Вибори у США та Україна. Що очікувати Україні у випадку перемоги Трампа?

Феномен Дональда Трампа може здаватися, з одного боку, дивним, з іншого, – Дональд Трамп та його повторне балотування не є чимось виключним для американської політичної системи. Американська політична історія знає приклад президента Гровера Клівленда, який обіймав свою посаду двічі із перервою: у 1885-1889 рр. – перший термін і 1893-1897 рр. – другий. Щоправда Гровер Клівленд був демократом, на відміну від Трампа, і став він двічі президентом у часи політичного домінування демократів. Побутує думка, що історія має звичай ходити по спіралі, і можливо Дональд Трамп так само стане двічі президентом із перервою, але республіканським, у часи політичного домінування демократів. І у нього є всі шанси на перемогу. Тож яким чином можлива перемога Дональда Трампа вплине на стан справ в Україні?

Доволі вагомий відсоток людей вважає шо американська зовнішня політика може кардинально змінитися після приходу (повернення) Дональда Трампа. Однак, не слід забувати, що політична система США дуже сильно відрізняється від інших демократичних систем західного світу. Америка є двопартійною демократією, проте дана двопартійність має єдине джерело. Демократична партія веде свою історію від Демократично-Республіканської партії США, яка існувала із 1791 по 1824 рр.., складала конкуренцію давно зниклій Федералістській партії, і власне, пізніше була роз’єднана на загальновідомих демократів та націонал-республіканців, які трохи інші республіканці, проте ідеї партії такі як протекціонізм та американізм, були взяті за основу нової Республіканської партії яка виникла трохи згодом – у 1854 році. Першим президентом республіканцем став Аврам Лінкольн, за якого відбулася громадянська війна та ліквідація рабовласницької системи. І власне кажучи, цей факт не корелюється із загальноприйнятою думкою стосовно того, що за республіканців голосує переважно біле населення із сільської місцевості, яке розділяє історичну скорботу за конфедерацією. Це один із міфів про політику США. Кандидатів республіканців традиційно підтримує населення США у південних штатах, незалежно від кольору шкіри чи віросповідання, а штат Флорида є стабільно «республіканським» протягом десятиріч, недивлячись на значний відсоток іспаномовного населення.

Для розуміння ситуації слід зазначити, що ідеологія як демократів так і республіканців є ліберально-демократичною, обидві партії стоять на загальних принципах капіталістичного економічного устрою та демократичного суспільства у соціальному плані, проте в деяких питаннях партії дійсно займають принципово протилежні позиції. Демократична партія США є лівоцентристською партією, Республіканська – правоцентристською. Ця різниця виражаються, переважно, в питаннях внутрішньої політки, економічного та соціального устрою. Наприклад, діаметрально різними є погляди на питання міграції та легалізації мігрантів у США, програми соціальної підтримки населення, відношення до оподаткування та фінансової політики, питання «нової культури» (йдеться про ставлення до ЛГБТ спільноти та рухів за права чорношкірого населення). До речі, цікавим історичним фактом є підтримка президентами-демократами рабства у першій половині ХІХ століття, нібито з благородною метою збереження держави. Зрештою державу зберіг президент Лінкольн від партії суперниці. З тих пір побутує хибна думка щодо республіканців як ізоляціоністів, або навпаки як «яструбів» – агресивних експансіоністів, а демократів як «голубів» – більш миролюбних президентів. Проте, це далеко не так. Можна згадати республіканця Мак-Кінглі, за якого США вийшли із внутрішньо американської ізоляції, увійшовши у ранг світових великих держав, а от демократ Вільсон очолював США під час Першої світової. Республіканець Ейзенхауер закінчив Корейську війну, у яку США втягнув демократ Трумен. За керівництва президента-республіканця Рейгана США та союзникам вдалося не лише стабілізувати економіку, але і посприяти ліквідації східного блоку та, фактично, встановленню того світоустрою, який існував донедавна. Джордж Буш старший, також республіканець, ініціював війни у Перській Затоці, а його син через 10 років розпочав другу війну у Іраку та Афганістані. За демократа Клінтона була проведена військова операція проти Югославії, проте демократ Байден зрештою вивів війська США і Афганістану. Таким чином, не варто навішувати ярлики. В міжнародній політиці, держави і, відповідно, політичні сили при владі, діють ситуативно, у відповідності до мінливої політичної погоди, але завжди виключно в національних інтересах. 

Виборча кампанія 2024 року в США є непересічною. Напруження політичних змагань важко переоцінити. Деякі журналісти, політичні оглядачі всерйоз говорять про екзестенційний характер боротьби між партіями. В хід ідуть різного роду маніпуляції, розповсюдження фейків та дезінформації, використання владного ресурсу. Так, наприклад, суд штату Колорадо заборонив Трампу балотуватися на пост, але Верховний суд дане рішення скасував.

Результат виборів за такої жорсткої конкуренції є важко прогнозованим, а отже впевнено казати про перемогу Дональда Трампа не можна. Мінливі результати соціологічних опитувань не можуть бути жодним чином орієнтиром. Так, протягом осені та зими фаворитом гонки вважався Трамп, проте нові соцопитування демонструють перевагу Байдена. Не слід також забувати, що третій кандидат може відтягнути частину голосів у одного з основних кандидатів. Таким кандидатом певний період часу вважали Ніккі Гейлі, але вона зняла свою кандидатуру 6 березня. Власне лишаються декілька несистемних кандидатів, які нажаль виконують роль спойлер-кандидатів, більше відомих громадськості під терміном «прохідних», які очевидно не мають шансів на перемогу, але своєю участю «відтягують» частину голосів на користь одного з кандидатів, власне у даному випадку скоріше на користь Трампа.

Дональд Трамп вирізняється тим, що не намагається завоювати прихильність виборців послідовними, розумними та відповідальним заявами, він не є візіонером, натомість намагається підвищити свою популярність епатажем, і в нього це виходить. Така технологія доволі ефективна. Виборча кампанія Трампа побудована, більшою мірою, на використанні образу ексцентричного мільйонера, успішного бізнесмена, який бажає проводити політику часткового ізоляціонізму. До того ж Трамп активно використовує прийоми популізму - він говорить на публіку саме те, що від нього хочуть почути. Цей підхід до агітації демонструє ефективність, адже більшість суспільства не розбираються в політиці. 

Незважаючи на амплуа ексцентричного та необачного популіста Трамп є досвідченим політиком, підприємцем, людиною з великим досвідом у питаннях менеджменту, адміністрування та керування. Для того, аби зрозуміти вектор зовнішньої політики потенційної адміністрації республіканців, слід поглянути на їх дії за минулої каденції Трампа. 

 Адміністрація Трампа у період минулої каденції визначала як найбільшу загрозу гегемонії США стрімкий розвиток Китаю. Зусилля дипломатії та фінансово-економічного апарату були спрямовані на обмеження економічного зростання КНР. За каденції Трампа були введені безпрецедентні санкції проти технологічного сектору КНР, зокрема проти компанії Huawei, розв’язана «торгівелньна війна», так само була закладена база у формуванні військово-політичних союзів у регіоні, наприклад створений фендамент для заснування АУКУС (завершена за Байдена у вересні 2021 р.) та було реформовано та реорганізовано QUAD – чотрьохсторонній договір між США, Австралією, Японією та Індією. І хоча організація не є військовим альянсом, але відкрито визначає своєю метою стримання Китаю, особливо в архіпелазі «Спарклі» в Південо-Китайському морі.

Так само зовнішня політика часів каденції Трампа була направлена і на створення коаліції проти Ірану. Чого наприклад варте вбивство Касема Сулеймані – одного із ватажків Корпусу стражів ісламської революції. Однак, відносно Росії позиція адміністрації Трампа була максимально стриманою. Час показав що ця політика великою мірою була виправдана, адже саме позиція на деескалацію конфлікту дозволила Україні виграти час, про що неодноразово говорили президенти Порошенко та Олланд. У свою чергу, Путін шкодував, що не почав «спецоперацію» раніше. Саме цей результат можна вважати вдалою політикою Трампа. Як і критику республіканців по відношенню до демократів, які «штовхнули» РФ у «обійми» Китаю.

Наразі адміністрації Трампа, у разі його перемоги, належить у найкоротший термін вирішити критичні проблеми та питання. По-перше, необхідно терміново урегулювати міграційну кризу, зайнятися створенням робочих місць та підняттям рівня життя рядових американців. Критичним є рівень зношеності американської інфраструктури, особливо страждає стан американської залізниці. Для виборців важливі питання пов’язані із медициною та відношенням до абортів, а також питання витрат на освітні програми.

 Позиція Трампа щодо України наразі не виглядає приємною для української влади та частини українського суспільства. Мова йде про ізоляцію від війни, припинення фінансування. Насправді так подається матеріал у медіа, які не обтяжують себе подробицями. Позиція Трампа чітка і ясна, і її поділяє вагома частина суспільства та естеблішменту – кожна країна НАТО має робити внесок у забезпечення обороноздатності альянсу, бо частина членів альянсу сподівається на американську «парасольку», участь таких держав у альянсі номінальна і Трампові як бізнесмену та прагматичному капіталістові такий підхід здається максимально незрозумілим. Політика деяких країн діяти за егоїстичним принципом – брати послуги, не даючи нічого взамін викликає роздратування. Позиція Трампа чудово зрозуміла і викликає занепокоєння європейців, яким важко виходити із «зони комфорту». Але альянс – справа спільна і це, в дійсності, розуміють європейські політики. Президент Франції Макрон робить гучні заяви стосовно необхідності посилення французького впливу в Україні, більшого залучення в конфлікт, аж до питання відправки французьких військ. У розрізі політики Трампа стосовно Європи дії виглядають чітко та логічно. Американці намагатимуться передати лідерство у допомозі України країнам Європи. Власне у капіталістичному підході, як би грубо не звучало, країни ЄС виступають у Трампа як аутсорсингова компанія, а власне США будуть концентруватися на тихоокеанському та близько-східному регіоні. Однак, те, що потенційна адміністрація має намір віддати українське питання Європі, ще зовсім не означає відмову від України. Тим паче не слід забувати, що блокування ініціатив у сенаті це гра у яку можна грати вдвох – республіканські ініціативи можуть бути так само заблоковані, якщо наприклад Україні не буде надана допомога. Зрештою слід зрозуміти, що Республіканська партія жодним чином не грає проти України, про що свідчать спільні та злагоджені дії обох партій минулими роками.

Також не варто недооцінювати вплив політичних та військових радників, державних інституцій, включно з зовнішньою розвідкою на зміну поглядів Трампа. Програш України явно не приведе Америку до величі, як про то говорить незмінний лозунг Республікаців.

Не слід забувати, що президент є представником еліт і власне еліта зацікавлена у наданні допомоги Україні із політичних та економічних причин в цілому, проте вона зацікавлена і в отриманні більшій кількості часу для «розкачки економіки» збільшення темпів зростання військового виробництва. Таким чином, у разі приходу Трампа до влади можлива спроба тимчасового «заморожування конфлікту», або навпаки підтримання конфлікту, але зусиллями Великобританії та Франції. Скоріш за все адміністрація Трампа у випадку його перемоги на зовнішньополітичному полі буде діяти більшою мірою супроти КНР та Ірану, проте Україна навряд чи випаде з поля зору США.