Виборча система та виборче право по виборам народних депутатів України - Государство и право курсовая работа
Главная
Государство и право
Виборча система та виборче право по виборам народних депутатів України
Поняття виборчої системи. Принципи виборчого права. Порядок висування та реєстрації кандидатів у народні депутати. Передвиборна агітація: поняття, форми та порядок проведення. Порядок голосування, підрахунку голосів виборців та встановлення результатів.
посмотреть текст работы
скачать работу можно здесь
полная информация о работе
весь список подобных работ
Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Виборча система та виборче право по виборам народних депутатів України
На сьогоднішній день Україна перебуває в розпалі не тільки економічної, але й політичної кризи, де друга, є стимулятором першої. Вважаючи стабільне функціонування всіх гілок влади одним з головних критеріїв ефективного управління державою слід зазначити, що ключові проблеми невідповідності даного критерію до українських реалій обертаються навколо функціонування українського парламенту. Опираючись на представницький статус та виборність цього органу, слід зробити висновок, що виборча система - це той фактор, який має створювати певне підґрунтя для визначення подальшого характеру функціонування парламенту (а відповідно і характеру його взаємодії з іншими органами системи управління). Враховуючи сучасне деструктивне положення українського парламенту в системі державних органів України, слід зазначити, що модернізація виборчої системи є одним з найактуальніших проблем реформування українського законодавства, яке б зіграло важливу роль в стабілізації політичного життя країни.
У більшості сучасних держав вибори є невід'ємним елементом суспільно-політичного життя. Від їх характеру багато в чому залежить ступінь демократизму політичного режиму. Обмеження принципу виборності представницьких органів, запровадження необгрунтованих виборчих цензів, фальсифікація результатів голосування, як правило, означають перехід до авторитарних методів здійснення влади.
Виборче право - один з найважливіших інститутів конституційного права, а самі вибори в більшості розвинених демократичних країн представляють собою арену гострої політичної боротьби, хоча й обмеженою рамками чинного законодавства і сформованої політичною практикою. Тому під виборчим правом слід розуміти один з основних інститутів конституційного права, що складається з правових норм, санкціонованих законом правил і сформованих на практиці звичаїв, що регулюють порядок надання громадянам права участі у виборах і спосіб формування представницьких органів влади. У поняття виборчої системи входять методи встановлення результатів голосування, підрахунок поданих і визнаних дійсними, а також нечинними, голосів виборців і виявлення переможців на виборах.
Тож мета курсової роботи - розкрити суть, принципи виборчого права в Україні та його сучасний стан. Основним джерелом для написання роботи є відповідні статті Конституції України та Закони України.
1. Поняття виборчої системи і виборчого права
Виборче право розуміється в об'єктивному та суб'єктивному значенні. В об'єктивному - це усі норми права, які регламентують загальний порядок формування представницьких органів.
В суб'єктивному це право обирати (активне) та право бути обраним (пасивне) виборче право. Право обирати (активне) виборче право є загальним і називається так тому, що належить усім громадянам України, які досягли 18 років і є дієздатними. Право бути обраним (пасивне) виборче право є умовним (цензованим) тому, що залежить від багатьох умов (цензів).
Термін «виборча система» в науці використовується у двох значеннях - широкому і вузькому.
У широкому значенні під виборчою системою розуміють систему суспільних відносин, які складаються з виборами органів публічної влади та визначають порядок їх формування. Ці відносини регулюються конституційно-правовими нормами, які в сукупності утворюють конституційно-правовий інститут виборчого права.
Виборча система у вузькому значенні - це певний спосіб розподілу депутатських мандатів між кандидатами залежно від результатів голосування виборців або інших уповноважених осіб. При цьому виокремлюють три основні види виборчих систем, які різняться порядком установлення результатів голосування.
В різних країнах виборчі системи будуть відрізнятися за багатьма параметрами. Ця різноманітність визначається історичними, культурними особливостями, а також політичними завданнями. Як зазначають науковці, порівняно з іншими елементами політичної системи електоральними правилами легше маніпулювати, вони дозволяють створити перевагу кільком сильним партіям і звести нанівець роль дрібних партій або навпаки дати останнім право на парламентське представництво [4].
Розрізняють такі види виборчих систем, як мажоритарна, пропорційна і змішана (мажоритарно-пропорційна або пропорційно-мажоритарна).
Мажоритарна виборча система - це голосування за кандидата по виборчому округу і визнання його обраним на основі одержаної ним більшості голосів виборців. За цією системою відбуваються парламентські вибори у 76 країнах світу (Велика Британія, Франція, США, країни Латинської Америки, Африки, Тихоокеанського басейну). Ця система є традиційною і найбільш прийнятною для країн з так званою двопартійною системою, тобто за наявності двох сильних політичних партій. [5]
Залежно від вимог до більшості, необхідної для перемоги на виборах, розрізняють три основні різновиди мажоритарної виборчої системи: відносної, абсолютної і кваліфікованої більшості:
а) мажоритарна виборча система відносної більшості - це різновид мажоритарної виборчої системи, за якою обраним вважається той кандидат чи список кандидатів, що отримали у виборчому окрузі просту більшість голосів виборців, внесених до виборчих списків, навіть якщо ця більшість була менше половини поданих голосів. Ця система не передбачає проведення другого туру виборів, вона завжди результативна і проста при голосуванні, але відкрито спотворює волю виборців, тому що діє принцип - переможець отримує все. Тобто складається ситуація, коли голоси, які були подані за інших кандидатів, зовсім не враховуються. Прикладом цього може слугувати практика обрання президентських вибірників у США, де кожен штат посилає стільки виборників, скільки обирає конгресменів. Перемагає той список кандидатів у виборники, що набрав у цьому штаті хоча б відносну більшість голосів. Так, на президентських виборах 1980 р. у США кандидат від Республіканської партії Р.Рейган одержав 51,6% голосів і 90,9% місць у колегії виборників, кандидат від Демократичної партії Дж. Картер - відповідно 41,7% і 9,1%, а незалежний кандидат Д. Андерсон отримавши 6,7% голосів виборців, не одержав жодного місця у колегії виборників. Мажоритарна виборча система відносної більшості поширена в Австралії, Великобританії, Індії, Канаді, Нової Зеландії, США, Франції, Японії та ін.;
б) мажоритарна виборча система абсолютної більшості - це різновид мажоритарної виборчої системи, за якою обраним визнається той кандидат чи список кандидатів, що отримали у виборчому окрузі більше половини від загальної кількості поданих голосів виборців (50%+ один голос), внесених до виборчих списків. За цією системою встановлюється нижня межа участі виборців у голосуванні. Як правило, обов'язковий відсоток присутності виборців складає 50% (вибори президента), інколи - 25% або інша кількість виборців.
У світовій практиці зустрічається кілька різновидів цієї системи:
· система двох турів . Якщо жоден з кандидатів не набрав більше половини голосів виборців, проводиться другий тур виборів, в якому, як правило, беруть участь два кандидати, які домоглися кращих результатів, що дозволяє одному з них отримати більшість голосів (абсолютне або відносне);
· альтернативне голосування . Використовується при виборах у нижчу палату парламенту Австралії. В одномандатному окрузі виборець голосує за кількох кандидатів, відзначаючи цифрами (1,2,3 тощо) навпроти прізвищ тих, кому віддасться найбільша перевага (рейтингове голосування). Якщо жоден з кандидатів не отримує абсолютної більшості, з подальшого підрахунку виключаються кандидати з найменшими першими перевагами, а голоси, подані за них, передаються кандидатам других переваг. Потім виключаються кандидати з найменшою кількістю перших і других переваг. Перерозподіл голосів відбувається до того часу, поки один з кандидатів не набере абсолютну кількість голосів
в) мажоритарна виборча система кваліфікованої більшості - це досить рідкісний різновид мажоритарної виборчої системи, за якою обраним вважається той кандидат чи список кандидатів, що отримали не менше від заздалегідь встановленої законом більшості голосів виборців. Кваліфікована більшість зазвичай перевищує абсолютну більшість, але може бути й іншою (наприклад, 3/5, 2/3, 40%, 30% тощо всіх голосів). Наприклад, кандидату у депутати нижньої палати парламенту Чилі та кандидату на посаду Президента Азербайджану, щоб бути обраним, необхідно отримати в першому турі не менше 2/3 голосів виборців, що взяли участь у голосуванні, а кандидату на посаду Президента Коста-Ріки відповідно до ст. 138 Конституції цієї країни необхідно набрати 40% + один голос виборців. Якщо в першому турі жоден із кандидатів не набрав кваліфікованої більшості голосів, то проводиться другий (іноді і більше двох) тур виборів, в якому вимоги до більшості знижуються. Нерідко за цією системою обраним стає кандидат, за якого проголосувала меншість виборців. Тому вона ще менш результативна, ніж система абсолютної більшості і тому використовується зазвичай для обрання парламентом президента у парламентарній республіці.
Пропорційна виборча система - це голосування за списки кандидатів від політичних партій або інших політичних сил і розподіл місць у парламенті (депутатських мандатів) пропорційно до кількості голосів, відданих за списки. Нині вибори за пропорційною системою відбуваються у 49 країнах світу, в тому числі у 25 європейських (Іспанія, Португалія, Австрія, Швеція, Фінляндія, Норвегія, Бельгія, Росія). Ця виборча система застосовується, як правило, в тих країнах, де є кілька впливових партій, але жодна з них історично не має стабільної більшості в парламенті.[ 6. с.91]
Вибори із застосуванням цієї системи завжди проводяться або у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі, або у багатьох багатомандатних виборчих округах і балотуються на таких виборах не окремі кандидати, а списки кандидатів у депутати від політичних партій. При цьому депутатські мандати по кожному виборчому округу розподіляються пропорційно до кількості поданих за них голосів виборців. Тобто виборці голосують не за конкретних кандидатів, а за весь список кандидатів від певної політичної партії.
Розподіл мандатів усередині партійного списку здійснюється за двома основними правилами:
а) правило "зв'язаних (жорстких) списків" - це коли порядок розташування кандидатів у списку визначається самою політичною партією, а виборець голосує не за конкретного кандидата, а за список у цілому. Тобто виборець не має право внести зміни до списку, що дає змогу політичної партії провести до парламенту будь-якого кандидата, поставивши його на чолі списку в тому окрузі, в якому вона має гарантовану кількість голосів. Такий підхід посилює владу партійної еліти, яка вирішує, хто займе перші місця у списку. Це правило діє в Албанії, Естонії, Ізраїлі, Росії та ін.;
б) правило "вільних (гнучких) списків" - це коли розташування кандидатів у списку проводить виборець, використовуючи преференційне голосування. Тобто у виборця є можливість висловити своє ставлення до кожного з кандидатів, внесених до списку, проставивши проти їх прізвищ відповідну позначку і тим самим показати, кого з кандидатів він бажає бачити обраним у першу чергу, кого - у другу тощо. Це правило діє в Австрії, Бельгії, Італії, Нідерландах, Фінляндії, Швеції, Швейцарії і багатьох інших країнах.
Крім того, існують пропорційні виборчі системи, де виборець, хоча і голосує за список в цілому, проте визначає, якому з кандидатів у середині списку він надає перевагу (відкритий список). Пропорційна виборча система закритих списків такої можливості виборцю не надає, розподіл місць у виборчому списку здійснюють партії на власний розсуд.
Для пропорційного розподілу мандатів використовують метод виборчої квоти чи метод дільників.
Це найменша встановлена чинним законодавством частка голосів виборців, яка необхідна для обрання одного депутата. Здебільшого ця частка становить 4-5% голосів виборців, але бувають відхилення від цього показника у різних країнах у межах від одного до 10% і більше. Наприклад, у Нідерландах - 0,67%, Ізраїлі - 1%, Данії - 2%, Аргентині - 3%, Болгарії - 4%, Росії та Україні - 5%, Єгипті - 8%, Туреччині - 10%, а в Угорщині виборчий бар'єр складає 5%, якщо утворено блок з двох партій - 10%, з трьох - 15%. Іноді питання щодо запровадження "загороджувального пункту" вирішується конституційною нормою. Так, ч. 1 ст. 152 Конституції Португальської Республіки 1976 р. забороняє запроваджувати загороджувальний пункт. Це означає, що партії, які не набрали відповідного відсотка голосів виборців, не беруть участі у розподілі депутатських мандатів і не отримують представництва у парламенті. Тобто голоси виборців, подані за такі партії, не враховуються при визначенні виборчої квоти.
Різновидами виборчої квоти є природна виборча квота та штучна виборча квота.
Природна виборча квота обчислюється діленням числа голосів виборців у виборчому окрузі, поданих за списки кандидатів у депутати від політичних партій, що подолали загороджувальний бар'єр, на число мандатів в окрузі. Цей спосіб вперше запропонував англійський адвокат Томас Хер (1855 р.), і він характерний для Болгарії, Естонії, Румунії, Словаччини, Словенії, Угорщини, України та деяких інших держав.
Штучна виборча квота обчислюється діленням кількості поданих по виборчому округу голосів на кількість депутатських мандатів в окрузі з послідовним додаванням до останнього по одиниці, поки не буде розподілено всі мандати. Ця квота обчислюється із застосуванням методу Г. Друпа (1868 р.) або методу Е. Гогенбах-Бішофа (1888 р.). Наприклад, під час виборів до Національної Ради Австрійської Республіки застосовується штучна виборча квота швейцарського вченого Едуарда Гогенбах-Бішофа, яка вираховується за формулою:
де х - кількість голосів виборців по округу, у - кількість мандатів, що підлягають розподілу.
Полягає у послідовному розподілу голосів, що були подані за кожний партійний список, на певні дільники. Наприклад, у п. 1 ст. 155 Конституції Португальської Республіки 1976 р. встановлено, що "депутати обираються за системою пропорційного представництва і на основі методу найбільшої середньої д'Ондта". Цей метод запропонував бельгійський математик Віктор д'Ондт (1882 р.), згідно якого число голосів, отриманих за кожним партійним списком у виборчому окрузі, ділиться на послідовний ряд цілих чисел, починаючи з одиниці, до цифри, що відповідає числу списків. Отримані частки розміщуються у порядку зменшення. Частка, порядковий номер якої відповідає кількості мандатів, що розподіляються, є спільним дільником. Кожна політична партія дістає за списком стільки мандатів, скільки разів спільний дільник вкладається у кількість отриманих за списком голосів. Цей метод та його різновиди застосовуються в Аргентині, Бельгії, Латвії, Німеччині, Польщі, Португалії, Росії, Швеції.
До позитивних моментів пропорційної системи виборів відносять такі:
* забезпечує більш адекватне представництво політичних сил;
* скорочує кількість "неврахованих" голосів виборців. Навіть при використанні виборчого барєру рідко буває, щоб виявилося неврахованим більше однієї четвертої голосів, і ще рідше ця кількість наближається до однієї другої;
* дозволяє забезпечити представництво меншостям (наприклад, етнічним, релігійним);
* стимулює створення партій і розвиток політичного плюралізму.
Але у цієї системи є слабкі сторони:
* слабкий звязок кандидата у депутати з виборцями;
* залежність депутата від партійної фракції у парламенті;
* породжує більшу кількість фракцій у парламенті, що змагаються між собою як наслідок негативно впливає на стабільність роботи останнього;
* сприяє формуванню (при парламентській і змішаній формах правління) коаліційних урядів, які інколи бувають менш ефективними і стабільними, ніж однопартійні уряди;
* потенційно збільшує вплив партійної еліти при формуванні виборчих списків, особливо якщо використовується система з закритим списком.
Західний політалог Р. Кац, проводячи дослідження у Великобританії, Ірландії та Італії, прийшов до таких висновків:
* пропорційне представництво сприяє прояву збоку партій більш ідеологізованих і радикальних позицій з політичних питань, ніж в умовах відносної більшості;
* у двопартійних системах ідеологічні позиції партій поступово наближаються;
* партії, які конкурують в малих округах, будуть переважно орієнтуватися на персонали лідера і патронаж, а партії, що конкурують у великих округах, будуть схильні до проблемної орієнтації [7, 645 с.].
Французький політолог М. Дюверже вивів закономірність, яка отримала назву "закону М. Дюверже". Згідно з цим законом, мажоритарна система відносної більшості сприяє становленню двопалатної системи (чергування двох великих партій при владі). Пояснюється це тим, що виборці будуть прагнути до "корисного" (стратегічного) голосування, тобто голосування за великі партії, які мають шанси на успіх, розуміючи, що голоси, подані за дрібні партії, "пропадуть". В цьому проявляється своєрідний "психологічний ефект" виборчої системи. Дрібні партії або приречені на постійну поразку, або змушені обєднуватися із однією з партій - "фаворитів". Мажоритарна система у два тури сприяє появі численних та відносно стабільних партій, які залежать одна від одної. Пропорційне представництво сприяє формуванню багатопартійності, що складається з самостійних і стабільних партій з жорсткою структурою Помічена М. Дюверже закономірність не є абсолютною і передбачає виключення [8].
За цією системою співвідношення елементів мажоритарної чи пропорційної виборчих систем може бути різним і залежно від цього розрізняють:
а) універсальну змішану виборчу систему - це коли місця у парламенті розподіляються порівну. Наприклад, при формуванні Верховної Ради України із 450 депутатів 225 обираються за мажоритарною виборчою системою відносної більшості в одномандатних округах і 225 - за пропорційною виборчою системою із закритими списками списками;
б) пропорційно-мажоритарну виборчу систему - це коли місця у парламенті розподіляються з домінуванням пропорційної виборчої системи. Наприклад, в Угорщині при формуванні парламенту одна третина місць відводиться депутатам, обраним за мажоритарною виборчою системою, а дві третини - депутатам, обраним за пропорційною виборчою системою за партійними списками в межах єдиного загальнонаціонального округу;
в) мажоритарно-пропорційну виборчу систему - це коли місця у парламенті розподіляються з домінуванням мажоритарної виборчої системи. Наприклад, в Італії у кожній територіальній одиниці 75% місць заміщаються в одномандатних округах шляхом застосування мажоритарної системи відносної більшості, а 25% - на основі конкуренції партійних списків за пропорційною системою.
Змішана виборча система сприяє розвитку та укрупненню партій, істотно не порушує представництва населення та принципів пропорційності, а також дає можливість виборцю обирати не тільки кандидатів, а і політичну партію, якій він надає перевагу. [9, 594 с.]
Яка ж з виборчих систем є кращою? Однозначної відповіді на це питання бути не може. Справа в тому, що будь-яку виборчу систему, її недоліки і переваги, можна оцінити лише у взаємодії з типом політичної системи, формою правління, характером політичної культури громадян конкретної країни, природою діючих у ній політичних партії, станом громадянського суспільства тощо. На кожному історичному етапі виборча система може або сприяти демократичному розвитку країни, або гальмувати його. Тому виборчі закони перестають відповідати своїм цілям мірою того, як розвиваються інші інститути суспільства і держави. Не випадково в умовах великих суспільних змін виборча система змінюється досить часто.
Принципи виборчого права закріплені в ст. 71 Конституції України та статтях Закону України «Про вибори народних депутатів». З них випливає, що вибори народних депутатів України є вільними і проводяться на принципах загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні. Ці принципи носять універсальний характер, вони відносяться до всіх видів виборів.
Загальність виборчого права - це найважливіший демократичний принцип. Він означає, що виборчі права визнаються за всіма дорослими і психічно здоровими громадянами. Однак це ідеальний варіант, якого в житті практично не буває. Коло осіб, які мають виборчі права, обмежуються цензи, тобто спеціальними умовами. Цензи обов'язково повинні бути передбачені Конституцією. Першою такою умовою в Україні є громадянство. Відповідно до законодавства, що право обирати і бути обраним до України мають громадяни України. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, виборчого права не мають. Крім того, в України існує обмеження пасивного виборчого права відносно громадян, які мають судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку (ст. 8 закону «Про вибори»). Наступний виборчий ценз - віковий. Він означає визнання за особою виборчих прав після досягнення певного віку. В Україні активне виборче право надається особам, які досягли 18 років, а пасивне виборче право регламентується декілька жорсткіше. Так, п. 1 ст. 8 Закону «Про вибори народних депутатів України» зазначено: «Депутатом може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу», а ст. 103 Конституції України встановлює тридцятип'ятирічний віковий ценз для кандидата в Президенти. Крім того, додається ценз осілості (тобто проживання в Україні певний час) для кандидата в народні депутати п'ять років, для кандидата в Президенти України - десять років.
До пасивного виборчого права належить і таке обмеження, як несумісність. Воно полягає в тому, що народні депутати здійснюють свої повноваження виключно на постійній основі. Народний депутат України не може бути депутатом іншого представницького органу державної влади або органу місцевого самоврядування, а також перебувати на державній службі. Відповідно до Закону України «Про статус народного депутата України» статус депутата несумісний із заняттям будь-якої іншою діяльністю за сумісництвом з отриманням матеріальної винагороди, за винятком викладацької, наукової роботи та літературної, художньої та іншої творчої діяльності у вільний від роботи час. Принцип несумісності закріплюється в українському законодавстві виключно з метою звільнити народних депутатів для виконання ними складних і відповідальних депутатських обов'язків. За законами України права голосу не мають громадяни, визнані судом недієздатними. Крім перерахованих вище, будь-які обмеження виборчих прав громадян України залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, політичних переконань, роду і характеру занять забороняються.
Конституційний Суд визнав неконституційним положення нового Закону «Про вибори народних депутатів України» 1997 р. про те, що здійснення виборчого права зупиняється для осіб, які за вироком суду перебувають у місцях позбавлення волі - на час перебування в цих місцях, і новий закон про вибори такого положення вже не має.
Принцип вільних виборів означає, що виборець сам вирішує, чи брати участь йому у виборчому процесі і якщо так, то в якій формі. Виборцям забезпечуються умови для вільного формування своєї волі та її вільного виявлення при голосуванні. [ 10, 734 с. ]
Неучасть виборців у виборах називається абсентеїзм. Абсентеїзм може бути як політичним, так і аполітичним. Аполітичним абсентеїзм буває, якщо виборець не йде на вибори через хворобу, від'їзду, або тому, що його це просто не цікавить. Політичним абсентеїзм буває, коли виборець використовує свою неучасть у виборах як політичну демонстрацію, коли його не влаштовують висунуті кандидати, їх позиції, коли він вважає, що вибори не можуть бути чесними і т.д.
Гарантією вільного волевиявлення громадянина при голосуванні є і те, що в день голосування і під час подачі голосів у виборчих приміщеннях не допускається ніяка виборна агітація.
Цей принцип передбачає рівну для кожного виборця можливість впливати на результати виборів. Рівність виборчого права забезпечується, насамперед, наявністю у кожного виборця такого ж числа голосів, що і у будь-якого іншого виборця. Виборець включається тільки в один список по одному виборчому округу, і кожен виборець має один голос у багатомандатному і один голос в одномандатному округах; володіє рівним правом стати ініціатором висунення кандидата; рівним правом брати участь у передвиборчій агітації. Для дотримання принципу рівного виборчого права необхідно, щоб всі голоси мали рівну вагу, тобто рівний вплив на результат виборів. Це досягається забезпеченням єдиної норми представництва: на кожного депутата має доводиться однакове число жителів (з урахуванням цієї норми утворюються виборчі округи).
Виборче право здійснюється на рівних підставах всіма громадянами незалежно від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак.
Пряме виборче право означає, що депутати обираються безпосередньо виборцями: кожен голосує особисто (виборчі бюлетені видаються тільки на підставі списку виборців і лише за пред'явленням документа, що засвідчує особу), голосування за інших осіб не допускається.
Принцип таємного голосування полягає у виключенні зовнішнього спостереження і контролю над волевиявленням виборця. Сенс його в тому, щоб гарантувати повну свободу цього волевиявлення. [11, С.29-33 ] Ст.: Закону України «Про вибори народних депутатів» говорить: «Голосування на виборах депутатів є таємним: контроль над волевиявленням виборців забороняється». Забезпечується таємниця голосування відповідним порядком створення виборчих дільниць, формою виборчого бюлетеня, яка виключає можливість встановити, який бюлетень опустив у виборчу урну даний виборець, а також те, що виборець заповнює виборчі бюлетені в закритій від сторонніх поглядів кабіні, потім опускає бюлетень у виборчу скриньку. Реалізація принципу таємного голосування забезпечується також закріплене у Законі відповідальністю осіб, які порушили таємницю голосування.
Важливим моментом у підготовці та проведенні виборів є гласність і відкритість виборчого процесу (ст. 12). Виборчі комісії повинні інформувати громадян про свій склад, місцезнаходження, режим роботи, про утворення виборчих округів і дільниць, знайомити їх зі списком виборців, виборчими програмами (платформами) кандидатів у депутати, партій та їх виборчих блоків і т.д. Засоби масової інформації об'єктивно висвітлюють хід підготовки і проведення виборів депутатів. Гласність передбачає не тільки об'єктивне висвітлення виборчого процесу, але й участь громадськості в контролі за ходом проведення виборів, введення практики офіційних спостерігачів. Офіційними спостерігачами можуть бути представники від іноземних держав і міжнародних організацій, від громадських організацій України та кандидатів у народні депутати. Положення про статус офіційних спостерігачів розробляється і затверджується Центральною виборчою комісією, яка визначає порядок акредитації офіційних спостерігачів; повноваження та гарантії їх діяльності під час проведення виборчої кампанії.
Таким чином, виборча система в Україні базується на демократичних принципах. Вибори є вільним волевиявленням народу. Підготовка і проведення виборів і здійснюється в відкритій формі.
3. Порядок висування та реєстрації кандидатів у народні депутати
Закон України "Про вибори народних депутатів України" в редакції від 5 травня 2014 року передбачає, що вибори народних депутатів здійснюються на засадах змішаної виборчої системи : половина депутатського корпусу (225 депутатів) обираеться а пропорційною виборчою системою із закритими списками ( право висування належить виключно партіям, встановлений 5%-й прохідний бар'єр), інша половина обирається в одномандатних округах за мажоритарною системою відносної більшості.
Виборчий процес, по виборах народних депутатів України, включає такі етапи: 1) висування кандидатів у депутати; 2) утворення виборчих комісій (крім Центральної виборчої комісії); 3) реєстрація кандидатів у депутати; 4) проведення передвиборної агітації; 5) утворення спеціальних виборчих дільниць, що існують на тимчасовій основі; 6) складання списків виборців, їх перевірка та уточнення; 7) голосування; 8) підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування; 9) встановлення результатів виборів депутатів та їх офіційне оприлюднення; 10) припинення повноважень окружних та дільничних виборчих комісій. У випадках, передбачених цим Законом, виборчий процес включає також такі етапи: 1) повторне голосування; 2) підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків повторного голосування. Виборчий процес завершується через п'ятнадцять днів після дня офіційного оприлюднення Центральною виборчою комісією результатів виборів депутатів.
Суб'єктами виборчого процесу є: 1) виборець; 2) Центральна виборча комісія, а також інша виборча комісія, утворена відповідно до цього Закону; 3) партія, що висунула кандидата у депутати; 4) кандидат у депутати, зареєстрований у порядку, встановленому цим Законом; 5) офіційний спостерігач від партії, яка висунула кандидатів у депутати у загальнодержавному окрузі, від кандидата у депутати в одномандатному окрузі, від громадської організації, який зареєстрований у порядку, встановленому цим Законом (далі - офіційний спостерігач від партії, кандидата у депутати, громадської організації).
Висування кандидатів у депутати є однією з найважливіших стадій виборчого процесу. На цій стадії визначається коло осіб, з-поміж яких будуть обрані Президент України, народні депутати України, депутати місцевих рад, сільські, селищні, міські голови. Кандидатом може бути висунутий будь-який громадянин України, який є суб'єктом пасивного виборчого права.
Вибори народних депутатів можуть бути черговими або позачерговими. Чергові вибори депутатів проводяться у зв'язку із закінченням конституційного строку повноважень Верховної Ради У
Виборча система та виборче право по виборам народних депутатів України курсовая работа. Государство и право.
Жизненные Испытания Сергия Радонежского Сочинение
Реферат: Сатирическое изображение чиновников в комедии Гоголя "Ревизор". Скачать бесплатно и без регистрации
Косвенные Налоги Реферат
Реферат: Политическая культура как органическая часть общей культуры
Особенности психомоторного развития на разных этапах онтогенеза
Итоговое Сочинение Важно Ли Осмысливать Совершенные Ошибки
Доклад: Размышления у справочной полки
Реферат: Analysis Of Mood Changes That Are Seen
Статья: Священное Писание и богослужение
Организация Финансов Организаций Курсовая
Реферат: Henry Jamse Essay Research Paper Henry James
Реферат: Спортивный ритуал, традиции, символика в спорте
Реферат по теме Оптические усилители на основе эффекта вынужденного комбинированного рассеивания (рамановские усилители)
Контрольная работа по теме Льготы по земельному налогу и налогу на недвижимость по объектам придорожного сервиса в 2022 году
Отчет по практике по теме Оптимизация информационного отдела образования Минского райисполкома
Реферат по теме Традиционные установки русской культуры, истоки и особенности формирования, факторы формирования русского культурного архетипа
Реферат по теме Історико-правові аспекти становлення інституту омбудсмана в світі та в Україні
Статья: Материя как временной резонанс эфира. Гипотеза времени
Автореферат На Тему Диференційований Контроль Навчальних Досягнень Учнів Основної Школи
Контрольная работа: Характеристика Уральского региона
Требования безопасности к организации работ и рабочих мест при работе с магнитно-резонансным томографом - Безопасность жизнедеятельности и охрана труда курсовая работа
Акционерное общество как субъект гражданского права - Государство и право дипломная работа
Консолидированная бухгалтерская отчётность, область применения, порядок и принципы составления - Бухгалтерский учет и аудит курсовая работа