В.З.П.

6

— Саймоне, ти хочеш щось мені розповісти?

— Дуже довго я не міг прийняти себе... — тихо почав Саймон, розплившись в кріслі. — Я гей, а до цього ще й шизофренік. Ці два пункти ускладнювали моє життя в засраному містечку, яке так відстало від прогресу, що його мешканці були б не проти закидати камінням людину, чиї погляди на життя відрізнялися від їхніх.

Саймон замружився, зморщивши носа.

— Я добре шарю в комп'ютерах, розумієш? Тому вирішив тікати з того задрипаного місця якомога далі. Вже й так не вперше... Я знайшов оголошення про роботу. Один офіс, який відкрився нещодавно, шукає працівників. Я, не довго думаючи, подзвонив. Мені відповів начальник того місця. Я одразу розповів про свій діагноз. Нащо приховувати те, що все одно вийде назовні?

Він склав руки на животі, розслабивши обличчя.

— Керівник виявився милим хлопцем, дуже привітним. Він з розумінням поставився до діагнозу і подякував за чесність. Далі сказав, що житлом не забезпечують, але він спробує допомогти мені з цим. Я подякував, і радісний кинувся збирати манаття. Тоді я почув голос Теренса. Він казав, що я роблю дурість, отак різко збираючись в місце, якого не знаю, до зовсім чужих мені людей. Ну, не те щоб і вдома я почувався своїм, тому просто забив і пішов на автовокзал, купив білет й чекав свій автобус.

Його пальці міцно переплелися між собою, побілівши.

— Керівник, — звали його Альбертом, — на вигляд теж був милим і привітним. Йому десь під тридцять було, здається. Повіз мене в офіс, познайомив з колективом, показав мій стіл і повідомив, що знайшов мені житло. Не те щоб палац, але для початку годиться.

Очі Саймона під заплющеними повіками тривожно ширяли з боку в бік.

— Я почав працювати. Мені подобалося бути зайнятим справою, яка приносила задоволення і відривала від усього іншого. Альберт добре до мене ставився, часто заїжджав на хату. В один з вечорів він заявив, що я йому подобаюся, але нам обом варто про це мовчати. Я знатно офігів. Це вперше мені зустрівся хтось такий же, як я сам... Ми почали таємно зустрічатися. Спочатку все було неймовірно. Я майже не чув голос Теренса, але він дуже швидко повернувся. Саме тоді, коли Альберт, курва, сказився. Теренс нашіптував мені, що треба тікати, що все погано обернеться, а я всяко старався ігнорувати його.

Саймон затих, то послаблюючи, то ще міцніше сплітаючи пальці.

— Він робив мені боляче... дуже боляче. Він був зі мною грубим, залишав синці по всьому тілу і переймався лиш тим, аби задовольнити себе. Одного разу я заговорив про те, що нам буде краще більше не бачитися поза роботою, але Альберт навіть слухати не хотів. Він побив мене, а тоді взяв силою. Не хвилювався, що я заявлю на нього чи щось таке.

Хлопець знову насупився. Його голос лишався рівним, але з-під заплющених повік пробилися сльози.

— Авжеж я не заявив, хто б повірив шизофреніку? Я зібрав речі й повернувся додому, до мами, маючи в кишені сраних сто баксів. Нікому не сказав справжньої причини свого повернення. Я просто... хотів зробити своє життя кращим, бути собою і мати поруч когось, хто б зміг полюбити мене таким, яким я є.

Паркер співчутливо похитав головою.

— Ми закінчили, Саймоне Мерфі. Можеш підвестися.

Саймон розплющив очі, торкнувшись пальцями своїх щік.

— Вей... якого біса я розплакався?

— Це нормальна реакція організму на сироватку, — посміхнувся Паркер, вказуючи рукою на колесо. — Лишилась остання деталь. Після цього ти зможеш повернутися у свою квартиру.

— Тест на удачу, як в рекламі?

Саймон жваво зіскочив з крісла й почимчикував за чоловіком.

— Так, все вірно. Твоя задача покрутити це колесо, а все інше я поясню після того, як ми побачимо, що тобі випало.

— Фортуна все життя стоїть до мене сракою, містере Вуд.

Саймон потягнув ручку, запустивши колесо.

Стрілка зупинилася на секторі з цифрою тридцять.

Паркер підійшов до хлопця, закріплюючи на його зап'ясті браслет.

— Сьогодні фортуна на твоєму боці, Мерфі. Вітаю.

— Класно, але з чим? — спитав він, роздивляючись браслет.

— Ти будеш жити тридцять років без хвороб. Місце, причина і час смерті залишаться таємницею для тебе до самого кінця. Проте тридцять — не остаточний вердикт. Ти матимеш можливість подовжити собі життя, якщо відбиратимеш роки в інших. Ми поговоримо про це трохи згодом. Тепер ти можеш повертатися до себе.