Вірш 5

Квіти безодні

Глечик по вінця вином терновим

Наповнений.

Глянець Аверно¹ у світі цім перевернутий.

Знуджена тінями — ходять колом

Навпомацки.

Дзенькіт монети, на хвилях човен і коливо.

Серце не мертве у грудях, б'ється

Під одягом.

Лета застелить жалі в думках асфоделями².

Сердься не сердься — терпець нарцисом³,

Як спогадом,

Вилізе з мороку, зрине сизою птицею.

Ліра задуми розвіє тýжні.

Коханую

Син Калліопи — Орфей оплакує тропами.

Тріщину в скелі — Тенáру¹ зрушив

Зізнаннями.

Здужає голос рядúти мертвими душами.

Камінь Сізіфа спинився, в Тáртар

Не котиться.

Голод покинув Тантала, глек перекинувся.

Погляд в безодню остудить ватру —

Погодився.

Квіткою в царсті Аїда мусить зостатися.

1— озеро і печера, які вважають входом у царство мертвих.

2 — квіти царства Аїда.

3 — один з символів Персефони