Венс 2030

Президент Венс стояв на трибуні зосереджений. Зосереджений на на своєму виразі обличчя. Він репетирував його декілька тижнів. Він годинами стояв перед дзеркалом в пошуках ідеального балансу між грізним поглядом і легкою посмішкою. Це був вираз обличчя тріумфатора. 

Спічрайтер Даррен Бітті наполягав на тому, щоб президент виголосив грандіозну промову. Підсумував нею ці десятиліття трансатлантичних стосунків і проголосив нову еру. Проголосив своїм іменем. Бітті написав декілька варіантів і президент Венс уважно перечитав їх всі. Венсу подобався зміст, але жодна з промов не артикулювала цей зміст так, як того бажав президент. 

Ні, президент Джей Ді Венс не скаже ані слова. Президент Джей Ді Венс висловить все своїм поглядом.

Він хотів, щоб церемонія пройшла в Берліні. І тоді б американський президент стояв би на трибуні і спостерігав, як парадним строєм повз нього проходять війська. Це був би справжній тріумф в чужій столиці. І тріумфував би, звісно, не він. Тріумфувала б Америка. В його особі. 

І скільки символізму було б в цьому тріумфі! Американські війська марширують не задля того, щоб означити свою присутність, як окупантів. Американські війська марширують додому. Американські війська марширують, щоб сказати: Америка понад усе! Америка перш за все!

Берлін був би ідеальним майданчиком для такої заяви, зважаючи на багаторічне німецьке зухвальство в питаннях відповідальності за власну і колективну безпеку. Досить. Америка заплатила надто високу ціну.

Але німецька сторона не погодила заходи в Берліні, а скорочений американський дипломатичний корпус в країні не знайшов ані потрібних слів, ані відповідних важелів впливу. Проте президент Венс розумів, що це ціна, яку не шкода заплатити. Правильна політика важливіша за символізм (яким би дорогим не був символізм серцю Джей Ді Венса). А політика була правильною. Америка йде з Європи. І дипломатично, і військово

Врешті місцем проведенням церемонії обрали Рамштайн. 

Але і тут все йшло не за планом, а тому президенту Венсу було важко зберігати заготований вираз обличчя. Адже він міркував, що його мовчання буде більш промовистим за будь-яку промову. Вперше за 4 роки президент США з візитом в Європі. І жодного слова! Лише тріумф на обличчі. Тріумф президента відданого своїм громадянам та їхнім інтересам, а не невдячним заокеанським партнерам і домовленостям, підписаним ледь не сто років тому.

Але німецька сторона потрактувала відмову від промови як бажання ненадавати заходу надто великої ваги (для чого ж тоді було влаштовувати візит?). Канцлер Пісторіус також вирішив нічого не казати. Стояв поруч і посміхався. Слово взяв лише голова Єврокомісії Макрон. Цей пан не втрачав нагоди сказати гучне слівце. Проте мовив він не про Америку.

Рамштайн після виведення американських військ мав стати першим логістичним центром Об’єднаних сил Європи - улюблене дітище Макрона. Напевне про це він і говорив. Президент Венс точно не знав, бо ні французької, ні німецької не розумів. А навушник з синхронним перекладом псував би картинку тріумфуючого виразу обличчя.

Захід закінчився так само невиразно, як і почався. Президент подавав вид, що його це мало турбує. Проте наступного дня попросив переглянути підбірку преси. Але і вона його не порадувала.

Свого жаданого портрета він в газетах не побачив. Здебільшого преса рясніла новинами про підписання договору з Канадою про асоціацію з ЄС та співпрацю в оборонній галузі, а також співробітництво в Арктичному регіоні. Дрібні кпини в американську сторону, це ясно.

Щоправда одна газета таки помістила його фото на першу шпальту. Якийсь недолугий колаж: праворуч президент Венс, ліворуч колишній президент Росії Єльцин з деригентською паличкою. В тонкощах європейського гумору президенту Венсу розбиратись не хотілось.

День пройшов аж занадто монотонно і не виразно. Серія двосторонніх зустрічей, на яких європейські лідери як за методичкою висловлювали своє занепокоєння порушенням прав людини та свободи слова в Америці, але висловлювали надію на конструктивне трансатлантичне співробітництво.

Венса дратували ці зустрічі не повчаннями від європейців. Його дратував їхній тон. Десятки разів він спостерігав за поведінкою світових лідерів на зустрічах з Трампом. Президенти і канцлери, премʼєр-міністри і голови міжнародних організацій проявляли своє підлабузництво дотепами та неформальними жестами. Сміялись, жартували і всіляко намагались зманіпулювати великим его 47го президента. 

З Венсом вони поводились так, наче він досі віце-президент. Холодно, формально, без ентузіазму. Поводились так, наче не очікували нічого від їхньої зустрічі. І це, звісно, помилка, якої Венс не розумів і якої не волів пробачати. Європейські партнери, здається, не розуміли суті нової Америки. І президенту було дещо прикро, що за два роки президентства він не зміг їм цього донести.

Стоячи на на трапі Air Force One перед тим як продовжити своє світове турне історичним візитом до Москви, щоб зустрітись з президентом Путіним, Венс знову мовчки дивився на обʼєктиви телекамер, що проводжали його. Відрепетируваний вираз обличчя тримався вже майже автоматично, але здавався президентові дещо недоречним. Венс трохи шкодував, що відмовився виголосити промову.