Verdun 1916.

В 1915 році Німеччина провела ряд масштабних операцій проти Росії, які хоч і відсунули Східний фронт далеко назад, але закінчились позиційним тупіком. Одночасно з цим на заході зазнав невдачі французький контрнаступ. Склалась патова ситуація, в якій жодна зі сторін вже не могла прогнозувати скору перемогу, але затягування війни однаково загрожувало смертю їм обом.

Оцінивши обстановку на кінець 1915, начальник німецького генштабу Еріх фон Фалкенхайн визначив, що серед всієї Антанти найбільш хитку позицію мала Франція, резерви якої були підкошені безплідними атаками, а промисловість ледве справлялась з потребами армії. Знищити французькі резерви та волю Франції до спротиву - такою була визначена мета нової кампанії. Місцем для удару Фалкенхайн обрав ділянку фронту під Верденом, яка з французької сторони утворювала виступ в центрі всієї лінії зіткнення.

В своїй книзі "Верховне командування 1914-1916 та його ключові рішення" Фалкенхайн викладає власні міркування стосовно плану цього удару. Зокрема, він пише прямим текстом, що при здійсненні наступу він цілеспрямовано прагнув не проривати фронт, а навпаки, зав'язати довгу виснажливу боротьбу, результатом якої має стати вигідне математичне співвідношення втрат.

Наша задача состоит именно в том, чтобы при наших относительно скромных жертвах нанести врагу тяжелый урон в решительном пункте.

В усій історії війн це була перша битва, мета якої полягала в самому лише вбивстві людей в промислових масштабах.

Сам Верден для Фалкенхайна не значив нічого, але він був впевнений, що французи будуть обороняти його до кінця як сакральне місце. Фортеця Верден двічі - в 1792 і 1870 - тримала облогу проти Пруссії, в 1914 Верден став точкою стабілізації фронту, і в 1916 він мав стати місцем, втрата якого означала б повну ганьбу на фоні нещодавнього очікування перемоги від контрнаступу.

Для наступу на Верден німці провели найсерйозніші приготування. Наступ мали забезпечити 1200 гармат, з них 540 великих калібрів, 13 420-мм гаубиць Круппа, 17 австрійських 305 мм гаубиць. На кожні 150 метрів фронту німці мали по одній гаубиці 210 мм. Щоб транспортувати необхідну кількість снарядів на фронт було задіяно 1300 потягів. Французька артилерія мала вдвічі менше стволів, більшість з яких були славнозвісні 75-мм польові гармати, французька "зброя перемоги".

Ділянка фронту, де мав бути нанесений головний удар, була 30 км в ширину.

Проблемою для обох сторін була річка Маас, яка фактично ділила майбутнє поле бою навпіл. Німецьке командування побоювалось, що у випадку просування на західному березі, французька артилерія на східному зможе обстрілювати німців з флангу. Фалкенхайн прийняв рішення атакувати на західному березі пізніше, після того, як французи перекинуть звідти резерви на утримання східного.

Основна роль в ударі відводилась 5-й армії під командуванням Кронпринца Вільгельма. Всього з німецької сторони в операції мало бути залучено близько 17 дивізій, частина з яких була ветеранами, частина тільки що сформованими після кількамісячної підготовки.

Німці готували операцію дуже ретельно з усіма заходами оперативної скритності. В січні 1916 вони нанесли серію атак по всьому фронту з наміром приховати напрям головного удару і розпилити французькі резерви, але французам вдалось дізнатись їх дійсний задум від інформаторів в Берліні та перебіжчиків. Втім, це не врятувало Францію від важких наслідків.

Укріпрайон Вердена являв собою мережу фортів, що контролювали панівні висоти. На момент подій цим фортам було вже доволі багато років, але більшість з них були збудовані з міцного бетону, мали підземні каземати та артилерійські башти. Оскільки перед війною у французькій армії панував "культ наступу", модернізація фортів майже не велась. Влітку 1915 року їх взагалі було наказано роззброїти - з усіх фортів демонтували майже всю артилерію, скоротили гарнізон до 10% від штату і навіть заклали спеціальні заряди для підриву якщо противник спробує їх захопити. Досвід невдалої оборони Льєжа, Намюра, Мобєжа, Ковно і Новогеоргіївська вселив у французьке командування думку, що форти все одно не встоять перед німецькою важкою артилерією, тому їх сили і засоби краще послужать в траншейній війні. Під Верденом французька оборона, як і всюди, трималась на траншеях, які за досвідом минулих років вже були вириті в три лінії. Напередодні німецького наступу Верден відвідав особисто президент Пуанкаре, якому показали найкращу ділянку і той лишився задоволений якістю французьких укріплень.

В грудні 1915 союзники на конференції в Шантільї розробили спільний план дій, згідно з яким кожна країна мала бути готова відбити атаку німців, якщо така станеться, та одночасно готувати свої війська та ресурси до спільного одночасного масштабного наступу, який мав відбутись наступного року. В рамках підготовки до нового наступу Франція передала англійцям більшу ділянку фронту і відвела велику кількість дивізій, що мали цей черговий наступ реалізувати, в тил - на відпочинок і злагодження.

Минулорічна невдача в Шампані дуже багато змінила в моральному кліматі Франції. Авторитет військово-політичного керівництва був серйозно підірваний. Чим далі заходила війна, тим більше ставало очевидним, що моральні хвороби суспільства після битви під Парижем нікуди не зникли. Головнокомандувача, президента, міністрів почали все активніше звинувачувати у провалах в організації та поразках на фронті. В своїх спогадах президент Пуанкаре в доволі цинічній манері пише, що вже тоді активно обговорювалось питання заміни головнокомандувача Жоффра, але істеблішмент, по-перше, не міг обрати нового кандидата, а по-друге, авторитет Франції серед союзників тримався високо саме завдяки високій довірі до генерала. Тим не менш, почався тренд на збільшення парламентського контролю над справами війни, що виражався в створенні численних комітетів та перевірок.

21 лютого о 7:15 ранку німецька артилерія почала своє апокаліптичне бомбардування. 800 гармат десять годин без зупину обстрілювали французькі позиції на відрізку 30 км та 5 км вглиб, витративши лише за перший день 1 мільйон боєприпасів.

За планом, в перші 6 днів наступу німці мали вистрілити 2 000 000 снарядів, і ще стільки ж в наступні 12 днів.

Після апокаліптичного бомбардування почалась німецька атака. Шлях німецькій піхоті пробивали загони штурмовиків, озброєних гранатами та вогнеметами - новаторство німецької тактики.

Одними з перших, хто прийняв німецький удар, були солдати 56 і 59 батальйонів легкої піхоти під зведеним командуванням підполковника Еміля Дріана. Дріан був відомим автором військової літератури і ще задовго до війни передбачив багато змін, яка та принесе на поле бою. Завжди в опозиції до начальства, Дріан був розлючений роззброєнням фортів і незадовго до німецького наступу багато разів в різких розмовах намагався переконати своїх генералів щось змінити. Так, людина, яка все життя виховувала в читачах готовність воювати за Францію з будь-яким загарбником, опинилась на вістрі найбільш страшного ворожого удару. 21 лютого стрільці Дріана прийняли бій в лісі Bois des Caures. З початком артпідготовки Дріан наказав залишити перші дві лінії траншей, які будуть зруйновані вщент, і приготувався дати бій в третій. Стрільці Дріана змогли протриматись проти німецьких штурмовиків 24 години, і їх спротив допоміг виграти цілий день для підходу резервів армії. Наступного дня, коли оборонятись стало ніким, Дріан скомандував відхід. З 2000 солдат до своїх вийшли лише 118, сам Дріан теж загинув від уламку. Для всієї Франції Стрільці Дріана справедливо стали героями.

24 лютого, на 3-й день наступу, німецькі війська, здолавши передові траншеї, підійшли до форту Дуомон, одного з ключових в системі французької оборони. Наступного дня кілька штурмових груп зі складу 24-го Бранденбурзького полку висунулись на його захоплення, просочившись крізь французькі спостережні пункти. З усіх фортів Вердена Дуомон був найбільш сучасним і міцним - в перші дні наступу він витримав 800 попадань, але в рішучий момент німецького наступу він і близько не був твердинею. Внаслідок роззброєння форту в ньому залишалось всього кілька 75-мм гармат і гарнізон з 56 територіалів, які по факту могли лише охороняти майно - форт міг, і повинен був, вмістити більше тисячі солдат. Весь гарнізон був взятий в полон штурмовою групою з 10 чоловік, і саме ця смішна подія стала кульмінацією того провалу, якого зазнала французька оборона. Лише втративши Дуомон французьке командування зрозуміло наскільки критично важливим виявилось це місце для всієї битви. Форт Дуомон знаходився на панівній висоті, що давало німцям можливість ефективно коригувати вогонь своєї артилерії, перетворюючи на пекло контратаки французьких резервів.

Я снова увидел то раннее февральское утро, когда наш полк пошел на Тиомон без прикрытия, как по мирному полю. Патрули были высланы вперед. Я был в патруле. Предполагалось, что впереди нас находятся остатки французских войск, остатки того, что было сметено и уничтожено первой германской волной, которая сама разбилась здесь и погибла. Действительно, я яме, у лесочка, мы нашли несколько человек, сгрудившихся у пулемета. Это были уже не люди. Наше появление зажгло было в их глазах слабый, угасающий огонек, но эти обломки кораблекрушения, эти застигнутые обвалом люди были несчастнее, чем заблудившиеся в пустыне или утопающие в подводной лодке. Они знали, что мы пришли не затем, чтобы их спасти, что и после нашей гибели они останутся под теми же невообразимыми потоками раскаленного железа и будут под ними погребены.
Мне особенно запомнился один из них, сутулый и худой детина громадного роста. Козлиная шкура на плечах, небритая борода, серые руки, растерянный взгляд делали его похожим на Робинзона.
Да, все мы были Робинзоны! Всех нас потопила пучина, в которую мы сами ринулись. Месяцы и годы жили мы в невыразимом одиночестве, затерянные, ютясь небольшими группками в ямах, разбросанные среди опустошенных пространств. //Пьер Дриё ла Рошель, "Геройство Грюммэ"//

Сектор фронту під Верденом знаходився в зоні відповідальності групи армій "Центр" генерала Лангля де Карі, який одного разу вже його втримав у 1914 році. Генерал передбачав новий німецький наступ, але не міг уявити наскільки він буде потужним. Після прориву французької оборони і особливо після падіння форту Дуомон серед суспільства, і особливо серед керівництва, почалась тривога - масштаб німецького наступу говорив про високі ставки. Голова ради міністрів Арістід Дріан заявив, що втрата жодного метру французької землі неприпустима. Полетіли голови - де Карі (та деякі його підлеглі) був відсторонений від питань оборони Вердена, хоча формально зберіг посаду. Його не стали відправляти у відставку лише щоб уникнути скандалу, але зробили це через кілька місяців коли фронт був стабілізований.

На фронт під Верденом особисто вирушив новопризначений начальник генштабу генерал Кастельно. Кастельно організував ряд надзвичайних заходів з посилення оборони, серед яких було стратегічне перекидання військ з інших фронтів та кадрових змін. Найголовнішим рішенням було перекидання під Верден 2-ї армії генерала Петена. Через надзвичайне значення Вердена для Франції, 2 армія була підпорядкована головнокомандувачу безпосередньо в обхід командування групою армій.

Перше, що зробив Петен після вводу перших дивізій в бій - організував логістику. Єдина дорога до Вердена, яка не була під німецьким вогнем і по якій йшло постачання, ніяк не була підготовлена і через опади перетворилась на болото. Для армії це була смертельна загроза, тому у Петена знайшлись і воля, і ресурси. Петен наказав викласти нове покриття дороги з щебню та каміння з місцевих каменоломень. Впродовж кількох днів робочі бригади цивільних та військових тиловиків проклали таким чином шлях довжиною 57 км і шириною 7 м, по якому був можливий рух в обидві сторони.

Через їзду по такому екстремальному покриттю вантажівки постійно ламались, тому тилу армії була організована цілодобова робота ремонтних майстерень та та цехів з виробництва запчастин. З ініціативи Петена була створена спеціальна автомобільна служба, в яку увійшли 300 офіцерів, 8500 солдат та 3900 автомобілів, зведених в 175 автомобільних рот. Дорога була поділена на 6 секторів, за кожен з яких був призначений відповідальний офіцер. Рух по дорозі був жорстко відрегульований, всім машинам заборонялось їхати поза колоною та обганяти інших (крім медичної евакуації), заборонялась зупинка, машини, що ламались і ставали виштовхувались в кювет.

З 27 лютого по 6 березня по ній було підвезено 23 000 т боєприпасів та 190 тисяч солдат, які спинили перший німецький наступ.

Вся оборона Вердена трималась завдяки цій дорозі, через що її прозвали Voie Sacrée - Священний шлях.

З березня по червень цією дорогою було провезено 500 000 тон вантажів і 400 тисяч людей. Впродовж всієї битви по ній же було вивезено більше 200 тисяч поранених.

Другим важливим кроком Петена було відновлення боєздатності фортів для створення монолітної оборони.

С 5 по 10 марта командующие полосами обороны получили по этому поводу подробные указания: каждый форт должен был иметь своего собственного командира и специальный гарнизон, сменять который следовало как можно реже; каждый фронт должен быть снабжен на срок до 15 дней продовольствием и боевыми припасами; гарнизонам должны быть даны точные инструкции, согласно которым форт не мог быть эвакуирован или сдан неприятелю даже в случае полного его окружения. Таким образом, форты становились основными опорными пунктами сопротивления и остовом обороны, а превосходная сеть связи, которая соединяла их друг с другом, должна была облегчить работу командования. //Филипп Петен, "Оборона Вердена"//

Найголовнішим нововведенням, яке застосувало французьке командування в битві за Верден, стала постійна ротація частин, яку французи назвали "тактикою норії". Французи зрозуміли, що в цій м'ясорубці на знищення не можна допускати того, щоб боєздатні дивізії стирались в нуль через фізичну загибель всього боєздатного кістяка. Постраждалі під Верденом дивізії постійно змінювались новими з резервів або інших ділянок фронту. Всього за весь час, поки триватиме битва, через Верден пройшли 80 з 95 дивізій Франції, тобто майже всі її сухопутні війська. Деякі дивізії заходили під Верден "всього" на два тижні, 23 дивізії побували там двічі.

Німці навпаки, рідко проводили заміну підрозділів. Німецькі батальйони знаходились на передовій до моменту повної втрати боєздатності, отримували поповнення в ближньому тилу і знову вводились в бій, оновивши таким чином свій склад кілька разів за час битви. В майбутньому це мало важкі наслідки для моралі німецьких військ, оскільки для кожного конкретного солдата смерть чи каліцтво ставали питанням часу. Але в перші місяці операції наступальний дух армії кронпринца ще був сильний.

Враховуючи стратегічну важливість Вердена, Петен вимагав і отримував велику кількість артилерії важких калібрів з резерву армії та новосформовані авіакрила, які значно підсилювали війська.

Французькій піхоті довелось воювати в важких умовах - під постійними обстрілами французи часто були змушені окопуватись з нуля на імпровізованих позиціях. Грунт під Верденом є твердим і каменистим, місцями з суцільного вапняка, що не дозволяло копати без кірки і вимагало в 5-10 разів більше часу на окопування. Втім, в таких же умовах була і німецька піхота, якій було ніде закріпитись. Дуже скоро в таких умовах битва перетворилась на боротьбу незліченних малих піхотних груп.

Одним з найважчих місць була ділянка навпроти Дуомона, яку тепер насмерть тримав 3-й корпус генерала Робера Нівеля, зокрема 5 піхотна дивізія генерала Шарля Манжена.

Жестокая борьба шла в овраге Кайет, между фортами Сувиль и Дуомон. Батальоны дивизии Манжена настойчиво продвигались вперед шаг за шагом и методически цеплялись за выступы, подымавшиеся к форту Дуомон; они получили задачу окружить это крепостное сооружение и приблизиться к нему при помощи саперных работ, чтобы уменьшить до минимума расстояние для атаки. Проявленные ими мужество и выносливость для доведения до благоприятного результата этой крайне тяжелой работы превзошли наши ожидания. Ничего не могло быть более ободряющего, как видеть их с наблюдательного пункта в Сувиль ежедневно захватывающими по нескольку клочков земли и немедленно организующими их оборону. Неприятель ни на минуту не оставался пассивным: каждую группу смельчаков, которая появлялась перед ним, он встречал уничтожающим огнем минометов и мортир, а затем бросал один за другим свои контратакующие отряды. Жуткие схватки врукопашную разыгрывались между этими группами солдат, которые дрались за каждый клочок земли.

Это все пустяки, ребята, — говорит новый сержант (он проходил мимо и остановился). — Вы бы поглядели, чем нас угощали под Верденом, я там был. Только «большаками»: триста восемьдесят, четыреста двадцать, четыреста сорок. Вот когда тебя так обстреляют, можешь сказать: «Теперь я знаю, что такое бомбардировка!» Целые леса скошены, как хлеба; все прикрытия пробиты, разворочены, даже если на них в три ряда лежали бревна и земля; все перекрестки политы стальным дождем, дороги перевернуты вверх дном и превращены в какие-то длинные горбы; везде разгромленные обозы, разбитые орудия, трупы, словно наваленные в кучи лопатой. Одним снарядом убивало по тридцать человек; некоторых подбрасывало в воздух метров на пятнадцать; куски штанов болтались на верхушках тех деревьев, что еще уцелели. В Вердене снаряды триста восемьдесят попадали в дома через крыши, пробивали два, а то и три этажа, взрывались внизу, и вся конура взлетала к черту, а в поле целые батальоны рассыпались и прятались от этого вихря, как бедная беззащитная дичь. На каждом шагу в поле валялись осколки толщиной в руку, широченные; чтобы поднять такой железный черепок, понадобилось бы четыре солдата. А поля… Да это были не поля, а нагромождения скал!.. И так целые месяцы. А тут что? Пустяки! — повторил сержант и пошел дальше, наверно, поделиться теми же воспоминаниями с другими солдатами. //Анри Барбюс, "Огонь"//

Через 2 тижні після взяття Дуомону німецька армія розпочала наступ на західному березі Маасу. Звідси французька артилерія обстрілювала фланг наступаючих німецьких військ на іншому березі, плюс німцям було необхідно скувати французькі резерви на більш широкому фронті. Як і під Дуомоном, французькі траншеї першої лінії були зруйновані артилерією і взяті штурмовиками. Французам вдалось встановити імпровізовану лінію оборони на 7 км південніше на панівних висотах 304, 265 і 295. 23 березня відбувся перший кривавий штурм цих висот, який французи відбили. Втрати обох сторін були надзвичайно високі, а інтенсивність боїв така, що обидві сторони майже не забирали мертвих. З цього моменту на німецьких картах гряда, що об'єднувала висоти 265 і 295 на німецьких картах стала позначатись як "Der Toter Mann", тобто "Покійник", французькою Mort Homme.

Звісно, що за два роки війни оборона цих висот була майже ніяк не підготовлена, і французьким дивізіям доводилось прямо в ході бою окопуватись в каменистих грунтах.

Після короткої паузи 9 квітня німецька армія нанесла ще один потужний удар на всіх напрямках. Наступного дня Петен звернувся до військ:

9 квітня ще один славний день для нашої зброї. Страшні атаки солдат кронпринца знову всюди відбиті. ПІхотинці, артилеристи, сапери, авіатори 2 армії змагались один з одним в героїзмі.
Честь і слава вам всім.
Німці, без сумніву, будуть ще атакувати. Нехай кожен працює, щоб досягти такого ж успіху як вчора.
On les aura! (Ми їх дістанем - фр).

Фраза "On les aura!" стала популярною у військах і нею закінчували майже кожну розмову.

9-11 квітня відбувся важкий бій за позицію Морт-Ом, який детально описаний з тактичної точки зору на батальйонному рівні в книзі майора Луї Бушакура "Піхота в бою. Досвід вивчення атаки і оборони".

Відчайдушна оборона VIII батальйону єгерів, як би похмуро вона не була описана в цьому очерку, глибоко хвилює тих, хто здатен усвідомити стан справ. Уявіть собі цей батальйон (який потім весь загинув) протягом двох днів та двох ночей. Уявіть собі тих, хто лишився живий та продовжував оборону, чия кількість скорочувалась з кожною годиною, які охоплені з усіх сторін, на яких ллється запалювальна рідина і які до кінця бою не мають ніяких боєприпасів і харчування.

Серед головних факторів успіху французької оборони Бушакур відзначає артилерійську підтримку 75-мм гармат, а також щоденну героїчну роботу французької піхоти.

Окопи дуже незначні. Всі ночі війська працюють без відпочинку. Але вони знаходяться в безпосередньому контакті з ворогом. Стрільба з кулеметів, освітлювальні ракети і падіння снарядів майже не припиняються.
Земля - уви! - наповнена тілами. Жодне місце французької землі не вкрито такою кількістю вбитих.
Траншеї ворога знаходяться дуже близько (80-300 метрів) В більшості місць вдалось поставити дротові загородження; зрозуміло, що вони дуже недосконалі. Але, якою небезпечною б не була ця робота, в кількох метрах від уважного ворога, командири першої лінії задавали її кожну ніч - встановлення дроту - кожну ніч. Ця кваплива робота в страшній тиші часто зупиняється, як тільки освітлювальна ракета заявиться в небі.
Щоб зрозуміти одну з причин героїчного спротиву Вердена, треба було бачити цю роботу при нічних обходах, яку неможливо забути. //Louis Bouchacourt, "L'Infanterie dans la bataille"//.

Бої за висоту 304 і Морт-Ом тривали кілька місяців підряд, і в своїй книзі генерал Петен порівнює міць цих позицій з міццю бетонних фортів.

Нижче добірка фотографій, зроблених в секторі Морт-Ом в різний час.

За подіями під Верденом слідкувала вся Франція. Наступ німців був зрештою зупинений, що спричинило справжню ейфорію в пресі, а ще більше - серед політичного і військового керівництва. Користуючись втягуванням німецьких резервів в м'ясорубку, країни Антанти спланували комбінований наступ британців і французів в районі Сомми, росіян на Галичині, італійців на Ізонцо. Втім, для цих ударів було необхідно багато часу на підготовку, але на Верденському напрямку від Петена вимагали результатів вже. Вже на початку квітня Жоффр наказав Петену підготувати контратаку на форт Дуомон. На самого Жоффра вже тиснув уряд, якому була потрібна символічна перемога. Петен в свою чергу не вважав, що його армія готова для контратаки.

Ставка главнокомандующего не видела всех наших трудностей. Ей казалось, что борьба приняла затяжной характер и что наши ответные действия запаздывали.

Жоффр особисто прибув під Верден для інспекції. Ознайомившись зі станом справ, він залишив в силі свій план контрнаступу, але дав більше часу приготуватись.

Таким образом, мое убеждение, что мы не были еще готовы к большим ответным ударам, оставалось в силе. В соответствии с моими указаниями ген. Нивель методически изучал и подготовлял захват форта Дуомон, ничуть не торопясь и готовый использовать благоприятные обстоятельства. Ген. Жоффр одобрил эту точку зрения, и 11-го, после возвращения в Шантильи, он подтвердил мне об этом по телеграфу:
"Во время инспектирования мною участка ген. Нивеля я констатировал с большим удовлетворением, что ваши указания относительно внедрения наступательного духа принесли свои плоды".

В восторженных представлениях общественного мнения о героизме защитников Вердена были элементы преувеличения. Веря в существование каких-то мистических сил, общественное мнение было склонно не понимать действительных бедствий наших солдат и ограниченности их возможностей; это и было причиной лихорадочного нетерпения общественного, мнения в ожидании и подталкивании скорейшего наступления, час которого еще не пробил. Тем не менее мы правильно оценивали высокое уважение к нам наших соотечественников и, чтобы быть достойными его, стремились работать с каждым днем больше и лучше, чем это делали накануне. //Филипп Петен, "Оборона Вердена"//

Втім, в середині квітня Жоффр прийняв рішення замінити Петена, якого він вважав "надто оборонним". 1 травня Петен був призначений командиром групи армій "Центр" замість опального де Карі, 2 армію та Верденсткий напрямок очолив генерал Робер Нівель. 26 квітня Жоффр віддав остаточний наказ відбити Дуомон.

В цілому, під кінець перших двох місяців обидві сторони понесли колосальні втрати, але все ще сподівались на успіх своїх планів. Французи вважали, що спинили німецький наступ, для Фалкенхайна ж все розвивалось за планом - він вже втягнув всю французьку армію в битву на смерть за місця символічного значення. Оптимізм Фалкенхайна не поділяв кронпринц Вільгельм, який командував наступом. Кронпринц не був згоден з верховним задумом Фалкенхайна і не був в захваті від того, як раз за разом гинуть його кращі люди без жодного натяку на оперативний результат, але як дисциплінований виконавець виконував накази свого керівництва.

Таким чином битва під Верденом обіцяла розтягнутись на довгі місяці.

Несмотря на наши потери, достигавшие уже 3 тыс. офицеров и 130 тыс. солдат, положение нашего наличного состава еще не было критическим и набор солдат в возрасте 20 лет производился в очень небольшом количестве. Большая часть бойцов состояла из взрослых людей, "поседевших на полях сражения"; средний возраст их был от 25 до 26 лет. Они стойко переносили нечеловеческие испытания и мужественно выполняли свои тяжелые обязанности. Когда наступал момент выхода на позицию, они шли вперед твердым шагом, не думая об участи, которая их ожидала... //Филипп Петен, "Оборона Вердена"//

Кінець першої частини.