Вісті з Німеччини

При останніх виборах до загально-німецького парляменту - Райхстагу, німецькі націоналістичні партії, а головне гітлерівська - отримали знову величезну перемогу.

Кажу - знову, бо від кількох років гітлеризм постійно зростає в силі і при кожних нових виборах отримує все більше голосів. Гітлерівський рух започаткувала в 1919 р. маленька ґруда людей, складена з сімох молодиків, яка і стала на чолі нової партії німецьких робітників (Деутше Арбайтер Партай) у Баварії. З Баварії цей рух поволі поширився на цілу Німеччину. В листопаді 1924 року гітлерівці зорганізували революційний виступ, що мав закінчитися, на фашистівський зразок, походом на Берлін, але був дуже швидко зліквідований, і його головного проводиря, Гітлера, старшину німецької армії, австрійського походження, народженого 1889 р. в Браунау, засуджено на п'ять років фортеції. Проте його звільнено вже в кінці 1924 р. У в’язниці він написав «Моя боротьба» (Майн Кампф), книгу, що її опубліковано в 1926 р. і яка є свого роду біблією для націонал-соціялістів. У першій частині автор говорить про своє життя і про розвиток національної ідеї, у другій - про розвиток націонал-соціялізму і про принципи, що на них треба було би збудувати нову, третю німецьку державу (першою - була держава Бісмарка, другою демократична пореволюційна держава Веймарської конституції, третьою - націонал-соціялістична держава). Вищою ціллю третьої німецької держави мало би бути піклування про втримання найкращих прикмет німецької раси й нації, насамперед - виховання здорового тіла, потім міцного характеру, і нарешті, сили духу. Мешканці нової держави мали би поділятися на три категорії - урядовців, громадян (що є здатні до військової служби) і чужинців.

Гітлер, на фашистівський зразок, не припускає постанов на основі голосування, але лише дорадчі наради чи інституції при відповідальному уряді.

Проґраму партії (власне її 25 основних пунктів) вироблено 24 лютого 1920 р. в Мюнхені, а 22 травня 1926 р. її стверджено і проголошено незмінною. Пілястрами цілої програми, як заявив Гітлер, треба вважати дві головні ідеї: «Загальне добро понад добром індивідуальним», що є ідейним змістом цілої програми, і «Знищення рабського упокорення інтересам», що є серцем націонал-соціялізму.

З огляду на ту ролю, яку відіграє тепер гітлеризм у середній Европі, і з огляду, головне на ту ролю, яку він може відіграли в розвитку подій у Східній Европі, не зайвим буде подати основні пункти гітлерівської програми, і то тим більше, що серед українців дуже мало хто її знає. Отже, гітлерівська програма проголошує:

1. Ми хочемо об’єднання цілого народу німецької раси в одній великій Німеччині, на основі права народів на самоозначення (Соборність).

2. Ми хочемо для німецького народу рівноправности супроти инших народів і знесення Версальського та Санжерменського договорів (Ревізіонізм).

3. Ми хочемо території й кольонії для виживлення нашого народу і приміщення злишків населення (Імперіялізм).

Не може бути громадянином той, хто не належить до народу. І до народу належить лише той, хто є німецької крови, незалежно від його релігії (Расизм). Тому жиди не можуть належати до німецького народу (Антисемітизм).

5. Хто не є громадянином, може залишитися в Німеччині лише як гість і мусить коритися законам про чужинців (Расизм).

6. Право визначати уряд і державні закони належить лише громадянам. Тому, всі громадські і публічні функції повнитимуть лише громадяне. Ми будемо поборювати всяке парляментаристичне підкупство при розподілі посад із партійними цілями, а не в силу особистих заслуг (Антидемократія).

7. Держава мусить постачати засоби існування насамперед для громадян, і якщо ці засоби не вистачають для цілого населення, то негромадян виселяти.

8. Треба заборонити дальшу імміграцію не-німців. Всі не-німці, що переселилися до Німеччини по 2 серпня 1914 р. будуть примушені залишити країну (Антисемітизм).

9. Для всіх громадян - рівні права і рівні обовязки (Демократизм).

10. Першим обов’язком кожного громадянина є продукувати духово чи матеріяльно. Діяльність індивідів не може бути скермована проти інтересів загалу, але в орбіті спільних інтересів на загальну користь.

11. Тому хочемо знесення всякого прибутку, придбаного не шляхом праці та зусиль. (Соціялізм).

12. Конфіскування багацтв, придбаних за час війни, бо на них треба дивитися як на злочин супроти народу.

13. Удержання всіх трестів і великих підприємств.

14. Участь робітників у прибутках підприємств.

15. Досконала орґанізація пансіонів для старих людей.

16. Витворення і утримання здорового середнього шару населення; муніципалізація великих складів краму для продажу за дешеву ціну дрібним торговцям, які мусять завжди знаходити охорону в держави, у провінціяльного уряду і в муніципалітетів.

17. Аграрна реформа, відповідна до національних потреб; закон про експропріяцію без викупу земель громадської користи. Знесення земельного цензу і всякої спекуляції на землю. (3 огляду на те, що цей пункт викликав опозицію серед селянства Гітлер проголосив пізніше, що принцип приватної власности залишається в силі, тому «експропріяцію без викупу» треба розуміти лише в пристосованню до земель несправедливо надбаних або недбало адміністрованих, тому цей пункт 6, мовляв, скермований проти лихварської спекуляції жидів).

18. Безпощадна боротьба проти тих, хто шкодить загальним інтересам. Вульгарні злочинці, лихварі, визискувачі і їм подібні мусять нести кару смерти, без огляду на національне чи реліґійне походження.

19. Заступлення Римського права, що сприяло встановленню матеріялістичного ладу світу, звичайним німецьким правом.

20. Держава повинна переформувати ґрунтовно цілу систему національної освіти, щоби кожний розумний і працьовитий німець міг дійти до вищої освіти і до провідництва.

21. Держава має подбати про оздоровлення народу. Обов’язок гімнастики і спорту.

22. Скасування теперішнього війська, що складається з професіональних вояків і сформування війська з громадян (Міліція).

23. Законна боротьба проти політичної свідомої брехні та і поширення через пресу (Цензура).

24. Свобода всіх віросповідань у державі, якщо вони не загрожують її існуванню і не суперечать моральному почуттю німецької раси. Партія, як така, є представницею ідеї позитивного християнства, не в’яжучи себе з ніякою означеною конфесією. Одночасно партія поборює матеріялістичний жидівський дух у середині і ззовні і твердить, що постійне оздоровлення нашого народу може бути осягнене лише з середини, на грунті переваги загальних інтересів над партикулярними.

25. Для переведення цієї програми хочемо сильного центрального уряду. Необмеженої влади політичного парляменту над імперією і її загальною орґанізацією. Витворення парляментів відповідно до клясів і професій населення для того законодавства, що його імперія залишає окремим державам (Корпоративізм).

Залишаючи на боці ті гасла проґрами (ревізіонізм, антисемітизм і т. д.), що їх поділяють всі праві партії Німеччини, і що є найбільш відомими серед нашого громадянства, спинимося трохи над мало знаною у нас соціяльною частиною програми, та особливо над тактикою і організацією гітлеризма, що допомогли йому здобути на останніх виборах до Райхстагу 14 міліонів голосів, себто, 230 мандатів (замість 6 міліонів голосів і 107 мандатів при попередніх виборах 1930 р.).

Користуюся для цього з офіційного інтерв’ю, що його дав Геббельс, секретар і орґанізатор берлінського відділу партії, член Райхстагу, італійському кореспондентові «Лаворо-фашиста» (26 січня 1932 р.)

Соціяльне питання, казав Геббельс, цікавило гітлерівців від самого початку, і тому саму організацію названо «націонал-соціялістичною партією німецьких робітників». Проте підчас першого гітлерівського «путчу» в Баварії в 1923 р., робітників фактично в партії було обмаль, - думалося прийти до них по захваті влади, згори. Але вже в 1924 р. визнано конче потрібним притягти робітництво до партійної організації безпосередньо, бо инакше вона навіть не виправдувала би своєї назви, тому, що складалася головно з дрібної буржуазії інтеліґенції та селянства. Перший етап цієї акції характеризувався великими мітингами пропаганди по всій Німеччині, і особливо у промислових осередках. Але успіх був лише частковим. Робітники, під впливом соціялістичної і комуністичної преси, що виставляла націонал-соціялістів, як найгірших реакціонерів і ворогів робітничої клясн, просто не приходили на ті мітинги.

Тоді прийшла друга доба гітлерівської пропаганди: мітинги влаштовувано для членів окремих категорій, або й просто великих окремих підприємств. Але й тут - та сама невдача: робітники трималися якомога далі. Тим часом, як гітлерівський рух поширювався незвичайно по всіх инших колах і клясах німецького населення і на виборах 1930 р. здобув уже шість міліонів голосів, робітництво продовжувало залишатися поза його впливами.

Тоді виникла думка створення спеціяльних гітлерівських синдикатів, що могли би бути проставлені вже існуючим - католицьким, соціялістичним і впрост жовтим (що їх орґанізували самі працедавці). Але дуже скоро, як каже Геббельс, визнано, що і ця метода не була б доброю. Робітники відразу же, наслідком пропаганди марксистів, повірили би, що, мовляв, гітлерівські синдикати мали на меті лише знищення вже існуючих, як знаряддя боротьби за економічні інтереси соціяльних катеґорії. Синдикалістична зброя сама по собі є законною, протизаконним є лише її інтернаціоналістичний характер... Але як дати зрозуміти це розрізнення робітникові, що знаходить свою оборону в уже існуючих організаціях? Ми сказали й кажемо робітникам: залишайтеся в уже існуючих синдикатах, але намагаймося звільнити їх від марксистського, чи ліберального, чужого характеру... Захоплюйте поволі командні місця. Не руйнуйте синдикалізму, бо ми не хочемо, щоби він був зруйнований, але рятуйте його від згубного для вас і батьківщини впливу»... Для осяґнення цієї мети, гаслом гітлеризма зробилося: «Ідіть до підприємства». В кожному підприємстві витворилася клітина гітлерівських робітників з ясними сміливими, рішучими ідеями, - робітників, бо робітники не мають довіри до сторонніх людей на підприємствах.

По цих клітинах відбувається переконлива праця освідомлення. Наслідком такої системи за три місяці берлінський відділ побільшив кількість вписаних робітників утричі, а в січні 1932 року яких 65% членів націонал-соціялістичної партії належали вже до пролетаріяту, що ще недавно був під виключним впливом марксизму. Робітники зрозуміли, що гітлеризм не думав відсувати їх від участи у витворенню нового революційного світу, навпаки гітлеризм, як і фашизм, хоче ввести робітничі маси в гущу державно-революційної діяльности, хоче протиставити панування анонімного, спекулятивного капіталу, найбільш ненависного робітникові (плутократія), кермування особисто відповідальних чинників, що спиратимуться не на право гроша, але на право праці і творчости. Не дурно таку велику частину гітлерівської програми присвячено боротьбі з «рабським упокоренням матеріялістичним інтересам», на сторожі яких стоїть з одного боку плютократія, а з другого боку комунізм, головні вороги гітлерівського руху в Німеччині. До останнього часу, в Німеччині пануюче становище займала соціял-демократія, приналежна до ІІ Інтернаціоналу (що недавно висловився, на випадок антибольшевицької війни, проти права народів, пригнічених у совітах, активно виступати, за здобуття своєї незалежности!). На протязі останніх двох років гітлеризм відібрав владу у соціял-демократії по окремих німецьких державах, зокрема - два місяці тому в Прусії, цьому серці Німеччини, де соціял-демократія панувала незмінно на протязі тринадцяти років. До останніх виборів до Райхстагу соціял-демократія і там мала перше місце - 140 мандати. Тепер, невважаючи на збільшення загальної кількости послів, соціял-демократія загубила десять місць (отримала 133 мандати), тим часом, як гітлерівці виграли 123 місця (230 мандатів). Зате другий ворог гітлеризму - комуністи теж витрали при останніх виборах і з 77 мандатів перейшли на 89. Головною жертвою виборів стали всілякі менші партії й партійки, - боротьба відбувалася по лінії окремих світоглядів та ясно визначених тенденцій, не дрібних партійних чи програмових відмінностей. І майже половина цілого населення Німеччини висловилася - за революцію, вкладаючи, що правда, в цей термін різний зміст. Голосувало всього 37 міліонів, з них 14 припало на революційний гітлеризм, а пять міліонів за революційний комунізм і таким чином 19 міліонів висловилося рішучо проти існуючого ладу. Якщо на приймемо на увагу ще 8 міліонів голосів, відданих на соціял-демократію, що в усякому разі є проти капіталістичного режиму, то ми отримаємо застрашаючий образ настрою німецьких мес.

В оглядах німецької політики звичайно говорять про «лівих», «правих» і «центер». До «лівих» зараховують соціялістів і комуністів, до центру - католиків, а до «правих» - націоналістів Гуґенберга і гітлерівців. При розрахунках можливостей опанування влади Гітлером, що їх знаходимо особливо по французьких часописах, підкреслюється, що «праві» партії, себто, Гітлер і Гуґенберг не зібрали абсолютної більшости, і тому не можуть витворити парляментарного уряду.

В цих розрахунках роблять велику помилку: визначення «правий» і «лівий» в наші часи не має місця. Гуґенберга й Гітлера єднає що правда спільне розуміння закордонної політики, але в галузі внутрішньої політики межи ними є безодня: націоналісти Гуґенберга є консерватисти, гітлерівці - революціонери. Що правда це не перешкоджало гітлерівцям піти з Гуґенбергом на Гарцбурзьку угоду і формувати проти Версальського договора й комунізму єдиний спільний фронт. Ось про це висловився Геббельс у згаданому вище інтерв’ю на запитання італійського кореспондента, чи порозуміння з буржуазним націоналізмом Гуґенберга не примусить підлити рожевої водиці до революційного гітлеризму: «А ні краплі! Ми є й залишаємося революційною партією, бурхливим народнім рухом, що зовсім не думає відмовлятися від своїх цілей. Гарцбурзьку угоду зроблено не на проґрамових питаннях. З націоналістами Гуґенберга нас в’яжуть у цей момент (січень 1932 р.) спільні цілі і спільні інтереси задля добра цілої Німеччини, - себто, ліквідація репарацій, перекреслення брехні про нашу вину в війні, визнання права Німеччини на озброєння чи обов’язку инших на роззброєння, перегляд ганебного Версальського договору, безпощадна боротьба проти парляментаризму, проти комунізму, проти демократії... Як тільки буде звільнено поле від спільного ворога, кожний з нас піде своїм окремим шляхом: націоналісти Гуґенберга підуть своїм шляхом, а ми - нашим. Ми є досить праґматичні в нашій тактиці.

Приймаємо добро, звідки б воно не приходило, і, затримуючи непорушними наші головні принципи та остаточні цілі, не маємо тактичного доґматизму і для витворення нової дійсности користуємося тим, що теперішнє дає в наше розпорядження, намагаючись перетворити ґрунт, який він є тепер, у такий, яким ми хочемо, щоби він був»...

І правда, вже до останніх виборів гуґенберіці і гітлерівці йшли нарізно. Можна сильно сумніватися, чи вони підуть до влади разом. Тактичні мотиви наказують Гітлерові йти скоріше на порозуміння з католиками, ніж з Гуґенбергом.

Канал у ТГ: https://t.me/united_in_blood