апарату) або управління чи розпоряджання його майном виконує відповідно організаційно-розпорядчі або адміністративно- господарські обов'язки. Аналогічно голови судів, їх заступники, голови судових палат та їх заступники при здійсненні правосуддя, як і всі судді, є представниками влади, а під час керівництва діяльністю відповідних судів чи управління або розпоряджання їхнім майном виконують організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські обов'язки. Суддя, здійснюючи керівництво своїм помічником чи секретарем судового засідання, також виконує організаційно-розпорядчі обов'язки [14, 51].
Службовими особами, які постійно здійснюють функції представників влади, а також постійно обіймають на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, вважають осіб, які призначаються на посаду на невизначений строк, а службовими особами, які тимчасово здійснюють такі функції, а також тимчасово обіймають посади, пов'язані з виконанням зазначених обов'язків, - осіб, перебування яких на посаді обмежується певним строком. Призначення службової особи на посаду (постійно чи тимчасово) оформляється відповідним документом (наказом тощо).
Згідно зі ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження в установлених Конституцією межах і відповідно до законів України. У ч. 2 ст. 19 Основного Закону зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, які передбачені Конституцією та законами України.
В Основному Законі чітко не визначено правовий статус органів місцевого самоврядування. Відповідно до ст. 75 Конституції єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент -- Верховна Рада України, тому очевидно, що органи місцевого самоврядування до суб'єктів такої влади не належать. Оскільки у ч. 2 ст. 19 Конституції окремо сказано про органи державної влади й органи місцевого самоврядування, то можна дійти висновку, що останні не віднесені Основним Законом і до органів виконавчої влади. Водночас у ч. З ст. 143 Конституції передбачено, що органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади, здійснення яких фінансується в повному обсязі державою. Незалежно від змісту наведених положень Конституції органи місцевого самоврядування, очевидно, визнаються в ній органами влади.
Конституційний Суд України у Рішенні від 26 березня 2002 р. № 6-рп/2002 у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положення частини другої ст. 28 Закону «Про статус депутатів місцевих Рад народних депутатів» (справа про охорону трудових прав депутатів місцевих рад) дійшов такого висновку: із конституційного положення, сформульованого у ст. 5 Конституції, згідно з яким народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, у системному взаємозв'язку з положеннями ст. 6 Конституції про те, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, випливає, що органи місцевого самоврядування не є органами державної влади, а місцеве самоврядування слід розглядати як форму здійснення народом влади, яка визнається і гарантується в Україні (ст. 7 Конституції). Оскільки ж органи місцевого самоврядування згідно із ч. 1 ст. 140 Конституції мають право самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України, то вони, приймаючи рішення на виконання законів України, є органами влади.
Не сказано в Конституції про належність до будь-якої з гілок влади і прокуратури України. У контексті поняття службової особи, наведеного у п. 1 примітки до ст. 364 КК, прокурори при виконанні своїх обов'язків (функцій) мають визнаватися представниками влади.
Представниками влади вважають осіб, які постійно або тимчасово обіймають у державних органах та їх апараті посади, що надають їм право в межах своєї компетенції ставити вимоги, а також приймати рішення, обов'язкові для виконання фізичними та юридичними особами незалежно від їх відомчої належності чи підлеглості (підпорядкованості). Це так звані публічні службові особи. До представників влади належать, зокрема, деякі категорії державних службовців, загальні засади діяльності та статус яких визначено Законом від 16 грудня 1993 р. № 3723-ХП «Про державну службу» (далі -- Закон № 3723-ХІІ).
Функції органів влади можна поділити на внутрішні та зовнішні. Посадова особа такого органу при виконанні зовнішніх функцій є предста
Види та функції службових осіб за чинним кримінальним кодексом України курсовая работа. Государство и право.
Курсовой Проект Капитальный Ремонт Железнодорожного Пути
Реферат по теме Понятие толерантности
Курсовая работа: Особенности современной финансовой политики России
Обучение Написанию Сочинения 15.3 Огэ
Реферат: Биржевая деятельность и операции с ценными бумагами
Аттестационная Работа На Тему Технология Оформления Протокола
Курсовая работа по теме Використання методів інтерактивного навчання біології в навчальному процесі
Курсовая работа по теме Сеута и Мелилья в испано-марокканских отношениях в начале XXI века
Эмпирическое Научное Исследование Реферат
Контрольная работа по теме Психическое совершенствование в младенческом возрасте
Реферат: Внешняя политика Петра I 3
Реферат: Hamlet Act Iii Sc Iii Essay Research
Как Будет Курсовая Работа На Английском
Топик: The history of smart-cards and their place in modern Russia
Реферат: Спортивный индивидуальный выбор видов спорта или системы физических упражнений
Аникин Валерий Михайлович Диссертация В Зеркале Автореферата
Нефть Нефтепродукты Реферат
Сочинение Про После Дождя 6 Класс
Курсовая работа по теме Екологічні проблеми міст України
Курсовая работа: Денежные переводы физических лиц 2
История геологического развития территории - Геология, гидрология и геодезия курсовая работа
Наличность на текущих корреспондентских счетах в банке в национальной и иностранной валюте на предприятии ТОО "ТАиС" - Бухгалтерский учет и аудит курсовая работа
Аудит запасов - Бухгалтерский учет и аудит курсовая работа