Види цивільного судочинства - Государство и право курсовая работа

Главная

Государство и право
Види цивільного судочинства

Визначення предмету дослідження, завдання і загальнотеоретичних аспектів цивільного судочинства. Характеристика його видів. Справи позовного провадження, суть і визначення позову. Особливості наказного та окремого видів провадження цивільного судочинства.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.


1. Загальнотеоретичні аспекти видів цивільного судочинства
2. Позовне провадження як основний вид цивільного судочинства
3. Особливості наказного провадження як виду цивільного судочинства
4. Особливості окремого провадження як виду цивільного судочинства
Процесуальна наука динамічно розвивається. Зовсім недавно набув чинності новий Цивільний процесуальний кодекс України, прийняті нові процесуальні закони. Умовою розбудови в Україні правової держави є проведення судово-правової реформи, завданнями якої є створення нового законодавства, становлення та функціонування сильної і незалежної судової влади, удосконалення форм судочинства. На сучасному етапі першочерговими є реформування правової системи, а також інституціалізація судової влади та судових процедур.
Прийняття Верховною Радою України основного акту цивільного процесуального законодавства - Цивільного процесуального кодексу у березні 2004 р., стало подією, що окреслела перспективу розвитку цивільного судочинства на території України. Визнання людини найвищою соціальною цінністю, а її прав і свобод - визначальним змістом і напрямом діяльності держави (ст. З Конституції України) стали домінуючим акцентом сучасного процесуального законодавства. [11, 7]
Конституція України 1996р. закріпила поділ державної влади на законодавчу, виконавчу та судову і стала основою реформування правової системи, зокрема судової влади. У статті 129 Конституції визначено засади здійснення правосуддя в Україні, головними з яких є: законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, гласність судового процесу, обов'язковість рішень суду та ін. Стаття 3 Конституції містить положення, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно з Конституцією України кожному гарантується судовий захист його прав та свобод (ст. 55). Тому суд має стати дійсним гарантом прав і охоронюваних законом інтересів громадян, інших суб'єктів права. Для цього необхідно закріплення таких правових механізмів, які могли б забезпечити належну реалізацію прав, у тому числі права на судовий захист.
У контексті зазначених конституційних положень захист цивільних прав являє собою широку, багатопланову та комплексну проблему, яку можна розробляти в різних напрямках, наприклад: загальна характеристика прав, що підлягають захисту, гарантії здійснення, форми реалізації, способи захисту, процесуальні форми захисту, шляхи подальшого розвитку, місце і роль у механізмі правового регулювання.
Вивчення способів та процесуальних форм захисту цивільних прав здійснювалось і раніше, однак, як правило, цивілістами або процесуалістами в межах предметів своїх наук. Це певним чином стримувало дослідження фундаментальних проблем захисту суб'єктивних цивільних прав і охоронюваних законом інтересів, яке передбачає вивчення їх у взаємозв'язку з іншими правовими інститутами різних галузей права.
Особливою у цьому контексті є проблема видів цивільного судочинства.
Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи, об'єктом дослідження якої є чинне цивільне процесуальне законодавство України з точки зору видів цивільного судочинства. Основу дослідження становлять сучасні теорії цивільного процесу. Означені питання відображено у публікаціях Д.Д. Луспеника, М. Треушнікова, С. Я. Фурси, К. М. Штефана, та ряду інших авторів.
Основна мета даної курсової роботи полягає у загальнотеоретичному дослідженні особливостей видів цивільного судочинства.
Дана робота складається із чотирьох розділів, вступу і висновків. Перший розділ присвячений висвітленню теоретичних засад дослідження видів цивільного судочинства. В ньому подається визначення предмету дослідження, завдання цивільного судочинства, визначення і загальна характеристика видів цивільного судочинства.
Другий розділ присвячений позовному провадженню як основному виду цивільного судочинства. В третьому та четвертому розділах розглядаються особливості наказного та окремого видів провадження як виду цивільного судочинства.
1. Загальнотеоретичні аспекти видів цивільного судочинства
Цивільне судочинство - це врегульований нормами цивільного процесуального права порядок провадження в цивільних справах, який визначається системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав та обов'язків і цивільних процесуальних дій, якими вони реалізуються їх суб'єктами - судом і учасниками процесу.
Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ, з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави [12, 29].
Цивільне процесуальне право сформувалося як результат соціально-економічного розвитку суспільства, становлення і удосконалення процесуального законодавства, яке потребувало уніфікації і виокремлення в самостійну сферу регулювання суспільних відносин - судового захисту цивільних прав у порядку цивільного судочинства. Формування цивільного процесуального права, як правило пов'язують з серединою XIX століття, а саме з прийняттям Статуту цивільного судочинства (1864 р.), появою цілої плеяди відомих представників науки цивільного процесуального права, таких як Є.В. Васьковський, Ю.С. Гамбаров, А.Х. Гольмстен, В.М. Гордон, К.І. Малишев, Є.Ф. Нефедьєв, В.О. Рязановський, І.Є. Енгельман, Т.М. Яблочков та інші, праці яких стали основою для розвитку цивільного процесуального права, формування наукових напрямків. З цього часу цивільне процесуальне право (цивільне судочинство) на юридичних факультетах починає викладатися як самостійна базова навчальна дисципліна, яка мала не лише прикладне, а й науково-теоретичне значення, а в системі права виділилася самостійна галузь.
Цивільне процесуальне право регулює один із важливих напрямків державної діяльності, яка полягає у виконанні такої особливої функції судової влади як здійснення правосуддя в цивільних справах - судами загальної юрисдикції. У статті 55 Конституції України [1] закріплено демократичне положення, що "права і свободи людини і громадянина захищаються судом". Здійснення правосуддя виключно судами (ст. 124 Конституції) передбачає, що судовий захист є складовою правосуддя, оскільки здійснюється шляхом розгляду і вирішення цивільних справ. Цивільне процесуальне право виконує соціальну функцію, яка полягає у забезпеченні захисту, охороні та відновленні порушених, оспорюваних, невизнаних прав та інтересів особи (фізичної, юридичної), інтересів держави і суспільства.
Основу цивільного процесуального права складає судовий захист, який включає два аспекти:
судовий захист здійснюється органом державної влади - судом; діяльність по застосуванню в особливій процесуальній формі норм матеріального і процесуального права до спірних матеріальних правовідносин;
судовий захист - це також діяльність безпосередньо заінтересованих у захисті осіб, здійснювана в суді за допомогою процесуальних засобів, наданих законом (цивільним процесуальним кодексом), що реалізується у процесуальних правовідношеннях із судом [9, 17].
Норми цивільного процесуального права визначають увесь хід судового процесу, встановлюють для кожного суб'єкта цивільних процесуальних відносин міру необхідної та можливої поведінки [4, 26]. Реалізація учасниками процесу своїх процесуальних прав та обов'язків здійснюється в рамках цивільних процесуальних відносин шляхом вчинення суб'єктами процесу процесуальних дій. Порядок та послідовність процесуальної поведінки суду, учасників процесу в цивільному судочинстві чітко регламентується цивільними процесуальними нормами, які розміщенні в різних нормативно-правових актах, але основна група таких норм знаходиться в кодифікованому акті, який регулює суспільні відносини в сфері судочинства в цивільних справах - це Цивільний процесуальний кодекс України (ЦПК), прийнятий Верховною Радою України 18 березня 2004 р. тому, цивільне процесуальне право - це сукупність правових норм (цивільних процесуальних), розташованих у певній системі, які регулюють суспільні відносини між судом і учасниками процесу в сфері здійснення судочинства в цивільних справах шляхом розгляду і вирішення цивільних справ у суді першої інстанції, а також в порядку перегляду судових рішень у вищестоящих судових інстанціях.
В науці цивільного процесуального права відсутня єдність у визначенні поняття "цивільний процес". Одні процесуалісти вважають, що цивільний процес і цивільне процесуальне право є тотожними, оскільки між ними немає суттєвої різниці і характеризуються наявністю системи процесуальних норм, що регулюють суспільні відносини з участю загальних, арбітражних (господарських), третейських судів, з приводу застосування норм матеріального права з метою захисту прав, інтересів суб'єктів матеріальних відносин. При цьому російський процесуаліст Г.Л. Осокіна вважає, що цивільний процес включає судочинство (цивільне, арбітражне, третейське) [8, 22-23]. Інші, їх переважно більшість, ставлять знак рівності між поняттям "цивільний процес" і "цивільне судочинство" [4, 25; 5, 4; 12, 29]. В цілому вони характеризують процесуальний порядок провадження в цивільних справах, або як сукупність процесуальних дій і відносин, або як сукупність процесуальних дій або тільки відносин. Треті, поняття цивільного процесу зводять до цивільної процесуальної форми, яку відносять до однієї з форм цивільного судочинства поряд із судовими процедурами (наказне провадження) [9, 39].
Очевидно, цивільний процес як правова категорія повинна розглядатися як форма здійснення правосуддя в цивільних справах. Тобто, за своєю суттю цивільний процес включає процесуальний порядок, правила, які визначають якісні особливості правосуддя, без дотримання яких рішення суду не може бути визнане законним та обґрунтованим. Інакше кажучи, цивільний процес у сучасному розумінні повинен визначати процесуальний порядок захисту прав, свобод, інтересів особи (фізичної, юридичної), держави. Тобто, цивільний процес є механізмом процесуального захисту у формі цивільного та господарського судочинства. Отже поняття "цивільний процес" будучи елементом "цивільного процесуального права", включає в себе поняття "судочинство" (цивільне, господарське).
Цивільний процес передбачає наявність цивільної процесуальної форми, яка становить його зміст і визначає порядок (послідовність) розгляду і вирішення справ в судах (загальних, господарських).
Цивільний процес, об'єднуючи цивільне і господарське судочинство дає можливість виділити ті загальні особливості які властиві цим двом видам судочинства, їх взаємозв'язок, з одночасним збереженням особливостей розгляду справ в загальних (цивільних) і господарських судах.
Отже, цивільний процес - це порядок провадження який передбачає механізм процесуального захисту прав, свобод, інтересів особи, держави в цивільних справах в межах якого реалізуються правозастосовна діяльність суду.
"Цивільне судочинство" можна визначити як вид цивільного процесу, в межах якого розглядаються і вирішуються цивільні справи судами загальної юрисдикції, у визначеному цивільним процесуальним законодавством порядку.
Предмет цивільного судочинства становлять система цивільно-процесуальних відносин, які виникають між судом і з кожним учасником процесу.
Отже, поняття "цивільне процесуальне право", "цивільний процес", "цивільне судочинство" є самостійними, оскільки мають власне їм притаманний зміст і значення. Разом з тим вони взаємопов'язані.
Їх характеристика дає можливість охарактеризувати процесуально-правове явище - процесуальний порядок судового захисту цивільних справ.
Законодавство про цивільне судочинство встановлює єдиний порядок розгляду цивільних справ: позовного, наказного та окремого провадження.
Вид цивільного судочинства -- це порядок розгляду, передбачених у законі і поєднаних у певні групи, цивільних справ у суді першої інстанції, що обумовлюється матеріально-правовою природою справ, які входять у групу, і характеризується самостійними засобами й способами захисту прав і інтересів, а також особливостями судової процедури [3, 21].
Позовне провадження - у спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових, житлових, земельних правовідносин (ч. 1 ст. 15 ЦПК України).
Наказне провадження - безспірний процесуальний порядок стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належать такі правові вимоги, без проведення судового засідання і виклику стягувача та боржника для заслуховування їх пояснень (статті 95-106 ЦПК України).
Окреме провадження - справи про: обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; надання неповнолітній особі повної дієздатності; визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; усиновлення; встановлення фактів, що мають юридичне значення; відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі; передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; визнання спадщини відумерлою; надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку, обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю щодо юридичних та фізичних осіб та інші справи у випадках, встановлених законом (ст. 234 ЦПК України) [12, 30].
Справи позовного провадження характеризуються наявністю двох сторін з протилежними інтересами і спірністю їх майнових та особистих немайнових правовідносин, які передаються на розгляд суду.
Справи окремого провадження спрямовуються на встановлення певних обставин, наявності юридичних фактів або юридичного статусу громадян, необхідних для реалізації суб'єктивних прав.
Справи окремого провадження розглядаються за загальними правилами цивільного судочинства, крім окремих винятків, встановлених цивільним процесуальним законодавством (ст. 235 ЦПК України).
2. Позовне провадження як основний вид цивільного судочинства
Захист порушених і оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ і організацій гарантується їх правом на звернення у встановленому порядку з вимогою до компетентного органу, наділеного юрисдикційними функціями, розпочати діяльність по розгляду і вирішенню справи зі спірних правовідносин (ст. 16 ЦК України, статті 3, 15, ЦПК України). Цивільним процесуальним засобом, яким забезпечується реалізація права на звернення до суду з метою здійснення правосуддя у справах, що виникають у спорах з цивільних, сімейних, трудових, житлових, земельних та інших правовідносин (статті 3, 15, 118 ЦПК України) є позов (лат. actio - позовна вимога).
У теорії цивільного процесу позов розглядається неоднозначно [6, 5]. При визначенні позову як звернення до суду на порушення спору з матеріально-правовою вимогою до відповідача, його авторами проігноровано те, що такий спір виник між суб'єктами матеріальних правовідносин ще до звернення. А у суді порушується не спір, а цивільна справа (відкривається провадження у справі - ст. 122 ЦПК України).
На мою думку, не зовсім коректним буде визначення позову як вимоги позивача до відповідача про захист права, зверненої через суд, оскільки позивач і відповідач як суб'єкти процесу з'являються після прийняття судом позову до розгляду. При визначенні позову як процесуального засобу захисту права спрощується існуючий зв'язок позову з його пред'явленням, розглядом і вирішенням судом. Крім того, органом захисту цивільних прав і законних інтересів є суд, тому і процесуальним засобом захисту прав та інтересів буде процесуальний акт суду - його рішення. Позов є тільки засобом порушення судової діяльності на захист права, здійснення правосуддя у цивільних справах, тобто процесуальним засобом реалізації права на судовий захист.
При визначенні позову як засобу звернення до суду з вимогою про захист права, що є юридичною дією в цілому, він ототожнюється з процесуальними діями, що не відповідає нормам ЦПК України, які розрізняють поняття "позов" і "пред'явлення позову" (статті 109-114, 118 ЦПК України). Крім того, процесуальні дії самі по собі не виникають, а є засобом реалізації прав і обов'язків, які виражаються у процесуальних формах - вимогах, клопотаннях, заявах [12, 321].
При визначенні позову як вимоги про усунення порушення права, пред'явленої однією особою до другої у суді, не враховується те, що вона властива не тільки позову, а й досудовим вимогам заінтересованих осіб. Позовними вони стають тоді, коли спрямовуються на порушення діяльності компетентного органу, на який покладено здійснення захисту права, тобто не тому, що вони пред'явлені однією особою до другої для примусового здійснення через суд, а тому, що вони заявлені до суду з метою відкриття провадження у судовій діяльності на захист її прав. Ця властивість позову відображена у ст. 3 ЦПК України, за якою кожна особа має право у порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу. Таке право на звернення до суду за захистом реалізується заявами осіб, визначених у цій статті. Отже, необхідність у позові виникає тоді, коли настає потреба у розгляді і вирішенні правового спору між заінтересованими особами з метою захисту порушеного, невизнаного чи оспорюваного права громадян, підприємств і організацій. А сама вимога до суду про захист права і охоронюваного інтересу у справах позовного провадження у ЦПК України названа позовом або позовною заявою (статті 118-122).
Відкрите позовом судове провадження щодо розгляду і вирішення конкретної цивільної справи спрямоване як на захист суб'єктивного права і охоронюваного законом інтересу громадян, підприємств і організацій, так і на охорону законності і правопорядку, а також на захист державного і громадського інтересу.
Отже, позов втілює у собі право заінтересованої особи на відкриття провадження цивільної справи у суді і судової діяльності на захист порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу, державних і суспільних інтересів. Позов у цивільному судочинстві - це вимога заінтересованої особи до суду про здійснення правосуддя у цивільних справах на захист прав та інтересів, порушених чи оспорюваних іншою особою. У такій вимозі до суду вміщується також вимога до відповідача, тому у теорії цивільного процесу позов розглядається по-різному: як єдине поняття для матеріального і процесуального права (позов має дві складові - матеріально-правову і процесуально-правову); тільки як інститут процесуального права; як юридична категорія, що властива самостійно матеріальному і процесуальному праву [6, 5].
Суть позову може бути визначена правильно лише з урахуванням його матеріально-правової і процесуально-правової складових, які співвідносяться між собою як названі галузі права, нормами яких ці складові позову врегульовані. Вимога позивача до відповідача (матеріально-правова складова позову), хоч і має допроцесуальний характер, виникає ще до відкриття провадження у справі, але тільки з відкриттям справи у суді набуває цивільно-процесуального характеру. Це свідчить про те, що позов є цивільною процесуальною формою, яка забезпечує реалізацію матеріального закону, його примусове здійснення за допомогою держави у особі його органу, тобто суду. Процесуально-правова складова позову - це вміщена у ньому вимога до суду про захист права зі спірних правовідносин.
Для того, щоб позов міг виконувати роль засобу порушення позовного провадження, він має містити визначені складові частини (елементи). Елементи позову визначають зміст судової діяльності, індивідуалізують позови. За елементами позови класифікують на види, встановлюють межі судового розгляду, предмет доказування. Елементи позову мають важливе значення для організації захисту відповідача проти позову, вирішення питання про прийняття позову до судового провадження. Вони визначають суть вимоги, на яку суд має дати відповідь у своєму рішенні.
Кожен позов складається з трьох елементів: предмета, підстави і змісту.
Предмет позову - матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої суд повинен ухвалити рішення.
Підстава позову - обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Зміст позову - вид судового захисту, з яким позивач звертається до суду [11, 142-144].
У кожній справі позовного провадження завжди є дві сторони: позивач і відповідач - сторони у процесі. Сторони - це особи, чий спір про право має вирішити суд (ст. ЗО ЦПК України). Юридична заінтересованість сторін має особистий характер (у них є матеріально-правова і процесуально-правова заінтересованість).
Позивач - це особа, яка має право на звернення до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, який охороняється законом. Із позовною заявою до суду може звернутися не лише позивач, а й у передбачених законом випадках прокурор, орган державної влади, органи місцевого самоврядування, процесуальні представники тощо. Однак фізична чи юридична особа, на захист прав чи інтересів якої порушено справу, завжди матиме у процесі статус позивача. Отже, позивач - це особа, на захист прав та інтересів якої відкрито провадження по справі.
Позивач, звертаючись до суду із заявою, лише припускає, що його право порушено. У процесі розгляду справи може з'ясуватися, що позивач помилився - його права не порушені або порушені права йому не належать, а тому суд відмовить йому в задоволенні позовних вимог.
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, порушила чи заперечила його суб'єктивні права чи інтереси, які охороняються законом.
Відповідач залучається до участі у справі на підставі позовної заяви, яка подається позивачем. Його згода на участь у справі не потрібна. Відповідач - це особа, на яку вказує позивач. Його основне завдання - заперечення проти позову.
Про обов'язкову наявність двох сторін із протилежним за змістом інтересом у справі позовного провадження свідчить той факт, що коли позивач чи відповідач вибувають із процесу і правонаступництво неможливе, то на підставі ст. 205 ЦПК України суд закриває провадження у справі.
Отже, ми з'ясували, що позовне провадження характеризується наявністю спору про право між двома сторонами, а формою звернення при цьому є позов. Далі з'ясуємо, кому належить право на пред'явлення позову, тобто визначимо суб'єктний склад позовного виду цивільного судочинства.
Конституція України не містить застережень щодо реалізації права на судовий захист, тому поширення юрисдикції судів на всі правовідносини значно розширило можливість здійснення права на звернення до суду.
У теорії цивільного процесуального права частина науковців розглядає право на звернення до суду як право на позов (у широкому його розумінні), інша - як право на його пред'явлення.
Поняття права на позов належить до найскладніших процесуальних категорій. Термін «право на позов» вживають і в матеріальному, і в процесуальному праві. У процесуальному праві більше уваги надають процедурі реалізації права на позов, тобто аналізується право на пред'явлення позову.
Процесуальна сторона права на позов полягає в можливості звернення особи до суду. Право на процесуальний захист - це право на розгляд матеріально-правової вимоги до відповідача у визначеному процесуальному порядку.
Право на позов - це процесуальний спосіб захисту порушенного, невизнаного чи оспорюваного суб'єктивного права. Цей захист буде дієвим за умови наявності таких елементів: права на пред'явлення та задоволення позову. Ці дві правомочності взаємопов'язані між собою, адже без реалізації права на пред'явлення позову не може бути реалізовано права на задоволення позовних вимог. І навпаки, здійснюючи право на пред'явлення позову, особа не може бути позбавлена права на розгляд свого звернення.
Тому право на пред'явлення позову - це право на звернення до суду для здійснення порушення цивільної процесуальної діяльності щодо захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу [11, 147].
Правом на звернення до суду з позовом володіють усі фізичні та юридичні особи, а також держава. Таку можливість, надану процесуальним законом, можна реалізувати лише за наявності передумов, встановлених законом (ст. 122 ЦПК України).
У теорії цивільного процесуального права передумови права на пред'явлення позову поділяють на дві групи: суб'єктивні та об'єктивні.
Суб'єктивні передумови - це, передусім, процесуальна правоздатність позивача і відповідача. Право на звернення до суду за захистом виникає одночасно з виникненням процесуальної правоздатності. Для фізичних осіб - з моменту народження, для юридичних - з моменту державної реєстрації.
Суб'єктивною передумовою буде також юридична заінтересованість особи. Відповідно до ст. З ЦПК України, право на звернення до суду має особа щодо захисту своїх прав чи інтересів. Позивач у позовній заяві має вказати свою заінтересованість у справі, посилаючись на зв'язок із матеріальним правовід ношенням.
Об'єктивні передумови права на звернення з позовом до суду поділяють на два види: позитивні і негативні.
Передумови, обов'язкові для реалізації права на звернення до суду, називаються позитивними. До них належать: підвідомчість справи суду; правовий характер вимоги позивача.
До негативних належать передумови, з відсутністю яких закон пов'язує можливість звернення до суду: судове рішення, що набуло законної сили, між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; ухвала суду про відмову позивача від позову, ухвала про закриття провадження у справі у зв'язку з укладенням мирової угоди тощо.
Всі ці передумови права на звернення до суду з позовом мають виключно процесуальний характер і не зачіпають питання про наявність чи відсутність у позивача суб'єктивного матеріального права. Право на звернення до суду з позовом - це право вимагати, щоб заявлений позов був прийнятий до судового провадження, розглянутий у встановленому процесуальному порядку і щоб по ньому суд ухвалив рішення. У зв'язку з цим суддя не вправі відмовити у відкритті провадження у справі з тих причин, що у позивача відсутнє матеріальне право, тобто право на задоволення позову, якщо ця категорія справ підлягає розгляду в суді.
Якщо суддя встановить відсутність необхідних передумов права на звернення до суду, він відмовляє у відкритті провадження у справі. Якщо ж відсутність цих передумов встановлять під час розгляду справи в судовому засіданні, суд не вправі розглядати таку справу по суті, тож постановляє ухвалу про закриття провадження у справі чи залишає заяву без розгляду або відмовляє в задоволенні позовних вимог.
Право на судовий захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав належить усім фізичним особам незалежно від віку, статі, освіти, віросповідання тощо. Юридичними особами можуть бути підприємства, установи, організації всіх форм власності та організаційних форм без обмежень. Право на судовий захист гарантує Конституція України (ст. 55, 124) та ЦПК України. Це право абсолютне, виражає демократичні засади суспільства, спрямоване на всебічний захист прав людини.
При зверненні до суду закон покладає на сторони обов'язок по сплаті судових витрат. Це витрати, пов'язані із провадженням у конкретній справі.
Судові витрати - це фактичні грошові витрати, які несуть особи, які беруть участь у справі, та інші учасники процесу у зв'язку зі зверненням до суду та розглядом справи в суді. [11, 111].
Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЦПК України, судові витрати можуть бути двох видів: судовий збір та витрати, пов'язані з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати і звільнення від сплати встановлює закон. Сьогодні відповідного закону ще не прийнято, тому згідно з п. 5 Перехідних положень ЦПК України, суди України керуються правилами Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито».
Судовий збір (державне мито) буває двох видів: простий або пропорційний. Простий судовий збір оплачують у фіксованих грошових сумах. Наприклад, під час подання позовної заяви про розірвання шлюбу сплачується судовий збір розміром 0,5 неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а при повторному зверненні із тим же предметом вимоги, позивач зобов'язаний сплатити 1 неоподаткований мінімум доходів громадян.
Розмір пропорційного судового збору залежить від ціни позову. Наприклад, позивач, подаючи позовну заяву про захист своїх прав на земельну частку (пай), сплачує 0,1% від ціни позову. Правила визначення ціни позову передбачені у ст. 80 ЦПК України. Правильне визначення ціни позову сприяє сплаті розміру судового збору у повному обсязі, що сприяє розгляду справи по суті.
У позовах про стягнення грошових коштів ціною позову є сума, що стягується. Якщо цю суму коштів зазначено в іноземній валюті, її встановлюють у національній валюті (гривнях) за курсом Національного Банку на час звернення з позовом до суду.
Позови, предметом яких є визнання права власності на майно або його витребування, ціною позову є вартість цього майна. При цьому за основу вартості береться ринкова ціна, а не нормативна. Позивач зобов'язаний обґрунтувати вартість майна, що є предметом спору. Це правило поширюється також на позови про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності. Якщо предметом спору є нерухоме майно, що належить на праві власності юридичній особі, ціна позову повинна бути не нижча балансової вартості об'єкту нерухомості.
У позовах про стягнення аліментів ціна позову визначається сукупністю усіх виплат, але сума стягнень повинна бути не більше як за шість місяців. Попри те, що позивач у таких позовах звільняється від сплати судового збору, ціну позову потрібно визначити тому, що суд розподіляє судові витрати між стронами, ухвалюючи рішення у справі.
Для позовів про строкові або безстрокові платежі і видачі встановлюють ціну позову, яку визначають сукупністю всіх платежів або видач, але не більше, ніж за три роки.
Якщо предметом спору є зменшення, збільшення чи припинення платежів або видач, ціну позову
Види цивільного судочинства курсовая работа. Государство и право.
Курсовая работа по теме Роль авторитета батьків в вихованні культури поведінки дошкільників
Реферат: Разработка бизнес-плана развития авиапредприятия. Скачать бесплатно и без регистрации
Развитие Интернета Реферат
Сочинение Благодаря Знаниям Биологии Я Могу
Реферат Сестринский Процесс При Отеке Головного Мозга
Реферат: География Австрии
Контрольная работа: Табличний процесор Excel та СУБД ACCESS
Реферат: Девиантное поведение 22
Реферат: Нобелевские лауреаты – 2000. Скачать бесплатно и без регистрации
Реферат: Торговля людьми в Российской Федерации
Курсовая работа по теме Сущность, структура и субъекты теневой экономики
Быт И Нравы Древней Руси Реферат Скачать
Реферат: Развитие организационной культуры
Анализ Предприятия На Примере Курсовая
Реферат по теме Предмет и объект социологии как науки
Реферат На Тему Стандартизация Сестринской Деятельности
Нужно Ли Смириться С Судьбой Сочинение Гроза
Реферат по теме Международные отношения в современной России
Реферат по теме Французский классицизм в ландшафтном дизайне
Контрольная работа: Основные хозяйственные центры мировой экономики: тенденции современного развития. Скачать бесплатно и без регистрации
Метод забезпечення експлуатаційної надійності та оцінки залишкового ресурсу елементів бурильної колони - Геология, гидрология и геодезия статья
Авторские договоры: основные аспекты правового регулирования - Государство и право дипломная работа
Показатели, характеризующие производственный микроклимат, их гигиеническая оценка - Безопасность жизнедеятельности и охрана труда презентация