Валерій Погуляй, працівник Запорізької АЕС: «У цій багатовіковій історичній боротьбі за незалежність ми отримаємо сильну, горду, вільну Україну. Переможемо, без сумніву!»

Наприкінці ХVІІІ століття, після ліквідації Гетьманщини та Запорізької Січі, Україна була включена до російської загальноімперської державної системи з її уніфікаційними методами управління та самодержавно-поліцейською владою. Умови Переяславського договору 1654 року, за якими Україна, визнавши протекторат царя, зберігала створений нею суспільний устрій, були брутально розтоптані російським царизмом, і країна козаків втратила залишки своєї державності.

Перед українцями невдовзі постало питання: їхня батьківщина існуватиме як окремий національний організм чи її повністю поглине зажерливий північний сусід? Йшлося не про зміну існуючої доти моделі відносин між Україною та росією, а фактично про припинення існування української нації.

Саме в цьому полягала мета російської імперії, і саме цим визначався головний зміст «спільної історії двох народів», про яку сьогодні з таким пафосом говорять у кремлі. Наш північний сусід завжди ставив перед собою завдання повністю зрусифікувати і фактично ліквідувати український національний організм.

Понад 300 років російська імперія крок за кроком намагалась знищити національно-культурну окремішність України й варваризувати її, нав’язавши свій суспільний устрій і спосіб життя.

Саме це нині, як і 10 років тому, з нашою державою роблять російські окупанти. Це добре розуміє наш сьогоднішній Вартовий світла, працівник Запорізької АЕС Валерій Погуляй з позивним «Шум». Для нього і його родини війна почалася ще у 2014 році. Саме тоді він зрозумів: якщо не зупинити ворога зараз, то наслідки будуть трагічними.

«Я завжди цікавився історією та політологією, – ділиться захисник України, – і був добре знайомий з тими методами та засобами, які в різні періоди існування російської імперії застосовували до людей. Використовуючи релігію, освіту, пропаганду тощо, формували свою викривлену реальність та спотворювали історію. І водночас створювали «радянську людину» в СРСР чи як зараз, у часи путіна, – вже «ліплять» якийсь гібрид «імперсько-радянської людини».  

Пропаганда, хворі амбіції, ксенофобія та шовінізм – їхнє все. Тож наміри цієї країни-окупантки я розумів без купюр, а повернення її на старий шлях бачив ще з початку нульових. Тому на захист України став ще навесні 2014 року. Спочатку воював у громадських формуваннях, а потім, із серпня 2014 року, – у лавах ЗСУ».

Валерій на той час був першим працівником ЗАЕС, який зміг мобілізуватися в зону проведення АТО/ООС. Захищав Україну від ворога понад рік, а восени 2015 року демобілізувався. Втім, за час служби встиг чимало зробити для рідного Енергодара та країни. Підкреслює, що саме він з товаришем перефарбували стелу «Енергодар» у кольори України, коли чергували на блокпостах. І наголошує: «Після звільнення Енергодара виправимо те неподобство, що зробили зі стелою окупанти».

Після демобілізації енергодарівець продовжив працювати на ЗАЕС, але числився в оперативному резерві ЗСУ, іноді їздив на військові збори. Крім цього, він займався волонтерською та громадською діяльністю, а також мав звичайне людське життя з подорожами, концертами, риболовлею та пішими походами.

«Я дуже цінував таке життя, – зізнається атомник, – але добре розумів, що терористичний російський режим продовжить реалізовувати свій план зі знищення української держави. Тому завжди мав зібраний рюкзак, необхідне спорядження і впевненість, що Україна зможе перемогти. Я чітко усвідомлював, що якщо почнеться повномасштабне вторгнення й українці протримаються хоча б декілька днів, то країни вільного світу почнуть допомагати. На жаль, також знав і те, чого не було зроблено для підготовки боротьби з рашистами, тому розумів, який непростий шлях нам доведеться пройти».

24 лютого 2022 року наш Вартовий світла перебував у відпустці, тому був удома. Вранці його розбудила поліцейська сирена, після чого з новин дізнався, що день Х настав. Потім відбулася важка розмова з рідними, о 07:45 військкомат і далі ранок, який не закінчується вже понад два роки.

«Найдовший ранок, який триває, на жаль, і досі, – констатує «Шум». – Повномасштабна війна, відступ, довгі місяці та вже й роки боїв, піхотне життя, нулі, нескінченне копання окопів та низка чергувань, втримання фронту, контрнаступ, втрати побратимів, контузії, різноманітні навчання, дуже рідкі відпустки й відвідини родини… Безкінечне 24 лютого 2022 року».

Мобілізувавшись у лави місцевої ТрО, енергодарівець разом із побратимами брав участь в обороні Запорізької області. Це ділянки навколо міста Оріхова, більш відомі як Мала Токмачка, Новоандріївка, Новоданилівка. Коли у 2023 році розпочався контрнаступ України, підрозділ захисника дещо перемістився і брав участь у боях біля Новодарівки, Рівнополя і найдовше воював біля села Приютне.

«Тут загинуло й було поранено багато наших бійців з Енергодара, з району, з області, – пригадує захисник. – Особисто я власне у контрнаступі на нулі провів майже 100 днів. Це дуже багато часу. Хто пам’ятає інтенсивність бойових дій на тому напрямку в той період, розуміє, про що йдеться. У боях в основному працював на автоматичному гранатометі МК-19 (американський автоматичний гранатомет, калібр 40 мм – Ред.), а потім ще й на трофейному АГС-17 (радянський автоматичний гранатомет, калібр 30 мм – Ред.). Із великим задоволенням відправив по ворогу чималу кількість трофейних боєприпасів».

Нині, протягом певного часу, атомник із побратимами перебуває в одній із областей Україні на кордоні з росією. Вже встиг отримати бойову професію, пов’язану, як він сам зазначає, з новими викликами та зміною бойових тактик. Втім, єдине стійке і незмінне досі – це його віра в Перемогу України. Бо лише «вона спільно із союзниками зможе відправити нечисть туди, де їй місце, а потім відновитися, окріпнути та розквітнути по-особливому».

Наш герой підкреслює, що тримати оборону рідної країни та триматися на передовій самому допомагають родина й волонтери. Також підтримує й Енергодарська міська рада, адже кожний енергодарець-захисник отримує 50 000 гривень матеріальної допомоги від міста: «Завдяки цьому заохоченню ми маємо можливість докупити те, чого не вистачає в амуніції чи спорядженні. Тому дуже дякуємо керівництву Енергодара за підтримку».

Втім, найважливішу роль відіграє зв’язок з колегами з дільниці ремонту насосів реакторного відділення ЕРП ЗАЕС, які також воюють у різних бригадах.  

«Ми з колегами-побратимами завжди згадуємо загиблих товаришів, – підкреслює «Шум». – І віримо, що їхня смерть не була даремною, а могили стануть фундаментом для нової вільної країни. Я впевнений, що пам’ять про кожного загиблого захисника України допоможе патріотично виховати наступні покоління. А в цій багатовіковій історичній боротьбі за незалежність ми отримаємо сильну, горду, вільну Україну. Переможемо, без сумніву!»        

#люди_атома #ЗАЕС

Енергоатом

Написати нам | TG | FB | IG | YT | Х | IN | TH | EA