Чому верховенство права і правова держава - не ліберальний конструкт?

Концепція Верховенства права і правової держави, були схвалені Венеційською комісією у 2011 році. За бажання, тут можна переглянути повний текст

Тут Верховенство права подається як конструкт ліберальний і невід’ємний від демократії. Венеційська комісія – серйозний орган. Однак, будемо чесно руйнувати авторитети: ці люди використали філософію Платона (по-факту, Сократа, бо той був мовцем), для захисту демократії і пояснення, чому вона важлива і лише при ній можливе впровадження принципів Верховенства права. Хто читав, знає опис демократії у «Державі». Хто не читав – по-перше, радимо почитати, по-друге, наперед скажемо, ставлення було різко негативним. Використане Венеційською комісією: "Закон є хазяїном уряду, а уряд є рабом закону" - стосується ідеальної філософської держави, а не демократії.

У саму концепцію закладені принципи справедливості, рівності, рівноправності, доступу до суду, законності, визначеності тощо. При цьому «закон» розглядається з точки зору природно-правової теорії. Одразу пояснимо, це така штука, яка дозволяє більш широко трактувати закон і була використана якось для захисту Чернігівського майдану. У наший кодексах є терміни «мітинг, демонстрація, страйк, мирна хода», Чернігівський майдан використав слово «акція». Суд намагався довести, що законодавець не знає такого слова як «акція» для позначення протесту і природно-правова теорія допомогла захиститися. Вдалося довести, що важливою є не назва, а сутність події. 

Так це може працювати на будь-чию користь.

Повернімося до частинок Верховенства права. Найбільші підозри, очевидно, падають на «рівність». Однак, ні, це не рівність людей між собою. Це рівність людей перед законом. Цей принцип покликаний захищати народ від сваволі законодавця, оскільки передбачає, що навіть глава держави не може його порушувати. Звісно, він все ще в змозі його змінити, проте, лише легальним способом і це цілком адекватний запобіжний захід. І закон не має однаково ставитися до всіх людей, цей принцип лише закріплює, що кожен має дотримуватися правил. 

Наступне - рівноправність. Цей принцип відповідає за те, що кожна людина повинна мати доступ до суспільної конкуренції. Зазвичай застосовується в цивільному суді. Держава надає інструменти, якими люди можуть скористатися (а можуть і ні, якщо не мають змоги чи бажання). Природна конкуренція.

Справедливість – основа всього. Без цього концепція не має сенсу. Саме цей принцип перешкоджає тому ототожненню правової держави і демократії. І саме він не дозволяє зробити Верховенство права ліберальним конструктом. Справедливість - абсолютно недемократичне явище.

Доступний і визначений закон. Чудово, оскільки тільки такий закон може навести порядок в суспільстві. Якщо закон приховується або незрозумілий навіть фахівцям – у державі починається хаос, що ми і маємо зараз. Якщо закон можна випадковим чином міняти – це веде до того ж. 

Доступ до суду – чудово. Якщо всі мають доступ до суду, звісно, за умов дотримання законодавства, (чого у нас наразі немає, але мусить бути), то немає проблем з тим, щоб пояснити, на якій підставі винесено рішення. Фактично, це допомагає легітимізації, бо можна довести правоту судді та підтримати авторитет держави, як справедливого суб’єкта.

Права людини теж чудово, оскільки безправна залякана особистість ніколи не зможе розвинути свій потенціал на користь суспільства. Забезпечення прав людини не перешкоджає законному затриманню і засудженню людини до будь-якого покарання, крім того, що принижує честь і гідність. Відсутність же прав ніколи не дасть державі виростити гідного громадянина, що їй довіряє. Права людини теж не ліберальний концепт, а лиш був застосований так через залежність та нездатність до керування нинішніми «політиками». 

Втім, усі складові зводяться до одної одної проблеми. Згадаємо Платона ще раз, але більш коректно, ніж це зробила комісія. Демократія - це той лад, коли люди вільні, займаються чим забажають, можуть вільно змінювати сферу діяльності чи взагалі припиняти діяльність. Випадковий і хаотичний лад. Систему, що могла б реально дотриматися принципів концепції Верховенства права і застосувати їх так, як це необхідно – назвали б авторитарною. Чому? Бо чіткий механізм впровадження законів, постійна взаємодія з громадянином, його гідне виховання, пильне стеження за дотриманням законів, навіть з умови відсутності насилля над особистістю, було б авторитаризмом з точки зору демократів. Проте це була б правова держава.

Демократія і Верховенство права - взаємозаперечні принципи, оскільки демократія, як вираження думки більшості - часто є помилковою, не працює у довгостроковій перспективі (натовп живе тут і зараз, а не за 100 чи 200 років). Верховенство права - це справедливість у глобальному сенсі цього слова. Не лише відносно людини як індивіда, але й групи людей як суспільства у взаємозв'язку його з навколишнім середовищем, минулим і майбутнім, гармонійне з ним співіснування. Це однозначно передбачає розрахунок на перспективу і певні обмеження для людини сьогодні. Держава – це арбітр, що може визначити і довести людині, яіке рішення є правильним з точки зору майбутнього і так, щоб людина могла добре жити просто зараз.

Тож так, Верховенство права ніяк не пов’язано з сучасними демократіями. Реальною правовою державою є сильна країна, яка може підтримувати порядок та справедливість в собі. Країни ЄС, що рухаються в бік Верховенства права реально можуть його забезпечити лише в теорії, може, десь у судових рішеннях, але аж ніяк не в повсякденному житті простої людини. Так, наче можна врятувати людину від несправедливості просто видавши рекомендацію. Це банально глумління над принципом.