Війна - не сферичний кінь у вакуумі

Війна України та Росії не є процесом у вакуумі. Ці дві країни є складовою нашого світу, й війна між ними так чи інакше впливає на всіх навкруги. Якщо ви спостерігали за інформаційним простором хоча б трішки, то могли помітити певні незгоди між країнами західного (американського) капіталістичного блоку.            

Почати, думаю, треба з Бастіону Демократії. Америка має інтерес лишитися гегемоном у світі й виграти в економічній війні проти Китаю. Для перемоги їй потрібно вирішити питання третьої світової сили, оскільки четверта, Європа, вже обрала сторону й під контролем США, на перший погляд. Цією третьою силою є Росія, яка перебуває на межі китайської та американо-європейської економічних сфер. Її, Росію, справді можна назвати імперіалістом-шакалом, який зацікавлений у продовженні конфлікту світових капіталів, оскільки російський капітал отримує від цього вигоду. Однак жодна зі сторін не зацікавлена у такому положенні РФ. Америка з огляду на довгу історію своїх взаємовідносин з Росією та конфлікту їх капіталів не могла розраховувати на союзницькі взаємовідносини, але нейтралітет Росії в конфлікті та тимчасова відмова від політики «шакала» були цілком ймовірними. Для цього, скоріше за все, й проводилися активні перемовини між представниками бізнесу Росії й Заходу останнім роком. Ми можем лиш припускати, але, враховуючи останні дії «західних партнерів», Україна була одним із предметів торгу, який закінчився домовленістю, що Захід віддасть український ринок російському капіталу.

Однак так просто заявити, що останні 8 років ми робили все не так і треба змінити політику, ніхто не може, бо вони просто втратять своє положення у суспільстві. Тому потрібно розіграти великий спектакль із переходу одного в інше, або, як це зараз називається, «Спецоперація в Україні» – Війна. Проте в ході цього спектаклю американська сторона вирішила зберегти певні активи й для себе, тому США почали активно просувати рішення, які дозволили б їм заробити на цій ситуації, що не є для них в новинку. Вони це практикують, як будь-які імперіалісти, всю свою історію. Але інформаційний простір дозволяє нам сказати, що американці забули порадитися зі своїми європейськими «партнерами».

Ось тут вступили у протиріччя інтереси Європи й Америки щодо Російських ресурсів. Якщо США та Британія можуть обійтися без дешевих товарів з Росії, то от решта Європи має із цим проблеми, оскільки постачання тих же нафти й газу з РФ є дешевшим, аніж з США чи їх нафтових партнерів. США очікували завдати економічного удару по РФ, ослабити її й вирішити питання третьої сили в боротьбі з Китаєм. Для цього потрібно було ввести жорсткі санкції зі сторони основних покупців російських товарів. Капіталісти США сподівалися забрати у бізнесу РФ ринок газу, для чого вони наростили обсяги видобутку газу до майже одного трильйона кубометрів, що створило чітку потребу знайти покупців цього товару. Однак ці покупці, маючи перед собою вибір між США та дешевими товарами, обрали друге. Європейські капіталісти спровокували розвиток подій таким чином, що санкції більше допомогли РФ, ніж нашкодили, якщо врахувати ціни на газ та нафту, які перевищили рекордні суми в 2000 доларів за одиницю продукції. Такі ціни світ не бачив з 2012 року. Мовчимо, що з початку «спецоперації» кількість газу, яка йшла через Україну, зросла більше, аніж на 100%. Ми бачимо сукупність суперечностей у капіталістичній конфедерації США, які не дозволяють їй робити так, як вона того бажає. Ясне діло, китайська сторона не лишилася нейтральною в цьому конфлікті. На фоні цієї ситуації в межах американо-європейського союзу КНР почала потрошки просувати свої інтереси. У першу чергу Китай запропонував допомогу РФ від первинного удару санкцій та почав розширювати вплив своїх компаній на ринки, які тимчасово залишили західні компанії задля свого піару.  

Парадоксом всієї цієї ситуації є й той факт, що санкції, які мали вдарити по РФ, вдарили доволі слабко, й, скоріше за все, втрати від нього були в межах допустимого, а от ті, хто їх запровадили, вистрілили собі в коліна, до того ж, вигоду від цього почали отримувати не лише бізнесмени РФ, а й закордонні партнери. Основні країни-експортери нафти відмовилися провести перемовини із США щодо збільшення видобутку нафти, щоб зменшити ціну на неї. Є думка, що Захід, намагаючись проводити свою політику гегемона як раніше, просто використав свій ресурс й переграв сам себе, давши дорогу іншим, та завдав удару світовій економіці, яка ледь-ледь почала стабілізуватись після ковідної кризи. Ні для кого не є секретом, що в будь-якому випадку капіталісти всіх країн так чи інакше зароблять доволі чимало, але тут стоїть питання подальшої ролі їх інструменту міжнародного впливу, де хтось трошки перенапружився й послизнувся на сходах.

Однак не треба себе тішити, що комусь вигідно таке становище у світовій економіці надовго. Та ж сама РФ може пережити ці санкції й воєнні витрати на перший період часу, але чим довше це триватиме, тим ситуація ставатиме гіршою для простого народу, який може й ошпарити чимось. Так само й західні капіталісти за умов миттєвого заробітку зараз розуміють, що далі це не принесе нічого доброго, та може й пролетаріат в них трохи прозріти. Панам капіталюгам це аж ніяк не треба. Треба також відзначити, що за всіх «А і Б», західний капітал має трошки більший ресурс витримки, ніж капітал РФ.

На кінець потрібно відзначити цікавий факт наростання витрат на воєнну промисловість, де тільки одна Німеччина виділила на армію 100 млрд євро, що збільшує долю витрат на оборону в ВВП більше ніж на 2% (це доволі багато). Кому війна, а кому…

Тому, враховуючи ось таке положення речей, можна чітко зрозуміти, чому Захід не поспішає надавати сильну допомогу українським буржуа, а ЗС РФ намагаються швидко закінчити операцію. Чим довше тримається Україна, тим болючіше світовій економіці та тим менше в наших «партнерів» зацікавленості чимось допомагати українській владі.