Від необхідності поділу праці, в свободу автоматизації.

RUMATA

Динаміка розвитку суспільства завжди залежала від організації праці, а організація праці, своєю чергою, завжди від рівня розвитку продуктивних сил. Первісна людина перебувала в полоні природних стихій, вона ж і була невід'ємним об'єктом самої природи, цей період характеризувався збиранням та полюванням. Коли ж у процесі розвитку прийшла епоха землеробства або, іншими словами, епоха натурального господарства людський індивід більш підбадьорився, утвердився, почав зростати і розвиватися (матеріально і духовно), і став вже не частиною об'єкта природи, а повноцінним, незалежним її суб'єктом, який почав бачити реальну дійсність та підпорядковувати природу (флору та фауну) своїм потребам. Навіть певною мірою він приручив стихійні явища природи, оскільки землеробство цього вимагало. Цілі операції із застосуванням водних шляхів для вирощування натуральних продуктів породило і величезну складність і самої праці, а точніше - організації праці. Крім того, що людина є еволюційно -колективною істотою, а її кооперація дозволила створити складні виробничі відносини, де і почав проявлятися поділ праці та закріплення його за кожним учасником виробничого процесу.

Так, натуральне господарство породило чіткий поділ праці, а поділ праці породило соціальну та класову нерівність, протиріччя якої бентежать суспільство і донині. Поділ праці передбачає різний рід діяльності та ієрархію ланцюжка виробництва: від інтелектуальної праці (який займається обліком та контролем) до чистильників гною. Привілейоване місце, яке дає комфорт, ситість і, що найцінніше, вільний час, одразу консервується і "узурпується", сподіваючись на передачі його своєму потомству. Це все посилюється, якщо це відбувається в несприятливих і бідних умовах. Меншість одразу міцно організується і згуртовується проти більшості, тому що відносний матеріальний надлишок, який дає вільний час, тільки й вистачає цій меншості. До цього слід додати, що форми власності на засоби виробництва мало що змінюють у цьому плані. Що за приватної власності, що за державної, історія знає класову суспільну нерівність.

Становище не змінилося й у промислову епоху виробництва. Поділ праці не тільки посилився, а й отримало раніше небувалий розвиток. Держава, яка історично виступала не лише як "жандармом" нерівності у виробничих відносинах, а й як прямим їх господарем, також знайшла у промислову епоху своє застосування. Це були такі історичні моменти, коли державний апарат був монопольним класовим господарем над суспільством. Не лише азіатські деспотії, що були засновані на натуральному господарстві, славилися тотальною могутністю урядового бюрократичного апарату, а й відносно історично недавні країни, що стали на шлях індустріалізації, метою яких було форсоване підняття промислових продуктивних сил в аграрному середовищі. Мабуть у такі моменти, при державній монополії поділ праці ще більше себе виявляє, ніж у суспільствах із приватним правом на власність виробництва. Секрет полягає в тому, що весь процес створення продукту в приватній підприємницькій діяльності "ховається" за вивіскою незалежності та автономності від інших, в той час, де держава є монопольним власником всього, виробництво не може протікати ніяк інакше, як тільки єдиним виробничим плановим процесом, де загалом вся "підопліка" цього процесу, більш-менш, на видноті. До того ж таке виробництво чітко визначає і призначає за кожним учасником його конкретну роботу і, тим самим, закріплюючи за ним відповідний статус.

Звісно, експлуатація і нерівність зберігається, як і мотив виробництва - прибуток - що у приватному, що у державному виробництві, відрізняється лише відносна мобільність її учасників. Працівник, у першому випадку, може вибирати свого капіталіста - наймача, як у другому випадку, його долю вирішив наперед єдиний наймач - бюрократичний державний апарат.

Але розвиток людства не стоїть на одному місці. Це тим більше стосується технічного прогресу, який втілюється насамперед у засобах виробництва. Промислові гіганти все більше і більше починають впроваджувати технологічну роботизацію і автоматизацію праці заради того ж додаткового продукту у вигляді додаткової вартості. І тут у черговий раз виробництво вступає у протиріччя з організацією праці: продуктивні сили переросли старі форми відносин до праці та потребують нових! Насправді дуже добре видно, що автоматизація "краде" працевлаштування більшості суспільства - робітничого класу, всіх видів і мастей. Навіть нове творіння людства - ШІ (штучний інтелект), має такий потенціал і можливості, що змушує занервувати весь інтелектуальний прошарок homo sapiens. І не дивно, ШІ справді змушує задуматися про майбутнє нашого виду. Але! Разом з тим, якщо знайти правильну та сучасну нову форму організації праці, в якій демократична асоціація виробників зможе направити цю міць прогресу під своїм контролем, заснованого на спільному, рівному діалозі, тоді автоматизація, ШІ, роботизація фізичної праці та інші сучасні атрибути продуктивних сил , стануть тим кроком вперед, де людський соціум перейде від царства необхідності в царство свободи, де немає несправедливої необхідності у розподілі праці, зате завдяки автоматизації, є шлях у творче царство свободи!