Відносини Павла Скоропадського з Вільним козацтвом
Питання відносин Павла Скоропадського з Вільним козацтвом недостатньо висвітлена в ракурсі подій українська революція . Тож перед сучасною історіографією стоїть завдання об’єктивно висвітлювати аспекти діяльності Гетьмана , в тому числі і його відносини з вільнокозачими організаціями , які в комплексі зможуть дати повну характеристику подіям, які відбувались в Україні в період 1917-1921 р.
Діяльність Вільного козацтва в часи Центральної Ради
20 – 25 вересня 1917 року делегати від вільнокозацьких організацій Звенигородщини, Білоцерківщини, Чигиринщини та Гайдамацьких частин з Одеси в будинку І Полтави-Остряниці постановили скликати 1 жовтня у Чигирині з’їзд вільних козаків.
Павло Скоропадський у «Спогадах» стверджував, що Полтавець-Остряниця не лише організував з’їзд у Чигирині, а й до останнього моменту приховував від соціалістичних керівників Центральної Ради день відкриття, аби вони не встигли “розпропагандувати учасників, а може, і навіть зірвати проведення з’їзду”.
Полковник Яків Водяний, делегат з’їзду від Черкаського полку Вільного козацтва, згадував, що між іншими “звертав на себе увагу молодий старшина в однострої кубанського козацького війська. Пізніш на засіданнях з’їзду я довідався, що то був п. Полтавець з доточеним до нього псевдонімом «Остряниця» син учительки-удовиці з с. Балаклея біля Смілої.
З’їзд відбувся в Чигирині 3 – 7 жовтня. Згідно з Ярославом Пеленським, 200 делегатів представляли 60 тисяч організованих вільних козаків Київщини, Чернігівщини, Полтавщини, Катеринославщини, Херсонщини, Кубані. Полтавець-Остряниця подавав інші цифри: «1000 послів, що заступали тоді вже 40000 Українського Козацтва, – писав він, – виявили з особливою яскравістю своє національне почуття, а в їхніх постановах ми знаходимо основи Державності та жага до послуху та офір»
Обрання Павла Скоропадського військовим отаманом Вільного козацтва було кроком до відновлення гетьманату. А от його пропозиція обрати Михайла Грушевського почесним отаманом вільних козаків була тактичним ходом: Полтавець, працюючи в Генеральному військовому комітеті, знав про негативну позицію професора Грушевського до ідеї створення сталого війська, а Вільне козацтво відновлювалося саме як збройна формація українського народу.
Іван Полтавця-Остряниці використав популярність Михайла Грушевського проти нього ж, всупереч його поглядам, та ще й при цьому «освятив» ім’ям професора свій задум. І зняв із себе перед політичним керівництвом України відповідальність за результати з’їзду: Полтавець-Остряниця прекрасно знав про недоброзичливе ставлення до Павла Скоропадського соціалістичних керівників Центральної Ради, які небезпідставно боялися, що генерал силою зброї розжене їх.
Зрозуміло, Остряниця не питав у Михайла Грушевського згоди стати “на чолі” козацтва. Як, й у генерала Скоропадського, з яким навіть не був знайомий.
З’їзд у Чигирині закінчився – Полтавця-Остряницю обрали наказним військовим отаманом, а до складу Генеральної козацької ради увійшли д-р Іван Луценко, Семен Гризло, хорунжий Кіщанський, Антін Шкільний та інші, всього 12 чоловік.
Вільне козацтво під час Гетьманату
Про відновлення козацтва в Українській Державі 1918 р. було заявлено у контексті проголошеного державного курсу на повернення кращих національно-історичних традицій минулого. Як відзначає дослідник О. Тимощук, «використання П. Скоропадським Гетьманату як національної традиції в організації державного правління в Україні неминуче повинно було поставити питання про його ставлення до козацтва»
Задеклароване відродження козацтва трактувалося як черговий етап у розвитку вільнокозачого руху часів Центральної Ради — стихійного формування, переважно з українських селян, добровольчих загонів, які ставили своєю метою захист рідного села від грабіжників і дезертирів та заявляли про одностайну підтримку української влади. Взимку 1917 — 1918 рр. окремі загони Вільного козацтва активно боролися з більшовиками. Деякі колишні діячі Вільного козацтва, зокрема І. Полтавець-Остряниця, стали ініціаторами козацьких реформ Гетьманату.
Вже у програмі Української Народної Громади, на чолі якої П. Скоропадський прийшов до влади, знаходимо не деталізовану, але дуже привабливу «обіцянку» козакам (щоправда, не зрозуміло, хто саме мався на увазі — нащадки колишніх «справжніх» козаків чи «козаки» сучасні: «В першу чергу повинні отримати землю козацтво , працею і кров’ю якого створювалася Україна» . Такі загальні заяви мали свій розрахунок: навіть прості селяни (без козацьких пращурів), які побували у вільнокозачих громадах, могли б сподіватися отримати зиск від гетьманської влади.
В квітні 1918 австро-угорські та німецькі війська почали роззброювати представників вільного козацтва, але попри це багато козаків залишили зброю. В травні-червні сформовані на місцях підрозділи вільних козаків були розформовані це викликало незадоволення серед козаків . Багато з яких потім стали ядром селянсько-повстанських підрозділів .
Питання про відродження козацтва постало одразу після проголошення П. Скоропадського гетьманом України. Вже у перших законодавчих актах нової влади — «Грамоті до всього українського народу» та «Законах про тимчасовий державний устрій України» — окремо виділяється така категорія громадян як козаки .
Безпосередньо це питання розглядалося у вже згадуваному «Відручному листі Гетьмана України про ліквідацію приватних і вільнокозацьких організацій і створення Козацької Ради» до військового міністра, в якому зазначалося, що П. Скоропадський, на противагу Центральній Раді, «твердо і непохитно стояв на своїй меті будування великокозацької України і її національного війська, яке тільки одно може бути дійсним її оборонцем», а тому вирішив «прийняти всі заходи до того, аби козаччина, в яку вийде цвіт української людности, стала дійсно провідником національної ідеї і великим кадром будучої Української Козацької Армії»
Висновки
Вільне козацтво зіграло важливу роль в подіях української революції 1917-1921р. Саме вони в часи Центральної ради стали основою для українського війська це були добровольці серед , яких були : студенти , активна громадськість , і люди різного віку та походження. В період правління Павла Скоропадського були спроби відновити козацтво , як окремий стан в суспільстві на , який міг стати опорою для Гетьмана та продовження козацьких традицій , які були в Україні в XVI-XVIII столітті. Таким чином Вільне козацтво можна назвати прообразом сучасних добровольчих підрозділів, які теж прийшли в складних для країни час. Вільне козацтво боролась за Україну і після 1918, так наприклад в 1921 р І. Полтавець-Остряниця керував повсталими загонами Холодного Яру . Також в еміграції в 1920 було створено Українське Вільне Козацтво,як закордонна частина Вільного козацтва в, якої була мета військово-виховна .
