Війна Путіна (ч.1)

Розслідування Times, засноване на інтерв'ю, перехопленнях, документах і таємних військових планах, показує, як «прогулянка в парку» стала катастрофою для Росії.

В них ніколи не було й шансу.

За словами бійців 155-ї російської морської піхотної бригади, в них не було ні карт, ні медичних аптечок, ні працюючих рацій, вони наосліп пробирались по фермах з ямами від обстрілів. Лиш кілька тижнів тому вони працювали робочими на заводах і водіями вантажівок і вдома по державному телебаченню дивились нескінченну демонстрацію нібито російських військових перемог перед тим, як їх призвали у вересні. Один медик був колишнім баристою, який ніколи не проходив медичних навчань.

Тепер, за їхніми словами, їх закинули на переповнену бронетехніку, вони пробирались через незорані осінні поля з автоматами Калашникова півстолітньої давнини і практично не мали що їсти. Росія була в стані війни більшу частину року, але її армія здавалася менш підготовленою, ніж будь-коли до того. В інтерв’ю члени бригади казали, що дехто з них раніше не стріляв з рушниці, і що в них майже не було куль, не кажучи вже про повітряне прикриття чи артилерію. Але, кажуть, це їх не надто налякало. Їхні командири обіцяли, що вони ніколи не побачать бою.

Лише коли біля них почали падати снаряди, розриваючи їхніх товаришів на шматки, вони зрозуміли, як сильно їх обдурили.

Впавши на землю, призваний російський солдат на ім’я Михайло пригадує, що розплющив очі від шоку: поле було встелене пошматованими тілами його товаришів. Шрапнель також розрізала йому живіт. Не маючи надії втекти, за його словами, він доповз до зарослів дерев і намагався вручну обкопатись ровом.

З 60 членів його взводу близько 40 було вбито біля східноукраїнського міста Павлівка того дня вкінці жовтня, сказав Михайло, розмовляючи по телефону з військового шпиталю під Москвою. Лише вісім, за його словами, уникли серйозних поранень.

«Це не війна», — сказав Михайло, намагаючись говорити, важко дихаючи рідиною. «Це знищення російського народу його ж командирами».

Війна президента Володимира В. Путіна ніколи не планувалась такою. Коли голова ЦРУ минулого року їздив до Москви, щоб застерегти від вторгнення в Україну, він побачив надзвичайно впевнений Кремль, і радник Путіна з національної безпеки хвалився, що передові збройні сили Росії достатньо сильні, аби протистояти навіть американцям.

Російські плани вторгнення, отримані The New York Times, показують, що військові розраховували пробігти сотні миль по території України і перемогти за кілька днів. Офіцерам наказали пакувати парадну форму і медалі в очікуванні військових парадів в столиці України Києві.

Але замість гучної перемоги, з десятками тисяч загиблих військових і розгромленими частинами армії після майже 10 місяців війни, Путін зіткнувся з чимось зовсім іншим: найбільшою людською і стратегічною катастрофою його нації з часів розпаду Радянського Союзу.

Як могло одне з наймогутніших військ в світі, очолюване таким знаменитим тактиком, як Путін, так сильно похитнутися проти набагато меншого, слабшого суперника? Щоб сформулювати відповідь, ми використали сотні електронних листів російського уряду, документів, планів вторгнення, військових книг і пропагандистських директив. Ми слухали російські телефонні дзвінки з поля бою і спілкувалися з десятками солдатів, високопосадовців і довірених осіб Путіна, які знають його десятиліттями.

Розслідування Times виявило приголомшливий каскад помилок, які почалися з Путіна — глибоко ізольованого під час пандемії, одержимого своєю спадщиною, переконаного у власній блискучості — і тривали ще довго після того, як призвані солдати, такі як Михайло, були відправлені на масову загибель.

На кожному кроці невдачі були глибшими, ніж було відомо раніше:

В інтерв’ю соратники Путіна казали, що він закрутився в спіраль самозвеличення і антизахідного запалу, що стало результатом прийняття доленосного рішення вторгнутися в Україну майже в повній ізоляції, без консультацій з експертами, які вважали війну чистим безглуздям. Помічники та прихильники розпалювали його численні образи і підозри, цикл зворотного зв’язку, який одна колишня довірена особа порівняла з радикалізуючим ефектом алгоритму соціальних мереж. Навіть дехто з найближчих радників президента були в невіданні, допоки танки не розпочали рух. Як сказала інша давня довірена особа: «Путін вирішив, що його власних міркувань буде достатньо».

Російська армія, незважаючи на припущення Заходу про її доблесність, була серйозно скомпрометована, випотрошена роками крадіжок. Сотні мільярдів доларів були спрямовані на модернізацію збройних сил за часів Путіна, але корупційні скандали затягнули тисячі офіцерів. Один військовий підрядник описав нестямне розвішування величезних патріотичних банерів, щоб приховати занедбаність на великій російській танковій базі в надії обдурити делегацію вищого керівництва. За його словами, відвідувачам навіть не дозволяли зайти в туалет, щоб вони не побачили підступу.

Коли вторгнення почалося, Росія втратила панування над Україною в результаті параду грубих помилок. Вона покладалась на старі карти і погану розвідку для запуску ракет, залишаючи українську ППО напрочуд недоторканою і готовою захищати країну. Хвалені групт хакерів Росії спробували і не змогли перемогти в тому, що деякі офіційні особи називають першим великим випробуванням кіберзброї в реальній війні. Російські солдати, багато з яких були шоковані тим, що воюватимуть, використовували мобільні телефони, щоб подзвонити додому, дозволяючи українцям їх відстежити і виловити у великих кількостях. А російські збройні сили були настільки важкими і склеротичними, що не змогли пристосуватись навіть після величезних втрат на полі бою. Їхні літаки збивали, але багато російських пілотів літали так, ніби їм нічого не загрожує, майже як на авіашоу.

Розтягнута великими амбіціями, Росія захопила більше території, ніж могла захистити, залишивши тисячі квадратних миль в руках недогодованих, недостатньо навчених і погано оснащених бійців. Багато з них були військовозобов’язаними або сепаратистами з розділеного сходу України зі спорядженням 1940-х років або дещо більшим, ніж роздрукованим з Інтернету описом, як користуватися снайперською гвинтівкою, що свідчить про те, що солдати вчилися воювати на льоту. Маючи в руках нову зброю із Заходу, українці відбивали атаки, але російські командири знову і знову посилали хвилі піхоти на безглуздий штурм. «Ніхто не залишиться в живих», — один російський військовий сказав, що зрозумів це після отримання наказу на п’ятий захід прямо під прицілом української артилерії. Врешті, він і його деморалізовані товариші відмовилися йти.

Путін розділив війну на феодальні володіння, тим самим не залишивши нікого, хто міг би підважувати його рішення. Багатьма бійцями командують люди, які навіть не є військовослужбовцями, як-от його колишній охоронець, лідер Чечні і бос найманців, який обслуговував заходи в Кремлі. Оскільки початкове вторгнення зазнало невдачі, атомізований підхід лише поглибився, зруйнувавши і без того розрізнені військові зусилля. Тепер роздроблені армії Путіна часто функціонують як конкуренти, змагаючись за зброю та, часом, злісно протистоячи одна одній. Один солдат розповів, що сутички стали жорстокими, коли командир російського танкового підрозділу навмисно кинувся на своїх гаданих союзників і підірвав їхній блокпост.

З перших днів вторгнення Путін приватно визнавав, що війна пішла не за планом.

Під час березневої зустрічі з прем’єр-міністром Ізраїлю Нафталі Беннетом Путін визнав, що українці були жорсткішими, «ніж мені казали», за словами двох людей, ознайомлених з розмовою. «Ймовірно, буде набагато складніше, ніж ми думали. Але війна йде на їхній території, а не на нашій. Ми велика країна і маємо терпіння».

Люди, які знають Путіна, кажуть, що він готовий жертвувати незліченною кількістю життів і багатств стільки, скільки буде потрібно, і під час рідкісної особистої зустрічі з американцями минулого місяця росіяни хотіли передати президенту Байдену різке повідомлення: скільки б російських солдатів не було вбито чи поранено на полі бою, Росія не здасться.

Один з членів НАТО попереджає союзників, що Путін готовий прийняти загибель або поранення 300 000 російських військових, що приблизно втричі перевищує теперішні оцінки втрат.

Буквально через кілька днів після вересневої негативної реакції на війну з боку зазвичай дружніх лідерів, Путін подвоїв вторгнення, скликавши сотні тисяч росіян на призов, який мав повернути війну на користь Росії, проте, натомість спричинив зростання гніву вдома. Невдовзі після того сотні російських солдат було вбито під Павлівкою, включно з призовними побратимами Михайла під час сліпого наступу 155-ї.

«Ноги, кишки. М'ясо. Просто м’ясо», – сказав інший член взводу Олександр з госпіталю в Росії. «Я знаю, що це звучить жахливо, але неможливо описати інакше. Люди стали гамбургерами».

Олександр розповів, як він і його товариші по призову запитували інструктора в Росії, як вони можуть навчитися стріляти зі зброї і стати солдатами за кілька тижнів до відправлення в Україну.

«Він сказав чесно: «Ніяк», — за словами Олександра, відповів інструктор.

Чим більше невдач зазнає Путін на полі бою, тим більше зростає страх того, як далеко він готовий зайти. Він вбиває десятки тисяч людей в Україні, зрівнює міста з землею і завдає максимального болю мирним жителям — знищуючи лікарні, школи і багатоквартирні будинки, а також відрізаючи мільйони людей від електроенергії та води перед зимою. Щоразу, коли українські війська завдають сильного удару по Росії, обстріл їхньої країни посилюється. І Путін неодноразово нагадував світові, що він може використати все, що має, включно з ядерною зброєю, для досягнення своєї ідеї перемоги.

Ще в січні, коли Сполучені Штати попереджали про неминучість вторгнення Росії в Україну, російський генерал у відставці на ім’я Леонід Івашов бачив катастрофу на горизонті. В рідкісному відкритому листі він попередив, що застосування сили проти України загрожує «самому існуванню Росії як держави».

В нещодавньому телефонному інтерв’ю генерал Івашов сказав, що його попередження перед війною повторюють те, що він тоді чув від знервованих російських військових чиновників. Хоча Кремль наполягав на тому, що вторгнення не розглядається, дехто міг сказати інакше. Військовослужбовці сказали йому, що «перемога в такій ситуації неможлива», повідомив він, але їхнє начальство сказало не хвилюватися. Їм сказали, що війна буде «прогулянкою в парку».

Останні 10 місяців, продовжив він, виявилися «навіть трагічнішими», ніж передбачалося. Спритні українські генерали і солдати переграли набагато більшого і смертоноснішого ворога. Захід, підбадьорений успіхами України, надає все потужнішу зброю, щоб відкинути росіян.

"Ніколи в історії Росія не приймала таких дурних рішень", - сказав генерал Івашов. «На жаль, сьогодні дурість перемогла — дурість, жадібність, якась мстивість і навіть якась злоба».

Речник Путіна Дмитро С. Пєсков звинувачує Захід і зброю, надану Україні, в неочікуваних труднощах Росії у війні.

«Це великий тягар для нас», — сказав Пєсков, змальовуючи Росію, що бере на себе всю військову міць НАТО в Україні. «Було дуже важко повірити в такий цинізм і в таку кровожерливість з боку колективного Заходу».

Дехто з початкових прихильників війни починають роздумувати над ідеєю поразки. Перед вторгненням американські спецслужби ідентифікували Олега Царьова як маріонеткового лідера, якого Кремль міг би встановити після захоплення України. Відтоді його віра у війну зникла.

"Я був там. Я брав участь» у вторгненні, сказав Царьов The Times під час телефонного інтерв’ю. Але, за його словами, йому так і не повідомили останніх деталей, і «російська армія не розуміла», що українці дадуть відсіч, вважаючи, що «все буде легко».

Тепер Царьов, бізнесмен з України, каже, що він буде радий, якщо бойові дії просто припиняться на нинішніх лініях — оскільки Росії не вдалося захопити й утримати жодної регіональної столиці з початку вторгнення.

«Ми втрачаємо Україну», – сказав Царьов. «Ми вже її втратили».

"Завтра ви їдете в Україну"

Російські плани вторгнення, отримані The Times, наказували військам з різних напрямків пройти сотні миль по Україні, передбачаючи, що опір буде незначним.

Атаки відбувалися з землі, моря і повітря.

Коли на світанку ракети вдарили по південному місту Миколаєву, український пілот Олексій прокинувся від телефонного дзвінка колеги: «Приїжджай на злітно-посадкову смугу».

Олексій стрілою гнав по шосе в темряві, коли приземлилися перші російські ракети, заліз у свій винищувач Су-27 і злетів в той момент, коли будівлі навпроти аеродрому почали вибухати.

«В той момент я зрозумів, що це справді щось погане», — сказав 26-річний Олексій, за умови, що буде вказано лише його ім’я і звання капітана. Деякі інші солдати і посадові особи, згадані в цій статті, не мали дозволу говорити публічно, або вони зазнали репресій.

Перед 6 годиною ранку за московським часом Путін в телезверненні оголосив про початок своєї «спеціальної військової операції». Вона почалася з повітряного бомбардування для знищення протиповітряної оборони, засобів зв’язку і радіолокаційних установок України, щоб вразити військових і підірвати здатність давати відсіч.

З бомбардувальників, підводних човнів і кораблів по Україні було випущено понад 150 ракет. За словами аналітиків і офіційних осіб, в українське небо влетіло 75 російських літаків, що приблизно дорівнює всьому діючому бойовому авіапарку України.

На екрані радара Олексій побачив миготливі сигнали ракет і ворожих літаків, перш ніж отримати наказ летіти на резервну авіабазу в центральній Україні. Коли він приземлився, то був здивований. Там був не лише його підрозділ, а й значна частина решти ВПС України.

Кілька днів він і його колеги-пілоти виконували місії з нової бази, гадаючи, коли російські оператори радарів нарешті їх помітять. Удар по їхній позиції міг стати катастрофічним, зруйнувавши українську оборону, і пілоти вважали, що це лише питання часу. Але росіянам знадобилося чотири дні для атаки, і більшість літаків на той час перемістилися на нові місця, що здивувало Олексія.

«Це було дуже просто, — сказав він. «Я не знаю, як вони упустили цю можливість».

Нездатність знищити скромну протиповітряну оборону України була однією з найгрубших помилок війни, яка на ранній стадії зруйнувала могутні військово-повітряні сили Росії. Інтерв’ю показали, чому так сталося — і як українцям вдалося бути на крок попереду своїх загарбників.

Україну треба було вразити. За одним підрахунком, її винищувачі програвали в чисельності 15 до 1 в деяких ранніх повітряних боях. Російські літаки також були досконалішими, уможливлюючи пілотам бачити далі і наносити удари з більшої відстані. Росія мала тисячі крилатих і балістичних ракет, які повинні були придушити застарілу оборону України радянських часів. В будь-якому випадку так припускали американські і українські співробітники розвідки, роблячи прогнози, що Україна впаде за кілька днів.

Отже, Україна перетасувала колоду. Високопоставлені українські чиновники повідомили, що перед початком війни вони перемістили деякі засоби оборони — як-от «Бук» і пускові установки ракет С-300, а також свій головний центр управління та управління радіорозвідкою — на нові об’єкти. Російські ракети часто били по старих об’єктах. Загалом 60% російських крилатих ракет не досягли цілі, заявили американські чиновники.

Частково проблемою Росії була гнучкість. Навіть якби російські війська помітили Олексія і його колег-пілотів, зібраних разом в новій точці зустрічі, то, за словами американських чиновників, російські військові були настільки негнучкими і централізованими, що зазвичай їм потрібно було від 48 до 72 год для оновлення даних розвідки і отриманная дозволу на пошук нових цілей — на той час українців вже там не було.

Ця ж негнучкість зробила росіян легкими для ураження. Багато російських льотчиків, не змігши розбити оборону України, продовжували літати так, ніби змогли. За словами українців, російські штурмовики часто здійснювали вильоти без підтримки інших винищувачів, що дозволяло пілотам з перевагою, як-от Олексій, застати їх зненацька, літаючи на низькій висоті, непомітним для радарів, і взлітаючи вгору, щоб їх збити.

«Можливо, російська армія не читала радянських книг», — сказав Олексій. «Вони літали прямо без прикриття. В них були бомби, в них були ракети, але вони не прикривали штурмовиків».

Потім в березні, коли російські пілоти нарешті змінили тактику і почали літати досить низько, щоб сховатися від українських радарів протиповітряної оборони, вони опинились в полі зору українських ракет, в тому числі наданих Сполученими Штатами «Стінгерів».

Для російських військ на землі це була катастрофа.

Без повітряного прикриття вони раптово стали набагато вразливішими, зробивши свій похід на Київ та інші великі міста ще хаотичнішим.

Незважаючи на скупчення десятків тисяч вздовж кордонів України, загрозливо нависаючи, начебто бажаючи вдарити, багато з них ніколи не думали, що вони насправді воюватимуть. Як і більшість в Росії, вони вважали, що це робиться лише для показухи, щоб вибити поступки від Заходу.

Інтерв'ю з російськими солдатами показують, наскільки вони були приголомшені, коли прийшов наказ на вторгнення. Єфрейтор Микита Чибрін, 27-річний солдат мотострілецької бригади, сказав, що місяць тому він був в Білорусі на навчанні, як говорили йому та його однополчанам. За його словами, 23 лютого він з підрозділом були у таборі, святкуючи день захисника вітчизни, закушуючи подарованими з цього приводу цукерками, аж ось підійшов їхній командир.

«Завтра ви їдете в Україну щось зах****ти», — сказав їм командир. Більше пояснень не було.

На світанку 24-го єфрейтор Чибрин з товаришами завантажився в гусеничний бронетранспортер. За його словами, у них не було інструкцій і розуміння, куди вони прямують.

Інший російський військовий, дислокований в Білорусі, сказав, що дізнався, що їде на війну, лише за годину до того, як його підрозділ почав похід. Наказ був водночас простим і надзвичайно оптимістичним: слідуйте за транспортним засобом попереду і дістаньтеся до Києва протягом 18 годин.

Відповідно до розкладу і бортового журналу частини, які були отримані The Times і переглянуті трьома незалежними військовими аналітиками, які вважали їх автентичними, перші машини в його колоні повинні були стартувати з Білорусі і прибути на околиці Києва до 2:55 дня, навіть швидше, ніж було сказано.

Він не підійшов близько. Масивні транспортні засоби були настільки важкими, розривали дороги, намагаючись просуватись вперед, що колона одразу загрузла, сказав солдат. Тільки на перетин кордону України знадобилося більше доби.

Там стало гірше. Бортовий журнал день за днем ​​фіксував затримки, українські атаки та сотні поранених, загиблих і знищених машин.

Секретні накази для інших російських сил — отримані The Times і передані чотирьом незалежним військовим аналітикам, усі з яких сказали, що вони заслуговують довіри — були видані лише за кілька годин до заяви Путіна.

Накази для частини 26-го танкового полку були на диво надміру самовпевненими, аж навіть суперечливими. Вони передбачили ускладнення від можливого опору українських військ і літаків, але все одно запланували майже безперешкодний 24-годинний ривок від кордону України з Росією до точки через річку Дніпро, приблизно за 250 миль.

За Києвом підрозділ мав окопатися приблизно за дві години і блокувати українські війська, які просуватимуться з півдня і сходу, йдеться в російських військових планах. І яким би лютим не був ворог, підрозділ повинен був виконати завдання самостійно.

"Сил і засобів для підсилення немає", - йдеться в наказах.

Безумовно, громіздкі, здебільшого незахищені російські колони виявилися привабливими цілями.

17 березня командувач Збройними силами України Валерій Залужний опублікував відео, в якому горять танки, які, за його словами, належали 26-му танковому полку на північному сході України — за сотні кілометрів від місця призначення.

Згідно з російськими документами, вилученими та оприлюдненими Україною, підрозділ втратив 16 машин менш ніж за три тижні. Мати одного молодого танкіста зі складу підрозділу розповіла російським ЗМІ, що її сина привезли додому по шматках, ідентифікувавши лише за ДНК.

Втрати росіян зростали по всій Україні. Величезну броньовану колону з понад 30 000 російських військових, які просувалися на південь до міста Чернігів, потрощила строката група українських захисників, чисельність яких становила п’ять до одного, за словами солдатів і високопосадовців. Українці сховалися в лісі і розібрали російську колону переносними протитанковими засобами, як-от американські Javelin.

Один російський солдат сказав, що був шокований швидкістю української атаки.

«У першому бою колона потрапила в засідку, мене поранили, і все», — сказав він. «Протягом 24 годин я втратив ногу, лежачи в полі й чекаючи, поки мій підрозділ прийде по мене».

Розгром під Черніговом зіпсував частину російського плану оточення Києва.

Бійня в аеропорту Антонова зіпсувала ще одну.

Російські війська розраховували на елемент несподіванки, коли хвиля за хвилею гелікоптери обрушувались на аеропорт, де знаходиться найбільший в світі літак: Ан-225 Мрія, вантажний літак з розмахом крил 290 футів, який був предметом української національної гордості.

Захоплення аеропорту стало б плацдармом для російських військ для штурму столиці України. Але українці цього й очікували. За словами високопоставлених американських і українських чиновників та інформації з захопленого російського бортового журналу, використовуючи переносні ракети, українці збили російський літак і вбили близько 300 російських десантників.

Запеклі бої в наступні дні знищили більшу частину аеропорту, включно з вантажним літаком «Мрія», але зірвали плани Росії.

«Так, ми втратили нашу «Мрію», — сказав речник командування Повітряних сил України полковник Юрій Ігнат. «Але не втратили аеропорт».

Росія не тільки провалила наземну і повітряну атаки, але й занадто понадіялася на інше крило свого хваленого арсеналу: хакерство.

Ще до запуску перших ракет і пострілів, в/ч 74455 російського Управління військової розвідки (ГРУ) намагалася проникнути і покласти українські мережі.

Чиновники у Вашингтоні, які роками тісно співпрацюють з українцями для укріплення їхнього кіберзахисту, затамували подих. Держави в основному використовували хакерство для шпигунських дій та фінансових крадіжок, для здійснення підривної діяльності і саботажу. Але ніхто не знав, як все відбуватиметься в умовах повномасштабного військового конфлікту.

«Все, що написано про кібервійну, є спекулятивним», — сказав високопоставлений чиновник оборони США. «Вперше у вас є війна та кібернетика разом — все насправді».

Російський хакерський підрозділ, відомий як Sandworm, давно становив небезпеку Україні, здійснюючи атаки на енергомережу ще з 2015 року. Але вони були трудомісткими і лише частково ефективними. За однією оцінкою, Sandworm знадобилося близько 19 місяців на підготовку атаки на електростанцію в західній Україні, але вона спричинила лише шестигодинне відключення електроенергії.

Почалася кібер-гра в кішки-мишки, коли Сполучені Штати, Британія та інші союзники допомагали покращити українські комп’ютери і запобігти російським втручанням.

23 лютого, за кілька годин до початку вторгнення, Sandworm зробив ще один напад, запустивши зловмисне програмне забезпечення і заразивши кілька сотень комп’ютерів українського уряду, повідомили чиновники. Втручання було виявлено швидко, ушкодження локалізовано.

Потім Sandworm атакував знову. Але їхній код виглядав так, ніби його скомпонували в останній момент, з програмними помилками — ще одна невдача.

Sandworm ще не закінчили. В найсміливішій атаці вони здійснили атаку на супутниковий зв’язок української армії, яким користуються солдати в польових умовах. Атака спрацювала, і о 6:15 ранку 24 лютого система вийшла з ладу, в найвразливіший для України момент.

Це міг бути важкий удар. Але в українського уряду був резервний план: окрема система супутникового зв’язку, випробувана лише два місяці тому для перевірки її готовності на випадок російського вторгнення.

Росія припустила, що її війська майже безперешкодно увійдуть до Києва. Коли цього не сталося, американські чиновники запідозрили, що Sandworm, як і решта російських військових, застали зненацька.

Невдовзі помилки Росії перетворилися з незвичних на повсякденні.

Оскільки плани щодо швидкої перемоги були зруйновані, російські війська раптово зіткнулися з найбазовішою проблемою: вони не привезли достатньо їжі, води чи інших запасів для тривалої кампанії. Солдати грабували продуктові магазини, лікарні і будинки.

«Хлопці ходили від квартири до квартири і виносили великі сумки — грабунок як він є», — написав один російський військовий в середині березня у своєму щоденнику, який знайшли українські війська на сході України і поділилися з репортером Times. «Хтось бере лише необхідне, хтось бере все: від старих несправних телефонів до плазмових телевізорів, комп’ютерів і дорогого алкоголю».

В щоденнику солдат розповідає про полювання за ліками, їжею та іншими предметами першої необхідності, описуючи радість, яку відчули його люди, заходячи в продуктовий магазин.

«Ми знайшли все, чого нам так не вистачало, навіть цукерки», – написав солдат. «Всі раділи, як діти».

Він розповідає, як ледь не загинув під час мінометного обстрілу і як переслідував український БТР. Але так само часто він, здається, стурбований питанням базових продуктів для себе і своїх товаришів, описуючи, як вони обчистили лікарню і знайшли варення, печиво та родзинки.

Через два дні йому пощастило більше. «Я знайшов шкарпетки, які тепер на вагу золота», — написав він.

Деякі російські війська запанікували і навіть вдалися до самодиверсій. В одному звіті розвідки Пентагону говориться, що російські військові водії пробивали дірки в бензобаках, виводячи з ладу свої транспортні засоби, щоб не йти у бій.

Начальник українського танкоремонтного депо розповів, що близько 30 російських танків Т-80 у начебто ідеальному стані забрали і доставили йому на початку війни. Коли його механіки перевірили, то виявили, що в паливні баки засипано пісок, що й вивело їх з ладу.

Українські правоохоронці почали помічати ще щось підозріле: сплеск іноземних мобільних номерів поблизу кордону, в лісах між Україною і Білоруссю.

Російські військові дзвонили додому з мобільних телефонів і раптово з’являлися в українських мережах. Посадовці, які в мирний час моніторять трафік на предмет злочинної діяльності, швидко зрозуміли, що бачать і чують наближення загарбників в реальному часі.

«Ми слухали, як російські солдати панікували і дзвонили своїм друзям і родичам», — сказав чиновник, який координує перехоплення телефонних розмов. «Вони використовували звичайні телефони, щоб приймати рішення про подальше пересування».

Повз довгі коридори, за замками з розпізнаванням обличчя, за дверима, запечатаними воском, для виявлення загарбників, з маленьких кабінок для прослуховування команди жінок відслідковували російські війська, а їхні друзі та родичі хапались за рушниці і патрулювали вулиці.

«Ми зрозуміли, де ворог, які номери він використовує», – сказав чиновник.

Прослуховувачі передавали дані Збройним силам України для проведення засідок і контратак. Генерал-майор Кирило Буданов, глава військової розвідки України, заявив, що українські сили використовували сигнали мобільних телефонів і навіть відео з TikTok, щоб вдарити по підрозділу чеченських солдатів, відомих як «кадирівці», названі на честь сильного лідера Чечні Рамзана Кадирова.

Щоб визначити місцезнаходження підрозділу поблизу аеропорту в Гостомелі на північний захід від Києва, знадобилося 40 хв з моменту завантаження одного відео, сказав пан Буданов. Тоді українські військові вдарили по них трьома балістичними ракетами "Точка-У", зазначив він.

Росіяни наближалися до Києва, і тим, хто залишався в кімнатах для прослуховування, довелось приймати швидке рішення: знищити свою техніку і втекти заради власної безпеки чи триматися й продовжувати збирати розвіддані.

Вони залишилися.

«Ми не втратили Україну. Ми не дали ворогу просунутися далі», – сказав чиновник. «В перші дні, коли вони робили дурні помилки, ми використовували ці дурні помилки на нашу користь.»

Продовження за посиланням.