Відновлення становища, яке існувало до порушення права суб’єкта господарювання - Государство и право курсовая работа

Главная

Государство и право
Відновлення становища, яке існувало до порушення права суб’єкта господарювання

Загальна характеристика правових способів, форм захисту інтересів суб’єктів господарювання. Форми їх здійснення в Україні. Правовий режим майна суб’єктів господарювання. Огляд судової практики у справах про захист їх честі, гідності та ділової репутації.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Відновлення становища, яке існувало до порушення права суб'єкта господарювання
Актуальність теми. Ефективність захисту прав суб'єктів господарювання від порушень залежить від обраного способу захисту, оскільки ним зумовлюється реальність відновлення порушеного права, суб'єкт, який уповноважений застосовувати такі способи захисту порушеного права, а також порядок захисту в цілому.
Значення способів захисту прав суб'єктів господарювання істотно зростає у зв'язку з підвищенням ролі правових засобів у нормативній регламентації сфери господарювання. Способи захисту прав суб'єктів господарювання, закріпленні в законодавстві, мають розглядатися як один із діючих важелів механізму господарювання, що справляють значний вплив на ефективність господарської діяльності. Способи захисту порушених прав суб'єктів господарювання набувають все більшої актуальності у зв'язку з оновленням господарського законодавства, дією Господарського кодексу України, трансформацією самих способів в умовах розвитку ринкової економіки.
Спосіб захисту прав втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Аналіз наукової літератури свідчить, що окремі аспекти проблеми захисту прав суб'єктів господарської діяльності були предметом дослідження багатьох учених-юристів: О.П. Подцерковного, О.А. Беляневич, Я.П. Зейкан та інших.
Об'єктом курсової роботи є суспільні відносини у господарській сфері, які виникають між суб'єктами господарської діяльності у зв'язку з порушенням та відновленням порушених прав господарюючих суб'єктів.
Предмет даної роботи становлять норми законодавства, які регулюють способи захисту суб'єктів господарювання при порушенні їх прав, а саме відновлення становища, яке існувало до порушення таких прав.
Методи дослідження. В роботі використовуються наступні методи: спеціально-юридичний, формально-логічний, комплексний та ін..
Метою даної роботи є аналіз одного із способів захисту прав суб'єктів господарювання такого, як відновлення становища, яке існувало до порушення права суб'єкта господарювання.
Відповідно до мети курсової роботи, завданнями є:
1) розглянути способи захисту прав суб'єктів господарювання;
2) з'ясувати форми захисту прав господарюючих суб'єктів в Україні;
3)дати характеристику правового режиму майна суб'єктів господарювання;
4) визначити майнові гарантії захисту прав та законних інтересів суб'єктів господарювання;
5) розглянути судову практику у справах про захист честі, гідності та ділової репутації суб'єктів господарювання.
Структура роботи. Дана робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури. Кожен розділ включають в себе по два підрозділи. Загальний обсяг роботи - сторінок, з них - основного тексту.
РОЗДІЛ 1. Загальна характеристика способів та форм захисту прав суб'єктів господарювання
1.1 Способи захисту прав суб'єктів господарювання
Право на захист - це передбачена законодавством можливість управомоченої особи самостійно застосовувати дозволені або санкціоновані законом юридичні засоби впливу на порушника або звернутися до відповідного юрисдикційного органу з вимогою спонукати порушника до певної поведінки[6].
Підстави захисту: порушення, невизнання, оспорювання - розписати.
Підставами дія захисту права є його порушення, невизнання або оспорювання.
Порушення права - це результат протиправних дій, внаслідок чого воно зазнало зменшення або ліквідації, що позбавляє його носія можливості здійснити, реалізувати це право повністю або частково.
Невизнання - це дії носіїв пасивного обов'язку, які полягають у запереченні права уповноваженої особи, внаслідок чого остання повністю або частково позбавляється можливості реалізувати своє право.
Оспорювання - це такий стан правовідношення, за якого між його учасниками існує спір з приводу наявності чи відсутності у них суб'єктивного права, а також щодо належності такого права певній особі. Оспорюване право ще не порушене, але виникає невизначеність у праві, шо зумовлює неможливість його повного або часткового використання.
Найбільш важливою формою захисту є право на звернення за судовим захистом. Носієм цього права є кожен учасник правовідносин, будь-яка заінтересована особа. Його зміст становить не тільки право подання до суду позову чи заяви (скарги), а й можливість подання зустрічного позову чи заперечення проти позову[7].
Одним з важливих і поширених способів захисту прав суб'єктів підприємницької діяльності є визнання судом або господарським судом виданого державним або іншим органом незаконного акта недійсним (повністю або в частині). Адміністративні суди покликані виконувати цю функцію.
Крім того, до інших форм захисту можна віднести звернення до вищого органу зі скаргою на неправомірні дії, звернення до органів, вибраних самими сторонами як арбітрів (третейські суди, міжнародний комерційний арбітраж, спеціалізовані установи[6].
Згідно ч. 2 ст. 20 ГК кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом:
- визнання наявності або відсутності прав;
- визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;
- відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання;
- припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;
- присудження до виконання обов'язку в натурі;
- застосування оперативно-господарських санкцій;
- застосування адміністративно-господарських санкцій;
- установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;
- іншими способами, передбаченими законом[4].
Винятково важливими є засоби щодо забезпечення захисту честі, гідності та ділової репутації підприємців і відшкодування моральної шкоди. Слід зазначити, що порушення цих прав нерідко тягне за собою збитки й у майновій сфері. Громадянин або організація вправі вимагати спростування відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, які не порочать їх честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди їх інтересам, якщо той, хто поширив такі відомості, не доведе, що вони відповідають дійсності.
Більше того, ст. 147 ГК України декларує: 1) майнові права суб'єктів господарювання захищаються законом; 2) вилучення державою у суб'єкта господарювання його майна допускається не інакше як у випадках, на підставах і в порядку, передбачених законом; 3) збитки, завдані суб'єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону; 4) право власності та інші майнові права суб'єкта господарювання захищаються у спосіб, зазначений у ст. 20 ГК[4].
Якщо покласти в основу класифікації способів захисту результат, на який розраховано їх застосування, то всі універсальні способи захисту (які можуть бути застосовані для захисту, як правило, будь-якого майнового права) для зручності аналізу можуть бути розподілені на такі групи:
1. Правопідтверджувальні способи, до яких належать: а) визнання права; б) присудження до виконання обов'язку в натурі; в) незастосування судом акта державного органу або органу місцевого самоврядування, що суперечить закону; г) припинення або зміна правовідношення.
2. Способи, застосування яких дозволяє попередити або припинити порушення права, до них належать: а) припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; визнання недійсним акта державного органу або органу місцевого самоврядування; б) самозахисту права; в) стягнення неустойки[6].
Мета застосування вказаних способів захисту полягає в тому, щоб примусити або спонукати порушника припинити дії, що порушують майнові права суб'єктів господарювання, або попередити такі дії. Саме з цією метою здійснюються, наприклад, масові звернення до господарських судів юридичних осіб, що виступають як платники податків, із позовами про визнання недійсними актів податкових органів про застосування до них фінансової відповідальності за різноманітні порушення податкового законодавства. Такі позови надаються і у випадках, коли згідно з актом податкового органу вже здійснено часткове списання грошових коштів з рахунків організацій.
3. Способи захисту прав, застосування яких має на меті відновлення порушеного права та/або компенсацію збитків, що понесені у зв'язку з порушенням права. Такий результат може бути досягнутий шляхом відновлення становища, що існувало до порушення права; визнання оскаржуваної угоди недійсною та застосування наслідків ЇЇ недійсності, відшкодування збитків; компенсації моральної шкоди. Із указаних способів захисту прав найбільш універсальним є відшкодування шкоди, спричиненої порушенням права. Надаючи особі, чиє право було порушене, можливість вимагати від порушника відшкодування не тільки понесених втрат, а й витрат, які вона може здійснити для відновлення порушеного права як одного з елементів реальної шкоди, законодавець тим самим відкрив можливість для широкого використання абстрактного способу визначення збитків у зобов'язальних відносинах. Цей метод визначення збитків значно полегшує доказування їх обсягу, оскільки в його основі лежить порівняння договірної ціни невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання з ціною на товар (роботи, послуги), що існувала на ринку у встановлений момент, тобто поточною ціною. Від кредитора не вимагається пред'явлення доказів, що підтверджують укладання ними договору, який замінює договір, не виконаний боржником[11].
1.2 Форми захисту прав господарюючих суб'єктів в Україні
Якщо говорити про форми захисту прав суб'єктів господарювання, то розрізняють: судову, позасудову, самозахист, захист прав нотаріусом.
Щодо форм (способів забезпечення) правового захисту від неправомірних дій органів влади та посадових осіб цих органів, то можна виокремити такі:
1) адміністративну - полягає у зверненні до вищестоящого органу;
2) адміністративно-судову - полягає у зверненні до спеціалізованих судів з адміністративних прав у порядку адміністративного судочинства[7].
Щодо форм правового захисту у відносинах з іншими суб'єктами права, то можна відокремити:
- загально-судовий порядок - полягає у зверненні до господарського суду або суду загальної юрисдикції;
- договірний захист - у вигляді застережень, полягає у захисті прав відповідних суб'єктів господарювання при складанні проекту договору, його підписанні, виконанні належним чином та примусу щодо виконання.
Відповідно до ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання[8]. На виконання цієї вимоги, згідно зі ст. 20 ГК України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів шляхами, визначеними нормами чинного законодавства. А відповідно до ст. 19 ЦК України особа має право на самозахист свого права[20]. Самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Існує також чимало інших нормативно-правових актів, які спрямовані на виконання цього важливого конституційного положення. Тобто суб'єкт господарювання має право вчиняти самозахист шляхом захисту своїх прав та законних інтересів самотужки, своїми власними діями. Іншими словами - це захист без звернення до суду або іншого органу за допомогою. За загальним правилом самозахистом не визнається проведення заходів щодо охорони свого майна, звернення до третіх осіб, які надають послуги з приводу забезпечення схоронності майна чи особи. Самозахистом є перешкоджання діяти будь-яким третім особам, які неправомірно посягають на права чи законні інтереси суб'єкта господарювання[7].
Деякі вчені-юристи, зокрема О.Ф. Скакун, розглядають захист як відновлення порушеного правового статусу й залучення порушників до юридичної відповідальності. Разом з тим визначення поняття захисту через відновлення може бути повною мірою застосоване для характеристики захисту в процесуальних відносинах, наприклад при здійсненні правосуддя, що дещо звужує його реальний зміст. Органи нотаріату - це система органів і посадових осіб, на яких покладений обов'язок засвідчувати права, а також факти, які мають юридичне значення, а також здійснювати інші нотаріальні дії з метою надання їм юридичної вірності. Ст. 18 ЦК України прямо передбачено, що нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, передбаченому законом[20]. При цьому документ, що містить виконавчий напис нотаріуса, прирівнюється до виконавчого документа згідно із Законом України «Про виконавче провадження». Окрім даного заходу захисту нотаріусами здійснюються інші дії у сфері охорони прав суб'єктів господарювання:
а) засвідчуються операції (договори, довіреність та ін.);
б) видаються свідоцтва про придбання майна з публічних торгів (аукціонів);
в) видаються дублікати документів, що зберігаються в справах держнотконтори, приватного нотаріуса;
г) накладається заборона відчуження рухомого та нерухомого майна, майнових прав;
д) засвідчується правильність копій (фотокопій) документів і виписок з них; е) засвідчується справжність підпису на документах;
є) засвідчується правильність перекладу документа з однієї мови на іншу; ж) засвідчується час пред'явлення документів;
з) передаються заяви фізичних та юридичних осіб іншим фізичним та юридичним особам;
і) приймаються на депозит грошові суми і цінні папери та інше.
Аналізуючи групу судових органів, що здійснюють захист прав і законних інтересів господарюючих суб'єктів, то до них відносять:
б) арбітражі (третейські суди)[11].
Господарські суди займають центральне місце серед органів захисту прав суб'єктів підприємництва і є трьохланковою системою, в яку включаються: 1) місцеві господарські суди (в областях, містах Києві та Севастополі та Автономній Республіці Крим);
3) Вищий господарський суд України (ВГСУ).
Ст. 12 ГПК України встановлює перелік справ, підвідомчих господарським судам України. До них відносяться:
1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав;
3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції;
4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником, у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів[5].
РОЗДІЛ 2. Порушення та відновлення права користування майном суб'єктом господарювання
2.1 Правовий режим майна суб'єктів господарювання
Основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права: господарського відання, оперативного управління, а також оперативного використання майна[3].
Право власності -- основне речове право у сфері господарювання.
Відповідно до ст. 134 ГКУ суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на власний розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (або їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на правах власності, господарського відання чи оперативного управління або на основі інших форм правового режиму майна. Майно, що використовується в господарській діяльності, може перебувати у спільній власності двох або більше власників.
Правовий режим власності та правові форми реалізації права власності у сфері господарювання визначаються ГКУ[4].
Повноваження власника регламентовані ст. 135 ГКУ, де вказано, що власник майна має право одноосібно або спільно з іншими власниками на основі належного йому (або їм) майна засновувати господарські організації або здійснювати господарську діяльність в інших організаційно-правових формах господарювання, не заборонених законом, на власний розсуд визначаючи мету і предмет господарської діяльності, структуру утвореного ним (або ними) суб'єкта господарювання, склад і компетенцію його (або їх) органів управління, порядок використання майна, інші питання управління діяльністю суб'єкта господарювання, а також приймати рішення про припинення господарської діяльності заснованих ним (або ними) суб'єктів господарювання відповідно до законодавства. Власник має право особисто або через уповноважені ним органи з метою здійснення підприємницької діяльності засновувати господарські організації, закріплюючи за ними належне йому майно на правах власності та господарського відання, а для здійснення некомерційної господарської діяльності - на праві оперативного управління, визначати мету та предмет діяльності таких організацій, склад і компетенцію їх органів управління, порядок прийняття ними рішень, склад і порядок використання майна, визначати інші умови господарювання у затверджених власником (уповноваженим ним органом) установчих документах господарської організації, а також здійснювати безпосередньо або через уповноважені ним органи у встановлених законом межах інші управлінські повноваження щодо заснованої організації та припиняти її діяльність відповідно до ГКУ та інших законів. Власник має також право здійснювати організаційно-установчі повноваження на основі належних йому корпоративних прав відповідно до ГКУ та законів України. Державні та комунальні підприємства можуть бути об'єднані за рішенням власника (уповноваженого ним органу) у державні (комунальні) господарські об'єднання, передбачені ГКУ[4].
Відповідно до ст. 136 ГКУ право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених ГКУ та законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має також право на захист своїх майнових прав від власника[4].
Відповідно до ст. 137 ГКУ правом оперативного управління визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), для здійснення некомерційної господарської діяльності в межах, встановлених ГКУ та законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується або використовується ним не за призначенням. Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.
Нові регламентації відповідно до ст. 138 ГКУ набрало право оперативного використання майна. Суб'єкт господарювання - відокремлений підрозділ (структурна одиниця) господарської організації використовує надане йому майно для здійснення господарської діяльності на праві оперативного використання майна. Обсяг майнових правомочностей суб'єкта господарювання в межах права оперативного використання майна визначається господарською організацією, до складу якої входить зазначений суб'єкт, відповідно до закону[3].
У ст. 133 ГКУ визначається, що господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (володіння, користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України. Майно суб'єктів господарювання може бути закріплено на іншому праві відповідно до умов договору з власником майна. Суб'єкти господарювання, які здійснюють господарську діяльність на основі права оперативного використання майна, не можуть мати статусу юридичної особи і реалізують свою господарську компетенцію в межах статусу, визначеного господарською організацією, до складу якої вони входять. Держава забезпечує рівний захист майнових прав усіх суб'єктів господарювання[4].
2.2 Майнові гарантії захисту прав та законних інтересів суб'єктів господарювання
Майнові права суб'єктів господарювання захищаються законом. Вилучення державою у суб'єкта господарювання його майна допускається не інакше як у випадках, на підставах і в порядку, передбачених законом. Збитки, завдані суб'єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону. Право власності та інші майнові права суб'єкта господарювання захищаються у спосіб, зазначений у статті 20 Господарського кодексу України.
Захист як суспільних, так і приватних інтересів забезпечується державою публічно-правовими засобами.
Державні гарантії прав та інтересів господарюючих суб'єктів можна поділити на загальні та майнові. Загальні полягають в тому, що держава гарантує суб'єктам господарювання, незалежно від обраних ними організаційно-правових форм господарювання та форм власності, однакові права та створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних та інших ресурсів[10, с.113].
Майнові гарантії підприємств та інших суб'єктів господарювання полягають в тому, що держава шляхом прийняття відповідного законодавства гарантує недоторканість їх майна та забезпечує захист прав власності. Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
У науці досить поширеною є позиція, представники якої пропонують розглядати правовий захист як систему юридичних норм, що спрямовані на попередження й ліквідацію правопорушень. Разом з тим, як відзначає І. О. Дзера, правовий захист фактично ототожнюється в цьому випадку із правовим інститутом, норми якого забезпечують реалізацію захисних функцій щодо існування і здійснення відповідних прав.
На думку Р.Б. Шишки, захист є наслідком скоєного правопорушення і містить матеріально-правові й процесуальні норми, що забезпечують інвесторові можливість оперативно й повністю відновити своє положення шляхом застосування спонукання до порушника. Водночас важко погодитися з автором у тому, що захист завжди є слідством правопорушення, оскільки в ряді випадків він може бути опосередкований не тільки правопорушенням, а також зазіханням на право. Крім того, видається спірною і та частина наведеного поняття, у якій захист визначається через матеріально-правові й процесуальні норми, оскільки такі норми, як справедливо відзначає автор, служать забезпеченню можливості особи відновити своє право, однак усі правозахисні способи, за допомогою яких безпосередньо реалізується таке відновлення, залишаються за межами авторського поняття захисту[1].
Під захистом прав суб'єктів господарювання І.В. Головань розуміє введення в дію системи правових і організаційно-творчих заходів, що спрямовані на забезпечення реалізації прав цих суб'єктів і недопущення їхніх порушень. Разом з тим можна погодитись з О.П. Подцерковним у тому, що наведене вище визначення видається спірним, оскільки за межами захисту в цьому випадку залишається сукупність взаємозалежних правових засобів, способів і форм, за допомогою яких при необхідності забезпечується захист. Коли ж зазначені способи і засоби вводяться в дію, мова йде про механізм захисту. З урахуванням цього автором запропоновано більш вдале за змістом поняття: захист прав суб'єктів господарювання - це сукупність взаємозалежних правових засобів, способів і форм, за допомогою яких при необхідності забезпечується захист законних прав суб'єктів господарювання при їх порушенні[1].
У науковій літературі поняття захисту прав конкретизується залежно від суб'єктів. Зокрема, за суб'єктами, що опосередковують застосування способів захисту, виділяють поняття судового захисту, що здійснюється судовими органами, під яким деякі автори розуміють спосіб забезпечення суб'єктивних прав і свобод, а також сукупність процесуальних дій, що спрямовані на захист честі й гідності, життя й здоров'я, особистої свободи й майна осіб від протиправних зазіхань[1].
Таким чином, майнові гарантії прав підприємств та інших суб'єктів господарювання полягають у тому, що держава за допомогою прийняття відповідного законодавства, створення спеціальних структур, які контролюють його виконання, гарантує недоторканність їх майна та забезпечує захист права власності (ст. 13 Конституції України)[8, с.13].
Для відновлення порушених майнових прав суб'єкт господарювання має право звернутися до суду з позовом про відновлення права користуватися якимось майном чи іншим позовом, що є гарантією задоволення законних вимог позивача. Позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Захист прав суб'єктів підприємницької діяльності в господарському суді може здійснюватися за умови порушення їх прав і охоронюваних законом інтересів і лише за особистою участю зацікавлених суб'єктів, що володіють необхідною правосуб'єктністю.
РОЗДІЛ 3. Судова практика у справах про захист честі, гідності та ділової репутації суб'єктів господарювання
3.1 Захист честі й гідності фізичної особи
Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34)[8].
Разом з тим відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію[8].
У зв'язку з цим статтею 32 Конституції України передбачено судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини[8].
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», беручи до уваги зазначені вище конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку[18].
Також відповідно до даного Положення, при розгляді справ про захист гідності, честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи суди повинні точно і неухильно застосувати положення Конституції України, Цивільного кодексу України, законів України від 16 листопада 1992 року N 2782-XII «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», від 2 жовтня 1992 року N 2657-XII «Про інформацію», від 21 грудня 1993 року N 3759-XII «Про телебачення і радіомовлення» (у редакції Закону від 12 січня 2006 року N 3317-IV), від 23 вересня 1997 року N 540/97-ВР «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» та інших нормативно-правових актів, що регулюють вказані суспільні відносини[18].
Крім того, враховуючи положення статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року; далі - Конвенція) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права, а також враховувати роз'яснення постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року N 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»[18].
Вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві. Разом із тим, особа, право якої порушено, може обрати
Відновлення становища, яке існувало до порушення права суб’єкта господарювання курсовая работа. Государство и право.
Самостоятельные И Контрольные Работы По Геометрии
Гоголь Сочинение
Курсовая работа по теме Экономический анализ хозяйственной деятельности организации
План Сочинения По Русскому Языку
Реферат: Sexism Essay Research Paper Sexism has always
Контрольная работа по теме Особенности организации финансов государственных и муниципальных унитарных предприятий
Курсовая работа: Анализ розничного и оптового товарооборота в ООО «Пресса». Скачать бесплатно и без регистрации
Контрольная работа по теме Законы Кирхгофа. Общие свойства линейных цепей
Ранхигс Пример Реферата Экономическая Мысль Древнего Рима
Курсовая работа по теме Экономико-географическая характеристика Уральского экономического района. Южно-Уральская железная дорога
Реферат по теме Математические методы в принятии решений
Реферат: Эффективные модели Product Placement
Курсовая работа: Техническое обслуживание и эксплуатация электрического и электромеханического оборудования. Скачать бесплатно и без регистрации
Курсовая работа по теме Особенности речевого развития детей дошкольного возраста, воспитывающиеся в условиях сенсорной депривации
Реферат На Тему Неотложные Состояния В Стоматологии
Дипломная Работа По Физкультуре
Сочинение По Картине Золотая Осень 3кл
Контрольная работа по теме Правовое обоснование изъятия земельных участков для государственных и муниципальных нужд. Операции с государственным кадастром недвижимости
Готовые Сочинения Отзывы О Прочитанных Книгах
Реферат По Физре На Тему Хоккей
География лесов России. Лесной комплекс ХМАО - География и экономическая география реферат
Параметры функционирования митоКАТФ у животных с различной устойчивостью к гипоксии, а также у крыс, адаптированных к кислородному голоданию - Биология и естествознание дипломная работа
Питание выдры - Биология и естествознание курсовая работа