Відповідь «Пролетарю України» (част. 2)
Посилання на першу частину: https://telegra.ph/Vіdpovіd-Proletaryu-Ukraini-chast-1-03-11
Завдання соціалістів у демократичній і соціалістичній боротьбі
Як має діяти соціалістична партія в умовах національно-визвольної війни? До чого мали би закликати депутати-соціалісти зараз? Ви пишете про вади неоліберальної «приватновласницької» політики, як протилежність «державному» капіталізмові. Ви пишете про критичну підтримку буржуазній державі, яка мала би реалізуватися в протидії неоліберальному політичному курсу. Депутати-соціалісти «вимагали б його скасування та переведення української економіки на державно-капіталістичні мілітаризовані рейки».
Які практичні задачі соціалістів? «Практична діяльність соціал-демократів ставить собі, як відомо, завдання керувати класовою боротьбою пролетаріату і організувати цю боротьбу в її обох проявах: соціалістичному (боротьба проти класу капіталістів, яка прагне зруйнувати класовий лад і організувати соціалістичне суспільство) і демократичному». [7] Як відомо, проте, демократична боротьба має злитися з соціалістичною боротьбою, тобто боротьбою за побудову соціалізму, або, як писав Ленін, «треба вміти з’єднати боротьбу за демократію і боротьбу за соціалістичну революцію, підпорядковуючи першу другій». [8] Що є демократична боротьба? Це може бути боротьба за демократичні свободи проти абсолютизму, але це також і національно-визвольна війна, за національну свободу, інакше кажучи, національно-демократична боротьба. Будь-який демократ, який не визнає і не підтримує побудову соціалізму як послідовний і найбільш повний результат демократичної боротьби, не є справжнім і послідовним демократом. Так само справа стоїть і тут: той, хто найбільш повним і послідовним чином підтримує національно-визвольну боротьбу українців проти анексій і окупацій, має також підтримувати і перетворення цієї війни у народну війну, що очолюється не буржуазною владою, а владою трудящих і солдатів.
Соціалісти, зокрема і соціалісти в парламенті, можуть і повинні боротися на легальній арені за реформи, що корисні для пролетаріату, що надають демократичних свобод і помагають у національно-визвольній війні. Але така боротьба за реформи, себто демократична боротьба, не буде послідовною і повною, якщо не буде зливатися з соціалістичною боротьбою. «Державний капіталізм» буде лиш черговою політичною формою капіталістичного базису. Реформи, що вами висуваються у публікації «Як не програти цю війну», не суть кінцева мета боротьби соціалістів. Що має означати на практиці підпорядкувати демократичну боротьбу соціалістичній? Що боротьба за подібні реформи має вестися задля виховання мас, підготовки їх для наступних битв, нарешті для соціалістичної революції. Це можна продемонструвати на прикладі. Ви зупиняєтеся на пів правді, коли вказуєте, що вимоги націоналізації банків і провідних галузей економіки це не заведення соціалізму. Так, реформами не завести соціалізму, це відомо всім революційним соціалістам. Але на практиці боротьба за подібні реформи часто і є крок до революційної боротьби. Добиватися проведення подібних реформ «мирним» шляхом, у парламенті, петиціями, благаннями, обмежуватися цим, — це було би просто мріянням, а не соціалізмом. У теорії це здійсненно на базису капіталізму, але і будь-яка радикальна вимога соціалізму, лише через боротьбу. Саме тому ми маємо не відмовитися, а скористатися цим для виховання і навчання пролетарів у негайній і найрішучішій боротьбі, формулювати всі наші вимоги революційно, ламаючи рамки буржуазної легальності, не обмежуватися парламентськими виступами і словесними протестами, але розширювати і розпалювати боротьбу за всі наші демократичні вимоги аж до соціалістичної революції.
Тут влучно буде привести слова людини, що мала величезний досвід у використанні парламентської боротьби як соціалістичної практичної діяльності: «Марксистське розв’язання питання про демократію полягає у використанні пролетаріатом, що веде свою класову боротьбу, всіх демократичних установ і прагнень проти буржуазії з метою підготовки перемоги пролетаріату над буржуазією, повалення її». [9] Протилежним до марксистського соціалістичного підходу був підхід «економізму» та меншовизму — керівництво об’єктивно прогресивним рухом і справедливою боротьбою залишити буржуазії, а соціалістам чекати часу, поки пролетаріат сам достатньо розвинеться для класової боротьби. Пізніше ці ідеї стали основними для сталінсько-хрущовського перекручення марксизму: спочатку — національно-демократичне визволення, потім — соціалістична революція. Насправді ж, це шкідливі погляди, які відкидають соціалістичну революцію, адже, як писав Ленін, «хто жде «чистої» соціалістичної революції, той ніколи її не діждеться». [10] Подібна «теорія двох стадій» в історії неодноразово використовувалася Сталіним для придушення революційних рухів, оскільки замість надання підтримки революційному пролетаріатові, підтримувалися «народні фронти» і буржуазні сили. Запевняючи, що Китай ніби-то не був готовий до соціалістичної революції в 1925-1927 роках, сталіністи закликали китайські трудящі маси злитися з буржуазним Гомінданом, замість створення власних робітничих рад. Результатом стала Шанхайська різанина, що придушила революційний рух і сильно відкинула його назад. Трагедія повторилася через десять років в Іспанії, яка стояла напередодні пролетарської революції. Замість створення робітничих органів влади, революційні пролетарі приєдналися до «Народного фронту». Вимога озброєння пролетарів не була сумісна зі сталіністським підходом союзу з ліберальними буржуа, що привело врешті до перемоги реакційного перевороту.
Словом, ви вважаєте, що підтримка національно-демократичної боротьби може бути лише у формі підтримки буржуазного уряду, оскільки саме він «веде» війну. Насправді, війну веде пролетар, ви самі пишете це у дещо іншій формі, кажучи про «головний тягар війни», який несуть на собі «українські робітничо-селянські пролетарські маси». Саме цьому ця національно-визвольна війна є прогресивною, адже рушійною силою стає трудящий народ, який прямо зацікавлений у боротьбі, який готовий продовжувати боротися і попри політику буржуазії. Але завданням соціаліста буде пояснення робітничо-селянським пролетарським масам їхніх справжніх інтересів, а саме: встановити диктатуру пролетаріату на суверенній території України, допомагати демократичним і соціалістичним рухам у сусідніх державах, сприяти революції в цих державах і поширенню її в міжнародних масштабах. Саме тому завдання національно-демократичної боротьби може лише підкоритися завданню соціалістичної боротьби, тобто завданню встановлення диктатури пролетаріату. Інший підхід відкриває путь для зради революції і, відповідно, пролетарів. Сама історія неодноразово це показувала.
Національно-визвольна боротьба і допомога від Заходу
Наші погляди не збігаються по іншому пункту. Ви бачите, як перед Україною стоїть вибір між підкоренням перед монстром російського імперіалізму і цілковитим знищенням державності (що безумовно відкине нас на сторіччя назад) з одного боку та «шлях на Захід» і економічна залежність від Європи з іншого боку. З цього ви робите помилковий висновок, що будь-який інший шлях буде в «царині довільних фантазій та мрій, або геополітичної маячні». Ви пропонуєте «помріяти» про «світову пролетарську революцію», і подібні «мрії» ставите в один ряд з мріями про створення євразійської імперії з центром у Києві. Адже ви, тов. Дубровський, називаєте себе соціалістом! Годі й казати, що бути соціалістом і плазувати перед ситуацією, що стихійно складається, це дві несумісні речі. Про свою позицію стосовно «економізму» ми написали. Залишається тільки розглянути прогресивність європейського імперіалізму та причини європейських сентиментів у 2014 і 2022 роках.
Ми написали вище, що Євромайдан, безумовно, був для України кроком уперед, і залишається лише шкодувати що настільки бурхливі народні повстання не змогла очолити робітнича партія, яка би керувалася марксизмом. Протестувальники вимагали «шляху на Захід» як альтернативи суцільного зникнення у російській тюрмі народів. Ясно, що це прогресивно і крок уперед! Але в цьому контексті влучно згадати дві паралелі: одна з історичних подій сторічної давнини і одна зовсім нещодавня. По-перше, чи було повстання УНР як незалежної української буржуазної національної держави прогресивним явищем? Безумовно. Ви правильно писали, що це був послідовний розвиток української національно-визвольної боротьби. Марксизм, звичайно, підтверджує цю думку. Розвиток капіталізму приводить до утворення національних держав, а «національно строкаті» держави залишаються ненормальними, недорозвиненими, відсталими. Приміром, Ленін із цього приводу писав: «національна держава є правило і «норма» капіталізму, строката в національному відношенні держава — відсталість або виняток». [11] Утім, загальний революційний імпульс українських трудящих мас, що також розпалювався загальною революційною обстановкою тоді, зніс буржуазну форму держави і встановив радянську республіку — це був ще дальший крок уперед. По-друге, недавні вибухи демократичної боротьби у Грузії. Свободолюбні грузини повстали проти проросійського авторитарного режиму, протести довго не вдавалося приборкати, але головним чином свободолюбністю і нестерпністю до гніту повсталих мас скористалися депутати і урядовці проєвропейських настроїв. Ми писали у нашій публікації «Наші привітання повсталим у Грузії» наступне: «З огляду на втому від російського пригнічення, євроскептицизм став неприйнятним для грузинів варіантом. Цілком логічно, що через роки російського пригнічення, у грузинському суспільстві стали панувати ідеї, що пропонують альтернативу до російської сфери впливу. Без сумніву, проте, що центральною силою стала саме антиросійська, а не проєвропейська спрямованість протестів. Боротьба Грузії проти російської агресії приймає, таким чином, національно-визвольний характер». [12]
Що значать ці два приклади у нашій ситуації? 2014 рік підняв на народні повстання десятки та сотні тисяч людей — це неймовірно бурхливий революційний підйом мас задля захисту демократії і національної свободи! Формування справжньої пролетарської партії з передових представників марксизму, очолення цією партією хвилі революційного підйому, встановлення пролетарського уряду — це значить піти далі ніж «шлях на Захід», це значить перерости цей «етап» і довести боротьбу за демократію до найбільш повного і послідовного розкриття. Чи ми назвемо розглянуті протести прогресивними і справедливими? Беззаперечно. Адже набагато краще було би, якби ці протести очолили соціалісти. Це також беззаперечно. Європейська орієнтація стала для українців у 2014 році і для грузинів у 2024 році єдиним альтернативним варіантом проти зникнення у шлунку російського колоніального монстра. Але це показує лише нашу слабкість як соціалістів, адже ми не змогли запропонувати свого варіанту, адже ми залишилися інертними спостерігачами стихійних повстань. Троцький про це влучно писав у контексті використання Гітлером українського питання задля своєї політики «Великої України»: «Свого часу ми говорили: якби не Сталін (тобто, якби не фатальна політика Комінтерну в Німеччині), не було б Гітлера. Тепер до цього можна додати: якби не зґвалтування радянської України сталінською бюрократією, не було б гітлерівської української політики». [13] Факт очолення хвилі революційного настрою проєвропейськими силами не є нічим іншим, ніж «нещасним» розвитком подій. Так само і про невдале і невчасне повстання ірландців в 1916 році Ленін писав, що нещастя цього повстання в тому, що воно не злилося з соціалістичною революцією. [14]
Відмова від встановлення диктатури пролетаріату, яким би «мрійливим» заходом це не було без революцій і тривалої боротьби, буде також відмовою від соціалістичних переконань. Наша задача, як послідовних соціалістів, виявляється в тому, аби перейти «шлях на Захід», перерости це, запропонувати більш прогресивну альтернативу, більш корисну для пролетаріату і всіх трудящих. Це є своєрідна абетка, із засвоєнням якої, всі інші ваші заперечення розкладаються самі по собі. Наприклад, ви пишете, що «імперіалістичні держави у боротьбі між собою підтримували національно-визвольні рухи у володіннях (у сферах впливу) конкурентів», тим часом як «національно-визвольні рухи використовували міжімперіалістичні суперечності для отримання так необхідної їм різноманітної допомоги у боротьбі проти відповідних метрополій». Адже це тільки показує правильність нашої тези про двоїстий характер національно-визвольної боротьби. Використання імперіалістами нашої війни надає їй елемент міжімперіалістичної боротьби, хоча, звичайно, цей елемент є привхідним, не основним. І це знову підтверджує необхідність будування двоїстої стратегії: ні — несправедливій імперіалістичній війні, так — справедливій національно-визвольній війні. Розвиток цієї двоїстої стратегії можливий лише у формі пролетарської держави, проти побудови якої ви несправедливо виступаєте. У цьому сенсі ми маємо «піти дальше» саме у бік побудови позаблокової, справжньо незалежної держави на основі націоналізованої економіки. Ви пропонуєте «піти дальше» у бік вступу в ЄС і перетворенні, як наслідок, нашої війни на міжімперіалістичну. Використання «міжімперіалістичних суперечностей», про яке ви пишете, це не те саме, що вступ в імперіалістичний блок. Відповідно, ми можемо підтримати гасло «використання імперіалізму для озброєння національно-пригнобленої держави», але ми ніяк не можемо підтримати гасло «перетворення національно-визвольної війни у війну імперіалістичну», ніби-то «на нашу користь». Ось до яких «альтернатив» приводить відмова від ідеалу соціалістичних поглядів — побуди пролетарської держави! Або «шлях на Захід задля перетворення війни в імперіалістичну», або «народна війна під пролетарським стягом». Ви обираєте перше або через те, що у щирому прагненні до національної справедливості почуття національної гордості легко дурманить голову, або через те, що ви вірите у нездійсненність економічної незалежності після економічного перевороту та неможливість ведення національно-визвольної війни інакше, як через буржуазну державу. Але якщо ж ви наголошуєте на неможливості створення пролетарської держави і нездійсненності економічної незалежності на цій основі, то ви мали би також прямо зректися соціалістичних поглядів.
Звичайно, війна має таку діалектику, що завжди національно-визвольна війна може перетворитися на імперіалістичну і навпаки. Це напевно вам відомо. Це було відомо ще сто років тому, адже, наприклад, Зінов’єв, який не розумів діалектики війни і необхідності конкретного аналізу окремого випадку, писав: «навіщо ж чекати, поки Бельгію анексують і поки вона повстане. Вона вже зараз бореться за те, щоб її не анексували, і цим ... здійснює захист вітчизни в хорошому розумінні слова», на що Ленін відповів, закликаючи розглядати кожну війну окремо, поза «загальними» правилами-догмами, що «Бельгія зараз бере участь у грабіжницькій війні Англії + Франції + Росії, допомагає душити Галичину, Вірменію тощо. Кожну дану війну треба оцінити конкретно». [15] Тепер перенесемо це у нашу реальність: що означатиме участь в імперіалістичному блоці для України, як не співучасть у пригніченні і пограбунку націй? Однією рукою придушувати національні рухи малих народів Європі, брати участь у миротворчих місіях, отримувати крихти надприбутку від надексплуатації бідних країн, а іншою рукою писати викриття західного імперіалізму — це не може бути шляхом справжнього послідовного соціаліста!!! Нам недостатньо просто критикувати політику, бодай у парламенті чи за межами його, нам потрібно негайно відмовитися від участі у будь-яких імперіалістських коаліціях і основувати передусім на не-імперіалістські сили, а зокрема і на власні, пролетарські сили. І ви, звичайно, помиляєтеся, коли песимістично дивитися на це як на одні лиш «мрії», а перемогу вбачаєте нездійсненною без запропонованого вами «шляху на Захід», адже, за словами Рози Люксембург, «віковий досвід доводить, що ... беззавітна класова боротьба, яка пробуджує самоповагу, героїзм і моральну силу народних мас, є найкращим захистом, найкращою обороною країни проти зовнішнього ворога». Не дарма і для Маркса національна війна це ніщо інше, як «найвище героїчне піднесення»! [16]
Ба більше: ви і самі прекрасно розумієте можливість укладання колоніального договору за спиною нації, що бореться за національне визволення. Ви пишете про Мюнхенський договір. [17] Зараз, порівняно з травнем 2024 року, ми набагато ближче до контрреволюційного договору, що може бути укладений між імперіалістичними державами за спиною українців. Це, звичайно, «дуже поганий для України варіант», але він зовсім не несподіваний. Ми критикуємо Захід за боягузство і недостатність підтримки. Ми вимагаємо більшої підтримки. Саме тому наша програма має включати відмову від прозахідного лакейства і основу на власні сили. Ми саме затиснуті між двома вогнями, це не є перебільшенням, оскільки буржуазія не здатна захищати демократію, не здатна вести визвольну війну, вона не послідовна і саме тому завжди може укласти угоду проти інтересів українських пролетарів і здати нашу Україну. Подібне лакейство принесло вже чимало лиха і веде нас прямо до трагедії. Але іншого шляху ніколи не буде, адже така є природа буржуазного уряду незалежно від неоліберального чи «державного» напрямку політики. І саме тому ми маємо боротися за демократію разом з боротьбою за соціалізм, у підпорядкуванні цій боротьбі. Про аналогічну ситуацію майже дев’яноста років тому писав Левко Давидович: «Україна особливо багата і досвідчена на хибні шляхи боротьби за національне визволення. Тут перепробували все: і дрібнобуржуазну Раду, і Скоропадського, і Петлюру, і «союз» з Гогенцоллернами, і комбінації з Антантою. Після всіх цих експериментів тільки політичні трупи можуть продовжувати покладати надію на партію однієї з фракцій української буржуазії як керівника національної боротьби за визволення». Із цього він робить єдино вірний висновок, який став пророчими у нашій ситуації: «тільки український пролетаріат здатний не тільки розв'язати це завдання — революційне в самій своїй суті — але й взяти на себе ініціативу його розв'язання. Пролетаріат і тільки пролетаріат може згуртувати навколо себе селянські маси і справді революційну національну інтелігенцію». [18] Тільки український пролетаріат! Без жодних угод з імперіалізмом, без жодних «компромісів» з меншим злом проти більшого зла! Так, послідовний соціаліст Троцький виступав проти опортуністів Маркіяна Меленевського і Олександра Скоропис-Йолтуховського, які запропонували підпорядкувати справу національного визволення України німецькому генералові: «Революційні марксисти одним стусаном вигнали цих людей. Саме так революціонери повинні поводитися і надалі». Він закликає до всіх свідомих борців за національну свободу, до всіх послідовних соціалістів-демократів: «Ні найменшого компромісу з імперіалізмом, як фашистським, так і демократичним! Ні найменшої поступки українським націоналістам, як клерикально-реакційним, так і ліберально-пацифістським! Ніяких «народних фронтів»! Повна незалежність пролетарської партії як авангарду трудящих!» [19]
Ось у кого ми маємо вчитися. Ось приклади того, як діяли справжні послідовні соціалісти під час національно-визвольних війн. Це і є відповідь на те, як мають діяти українські соціалісти під час національно-визвольної війни зараз.
Що натомість пропонує «Спалах»?
Нарешті, що пропонує редакція «Спалаху», окрім «загальних фраз», яких «можна почути від будь-якого представника прогресивного людства»? Що би зробила марксистська робітнича партія, якби вона прийшла до влади? Наші конкретні політичні вимоги випливають з критичної підтримки національного опору. Наша стратегічна це підготовка до народної затяжної війни, повернення всіх українських територій. Марксистська робітнича партія має представляти інтереси більшості населення, тоді як більшість населення готові боротися проти анексій. Проте війна, що очолюється пролетарським урядом, не буде стримуватися буржуазними кайданами. Військові командири і депутати будуть обиратися і відкликатися за потреби. Створення солдатських комітетів подолає відчуження офіцерського складу, оскільки солдати будуть прямо зацікавлені у виборі офіцеру з найкращих сержантів, як і сержантів з найкращих солдатів. Насильне подолання панування інтересів капіталу у всіх сферах економіки, що є ключовими для нашої війни: націоналізація військової і іншої промисловості, банків, енергетичної, логістичної і іншої інфраструктури тощо; створення комітетів на всіх трудових місцях. Запровадження трудової армії, яка подолає розрив між тиловими і прифронтовими містами. Заохочування мілітаризації трудящих мас, створення озброєного народного ополчення, яке буде базуватися на трудових місцях задля захисту інтересів українських пролетарів. Не можна не побачити, яку неймовірну силу ці заходи нададуть українцям, серед іншого, і задля захисту суверенітету України. Проте реалізація цих заходів неможлива без політичної революції, без насильного повалення влади капіталу і диктаторських заходів проти поваленої буржуазії. Це неможливо без будування пролетарської держави на місці застарілої буржуазної. Тільки такий радикальний підхід оновить імпульс мотивації для військових, що будуть захищати гідну вітчизну. Тільки так ми зможемо визволити і розкрити революційність соціально- і національно-пригноблених мас.
Примітки
[1] Див. у телеграм-каналі за посиланням https://t.me/spalakh_ch/63
[2] Див. нашу статтю «Про що кажуть доморослі бунтарі?»
[3] «Про карикатуру на марксизм», том 30, 85-86
[4] Див. нашу публікацію «Реквієм за Покровськом» за посиланням: https://www.thecommunists.net/worldwide/europe/ukraine-war-requiem-for-pokrovsk/#anker_1
[5] «Про карикатуру на марксизм», том 30, стор. 108-109
[6] «Імперіалізм, як найвища стадія капіталізму», том. 27, стор. 400
[7] «Завдання російських соціал-демократів», том 2, стор. 426
[8] «І. Ф. Арманд. 25 грудня 1916 р.», том 49, стор. 333
[9] «Відповідь П. Київському», том 30, стор. 68-69
[10] «Підсумки дискусії про самовизначення», том 30, стор. 51
[11] «Про право націй на самовизначення», том 25, стор. 250
[12] Див. https://www.thecommunists.net/worldwide/europe/our-salute-to-the-rebels-in-georgia/#anker_1
[13] Problem of the Ukraine by Leon Trotsky, див. https://www.marxists.org/archive/trotsky/1939/04/ukraine.html
[14] Див. про це «Заперечення на зауваження Г. Є. Зінов’єва», том 54, стор. 474
[15] Там само, стор. 471
[16] «Про брошуру Юніуса», том 30, стор. 10. Варто зауважити, що Маркс, звичайно, казав в оригіналі про національні війни «старих» держав, викриваючи обманність і шахрайство лозунгу національної війни і захисту вітчизни для цих держав після того, як вони пройшли цей етап. Ленін якраз і вказує на насущність цього лозунгу для «нових» держав, якою є сучасна Україна.
[17] РКМТ раніше розглядав аналогію договору про мінерали з Мюнхенським, див. за посиланням https://www.thecommunists.net/worldwide/global/on-shift-in-the-world-situation-and-its-consequences-for-ukraine-war/
[18] Див. прим. 12
[19] Там само