Велика Депресія

1920-ті роки в США ввійшли в історію як час позначений надією на дедалі більше процвітання. Почали з’являтись ідеї, що економічна криза була явищем, яке було подолано з розвитком бізнесу і науки. Цей надмірний оптимізм спричинив те, що пізніше президент США Герберт Гувер назве «оргією безумних спекуляцій», що призвело до формування гігантської економічної бульбашки: в 1928 році американські фондові ринки відірвались від реальності, акції компаній дорожчали без підвищення реальної вартості. 24 жовтня 1929 року Волл-стріт потрясла раптова і сильна буря, вже 25 жовтня вона прийняла катастрофічні масштаби. Усе багатство, нагромаджене в цінних паперах, зникло. Це було початком великої економічної кризи, що торкнулася майже всього світу, за винятком Радянського Союзу, який фактично був виключений зі світової фінансової системи. До 1933 року виробництво в США впало на третину, майже половина банків збанкрутували, близько 10 мільйонів людей стали безробітними, почалися так звані «голодні марші». Велика депресія посилила ідеї американського ізоляціонізму, які були панівними всі 1930-ті роки.

         Задля подолання гіперінфляції в Німеччині, Великою Британією та США в 1924 році був прийнятий план Дауеса, який встановлював новий порядок виплати репарацій Веймарською республікою. Цей план призвів до значного покращення економічної стабільності Германії та відновлення її економіки, цей період в німецькій історіографії називають «Золотими двадцятими». Але ця система була дуже не надійною, британський історик Адам Туз описує її як карусель, що зводилась до того, що німці позичали в американців, щоб розплатитись з британцями та французами, які потім платили цими ж грошима по своїм боргам американцям, які ті надавали їм під час Великої війни. План рейхсканцлера та міністра закордонних справ Густава Штрезмана полягав у тому, щоб набрати в Америки стільки позик, щоб обслуговування цього боргу робило не можливою виплати репарацій. Штреземан прагнув перетворити американські фінансові кола на головну силу, яка виступатиме за перегляд суми німецьких репарацій. Але після початку економічної кризи банки США, поставши перед дедалі більшими викликами, відмовилися надавати подальші кредити Німеччині. Це призвело до закриття багатьох фабрик і різкому зростанню безробіття в Німеччині, надія на відновлення Німеччини була знищена, через критику націоналістичних кіл Штрезмен відійшов від політичної діяльності, новим рейхсканслером став Генріх Брюнінг. Ця криза спровокувала ріст націоналістичних сил в Німеччині, що врешті решт призвело до приходу до влади Гітлера в 1933 році. Після свого приходу до влади Гітлер почав програму оздоровлення економіки, яка передбачала введення трудової повинності та забезпечення гарантованого пенсійного і медичного страхування. Гітлер дійсно хотів якомога швидше виправдати довіру електорату: середнього класу, робітників, молоді та інших верств суспільства, яким він пообіцяв «роботу, свободу та хліб». Окрім завдань економічного оздоровлення вже в перші дні після вступу на посаду Гітлер почав відкрито називати й іншу, набагато важливішу для нього мету, заради якої і було розпочато відновлення економіки – передвоєнне озброєння Німеччини та «боротьба за життєвий простір».

         В Королівстві Італія економічна криза стала каталізатором економічних змін: проводилась політика послідовного збільшення ролі держави в економіці, паралельно з цим відбувався перехід від аграрно-індустріальної економіки до індустріальної, форсована мілітаризація економіки та перехід до автаркії. Особливістю італійської антикризової політики є корпоративна політика італійського фашизму, яка передбачала заборону незалежних профспілок та перекладення регуляції відносин робітника та роботодавця на державу та розділення економіки на корпоративні сектори, які знаходились під повним контролем держави та в середині яких і відбувалася регуляція відносин робітник-роботодавець.

         Велика депресія дуже сильно вдарила по Японії, найбільше постраждало японське сільське господарство, правлячі класи Японії намагались перекласти основний тягар на робітників, малий та середній капітал, який поглинався великими промислово-фінансовими об’єднаннями дзайбацу. Посилювалась експлантація колоній, що призвело до повстання на Тайвані та посиленню націоналістичного руху в Кореї. Вихід з кризи Японія вбачала в мілітаризації та експансіонізмі, що призвело до анексії Маньчжурії на початку 1932 року та значному посиленню фракції Кадоха – фракції імператорського шляху, який передбачав формування військової влади, мілітаризації та концентрації виробництва, посилення експансії Японії.

         Франція чи не найдовше не могла впоратись з наслідками Великої депресії, фактично Третя Французька республіка так і не змогла їх побороти. Основною проблемою Франції під час кризи стала політична нестабільність, з листопада 1929 по травень 1932 року у Франції змінилось вісім урядів. Лейтмотивом французької економічної політики став відкритий протекціонізм: квотування імпорту, заборонні митні тарифи. У поєднанні зі спробами за будь-яку ціну утримати прийнятий у 1928 р. золотий стандарт франка. По суті, йшлося лише про заходи реагування на зовнішні фактори, мало ефективні в умовах, коли відхід від золотого стандарту та девальвація стають глобальною тенденцією. Державний бюджет зіткнувся у 1930–1932 рр. з падінням доходів і виникненням дефіциту. Реакція урядів знову не виходила за межі консервативних схем у дусі економічного лібералізму: реструктуризація державного боргу та скорочення видатків державного бюджету, де можливості для маневрування були досить обмежені. Про збільшення державних витрат для стимулювання економіки не йшлося. Французька економічна політика була неефективною, промислове виробництво Франції досягло мінімуму у 1932 році, після цього почалася стагнація, яка тривала до 1939 року, на момент початку війни Франція так і не змогла виправити свою економіку.

         Депресія у Великій Британії почалась трохи пізніше ніж у інших країнах у першому кварталі 1930 року. Багато в чому це було пов'язано з тим, що рівень монополізації в промисловому секторі зберігався значно нижчим, ніж у США, а фондовий ринок у Лондоні не зіткнувся зі спекуляціями, характерними для Нью-Йорка. Криза загострила давню проблему британської економіки – вразливість старих галузей промисловості: вугледобувної, суднобудування, металургійної, бавовняної, а також сільського господарства. Криза призвела до різкого падіння популярності лейбористської партії та призвела до приходу консерваторів до влади та формування коаліційного уряду – першого коаліційного уряду в Британії, який було сформовано у мирні часи. Політика боротьби з кризою Британії була повʼязана з жорстким протекціонізмом. Багато в чому саме рецесія змусила політичний істеблішмент розпочати перегляд відносин із колоніями, надати повне самоврядування домініонам, розпочати формування Британської співдружності націй. На відміну від Франції Британія змогла швидко побороти кризу, економічний ріст почався вже в 1932 році.

         Отже, Велика депресія розділила світ на до і після, її вплив важко переоцінити, вона заклала умови з якими світ підійшов до Другої світової війни, стала приводом до початку мілітаризації та переходу до тоталітарних режимів у майбутніх країнах Осі. На жаль, у цей час майбутні Союзники були занадто зайняті своїми власними внутрішніми проблемами як економічними, так і політичними та не звернули увагу на народження монстрів, які через десять років спробують кинути виклик міжнародному порядку.