Відносини індіанців з європейськими поселенцями - История и исторические личности курсовая работа

Главная

История и исторические личности
Відносини індіанців з європейськими поселенцями

Розселення і територія прибережних племен. Заняття індіанців до знайомства з поселенцями з Європи. Перші торговці на території континенту і їх відносини з індіанцями (торгівля і найм робочої сили). Військова участь індіанців у колоніальних війнах.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

1. Встановлення перших відносин між індіанськими племенами і прибульцями з Європи
1.1 Розселення і територія прибережних племен. Заняття індіанців до знайомства з поселенцями
1.2 Перші торговці на території континенту і їх відносини з індіанцями (торгівля і найм робочої сили)
2. Відносини індіанців з колоністами в період заснування перших колоній
2.1 Співіснування колоністів і індіанських племен
2.2 Військова участь індіанців у колоніальних війнах
Список використаних джерел і літератури
Актуальність дослідження. Ця тема важлива для сучасного розуміння історії колоніальних війн. Вона знаходить паралелі майже в кожній державі, яка боролася проти європейських колонізаторів. Важливо сьогодні розглядати її з кількох ракурсів, так як багато істориків та етнографів не враховували думку корінного населення індіанців, які в процесі колоніального періоду в Північній Америці європейцями захищали власну землю і боролися за своє виживання.
Хронологічні рамки: Моя робота охоплює менший період часу у цілій епосі колоніального освоєння. ЇЇ хронологічні рамки охоплюють період середини XVI ст., коли європейці почали засновувати торгові пости для торгівлі з туземцями і завершується здобуттям американцями незалежності від метрополії в кінці XVIII ст.
Мета дослідження полягає у тому, щоб визначити відносини між першими поселенцями і індіанськими племенами (частіше племенами алгонкінської мовної групи) від періоду появи європейських колоністів на континенті до утворення США на початку XVIII ст.
Завдання: охарактеризувати встановлення перших відносин індіанців з європейськими поселенцями, а також їхні відносини в період заснування перших колоній. індіанець поселенець колоніальний війна
Об`єкт дослідження являє собою відносини між європейськими переселенцями та тубільними племенами, що проживали на території узбережжя Північної Америки.
Предмет дослідження характеризує відносини між двома культурами - європейською і індіанською. Дана робота висвітлює особливості їх взаємозв`язку (торгівля, війни і т. д.).
Історіографія і джерельна база дослідження. У свій час вивченням індіанських племен займалося не одне покоління лінгвістів, які намагалися поєднати різні народи за спільною мовою. Згодом їх змінили антропологи Ненсі Лурі, Леанор Лікок, Л. Г. Морган, Кробер, Джеймс Мунн. У XX ст. вони тісно співпрацювали з радянськими етнографами: Аверкієва, Золотаревська, Тарле, Токарев, Єфімов. Їх тісна співпраця спостерігається у праці під назвою "Североамериканские индейцы" ( за ред. Аверкієва Ю. П.)[1], де висвітлено історію розвитку племен, а також їх відносини з колоністами. Важливою також є праці американського історика Аптекера Г.[9],[10], в яких він розглядає період колоніального заселення континенту з точки зору індіанських племен.
Структура роботи. Робота складається з вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел і літератури. Разом робота складає 41 сторінку.
1. Встановлення перших відносин між індіанськими племенами і прибульцями з Європи
1.1 Розселення і територія прибережних племен. Заняття індіанців до знайомства з поселенцями
На території Північної Америки проживало багато народів і племен, яких вчені класифікують, в основному, за мовними групами. Перші племена з якими познайомилися європейці належали до Алгонкінської мовної групи, яка охоплює 43 мови і має 10 гілок відгалуження. Більшість племен, що проживали на території сучасних штатів Віргінія, Пенсільванія, Нью-Йорк, Делавер, Нью-Джерсі, Масачусетс, Конектикут і Меріленд належать до так званої східної гілки (Нарангасети, Делавари, Могікани, Вампіаноги, Алгонкіни та інші).
Весь простір від Північної і Південної Кароліни до центральної частини штату Нова Англія був одноманітним з погляду природних умов. Його покривали неосяжні ліси. Болотиста прибережна рівнина, широко на півдні, звужувалася до вузької смужки на півночі.
Розчистивши землю методом підсічно-вогневої системи, люди селилися напів осілими поселеннями, оточеними містами, що сусідять з дрібними річечками. Навесні, після посадки зернових культур, велика частина людей переселялася в тимчасові стійбища. Там вони проводили літо, займаючись риболовлею та збиранням в величезних кількостях молюсків. Більшу частину здобичі вони сушили і заготовлювали взапас до зими. У вересні індіанці поверталися в свої селища для збору врожаю маїсу, бобів, кабачків, гарбуза, що супроводжувався святами врожаю. Осінь же була періодом колективного полювання, збору диких плодів і горіхів в навколишніх лісах, що очищалися від підліску щорічним випалюванням. Беручи до увагу таку систему господарювання, ми не можемо сказати, що європейці прибули на зовсім необжиті землі.[1,с. 32].
Як за часів індіанців, так і в даний час низини і широкі річкові долини були і є найбільш густо населеними місцями всього цього району. Однак велике здивування викликає той факт, що найбільша концентрація населення була знайдена на північному сході від сучасного Нью-Йорка, де прибережна рівнина являє собою досить вузьку смугу, Якщо розрахунки Джеймса Муні вірні, то щільність населення на узбережжі сучасних штатів Нью-Йорк і Коннектикут досягала 90 осіб на 100 на квадратний кілометр, в прибережних же районах Вірджинії і Північної Кароліни - близько 35 осіб [1,c.33]. Кробер вважає, що така щільність населення на північному сході може бути віднесена за рахунок того, що вузька прибережна рівнина з розташованими по сусідству височинами забезпечує багато можливостей для добування засобів існування.
Пізньої осені індіанці перекочовували на свої мисливські території вздовж верхів'їв річок, ближче до суворих гір, де житлом їм в зимовий час часто слугували печери.
Західний кордон цього району утворюють відроги Аппалачі , що тягнуться до узбережжя Нової Англії. Ця пересічена місцевість рідко відвідувалась індіанцями, і археологічні дослідження з усією очевидністю це підтверджують. Однак прибережна полоса, річки, озера забезпечували водні шляхи, по яких так само, як по лісових стежках, новини, товари та люди потрапляли в віддалені поселення. Можна вважати, що географічне середовище, подібне описуваному, сприяла виникненню порівняно мало відмінних один від одного культур. Регіональна відмінність, як встановили археологи, простежується головним чином в кераміці, а ранні історичні документи вказують лише на деякі відмінності нематеріального порядку [1,c.33].
Одне з найбільш очевидних спотворень фактів у популярних описах цього району стосується характеру і розмірів соціально-політичних одиниць в аборигенному суспільному устрої. Мова йде про карти розміщення племен. Вони створюють враження, що спершу існували великі автономні регіоналів ні групи або племена, тоді як насправді є дані, які говорять про те, що соціальні одиниці аборигенів були невеликі. Територія, на якій жили ці групи, представляла собою землі поблизу річок з притоками і рідкими вододілами, схили пагорбів і морське узбережжя. Прибережні ділянки зазвичай були менші, ніж землі, віддалені від моря. На південь від Нової Англії житлом індіанцям служили довгі будинки. Це вказує на те, що ці локалізовані групи складалися з декількох великих сімей, які користувалися землею спільно.
Культурні зв'язки між сусідніми групами індіанців здійснювалися за водними шляхами. Важливе місце в цих зв'язках займали родинні стосунки, особливо між декількома головними великосімейними громадами. Як в Віргінії, так і на півдні Нової Англії ці "знатні сім'ї", можливо, складали верхівку ново народжуваного соціально диференційованого суспільства. Вождю дозволялося багатоженство, він збирав зі своїх людей данину, щоб прийняти і пригостити гостей. Під час релігійних свят вождь керував обрядами. Між кількома сусідніми локальними групами існували зароджувані політичні зв'язки у формі встановлюваних через шлюби спорідненості між їхніми вождями. На цій основі в до колоніальний період виникали племінні союзи, хоча вони і не приносили, мабуть, економічної вигоди. Завдяки слабкому розвитку соціально-політичної інтеграції такі союзи, ймовірно, швидко розпадалися. Термін "делавари", використаний в цій роботі, охоплює велике число локальних груп, залишки яких в XVIII ст. об'єдналися і утворили індіанське плем'я делаварів [1,c.34].
1.2 Перші торговці на території континенту і їх відносини з індіанцями (торгівля і найм робочої сили)
XVI ст. було періодом інтенсивного накопичення знань як про все узбережжя, так і про долинні річки Святого Лаврентія. На півночі в основному діяли рибалки, на півдні-мисливці за рабами. Бувало, іноді який-небудь випадковий дослідник залишав потомству свій судновий журнал. Ці люди займалися і торгівлею з індіанцями. За хутра давали мідні вироби, залізні цвяхи, ножі, сокири, намиста, мідні казани і спиртні напої. Але поряд з товарами прибульці завезли з собою і інфекційні захворювання, які мали значно більш серйозні наслідки, ніж ввезення всіх товарів, разом узятих. Епідемії періодично робились причиною загибелі корінного населення, яке не мало імунітету проти цих хвороб. То тут, то там від них гинули тисячі індіанців, а що залишилися в живих йшли з цих місць, переносячи інфекцію в глиб країни. Вахунсонакок, вождь племені поухатанові, говорив Джону Сміту: "Я бачив, як загинуло два покоління мого народу. З цих двох поколінь у живих залишився тільки я "[1,c.34]. Массасойт, вождь племені вампано, сказав: "Англійці оволоділи цією землею тому, що на ній не було кому жити ". Подібні заяви, робили і представники племені делаварів. Тим часом торгівля хутрами поступово охоплювала весь цей район. З метою скупки хутра починаючи з 1535 р. французькі кораблі регулярно відвідували долину річки Святого Лаврентія. Значно південніше, в районі річки Потомак, європейські товари, призначені для продажу, поширювалися на північному сході по древніх індіанських стежках з допомогою місцевих посередників. Почастішали міжплемінні війни за торгові шляхи, за території промислу хутра. Локальні групи, що об'єднували в конфедерації чи племена. По всій Північній Америці виникнення таких конфедерацій являлось ознакою того, що торговельний кордон став рухомим. Озброєні більш ефективною зброєю європейського виробництва, північні Алгонкіни ще до 1581 р. витіснили племена ірокезів з району долини річки Святого Лаврентія. Це була війна, що зробила вплив на весь північний схід. Багато ірокезів, покинувши долину річки Святого Лаврентія, приєдналися до своїх родичів, які жили на землях сучасного штату Нью-Йорк, і продовжували відчайдушну боротьбу проти своїх ворогів. Їх надія повернути контроль над долиною річки Святого Лаврентія зазнала серйозного краху в 1609 р., коли французи, підтримані ворогами ірокезів - гуронами і алгонкінами заснували торговий пост в Квебеку.[1,с. 36].
У Пенсільванії плем'я Сусквеханноків до 1580 р. вимушені були переміститися вниз по річці до Чесапікської затоки. Однак їм якимось чином вдалося зберегти свою роль посередників у торгівлі з французами. Хутро вони добували на власній території, а також отримували його від залежних від них делаварів.
У глибині континенту могікани і пов'язані з ними хусатоніки, уопінджери, язопи і мінісінки утримували свої позиції в міжплемінній боротьбі з наступаючими ірокезами. Перекази цих племен свідчать про створення союзу, ймовірно, як засобу захисту. На східному узбережжі Коннектикуту, покинувши місця свого життя, прийшли пекоти. Витіснивши місцеве плем'я найантік, вони "перерізали" басейн річки Темс.
Початок XVII ст. був часом швидкого зростання англійських, голландських і шведських торгових постів уздовж всього Середньо-атлантичного узбережжя. Це було повторенням того процесу, який вже відбувся в долині річки Святого Лаврентія - початком зіткнень серед берегових алгонкінів. Таким групам індіанців, як поухатанн, пекот і вампаноа, вдалося розширити свій вплив. Незабаром після (або, можливо, перед) 1620 р. союзники могікан здійснювали напади на делаварів в районі нижньої течії річки Гудзон. Деякі групи делаварів відійшли в західну частину острова Лонг-Айленд, на землі племені метоак, Інші перемістилися за територію острова Стейтен-Айленд і осіли в штаті Нью-Джерсі. Могікани досягли такої могутності, що навіть східні ірокези були вимушені платити їм данину. З цього часу вожді могікан стали відігравати важливу роль у проведенні міжплемінної політики.
Прибережні рівнини ніколи не були багаті хутровим звіром, і в результаті інтенсивного промислу він став швидко зникати. Але берегові індіанці знайшли друге джерело доходу - вони освоїли виготовлення бус з раковин, названих "вампум". Якщо раніше вони використовувались лише як традиційний символ пошани, то тепер після того, як голландці застосували їх як розмінну монету і як гроші при торгівлі хутром і переконали сусідніх англійців також придбати намиста для торгівлі з індіанцями, потреба в вампумах сильно зросла. Особливо багатою матеріалом для виробництва вампуму була східна частина Лонг-Айленда, що і спонукало пекотів захопити цей район. Однак білі торговці хутром втрачали інтерес до побережжя і почали переміщати свої пости у верхів'я річок.[2,c.48].
Вже в 1614 р., коли перші європейські торговці прибули у верхів'я річки Гудзон, між ірокезьким племенем могауків і могіканами почалося суперництво за контроль над торгівлею. Хід подій виразно повернувся на користь ірокезів, коли в 1623 р. голландці створили на їх території постійний торговий пост. Незабаром голландці зрозуміли, що угода з ірокезами буде для них більш вигідним, ніж угода з могіканами. Торгуючи безпосередньо з ірокезами, голландці слідували політиці перших колоністів в Віргінії, що добилися сильних позицій в результаті дружніх відносин з ворогами місцевих індіанців в глибині континентів. Зі створенням Форт-Оранджа (тепер Олбані) в штаті Нью-Йорк почався "золотий вік" ірокезів і занепад впливу алгонкінів. Зі сказаного вище витікає, що цей розквіт не є наслідком культурної переваги ірокезів над іншими індіанськими племенами, як бездоказово стверджувалося раніше. Хоча спільні дії ірокезів і населення Форт-Оранджа змусили могікан відійти на схід від річки Гудзон, періодичні війни тримали ірокезів в стані оборони в їх поселеннях на захід від річки Шохарі.
Торгівля європейців з індіанцями уздовж узбережжя відкрила їм доступ до річок, і ця подія з незначними відмінностями повторювалася B районі кожної річкової долини. До 1632 р. пекоти вже не могли утримувати білих торговців в низов'ях рік. На місці теперішнього Хартфорда B штаті Коннектикут була створена факторія, що поклала початок занепаду влади пекотів над підпорядкованими їм племенами, а кінцем її була їх поразка в 1637 р. Коли шведи створили свої факторії в долині річки Делавер, то саскуіханна зуміли зберегти свою владу над місцевими індіанськими племенами, уклавши союз з білими колонізаторами.
Ірокези, яких голландці постачали зброєю, що у зростаючій кількості, поширювала свій вплив і в глиб і B широчінь країни. Пошук нових промислових угідь був основною причиною їх наступаючих дій. До 1640 р. їх власна територія була значною мірою виснажена. Нападаючи на берегових алгонкінів, які все ще займалися торгівлею хутром, вони вимагали від них щорічної данини у вигляді вампуму. Могікани уклали вигідний для них союз з ірокезами і як представники останніх зберегли певну частку колишньої влади над індіанцями нижнього Гудзону. Однак у той же самий час вони підтримували сококе, покамтаків і пеннакуків в їх виступах проти ірокезів. Ці зіткнення викликали тяжіння деяких племен Нової Англії до французів. Як географічне, так і політичне положення могікан пояснює їх обережне маневрування між інтересами французів і англійців. До тих пір поки не втрутилася англійська влада і не був встановлений мир в 1671 році, ірокези не дозволяли могіканам брати участь в їх торгівлі на Середньому Заході [6,c.17].
У 1675 р., після перемоги ірокезів над саскуіханами, контроль над делаварами перейшов в їх руки. Однак приблизно в цей же час ціни на хутровому ринку впали внаслідок зміни попиту в Європі і майже повного знищення бобрів в цьому районі. Доти поки торгівля в Олбані ще тривала, її основу становило хутро, яку доставляли ірокези і члени старої конфедерації могікан з району Великих озер.
Беручи до уваги особливості початкового періоду вторгнення європейців, ми вважаємо, що навіть ранні відомості не дають нам можливості представити реальну картину громади аборигенів, якою вона була до контакту з європейцями. Ці повідомлення указують не тільки на великі зміни в матеріальній області, а й на величезні зрушення в демографічній структурі цього району. Крім того, в надрах індіанського суспільства зароджувалося опір проникненню європейської колонізації. Багато з цих змін так і залишаться для нас неясними назавжди, але деякі з них нам добре зрозумілі, дивлячись на всю їх складність.
Білі торговці щороку поверталися на місця річного рибного лову певних локальних груп індіанців, а потім засновували тут свої постійні торгові пости. Це викликало переміщення літніх стійбищ сусідніх племен. Тепер вони стали селитися разом близько постів. Деякі з цих груп були лише залишками минулих племінних об'єднань. Не будучи в стані самостійного життя, вони об'єднувалися в більш великі племінні організації. У соціально-політичній структурі цих племен не було нічого нового, навпаки, вони слідували традиційним родинним зв'язкам, які набували більш широкого тлумачення, кланова структура в тому вигляді, в якому вона існувала у ірокезів, була прийнята тільки їх найближчими сусідами алгонкінів, які намагалися пристосувати уклад життя локальних груп до цієї схеми. Керівництво в такому алгонкінському племені знаходилось в руках тієї локальної групи, на чиїй території був заснований торговий центр європейців. Вибір керівництва не залежав, як правило, від самих індіанців білі торговці вели справи з аборигенами за допомогою місцевого вождя і підтримували його устремління [11,c.201].
Торгівля хутром відкрила для індіанців нове значення факту володіння землею, що викликало прагнення до встановлення точних меж своїх мисливських угідь. Крім того, придбання землі в приватну власність і володіння нею заохочувалося європейськими торгівцями. Все це повело до появи сімейних мисливських ділянок у межах племінної території.
Торгівля хутром познайомила індіанців з новими товарами, але викликала необхідність значної корегування в соціально-економічних звичаях. У гармонічній системі, що передує контакту з європейцями, праця була розумно розділеною між статями. Однак з прибуттям європейців становище змінилося. Чоловіки стали закидати свої традиційні заняття, щоб зайнятися задоволенням запитів торгівців. Оскільки велика частина часу чоловіків йшла на промисел хутрового звіра або ж на виготовлення вампуму, то обов'язки жінок в господарстві різко зросли. Таким чином, баланс в процесі заготовлення продуктів був порушений. Зросла смертність населення та усунення чоловіків від традиційної економічної діяльності, мабуть, повели до змін в сімейній системі індіанців в бік матрицентризму. Звичайно, найбільш очевидні зрушення були видні в сфері матеріальної культури. Все, що було властиво до пізнього доісторичного періоду, йшло в минуле, розчищаючи шлях матеріальній культурі європейського зразка. Аборигенні форми предметів матеріальної культури мали тенденцію до стійкості, але виготовлялись вони з привезеного з Європи матеріалу. Довгий час ввезені європейські товари, такі, як сталеві сокири, були символом громадського положення їх власників і лише в другу чергу річчю утилітарного призначення. За всі ці європейські "багатства" індіанці заплатили економічною залежністю, результатом якої, після занепаду торгівлі хутром, з'явилися злидні, бідність і хронічне недоїдання корінного населення.
Висновок: Європейці не прибули на зовсім необжиті землі. До їх появи тут існували великі групи племен, які займалися землеробством, полюванням, мали власну культуру і світогляд. Їх устрій був інакшим за європейський, однак не був примітивним. Перші прибульці були лише торговцями, які принесли капіталістичний устрій на ці землі і втягнули племена в торгівлю з Європою. Індіанські вожді не були противниками таких відносин так як європейські торговці не посягали на їх землі.
2. Відносини індіанців з колоністами в період заснування перших колоній
2.1 Співіснування колоністів і індіанців
На час колонізації на території майбутніх Сполучених Штатів Америки проживало до 400 племен, загальною чисельністю близько 2-3 мільйонів чоловік. Прибуття з Європи колоністів і поступове поширення їх поселень було однією з причин, пересування білих торговців вгору по річках. Різниця в інтересах торговців і колоністів часто робила їх відношення натягнутими.
Розвиток капіталізму в Англії ознаменувався успіхами її зовнішньої торгівлі і створенням капіталістичних торгових компаній, що підготували колонізацію ряду країн. Для колонізації Північної Америки були створені дві торгові кампанії, які мали великі засоби: Лондонська (Південна або Віргінська) і Плімутська (Північна). Королівські грамоти надавали в їх розпорядження землі 34 і 45° сх.. ш. і необмежено на захід країни, - ніби ці землі належали не індіанцям, а уряду Англії. З 1607 року обидві компанії почали перевезення в Америку колоністів з Англії. Першими колоністами були шукачі пригод і всякі покидьки суспільства, яких гнала за море жага наживи. З 1620 року серед колоністів з`явився другий елемент: в Америку (в Північну колонію) почали прибувати англійські пуритани ("батьки пілігрими"), що втікали від релігійних переслідувань в себе на батьківщині [9,c.103]. З іншої сторони, в роки Англійської буржуазної революції в американських колоніях стали селитися англійські емігранти-аристократи ("кавалери"), що не бажали миритися з новим режимом на батьківщині. Вони осідали головним чином в південній колонії (Віргінії), зрештою склавши ядро плантаторів-работорговців, оплот реакційних сил Північної Америки.
Число англійських іммігрантів незадовго до середини XVII ст. становило тут більше 30 тисяч чоловік. Ті, хто пережив перші випробування життя піонерів, разом зі своїм потомством становили в 1650 р. близько 50 тисяч осіб, і це населення було майже однаково розселено в колоніях на березі Чесапікської затоки і на узбережжі Нової Англії. Між цими двома районами в басейні річок Делавер і Гудзон поселилося кілька сотень голландців, фінів, шведів, а пізніше англійців та німців[1,с.41].
Індіанці, які зустріли перших колоністів, давно звикли до безпосередніх контактів з білими, вони вже мали вогнепальну зброю і в якійсь мірі мали уявлення, чого можна очікувати від прибульців. Однак колоністи проводили в життя дещо інші принципи європейської культури, ніж білі торговці. Це стало очевидним з самого початку в прагненні колоністів придбати землю.
Будучи обережними, індіанці проте були налаштовані дружелюбно. Вони готові були допомогти поселенцям в їх бажанні мати землю, але, звичайно, тільки тим єдиним шляхом, який індіанці знали. Земля, з точки зору індіанців, була спадщиною предків, перебувала під відповідальністю вождя племені, що зберігав її для майбутніх поколінь. Таким чином, вона не могла бути продана. Отримуючи щорічну данину, вождь дозволяв народу ділити землю і давав йому право на користування нею. Саме відповідно тільки з цими традиціями поселенці могли отримати право на користування землею. Індіанці не могли припустити, що білі прибульці будуть вимагати повного володіння землею. Сама ця думка була для них неприйнятна. Однак зрештою індіанці зрозуміли, що переговори з білими призводять лише до безповоротної втрати землі, приналежної племені. Захоплення індіанських земель поселенцями викликав опір індіанців, що призвело і відкритого зіткнення двох сторін.
Кожна колонія, бажаючи отримати землю, діяла по своєму. Наприклад, віргінські торговці і поселенці отримали у індіанців землю переважно шляхом відкритого захоплення. Правда, згодом колонізатори старались замаскувати свої дії. В американській і англійській офіційній історії розписуються на всі лади мирні і навіть дружні відносини між колонізаторами і індіанцями. У доказ наводиться шлюб Дочки вождя конфедерації алгонкінських племен повхатан (Віргінія), "принцеси" Покахонтас з англійським офіцером. Але ця показна романтика погано прикриває непривабливу дійсність: насправді колоністи вели споживчу війну проти господарів країни - індіанців, відбираючи у них землю. Захоплення землі йшло дуже швидко: всього за 12 років з часу заснування колонії в гирлі р. Джемс (1607р.) англійці покрили своїми плантаціями долину річки на 100 км вгору за течією. Так як працювати на тих плантаціях індіанці не хотіли і ніякою силою не вдавалося їх до цього примусити, то колоністи стали просто їх винищувати, а в якості робочої сили ввозити (з 1619р.) негрів-рабів з Африки. Усього за кілька років англійські "друзі" індіанців майже начисто винищили племена Віргінії, незважаючи па "родинні" узи, які зв'язали наймогутнішого з вождів віргінських індіанців з англійцем.[4,с.32].
На півночі, в Новій Англії, пуритани вдалися до інших засобів: вони набували землю у індіанців шляхом шахрайських угод. Зрештою це дало привід буржуазним історикам стверджувати, що предки англо-американців не зазіхали на свободу індіанців і не захоплювали їх земель, а купували їх, укладаючи договори з індіанцями. Всім відомо, які це були договори: за жменю пороху, бісер і т. д. можна було "купити" прекрасну ділянку землі, причому нерідко індіанці залишалися в невіданні про суть укладеної з ними угоди. У фарисейській свідомості своєї юридичної правоти поселенці зганяли індіанців з їхніх земель; якщо індіанці не погоджувалися йти зі своєї землі, колоністи вдавалися до масового зрадницького їх винищення, в чому богобоязні пуритани навряд чи поступалися іспанським завойовникам. Особливою жорстокістю відрізнялися колоністи найбільш нетерпимою в релігійному відношенні колонії Массачусетс. Квакери Пенсільванії були одними з таких прикладів "справедливих" у відношенні до індіанців людей. У Пенн увів практику укладання з індіанцями договорів, уклавши з делаварами у 1682 році перший в історії США договір на предмет "узаконення" захоплення індіанських земель. Однак згодом делавари разом з залишками інших індіанських племен були фактично зігнані з південно-східного узбережжя Пенсільванії.
Церква проповідувала побиття індіанців як угодну богу справу, який бажав, щоб язичники були винищені і щоб місце їхнє було зайняте християнами. В документах того часу(XVII ст.) розповідається, що якийсь пастор, почувши про знищення одного з великих індіанських поселень, піднявся на кафедру в церкві і возвеличив бога, дякуючи йому за те, що в цей день було відправлено в пекло аж шістсот "язичницьких душ" За аналогічного випадку в церквах Манхеттена (острів, на якому згодом виріс Нью-Йорк) був встановлений в 1637 р. навіть особливий "день подяки".[4,с.33].
Ганебну сторінку колоніальної політики п Північній Америці представляють так звані "scalp bounties" - премії за скальпи. Як показали серйозні історико-етнографічні дослідження (Георг Фридериці), обивательська думка про те, що звичай скальпування (зрізання шкіри і волосся з голови убитого ворога як трофей) було здавна широко поширене у індіанців Північної Америки, абсолютно невірно. Колись він був знайомий тільки небагатьом племенам східних районів, та й у них застосовувався порівняно рідко. Лише з приходом колонізаторів цей варварський звичай дійсно став поширюватись все ширше і ширше. Причиною цього було, перш за все посилення міжусобних воєн, які свідомо розпалювались європейськими колонізаторами; притому війни ці, з введенням вогнепальної зброї, стали набагато більш винищувальними, а поширення залізних ножів (раніше вживалися дерев'яні та кістяні) зробило більш легшою операцію зрізання скальпа. Найголовніше ж - те, що колоніальна влада заохочувала звичай скальпування, призначаючи премії за скальпи ворогів - і індіанців і європейців.
Перша премія за скальпи була призначена в 1641 р. в голландській колонії Нові Нідерланди (згодом - Нью-Йорк) - по 20 м вампума за кожен індіанський скальп (1 м вампума прирівнювався до 5 голландських гульденів). З тих пір більше 170 років (1611-1814рр.) адміністрації окремих колоній не однократно призначали премії (виражалися в англійских фунтах, в іспанських та американських доларах) за скальпи індіанців, заохочуючи цим колоністів до масового винищення корінного населення. У 1755 році, під час війни між англійськими та французькими колоніями, командувач англійськими силами запропонував. по 5 фунтів за кожен ворожий скальп, індіанський або французький, крім того 200 ф. за скальп Дикого Пота, вождя делаварів, і 100 ф. за скальп батька Лелутра, французького міссіонера-єзуїта. Колонія Пенсільванія, політику якої щодо індіанців буржуазні історики видавали за миролюбну, в 1756 р. асигнувала 60 тис. ф. спеціально на премії за індіанські скальпи. Остання премія такого роду була призначена у 1814 році в Індіані.[4,с.33].
Опір індіанців і протидія зі сторони торговців хутром, а пізніше французькі та індіанські війни на довгий час зробили розвиток колоніальних поселень майже неможливим. Ця зупинка експансії європейців виявилася життєво важливою для процесу перебудови і пристосування до нових умов індіанців внутрішніх частин материка. Вона надала їм можливість накопичити сили для супротиву до того часу, коли піде на захід хвиля колонізації, яка досягне районів їх розселення. Ірокези були багатьом зобов'язані тому опору, який справили європейцям прибережні алгонкіни, і обидва народи добре це розуміли. В інтересах ірокезів було підтримувати контакти з торговцями і утримувати білих поселенців за межами своєї території. Контроль ірокезів над прибережними алгонкінів і співробітництво з ними, крім усього іншого, пояснювалися бажанням використовувати ці прибережні племена в якості своєрідного буфера вздовж кордону поселенців. У свою чергу колоністи використовували ірокезів в якості буфера проти французького вторгнення.
Зрештою межа розселення білих почала поступово розширюватися. Берегових індіанців залишили в спокої до тих пір, поки вони не заважали білим. За землю, на якій вони жили, деякі індіанські групи тепер повинні були платити щорічну рен
Відносини індіанців з європейськими поселенцями курсовая работа. История и исторические личности.
Сочинение Я И Другие Юшка
Курсовая работа по теме Разработка технологического процесса производства усилителя мощности
Управление Земельными Ресурсами Реферат
Найти Сочинение Про
Правила Оформить Реферат
Курсовая работа по теме Российские компании в международном бизнесе
Ответ на вопрос по теме Вопросы по истории. "Древняя Греция"
Реферат: Объективный идеализм Платона 2
Рефераты: Биржевое дело.
Курсовая работа по теме Создание инновационного проекта в среде MS Projеct
Магистерская Диссертация Объем Страниц Гост
Вольтер Собрание Сочинений
Историческое Сочинение 1796 1801 Егэ
Смысл Названия Романа Капитанская Дочь Сочинение
Учебная Практика В Суде Дневник
Курсовая работа по теме Пути улучшения использования персонала
Реферат по теме Статуи острова Пасхи – свидетели достижений древних цивилизаций, или просто каменные идолы?..
Реферат: ShakespeareS Biography Essay Research Paper ShakespeareShakespeare was
Физика Глава 2 Контрольная Работа
Реферат: Облік нематеріальних активів
Дочернее предприятие Клинический санаторий "Приморье" - Бухгалтерский учет и аудит дипломная работа
Гидродинамические расчеты по разработке нефтяных месторождений - Геология, гидрология и геодезия лабораторная работа
Сроки в гражданском праве - Государство и право курсовая работа