Військовий потенціал Нової та Задунайської Січей - История и исторические личности курсовая работа

Главная

История и исторические личности
Військовий потенціал Нової та Задунайської Січей

Визначення основ військово-адміністративного устрою Нової та Задунайської Січей. Дослідження військового потенціалу українських козацьких формувань, що діяли в XVIII–ХІХ ст. Аналіз військової системи даних формувань, виявлення спільних та відмінних рис.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Розділ I. Військово-адміністративний устрій Нової та Задунайської Січей
1.1 Військово-адміністративний устрій Нової Січі
1.2 Військово-адміністративний устрій Задунайської Січі
Розділ II. Військовий потенціал Нової та Задунайської Січей
В історії українських козацьких формувань важливе місце посідають утворення, що діяли в середині XVIII-на початку ХІХ ст., коли козацтво втрачало свої позиції та зникало з політичної арени. За таких обставин слушно виявити рівень розвитку їх військової системи, що дозволить адекватно зрозуміти закономірності буття українського військово-козацького середовища в цей час.
Звернемо увагу й на те, що після ліквідації царатом легендарної Запорізької Січі в 1775 р., відповідне козацьке середовище вдалося відродити у вигляді Коша задунайських запорожців. З огляду на це, вповні закономірною є потреба порівняти засади військової системи цих двох козацьких утворень, що дозволить виявити як спільні, так і відмінні риси.
Аналізуючи стан історіографії проблеми, наголосимо, що серед вітчизняних науковців, які заклали основи дослідження історії козацтва, першорядну роль відіграв Д.І. Яворницький.
Досить важливу роль у вивченні Нової Січі й частково Задунайського Коша відіграла й фундаментальна праця Аполлона Скальковського "Історія Нової Січі або Останнього Коша запорозького". Варто виокремити й досить успішну розробку військової історії України - "Історія Українського Війська", в якій розглянуто й важливі аспекти історії Нової Січі.
За радянських часів козацька тематика перестає бути популярною в силу тогочасних ідеологічних пріоритетів. Попри зазначене й тоді продовжувалось опрацювання військової історії запорожців, про що свідчать роботи О. Апанович та В. Голобуцького.
Серед сучасних науковців виділимо В. Зарубу та В. Голобуцького, які ретельно дослідили військову організацію та устрій козацьких утворень 18 ст.
Наголосимо, що у згаданих працях успішно проаналізовано військову систему запорожців, але не завжди вміщено порівняльний огляд між окремими формуваннями. Все це стосується й питання військової системи Нової та Задунайської Січей, що й викликало наш інтерес до відповідної тематики.
Джерельною базою нашого дослідження стали як літописи (О. Рігельмана, Г-Л. Боплана та Ж-Б. Шерера), так і усні перекази. Представлена джерельна база надає можливість здійснити подальше дослідження зазначеної теми.
Об'єктом дослідження є військова система Нової та Задунайської Січей.
Предметом дослідження є процес відновлення та спроби подальшої трансформації адміністративно-територіального устрою та військової організації Нової та Задунайської Січей.
Хронологічні межі охоплюють період 1734-1828 рр. Нижня межа обумовлена утворенням Нової Січі, що проіснувала до 1775 р. Верхня межа стосується ліквідації Задунайського Коша в 1828 р.
Територіальні межі дослідження охоплюють терени Південної України, що входили до "Вольностей Війська Запорозького Низового", а також землі надані Османською імперією Задунайському Кошу в Пониззі Дунаю й суміжних районах.
Мета: Дослідити адміністративний устрій та військову систему Нової та Задунайської Січей й виявити спільні та відмінні риси.
- Визначити основи військово-адміністративного устрою Нової та Задунайської Січей;
- Дослідити військовий потенціал Нової та Задунайської Січей;
- Проаналізувати військову систему Нової та Задунайської Січей;
- Виявити спільні та відмінні риси в військовій системі Нової та Задунайської Січей.
Методологічною основою курсової роботи став системний підхід, що обумовлює системність наукового пошуку та розуміння історичного процесу. Під час дослідження ми використали проблемно-хронологічний і порівняльний методи. За допомогою проблемно-хронологічного методу було виявлено основні аспекти проблеми дослідження та визначено хронологічні межі роботи. За допомогою порівняльного методу ми виявили відмінності між Новою й Задунайською Січами у військовій системі та військово-адміністративному устрої.
Структура курсової роботи складається із вступу, двох розділів, висновків та переліку джерел і літератури.
Розділ I. Військово-адміністративний устрій Нової та Задунайської Січей
1.1 Військово-адміністративний устрій Нової Січі
Нова Січ, або як було використано у працях Аполлона Скальковського "Останній Кіш Запорозький" - була створена згідно із умовою складеною у 1734 році в Лубнах між російськими урядовцями і запорожцями, згідно якої козаки визнавали себе підданими російської цариці. Запорозькі козаки підпорядковувались київському генерал-губернатору Йогану-Бернгарда фон Вейсбаха, якому на той час підпорядковувалися усі військові підрозділи на території України.
2 вересня 1734 року київський генерал-губернатор Йоган-Бернгард фон Вейсбах у Білій Церкві прийняв присягу на вірність від запорозьких старшин.
У березні 1734 році було офіційно почато будівництво Нової січі (поблизу сьогоднішнього села Покровського Нікопольського району), за якою і було закріплено назву Нової січі". Створена Нова Січ була у 1734 році на території , яка скоріше належала Чортомлицькій січі , розташована ця Січ була на річці Підпільній.
Що стосується самого розташування січі, то ця Нова Січ була стратегічно розташована, оскільки територія січі омивалася на півночі та сходу річкою Дніпро і річкою Підпільною, натомість ця територія була піднятою на значну висоту, що становила 5-12 метрів, а з півдня й заходу від січі знаходилась степова зона.
Довжина укріплень січі становила 4 кілометри, а площа фортифікаційних споруд становила 40 га.
Коли козаки повернулися у підданство російській імператриці, то поставало питання, у яких кордонах буде відновлена Запорозька Січ, оскільки політика Петра I була анти козацькою, то імператриця Анна Іванівна поставилась до цього питання більш лояльніше і це підтверджує той факт, що наведений вище, а саме було дозволено навіть вибрати собі територію для будівництва Нової Січі.
Козаки Гетьманщини і Нової Січі брали участь у російсько-турецькій війні 1768-1774 рр. на стороні Російської імперії. Попри це, вже в той час розпочався наступ Російської імперії на автономію козацьку.
Переходячи до огляду адміністративно-територіального устрою Нової Січі, то традиційно він залишався таким самим, як і у попередніх Запорізьких Січей.
Так, адміністративно-територіальний поділ Нової січі складався з 8 паланок, а саме: Кодацька, Інгульська, Бугогардовська, Прогнонська, Противчанська, Орельська, Самарська, Калміуйська паланки. Центром паланки являлася слобода в якій було розташовано місцеву адміністрацію і невеликий гарнізон…
На чолі паланки був поставлений полковник, якому підпорядковувалося місцева адміністрація, яка складалася із: писаря, підписар , отаман слобод. Паланки , що були населені одруженими козаками (їх ще називали "гніздюками") і простими громадянами (тобто селяни, ремісники та ін. люди які не являлися козаками), обирався паланковий полковник, що очолював паланковий кіш і паланкову старшину, а саме писарів та осавулів. Окремі поселення що не являлися козаками, але входили як піддані Запорозької Січі, вони обирали власного отамана своєї громади строком на три роки.
Основою соціальної організації Січі був курінь. Куренем являлася самостійна економічна одиниця, що своєю соціальною організацією повторювала січ і цей соціальний масив складався переважно з селян та козаків. Кожен курінь одержав назву свого населеного пункту або прізвища отамана і став військовою одиницею, за якою закріплювалась певна територія дислокації. У XVIII столітті особовий склад куренів налічував уже в середньому до 20-30, а в окремих випадках до 70 козаків.
Козацька старшина складалася із: кошового, осавул, писар та курінні отамани. Вибирали їх всіх гуртом на майдані шляхом голосування усіх присутніх козаків.
Таким чином вибирають не лише старшину а й кошового отамана, якого слухають всі козаки на Січі і ті що були по степах, тобто за межами Січі. Козаки скликали усіх старих і шанованих полковників і старих козаків, які мали авторитет, притому кожен з них віддає голос за того хто є більш відповідним кандидатом, проте якщо кандидат відмовлявся від цієї посади, то його вбивали козаки, як зрадника.
Останнім кошовим отаманом Нової січі був Петро Калнишевський, який тривалий час перебував на посаді Кошового Отамана….
Тому Нова Січ так само як і попередні січі поділялась на 38 куренів. При тому курінь вибирав курінного отамана і курінну старшину.
Курені: батуринський, брюховецький, Васюринський, Кисляківський, Копелівський, Коренівський, Платнерівський, Полтавський, Поповичівський, Ведмедівський, Корсунський, Рогіївський, Вем"яківський, Крилівський, Сергіївський, Дерев"янівський, Кущовський, Нижньо-Стеблівський, Джерелівський, Левушківський, Донський, Мишастівський, Вищестеблівський, Дяківський, Мінський, Тимошівський, Іванівський, Незамайківський, Титарівський, Іркліївський, Пашківський, Уманський, Калниболоцький, Переяславський, Шкуринський, Канівський, Пластунівський, Щербинівський.
Тому адміністративним і військовим центром Запоріжжя продовжувала залишатись Січ. Центр військовий складався із укріплення і передмістя.
Все це засвідчує, що військово-адміністративний устрій Нової січі мало чим відрізнявся від попередніх січей…
В Новій Січі Кошовим отаманом був Петро Калнишевський, який ніколи не перечив російській владі , навіть в той час коли була зліквідована у 1775 році січ, він навіть не намагався відстоювати власну самобутність і просто, сприйняв указ імператриці як наказ.
Тому після закінчення війни генерал-фельдмаршал і граф Румянцев зі своєю армією вийшов із турецьких областей і командував полками для політичних обов'язків, в польських межах, в частині Подолії, у Волині і по Україні, а також в Новоросійської губернії, при тому простягаючись до Запоріжжя, асам прозимував в місті Могилевє. З літа 1775 році фельдмаршал Румянцев відійшов в Росію, проте полки під командуванням генерала поручика Теккеля, 4 червня 1775 року, за секретним указом, мали приступити до Нової Січі і ті мали окружити Січ та інші міста та поселення, але потім вони затримали кошового отамана, а також усіх старшин і курінних отаманів в Січі та всіх що перебували на Січі запорожців.
Підсумовуючи огляд адміністративного устрою Нової Січі, можна наголосити на тому, що він зберігав попередні основи відповідної січової системи. Поряд із цим, мало місце збільшення кількості адміністративних одиниць й округ.
1.2 Військово-адміністративний устрій Задунайської Січі
Задунайська січ - осередок козацької вольності за Дунаєм і це була остання січ українського козацтва і її заснувала частина козаків, які протягом 70-х років XVIII століття перейшли річку Дунай на територію, що контролювалась Османською імперією. Кількість козаків, що перейшла Південний Буг і оселилася на території Туреччини становила 10 тисяч чоловік, до них приєдналися козаки, що сиділи у гирлі Дунаю ще під час російсько-турецької війни 1768-1774 роках, які не бажали повертатися у складі російської армії і тому залишились у гирлі Дністра, проте своєї організації не створювали.
Запорожці розселялися в Очаківській окрузі, на Березані, понад Тилігулом, поблизу Хаджибея і Балти тощо. Тому такі події зацікавило Туреччину, яка в 1776-1778 роках, вирішує питання про статус колишніх запорожців у турецьких володіннях. Тому Султанський уряд у Стамбулі вирішує надати їм (козакам) окрему територію у пониззі Дністра, в Кучурганах для заснування Січі, а також дозволили обирати старшин. Потім було дозволено обирати кошового отамана, яким став Гнат Коваль, якому також було надано звання бунчужного паші.
30 серпня 1778 році в Очакові,так же само, як і Російській імперії присягали імператриці і Київському генерал-губернатору, тут козацькі старшини прийняли присягу і зобов'язувались служити "турецькому дворові".
В 1781 році було розмежовано кордони Задунайської Січі, що включала в себе: Очаківський округ, Буджацькі степи від Дністровського лиману до річки Прут і на північ до міста Бендер, а також село Каушани. Усі ці вищеперераховані території віддавались козакам, лиш для того щоб вони служили Туреччині.
На території Задунайської січі козакам вдалось відновити власну військово-адміністративну організацію - Кіш та поділ на курені, що знаходився в Акермані.
Кіш - це тимчасове місце перебування козаків та військового табору, але водночас Кіш та Січ сприймали, як однакові адміністративні одиниці, тобто ядром цих двох військово-адміністративних одиниць становили - козаки, тому Кіш і Січ вважались однаковими. А також варто зазначити що слово Кіш було запозичене у татар так само, як "козак", "осавул", "чауш", "чабан" тощо.
Адміністративно-територіальна система Задунайського Коша наслідувала адміністративно територіальний устрій Нової січі. Про це свідчить існування 38 куренів, з тими самими назвами, які були на новій Січі. Також вибирали той самий перелік військових і курінних старшин.
За таких умов запорожці за Дунаєм зберігали систему військового самоврядування, зосереджуючи у своїх руках всю повноту, адміністративної, військової й судової влади на Січі. Тому можна сказати, що Кіш, а згодом Січ, являлась адміністративним і військовим центром.
У міцності, навколо площі, на якій збиралася рада, так зване "Велике коло" або велика Загальновійськова Рада де збиралося усе Запорозьке Товариство і воно уособлювало всю повноту законодавчої, адміністративної та судової влади і забезпечувала законотворчість, контроль діяльності та формування внутрішньої і зовнішньої політики Задунайської Січі і всіх попередніх січей. Загальна рада збиралась кожного року 1 січня для звіту козацької старшин перед товариством й обрання кошового отамана, а також січової і курінної старшини.
Проте із історичними обставинами, що склались на території Османської імперії , а саме відсутність сталого місця перебування козацького Коша то військово-адміністративний устрій не був до кінця вирішений і ця проблема залишалась актуальною для козаків , тому вони не маючи постійної території для осілості і були змушені оселятися на території малозаселені, частина козаків навіть полишила Туреччину і переселилась в Банат - володіння Австрійської імперії.
Зазначені обставини призвели до кризи козацького товариства, оскільки козацькі частини були надміру розпорошені й не мали єдиного центрального укріплення. За таких умов козаки перебували у постійному хаотичному русі в пошуках нової території, придатної не лише у стратегічному плані, а й у господарському.
Очевидно, така ситуація додатково протидіяла реалізації турецьких планів стосовно розгрому Росії і просування на Балкани, оскільки Задунайське козацтво на період російсько-турецької війни 1787-1791 роках діяли окремими загонами, підлягаючи при цьому турецькими начальниками. Практично задунайські козаки поступово вливалися у турецьку армію про це свідчить те, що під час військової кампанії 1789 року задунайські козаки входили до військових гарнізонів Аккерманської і Бендерської фортець. посилання.
Про слабкість військової системи козаків свідчить знищення Задунайського Коша - некрасівцями - в 1784 році, але козаки внаслідок цього конфлікту переселились і заснували новий Кіш у 1785 році. Відновлений центр й надалі визнавав зверхність султанської влади, оскільки повністю залежав від місцевих правителів пашів і підпорядковувався владі Браілівського намісника.
Проте тут слід пам'ятати, що на територію Османської імперії переселилась значна частина козаків, а число некрасовців було мізерним, що не давало їм змоги вести якісь конкретні бойові дії проти українських козаків, а лише робити грабіжницькі наскоки на Кіш коли козаки були відсутніми, тому козаки і потіснили некрасівців і продовжили закладати Задунайський Кіш на території Туреччини, який проіснував до 1828 року.
Варто звернути увагу на те, що адміністративно-територіальна система Задунайської Січі суттєво змінилась і складалась із Сейменів.
Проте Задунайська січ відрізнялась від Нової Січі тим що в ній було слабше військово-адміністративна система, оскільки довгий час задунайські козаки не могли осісти і заснувати коша, по-друге чимало козаків були розпорошені по території Османської імперії часто проголошували себе кошовими отаманами невеликої козацької групи солдат що налічувала п'ять десятків і більше, тому є чимало козацьких отаманів, які діяли незаконно; по-третє задунайські козаки під протекцією Туреччини не використовували артилерії і не було поширено кавалеристів, тому єдиною військовою одиницею у задунайських козаків була козацька піхота і тому не дивно , що Задунайська Січ відрізнялась власною слабкістю і не могла протистояти некрасівцям які постійно вели бойові дії проти козаків.
В Задунайській Січі керівні позиції належали старшині, проте там не було поширене кріпацтво.
Тому можна зробити висновок , а саме , що обидві січі були схожими у тому що сповідували одинакові цінності а саме відтворення січі, проте ці дві січі опинилися під сферами впливу різних держав, які прагнули їх перестроїти на власну сторону.
З ліквідацією січі чимала кількість козаків перейшла Дунай і опинилася на службі у султана, що створило для Російської влади чималу проблему, оскільки головний противник Росії використовував війська, які довго служили російській імператриці і знали про "Ахілесову п'яту" російської армії.
Обставини склались зовсім інакше для козаків у Туреччині, яка не змогла співпрацювати із козаками, а лише показала свою неефективність управління державою, що вилилось у повстання некрасовців (які противились українським козакам і не бажали ділити із ними території) проти козаків, а також у повстанні кримських мурз, які використовували козаків у своїх цілях не дивлячись при тому на наслідки. Ці всі події все більше відштовхували козаків від підданства султанові, тому козаки вже вдруге шукають приводу , щоб повернутися у Російську імперію.
Отже, Задунайська Січ намагалась зберегти та прилаштувати до нових обставин існування традиційний військово-козацький адміністративний устрій. Попри це, через реалії тих часів Задунайська Січ виявилась "блідою" копією Нової Січі, хоча й за умови збереження базисних засад військово-козацької демократії.
Поряд із цим, в Задунайській Січі був відсутній іноземний гарнізон, на відміну від Нової Січі, де стояв російський контингент. Зазначені обставини дозволяли вести звичний спосіб життя для козаків, що відповідало давнім традиціям запорожців.
Розділ II. Військовий потенціал Нової та Задунайської Січей
Запорізькі козаки від початків свого існування виявляли певний рівень військової дієздатності , що забезпечувалось як певним вишколом і бойовим вишколом, так і відповідним військово-технічним забезпеченням. Все це було актуальним під час існування Нової Січі та Задунайського коша.
Далі пропонується короткий огляд озброєння, що застосовувалось козаками в той час. Тому спочатку зупинимось на вогнепальній зброї козаків, оскільки саме цей вид зброї на мою думку був для козака не від"ємною зброєю яку козак постійно користувався, як і шабля.
Пістолі за козацької доби були поширені як колісчаті, так і з кремневими замками, за допомогою яких здійснювали запалення пороху, що призводило до пострілу. Пістолі використовувались козаками у військових сутичках, тому козаки постійно відточували власні навички у володіння із вогнепальною зброєю. Проте вогнепальна зброя для козака була дуже важливою і тому козаки окрім того що використовували пістолі у збройному протистоянні, то ця зброя носила характер військово-парадної зброї, і тому її багато прикрашали і надавали прекрасного вигляду. Але таку зброю міг позволити собі некожен оскільки вона була занадто дорогою для простого козака не міг собі позволити цю зброю , але що стосується хорошої і справної зброї то козак завжди мав її при собі. У гетьманщині в XVIII столітті пістолі часто були озброєні представники козацької старшини і не лише у репрезентативних цілях, але і під час боїв. Що стосується пістолів, що використовували запорожці то у них переважно були вживані. Так у другій половині XVIII століття це були переважно турецькі і левантійський пістолети.
Запорозькі піхотинці як правило носили за поясом по два пістолі і два в шкіряних кобурах , що були пришиті поверх шароварів і тому така кількість пістолів свідчила про високий рівень вогневої сили , як окремого козака , так і цілого козачого війська. Пістолі заряджались кулями, а кулі були олов'яні й чавунні.
Рушниці використовували на війні як багаті козаки так і бідні. Тому старшина мала рушниці із дорогоцінними ложами, що були оздоблені сріблом з черню та насічкою. Натомість рушниці стріляли завдяки насипному пороху та прилаштованому до курка казенника рушниці , що був виготовлений із кременя.
Відносно на першу та другу половину XVIII століття то рушниця коштувала від двох до восьми карбованців. Рушниці у козаків ще мали назву самопалів і як правило виготовлялись на Запоріжжі та в Гетьманщині, але більш досконалі мушкети завозились із кордону чи перехоплювались на війні у ворогів тощо. Тому й не дивно що козаки використовували рушниці різного походження, а саме турецькі, кримські, кавказькі, німецькі, польські, російські тощо. Рушниці активно використовували і для ведення залпового вогню по ворогу і завдяки легкості рушниці, з'явилась можливість вести бій у різноманітному положенні, у тому числі і сидячи на коні.
Козаки як військова сила славились своєю навченістю у володінні вогнепальної зброї, а саме вони були хорошими стрілками і завжди при собі мали рушниці і за свідченням тогочасних письменників кожен запорожець ідучи у військовий похід мав при собі п'ять чи шість рушниць. Тому коли чисельність загону налічувала шість тисяч чоловік то кількість рушниць на них приходилась за підрахунком істориків, близько тридцяти чи дев'яноста тисяч рушниць.
Лук - це зброя що була поширена ще в античну та середньовічну епоху. І тому з виникненням вогнепальної зброї, що мала остаточно витіснити лук і поставити нову епоху озброєння військ що означало формування нових видів військ і ведення зовсім по новому війни проте цього не відбулось і на протязі тривалого часу лук і різновиди вогнепальної зброї співіснували один із одним поступаючись лише комфортабельністю і простотою використання вогнепальної зброї. Лук козаки використовували лук як зброю на війні, оскільки вважали, що вогнепальна зброя викривала місце де перебував козак, а також козаки були вмілими мисливцями і вони полювали на дичину, тому лук був для окремих козаків важливішим ніж мушкет чи пістоль і тому вони лук так же само прикрашали різними оздобленнями.
Про застосування лука говориться у джерелах, а саме про Чигиринську війну в якій неодноразово згадували факти застосування лука і стріли. А саме в 1679 році стрілою вбили сина хана, який з чамбулом брав ясир.
Луком користувались коли на полі бою ішов дощ, оскільки вогнепальна зброя була неефективною, оскільки вологий порох втрачав вибухові властивості. Середня відстань стрільби з лука була 200-300 кроків, а кінний лучник міг влучно стріляти і до 350-400 кроків. За одну хвилину лучник випускав до 10 стріл. Лук зберігався в спеціальному налуччі, а стріли в сагайдаку.
Луки використовували запорожці як за Нової січі, так і Задунайської січі
Холодна зброя є не лише набагато давнішою від вогнепальної, але й більш доступною. Найпоширенішою холодною зброєю тривалий час був спис.
Спис - це холодна монофункціональна древкова колольна та ручна метальна зброя. Різновид холодної зброї використовувався запорозькими піхотинцями, проте спис використовувався запорізькими кавалеристами у вигляді піки.
Зазвичай списи виготовлялись з тонкого й легкого дерева й були завдовжки 3-3,5 метрів. Їх спірально розмальовували червоною бо чорною фарбою і на кінці ратища або списа був залізний наконечник, а нижче два невеликі та один під отвором для ремінної петлі, що одягалася на ногу. На деяких ратищах робилась залізна перетинка для того, щоб пронизаний ним неприятель не просунувся на рукоятці аж до рук козака і не зчепився знову битися з ним, адже в бою бували випадки коли воїн не помічаючи смертельної рани продовжував бій. А при тому списи використовувались нашими славетними воїнами не лише на полі бою але і як невеличкі мости під час переходу через болото, тому й не дивно, що козаки так добре були призвичаєні до боротьби у степових умовах проти кримських татар, поляків тощо. Але на мою думку це є звичайна справа для козаків, які добре були призвичаєні до боротьби у степових умовах, тому що боротьба велась на території козаків і полем бою був степ а козаки умовно з XVI століття відточили власну майстерність у веденні бою проти татар та інших ворогів. І тому вони використовували відповідне озброєння проти свого ворога.
Козаки славились майстерністю володіння шаблею, і з усіх видів зброї запорожці віддавали перевагу шаблі, називаючи її "чесною зброєю". Козацькі шаблі були не надто криві і не дуже довгі, оскільки їхня довжина сягали 70 сантиметрів, але вони були надзвичайно гострими про це свідчить те що за вдалого удару запорожець міг розрубати супротивника по діагоналі від плеча до пояса. Що стосується зберігання лез шабель то вони вкладалися у дерев'яні піхви, обшиті шкірою та обкладені металом. Піхви часто прикрашались на кінці, біля рукоятки, а на лезах шабель часто робили золоті насічки.
Козаки носили шаблі на лівому боці й прив'язували за два кільця, одне з яких було розташоване вгорі, а друге нижче середини, вузеньким ремінцем до пояса.
Клинок був сталевим, з одним широким долом. Рукоятка була із двома дерев'яними щічками, при тому скріплюючись з хвостом клинка і трьома латунними і стальними вінтами чи заклепками.
Шаблі так же само як і пістолі використовували як власні атрибути і тому їх прикрашали і начищали до ідеального стану. Проте перед походом козак козаки намагалися позбутися сяйва власної зброї, щоб у разі необхідності вона не сяяла на сонці і не демаскувала її. Таку ж саму процедуру вони робили із вогнепальною зброєю, а саме козаки змочували пістолі і рушниці щоб вони трохи потускніли і поіржавіли, але коли війни не було, металеві частини зброї знову начищалися до ідеального вигляду. Шаблі використовували козаки, як Нової Січі так і Задунайської (але задунайські козаки які були під протекцією Османської імперії використовували також ятаган).
В) Ятаган - це окремий вид зброї який використовували яничари, що складали військову одиницю Османської імперії та козаки, які воюючи із татарами перехоплювали цю зброю. За часів існування Задунайського Коша, цей різновид холодної зброї став більш поширеним серед запорожців.
Ця зброя була пристосована для сильних ріжучих ударів і для нанесення уколів. Характерною особливістю ятаганів був клинок з вгнутим лезом і вигнутим вістрям. Руків'я його теж було нетиповим для шабель, оскільки складалося з двох плашок виготовлених з моржового бивня або з слонової кістки чи з металу. Навершя руків'я мало дивне роздвоєння у вигляді "вуха".
Тому із переходом козаків під протекцію Османської імперії вони почали більше використовувати ятагани але і шабля само собою не зникла із вжитку.
Козацьке військо за часів Нової та Задунайської Січі все ще не мало повноцінного поділу на роди зброї, як це було в тогочасних регулярних військах Європи. Поряд із цим поступово виявляється певна спеціалізація козаків.
При цьому, як в Новій, так і Задунайських Січах козаки найуспішніше вели бій в якості піхоти. Козацька піхота була добре озброєною. Козак мав за озброєння мушкет або рушницю, шаблю й ратище. Це все тому що козак-піхотинець мав на озброєння холодну і вогнепальну тому в той час коли західноєвропейські війська мали один вид озброєння тому могли вести лише наступальну або оборонну функцію а оскільки в Європі на той час було поширено поділ підрозділів піхоти на пікінерів та мушкетерів, тому воїн мав виконувати лише одну функцію (оборонну чи наступаючу) тому козаки мали чимало переваг оскільки використовували зброю як в оборонну так і наступаючу функцію.
Тому такий вид боєздатності військ був набагато ефективним на той час і тому ця боєздатність козачого війська була пристроєна для війни із добре боєздатним на той час татарсько-турецьким військом.
Козаки були популярними як піший вид військ і тому кавалерія була мало поширеним явищем серед козаків, оскільки не кожен козак міг позволити собі коня, і тому саме формування кавалерії, як рід військ почалось в п'ятдесятих роках XVII століття, до того ж часу козацька кавалерія значно поступалась полякам і татарам. Тому й не дивно що така ситуація з кіннотою, в значній мірі, призвела до того що Хмельницький заключав договори із Кримським Ханством, яке мало на той час найкращу легку кінноту у Східній Європі.
Козацька кіннота формувалась і розвивалась, як мобільний рід військ. Саме тому козацька кіннота була легкою, що дозволяло її маневрувати на полі бою. Історики порівнюють козацьку кавалерію із попередниками, а саме між драгунами, гусарами і уланами.
Козацька кавалерія також була добре озброєна, а саме кінний козак озброювався мушкетом, шаблею та ратищем й чотирма пістолетами тобто тією ж зброєю як і піхота.
Що стосується використання та дії козацької кавалерії то спочатку ця військова одиниця не вела самостійних військових операцій, тобто кіннота опиралася у своїх діях на козацький табір, проте з часом кіннота еволюціонувала і протягом XVIII століття, по мірі ліквідації козацького устрою то деякі козацькі полки Гетьманщини і Слобожанщини було перетворено у регулярні гусарські полки російської армії.
Козацьку кавалерію як і російську кавалерію реформували згідно того періоду. Реформування російської армії в 1732 році в період "реформ Б.Х. Миниха" у російського військового командування виникла ідея перетворення іррегулярного козацькі частини в регулярні драгунські під командуванням стройових офіцерів проте ця ідея не була реалізованою. Проте чин козацького бригадира був присвоєний І.М. Краснощекова за указом імператриці Анни Іванівни від 16 березня 1738 року.
Іншу ідею уніфікації козачого військового ладу висловив наказний отаман С.Д. Ефремов, який представив в 1765 році до Військової колегії проект створення козацьких полків як постійних військових підрозділів.
Військовий потенціал Нової та Задунайської Січей курсовая работа. История и исторические личности.
Курсовая работа по теме Американская система менеджмента управления персоналом
Реферат по теме Питание
Прыметнік і яго лексіка-граматычныя разрады. Ступені параўнання прыметнікаў. Скланенна прыметнікаў.
Реферат: Duck Head Rock
Реферат: Обретение Казанская икона Божией Матери
Курсовая работа по теме Анализ финансовой политики предприятия на примере ОАО 'ЛГЭК'
Курсовая Работа Менеджмент На Предприятии
Контрольная работа по теме Скидки и надбавки в составе цены
Реферат: Географическое положение Польши
Методичка На Тему План-Конспект Урока-Семинара По Русскому Языку В 11 Классе На Тему: "Лингвистический Анализ Текста"
Удаление Зуба Реферат
Курсовая работа: Наукові та народні орнітоніми: аналіз походження
Дипломная работа по теме Исследование особенностей налогообложения при заключении договора личного страхования и его исполнения
Мап Таганрог Дипломно Паспортный
Контрольная работа: Особенности построения базы данных
Человек Отражается В Своих Поступках Эссе
Сочинение Как Правильно
Отчет О Прохождении Учебной Практики Мвд
Как Соединить Два Аргумента В Сочинении Егэ
Доклад: Монтескье Шарль Луи
Организация бухгалтерского учета и аудита на предприятии - Бухгалтерский учет и аудит отчет по практике
Антиглобалисты в зеркале СМИ - Журналистика, издательское дело и СМИ презентация
Осторожно, говорящая одежда - Иностранные языки и языкознание реферат