Вибір матеріалу для намогильних споруд на Національно військовому меморіальному кладовищі

Національне військове меморіальне кладовище — це Меморіальний комплекс, саме у лісі, серед дерев та спокою, тому, кожен обʼєкт який є частиною архітектурного ансамблю має гармонійно поєднуватись з навколишнім середовищем, та при цьому й бути досить консервативним, задля злагодженої взаємодії з емоціями відвідувачів цього місця пам'яті та сили.

Намогильні споруди, також є частиною архітектури Меморіалу, тому їх дизайн, форма, деталі, матеріали потрібно розглядати нероздільно від загальної концепції.

Спираючись на розроблений проєкт, та світові референси військових кладовищ, було визначено, що намогильні споруди в загальному обʼємі мають бути найсвітлішого кольору, наближеного до білого, також матеріал має бути природнім, локальним, доступним й гармонійно поєднуватись з навколишнім середовищем й іншими матеріалами.

Відштовхуючись від таких умов, для обрання матеріалу було розглянуто: мармур, граніт, пісковик/ракушняк/вапняк.

Звісно, перше що на думку спадає це використання найбільш урочистого матеріалу з усіх можливих - білого мармуру.

В Україні, навіть існують декілька мармурових родовищ, але колір мармуру жовто-коричневий, що не відповідає нашому задуму.

Найбільш відповідний мармур є закордоном, але коли ми почали дізнаватись терміни видобутку, можливості по логістиці, виробничі обʼєми та ін.технічні деталі, стало зрозуміло, що це доволі проблематичний матеріал для нашого регіону.
Основним способом догляду за ним стала б зимова герметизація в поліетилен, а це значило б що з кінця осені й до початку зими кладовище було б недоступне для відвідування.

Тому логічним стало звернути увагу на найпопулярніший український камінь - граніт.

В Україні є щонайменше 140 родовищ граніту, з них близько 10 родовищ сірого й світло-сірого граніту, а саме Янцівський, Симонівський, Богуславський, Танський, Болтишівський, Жежелівський та ін.

Для визначення матеріалу не відкидали ми й такі камені, як пісковик/ракушняк/вапняк.

Хоча найбільш придатні для нашої мети поклади декоративних вапняків і пісковиків належать до покладів Донецького басейну, або палеоген-неогенових відкладів Приазовʼя, Причорноморʼя, та Криму, на території Вінницької області існує Ямпільське родовище з покладами світло-сірого та жовтого пісковику.
Для більш детального аналізу до Вашої уваги пропоную ознайомитися з описами різноманітних діючих родовищ декоративних гірських порід за посиланням: http://geolexpert.com.ua/

Тепер розглянемо детальніше кожен з матеріалів:

Мармур — карбонатна дрібно-, середньо- та крупнозерниста метаморфічна гірська порода, що утворилася внаслідок перекристалізації вапняку або доломіту. В перекладі з грецької мови, мармур — сяйнистий камінь.

Мармур, як і будь-який інший матеріал, має свої недоліки:

• Більш крихкий, на ньому можуть з’явитися тріщини й сколи;
• Світлі надгробки з часом втрачають свою первісну красу завдяки появі плям від вологи;
• Вимагає спеціального догляду.

Але попри ці недоліки, це найпопулярніший матеріал для більшості американських військових кладовищ.Підхід по догляду за мармуром, в них дуже простий, якщо надгробок потребує ремонту, його просто заміняють на новий.

Граніт — інтрузивна магматична порода, складена повнокристалічними мінералами високої твердості. Це продукт поступового глибинного застигання і кристалізації. Довгий час утворення при поступовому зниженні температур і постійному високому тиску призводять до набуття гранітом своїх особливих якостей. За фізико-механічними властивостями граніт можна схарактеризувати як щільну, масивну, тверду породу з дуже низькими показниками водопоглинання, відкритої пористості, стираємості та високими морозостійкістю і міцністю при стисненні.

Кращі сорти дрібнозернистого граніту починають виявляти перші ознаки руйнування більш ніж через 500 років, тому його нерідко називають «вічним» каменем;

СВІТОВИЙ ДОСВІД

Найвеличніші споруди Європи, такі як Пантеон у Римі, голка Клеопатри, Форум Траяна, використовували граніт у будівництві, у Шотландії існує навіть ціле «гранітове місто», яке побудоване з місцевого сірого граніту, граніт широко використовується в створенні монументів та меморіалів, в усіх куточках світу.

УКРАЇНСЬКИЙ ДОСВІД

Нижче будуть наведені приклади застосування граніту у монументах та меморіалах на території України.

Також будуть додані приклади сучасних намогильних споруд зі світло сірого граніту з Київських цвинтарів.

Характерною особливістю такого матеріалу, як граніт, є універсальність взаємодії з іншими матеріалами, до прикладу такими як метал.
Згідно з генеральним планом, на території кладовища передбачені локації під тематичні монументи, меморіали, які також будуть виконані або з каменю, або з бронзи, й світлий колір граніту буде чудовим доповненням до загальної композиції.

ІСТОРИЧНИЙ КОНТЕКСТ 

Асоціації з радянським минулим.

Майже столітній вплив радянського режиму на Україну, залишив неабиякий слід на тому, який художній смак сформувався у українців.
Тому, коли чуєш слово "граніт" і "меморіал" поряд це може відштовхувати й викликати асоціації з неприємними домінуючими монументами "радянської спадщини", приклади навіть не буду наводити.

Але розберімось, чи так це насправді?
Впевнений, що продивившись попередні зображення, ви навіть не зловили себе на думці, що це "радянщина", бо характерною рисою радянських гранітних меморіалів є полірований граніт. Але сьогодні існує різномаїття способів обробки каменю - бучардування, піскоструй, дробоструй, термічна і такі ін., що дозволяє зробити поверхню каменю матовою.

Вагомий внесок в "зрадянізоване" сприйняття граніту вніс той самий червоний, з Капустянського кар'єру.

Хоча іноді, монументальна українська ідеологія все ж таки перемагає "зрадянізоване" сприйняття цього граніту, як у випадку Пам'ятника Степанові Бандері зі Стелами української державності, у місті Львів.

Тому буде не доречно ігнорувати, чи не розглядати один з найуніверсальніших, монументальних матеріалів, через те, що радянський союз його також використовував.

Варто додати, що на більшості встановлених памʼятників на могилах вояків УПА, також гранітні надгробки, і це жодним чином не применшує і не стирає українську ідентичність з Героїв.

Мало того, застосований в правильному контексті навіть чорний полірований граніт може виглядати сучасно й стильно(наприклад, "Меморіал ветеранів війни у В'єтнамі" у Вашингтоні), бо для правильного сприйняття сенсів не достатньо підібрати «красивий» матеріал, важливе ще й виконання та контекст в якому цей обʼєкт знаходиться. 

Поспілкувавшись з досвіченими скульптурами, ми прийшли до висновку, що найдоречнішим для нашої задачі може бути лише світло-сірий граніт.

Наприклад, Олесь Сидорук, член Національної спілки художників і Королівсько-Британської спілки скульпторів, "Творча майстерня Олеся Сидорука та Богдана Крилова", прокоментував наш запит на те, який камінь краще обрати, так:

"Я і Борис Крилов, працюємо з Танським гранітом з 1999 року. Створили не один пам'ятник з цього матеріалу. Найбільш відомі в Києві , це пам'ятник Андрію Першозваному , Святославу Хороброму , Ярославу Мудрому та інші. Це один з найдовговічніших матеріалів для скульптурних і архітектурних форм. Він має однорідну структуру. Світло- сірий колір надає скульптурній і архітектурній формі виразності. На архітектурній формі добре прочитується текст і барельєфні зображення. На ньому мало помітний пил і бруд. Впевнено можу сказати що це один з найкращих матеріалів для пам'ятників і меморіалів."

ПІДСУМКИ

• граніт це міцний, надійний вид каменю, якому не страшні ні механічні пошкодження, ні вплив навколишнього середовища;
• існує близько десяти видів обробки граніту, це бучардування і піскоструменева і вогнева, що дозволяє досягти красивого, матового ефекту поверхні;
• так, існують види світлого "скульптурного" граніту;
• догляд за монументами з граніту, це обмивання їх водою від пилу;
• у козацькі часи граніт використовували рідше, адже він був складним для обробки примітивними знаряддями праці, але з розвитком промисловості обробка граніту стала автоматизованим процесом, завдяки спеціалізованим верстатам;
• ідеологічність граніту — граніт, це просто один з видів каменю, а не політика.
• так, за часів "совка" цей матеріал активно використовувався, але лише, тому що з усіх видів каменю, покладів граніту було і є найбільше на нашій території. Якби у нас було б стільки родовищ мармуру, як є граніту, то "радянська спадщина" залишилась би нам з мармуру.
• До речі, цікавий факт, на Байковому цвинтарі є сектор радянських військових поховань з плитами із колись білого мармуру (мармур привезений з Уралу), але через це мармур не перестає бути одним з найкращих матеріалів для увічнення пам'яті.
• для намогильних споруд на Меморіалі потрібно обирати надійний матеріал, який фактично нестиме памʼять про чин українських Героїв — вічно.

Пісковик — осадова гірська порода, продукт руйнування магматичних, вулканічних або раніше сформованих осадових порід, переносу уламків і їхнього подальшого відкладення, ущільнення та часткової кристалізації. Для утворення пісковику уламки порід проходять стадії седиментогенезу та діагенезу. Під час цих стадій уламки відкладаються у вигляді осадів, які ущільнюються під вагою вищих порід, відбувається дегідратація та часткова перекристалізація в міжзерновому середовищі — у випадку пісковика, міжзернового цементу.
Тобто пісковик формується при низьких температурах та незначному тиску, що призводить до набуття ним наступних фізико-механічних властивостей: помірна щільність, високі показники відкритої пористості та водопоглинання, низька межа міцності на стиснення.

Родовища декоративних вапняків та пісковиків в центрі та на заході України відрізняються малою блочністю. Їхня сировина використовується переважно для виготовлення лицювального каменю. Найбільш придатна для Вашої мети сировина відноситься до покладів карбону Донецького басейну, або палеоген-неогенових відкладів Приазов'я, Причорномор'я та Криму. Ранішу ця сировина активно видобувалася на родовищах тимчасово окупованих територій. Сучасний стан їх, на жаль, невідомий. Родовища мармуру також переважно є відомі у тимчасово окупованому Криму.

На перший погляд, може здатись, що застосування пісковику на намогильних спорудах є доречним, бо саме цей матеріал часто використовували козаки, при виготовленні намогильних хрестів.

Але розберімось в цьому детальніше.

Вибір сировини для виготовлення пам'ятних знаків, пам'ятних хрестів, скульптур і фігур здавна припадав на м'які види гірських порід, і це було доволі очевидно, враховуючи рівень розвитку знарядь праці в прадавні та давні часи.

Відносно м'які пісковик і вапняк піддаються обробці найпримітивнішими інструментами. Тому ми маємо широке поширення історичних пам'яток, виготовлених саме з цих матеріалів. Від скіфських кам'яних баб до козацьких хрестів, від старовинних мурів до подорожніх каменів — сировиною були вибрані осадові гірські породи. Мікроскопічний аналіз показав, що переважна кількість сировини названих пам'яток має походження відкладів карбону Донбасу (пісковики) або це мшанкові вапняки Криму.

Обґрунтування вибору більш м'яких матеріалів було суто практичним. Тому визначення такої сировини як традиційної вважаю хибним.

говорить Дмитро Яцина, Доктор філософії (PhD) геології, Головний інженер-консультант Enigma by Acrobatica Group

В перші роки після виготовлення, намогильні споруди мають просто неймовірний вигляд довершеної скульптури.

Але роздивімось, як пісковик поводить себе з часом, та як реагує на навколишнє середовище:

Чи це погано, що з часом пісковик темнішає й набуває ознак старіння?

Звісно ні, але це не в концепції Національно військового меморіального цвинтаря.

Поспілкувавшись зі скульптурами, які працюють у камені, виявилось що деякі замовники спеціально обирають такий матеріал, як пісковик, бо їм подобається те, якого вигляду скульптура набуває в часі. Це питання суто смаку і концепції.

Василь Корчовий, скульптор, Член Національної спілки художників України, поділився власним досвідом роботи з каменем:

"Мені, як скульптору найбільше подобається працювати з пісковиком тому що він відбиває світло краще ніж граніт, мармур трохи складніший в обробці і він гірше стоїть у нас, хоча мармур звичайно це Цар скульптури, бо як раз він відбиває світло найкраще.

Але якщо говорити про догляд за памʼятником з пісковику, то він звісно можливий, але з часом все оддно починає темнішати, зеленішати, змінювати колір, комусь це звісно подобається, такий ефект зістареності, й мені як митцю також подобається, але з мого досвіду, у більшості запит на красивий, чистий, світлий памʼятник.

Коли роблю замовлення на скульптуру з пісковику (а прцюю я з Ямпільським пісковикм, найчастіше) то можу чекати й по півроку поки в карʼєрі виріжуть камінь більш менш чистий без прожилок, без жовтих плям та без коричневих розводів.

Догляд за гранітом дуже простий, для цього потрібен лише дощ, або ганчірка з водою

До речі, історія з мого життя: Бувши ще юнаком, років 18, якось поїхав я на Личаківський цвинтар пофотографувати скульптури, бо там же найбільша кількісь пам'ятників з пісковику в Україні, правда не з Ямпільського, а з Теребовлянського бо це родовище ближче до Львову.
Так от, років через 10 повернувшись знову на Личаківський цвинтар, вирішив я порівняти свої фотографії з фактичним видом скульптур, так я більшість навіть не впізнав! Виявляється за цей час скульптури почистили від проявів часу і навколишнього середовища, і таким чином багато дрібних деталей втратилось, деякі набули вже іншого виду. Це тому так сталосб, бо чистили памятники піскоструєм, щоб зняти верхній темний шар, але в підсумку, це от так повпливало на їх вигляд.

Я розумію традиції, і чесно кажу що скульптура справді краще вдається із пісковику, але намогильні споруди на військовому цвинтарі, це архітектура, а не скульптура."

Вагомою проблемою пісковику є також, його "візуальна не стабільність", адже в одному блоці добутого пісковику одна могильна споруда може бути майже біла, а інша вже з жовтими плямами з текстурою схожою на дерева.

Поспілкувавшись з постачальниками пісковику, ми зрозуміли, що ніхто не може дати нам гарантій, що найближчі декілька років видобутку сировини, вона відповідатиме нашому запиту, й буде стабільно світло-сірою, наближеною до білого й без жовтуватих прожилок.

До прикладу, нижче на фото зображені два зразки Ямпільського пісковику з одного блоку:

Звісно, можна було б піти по шляху індивідуального підбору відтінку (як зазвичай і роблять скульптори, або приватні замовники пам'ятників) для кожної намогильної споруди, але враховуючи стислі терміни закладені проєктом, ми маємо обрати більш оптимальний підхід.

ПІДСУМКИ

• із-за своєї структури, камінь легко піддається впливу навколишнього середовища, вбирає вологу, пил, як результат починає темнішати, зеленішати, вкриватись патьоками;
• доглядові хімічні засоби не захищають від зміни кольору, тим паче тривалість дії цих засобів розрахована на 8-10 років;
• догляд через 10 років, буде виглядати, як механічне зняття верхнього потемнілого шару, за допомогою піскострую, що негативно впливатиме на висічені написи та форму надмогильної споруди;
• пісковик легко піддається механічним пошкодженням, тому існує великий ризик при транспортуванні чи монтажі пошкодити поверхню, ремонт якої буде не можливим і вона потребуватиме заміни.
• жоден з розроблених карʼєрів, що займається видобутком пісковику не може гарантувати стабільності видобутку саме світло-сірого кольору пісковику, адже основна маса сировини, що добувається з жовтим та коричневим прожилками;
• що стосується розконсервування закритих чи не розроблених карʼєрів з пісковиком, це складний і довготривалий час, і гарантій що навіть через 2-3 роки після розробки цих карʼєрів ми отримаємо саме ту сировину, яку чекаємо - немає;
• більшість розроблених карʼєрів зі світло сірими родовищами знаходяться на тимчасово окупованих територіях, і їх сьогоднішній стан нам невідомий;
• до речі, наступного разу гуляючи Києвом, відвідайте парк Володимирська гірка, там ви можете побачити скульптури із пісковику, яким приблизно 35 років, знаходяться вони серед дерев, та на ділянці яку постійно доглядають, й самі можете переконатись, в тому як камінь реагує на час і на навколишнє середовище.

Ракушняки/вапняки є занадто проблематичними й не відповідними породами згідно з нашим запитом, тому вони не розглядаються як потенційні матеріали для намогильних споруд.
За технічними характеристиками цей матеріал також є не відповідним (детально дивіться у Порівняльній таблиці нижче)

Щодо бетону, і йому подібних матеріалів:
Штучні/композитні матеріали ми не розглядаємо для намогильних споруд, адже вони потребують частого ремонту, або повної заміни в умовах нашого клімату.

Приклади застосування цього матеріалу можна розглянути нижче.
Роздивляючись загальний об'єм, складається позитивне враження від побаченого, але при детальному огляді, стають помітними усі недоліки.

Дальній план:

Ближній план:

Існує декілька різних способів нанесення написів на намогильні споруди, це і ручне гравіювання, і фрезерування і за допомогою піскоструминного методу, такі гравіювання зазвичай або підфарбовують, або залишають як є, залежно від побажань.
Також існує спосіб інкрустації, або накладання металевих (бронзових, латунних та ін.) літер.
Але звісно, більшою мірою сприйняття написів залежить від шрифту.

ПОРІВНЯЛЬНА ТАБЛИЦЯ

Для систематизації проробленого аналізу, було створено таблицю з порівнянням на відповідність необхідних факторів.

Національне військове меморіальне кладовище, це не лише місце пам'яті, а й місце сили для майбутніх поколінь, місце вклоніння тим, хто віддав життя в боротьбі за нашу державу.
Для рідних Героїв, це також місце страшної туги за тими, кого вже не вернути.

Варто зазначити, що згідно зі світовим досвідом будування великих об'єктів, що потребують масового використання одного й того ж матеріалу в стислі терміни, всі сходяться на виборі локального матеріалу.

Тому в Італії на цвинтарях переважають мармурові пам'ятники, а у Німеччині шиферні сланці, так склалось, що в геотектонічному відношенні Київ розташований в межах Українського кристалічного щита, який виходить на денну поверхню від півночі Житомирської області до півдня Донецької, тому найбільш доступним локальним матеріалом є граніт.

Ми впевнені у своєму виборі, адже перед тим, як прийняти рішення неодноразово консультувались з матеріалознавцями, геологами, інженерами, істориками, скульпторами, гемологами та ін.

Україна, ледь не перша країна у світі, яка формує свою державну стратегію меморіалізації під час активної війни, тому ми й справді не маємо часу на відновлення видобутку не перевірених родовищ пісковику/вапняку та на дослідження експериментальних доглядових процедур за цими породами (ні 2 роки, ні пів року), але ми можемо працювати з тим, що вже маємо і що перевірене часом, задля формування військової естетики на гідному рівні.