В.З.П.

5

— Ти хочеш щось мені розповісти, Іларіє? — м'яко спитав Паркер, заряджаючи пістолет для наступного з групи.

Іларія нерухомо лежала в кріслі, похиливши голову. Її заплющені очі смикалися з одного боку в інший.

— Я... — не схожим на свій звичний голос заговорила вона. — Я робила багато нехороших речей, але є одна, що здається мені найгіршою. Проте я зовсім не відчуваю сорому за те, що зробила. Якщо я чогось хочу, то роблю все, аби отримати це.

Паркер поклав її голову рівно. Іларія, перебуваючи у своєму наркотичному забутті, продовжила говорити.

— Моя мама якось почала стосунки з хлопцем, який зовсім трохи старший за мене. Їй сорок сім, і в останні роки вона не сильно дбала про свій зовнішній вигляд. Дозволила собі набрати зайві кілограми, перестала фарбувати волосся й робити макіяж. Перетворилася на звичайнісіньку товсту домосідку.

Дівчина скривилася, не розплющуючи очей.

— У нас було багато грошей, дуже багато грошей. Тому я одразу подумала, що того хлопця зацікавили гроші, а не стара й ніяка на вигляд тітка. Я навіть не знаю, як він з'явився! — обурилася Іларія, потроху рухаючи рукою. — Я просто повернулася додому після подорожі за кордон, а з її спальні лунали стогони. Я розумію, чого вона так стогнала, ледь не заходячись криком. Вільям справді ще той гарячий красунчик.

Рука Іларії піднялася. Вона злегка стисла футболку між своїми грудьми.

— Моя мама знову почала фарбувати волосся й робити макіяж, навіть кілька кілограмів скинула. Її шкіра стала кращою, а з обличчя не сходила та ідіотська щаслива посмішка. Мене Вільям майже завжди ігнорував, а я не люблю, коли мене ігнорують. Я прийняла рішення, що маю його звабити.

Її пальці почали гладити груди, а голова відкинулася назад.

— Його ніяк не заводило, коли я ходила по квартирі в коротких шортах і топах, чи майках, не одягаючи ліфчик. Проте з моєю мамою він трахався ледь не щодня.

Якось вона поїхала у справах, і ми з Вільямом лишилися вдома вдвох.

Іларія підчепила пальцями край футболки й підтягнула вгору, оголивши живіт. Її довгі нігті сховалися під гумкою штанів.

— У мене гарне тіло, я ніколи не соромилася своєї сексуальності. Мені подобається секс, і його в моєму житті було чимало, але Вільям став першим, кого я по-справжньому так жадала. Я одягнула мереживну білизну, зробила легкий макіяж, зовсім трохи підкреслюючи красу свого обличчя, і пішла на диван у вітальні.

Блондинка закусила губу, задовольняючи себе. Паркер спостерігав за нею, смакуючи улюблений момент, коли після введення сироватки учасник стає відвертим, розповідаючи про речі, які завжди тримає в найпотаємніших закапелках свого єства.

— Я мастурбувала, навмисне голосно стогнучи. Вільям вийшов з кімнати, спершись на одвірок, а тоді просто спитав, якого біса я роблю це тут, а не у своїй кімнаті. Я підвелась, скинувши ліфчик, і пішла до нього, та Вільям лиш відмахнувся від мене.

Голос Іларії ставав злішим, але рухи пришвидшувалися, збиваючи їй подих.

— У мене гарне тіло, пружні груди та сідниці, а в нього навіть не встав! Я спитала, якого чорта він поводить себе так, ніби закоханий у стару шкапу, як моя матір, коли перед ним я — молода і приваблива? Вільям відповів, що навіть після пологів і в такому віці тіло моєї матері привабливе й збудливе, а не як у мене.

Іларія скрикнула, важко видихнувши.

— Я... я схотіла накачати його таблетками й взяти силою, якщо не хотів добровільно... Але нічого не вийшло, він надурив мене, вдав, ніби справді п'є чай! Моя мама застала мене майже оголену перед Вільямом... стара сука вигнала мене з дому, позбавивши грошей.

Паркер зробив позначки у своєму планшеті й піднявся з крісла. З однієї з шухляд вийняв довгасту упаковку.

— Ми закінчили, Іларіє. Залишилася остання деталь.

Дівчина, наче виринувши з-під гіпнотичного впливу, сіла в кріслі, кліпаючи очима.

— Сироватка... я вже здорова?

— Організму потрібно кілька годин, але вже до вечері ти будеш відчувати себе зовсім іншою людиною.

— Добре... — з недовірою мовила вона, підвівшись. — Остання деталь?

— Твої стосунки з панянкою Фортуною.

Паркер натис кнопку на панелі, прибираючи завісу.

Перед очима дівчини постало велике, яскраве колесо з секторами, кожен позначений іншою цифрою.

— Що це означає?

— Спочатку покрути колесо. Після цього я все поясню.

Іларія пішла виконувати наказ, тягнучись до колеса непевною рукою.

Вона розгледіла цифри: п'ять, десять, двадцять п'ять, сорок. Далі було ще.

Дівчина взялася за ручку і потягнула. Колесо почало крутитися, помалу уповільнюючись. Стрілка зупинилася на секторі з цифрою п'ять.

Іларія обернулася до Паркера:

— Що це означає?

Чоловік вийняв з довгастої упаковки браслет. Швидким рухом закріпив його на тонкому зап'ясті Іларії й заглянув їй у вічі.

— Ти будеш абсолютно здоровою, але житимеш лише п'ять років. Місце, причина і час смерті залишаться для тебе загадкою до самого кінця.

— Що за нахрін?! — Іларія вихопила свою руку, зиркаючи на браслет. — П'ять років? Ти знущаєшся? І що це за херня на моїй руці?

— Ідентифікатор. Ти зможеш зняти його лише в день, коли звідси вийдеш. В.З.П. наглядає за кожним мешканцем корпораційного міста.

— П'ять років..? — тихо повторила Іларія, пропустивши решту інформації повз вуха. — Це несправедливо.

— Я не сказав, що у тебе не буде можливості подовжити своє життя.

— Що ти маєш на увазі?

— Ти зможеш подовжити собі життя відбираючи роки в інших, — усміхнувся Паркер. — Але про це трохи згодом. Тепер ти можеш повертатися до своєї квартири.