Усе про книгу

У даному дописі розповім про мою книгу "Теплиця для помідорів", спробую відповісти на усі запитання. Перша частина буде складатися з фактів та опису. В другій частині розповім історію написання книги, кому буде цікаво. Приємного прочитання.

ЧАСТИНА ПЕРША

Книга являється збіркою есе - це короткі твори, в яких у художньому, часом публіцистичному стилі, описані різноманітні теми. Якщо просто, то це як мої дописи в телеграмі, тільки якісніші з усіх сторін: виклад матеріалу, деталізація, обсяг, цікавість тощо.

Серед головних тем есе: любов, віра, дитинство, спогади, шлях до мрії, життєві висновки, люди. Я намагався зробити "Теплицю для помідорів" такою, щоб після прочитання кожного есе, хотілося зупинитися і подумати, насолодитися піднятою темою, поринути в спогади. Ще однією ціллю була легкість, щоб від самого процесу читання у кімнаті світлішало.

З відомих мені українських письменників, в подібному стилі пише Тарас Прохасько, раптом його читали.

Наведу декілька випадкових цитат з книги:

Найкращий спосіб побороти депресію - викопати величезний город картоплі.

Жінки - не загадки, радше вони ті, хто постійно змушений відгадувати. Вони відгадують настрій, думки, вчинки, налаштування, потреби, бажання. Лише перед жінками хаос вклоняє голову, а знак питання перетворюється на крапку. 

Коли людина живе не своє життя, то воно перетворюється для неї в спостереження. Уявіть: не жити, а спостерігати зі сторони.

У буття не існує шансів проти наполегливості. А в чоловічій метафізиці її нескінченно багато. Обравши гору, для сильної особистості не існує варіанту не зійти на неї.

Люди, які ходять у гори — усі хороші. Підйом є ініціацією, певним фільтром, який пропускає на верхівки  тільки гарних людей. Що вища гора, то ліпші на ній  зустрічаються люди.

Обсяг книги - 146 сторінок. Обкладинка - тверда. Автор - красивий.

ЧАСТИНА ДРУГА

Власне, тут буде про те, як писав книгу.

Минулого року, я звільнився з перспективної офісної роботи, сказавши начальнику, що зібрався написати книгу, після чого піду з головою в психологію. Вже тоді консультував, але вирішив переходити на повну самозайнятість.

Писати книгу і водночас працювати не міг. Заважав робочий стрес і невпинне, гнітюче відчуття того, що займаюся зовсім не тим. Я буквально прокидався серед ночі і розумів, що або беруся ставати письменником, або сірість буденності наростатиме до кінця життя.

Отже, опинившись без роботи, дав собі слово - поки не напишу книгу, навіть не думатиму про пошук якогось заробітку. Так, фінансова подушка у мене була, але хто знає, той знає - без надходжень вона тане, наче морозиво літнім днем. Вирішив, що боротьба з тривогою щодо фін становища - ще один виклик, перевірка віри.

Спершу дав собі трохи часу відпочити: відсвяткував день народження, в гори з'їздив, у Снятин завітав. Щоразу відкладав написання на потім і це "потім" ніяк не наставало. Минув місяць - нуль сторінок.

Беруся писати, як одразу треба сходити за яблуком, прибрати в квартирі, зателефонувати комусь і так далі. Прокрастинація, як вона є. Допомогло наступне рішення: сказав собі, що кожного дня з 11:00 до 12:00 я сидітиму перед монітором і писатиму, а якщо текст не буде йти, то просто втикатиму на пусту сторінку - жодного скролингу, ніяких відволікань, сидиш спокійно, очима кліпаєш.

Повірте, десять хвилин отак мовчки сидите і рішення бодай щось написати, надходить у вашу голову прямісінько з космосу.

Далі мені під руку потрапила давно прочитана книга Підмогильного "Місто". Піддивився у головного героя Степана Радченка фішку з читанням по конкретним годинам і почав теж так робити. Читав, доволі багато. Це допомагало розганяти мозок в літературному плані і збагачувало контекстом вже для моєї книги.

Важливою складовою були тренування і постійні прогулянки в парку.

Діло пішло. Я писав, переписував, видаляв і знову писав. Робив це сидячи на дивані, розкладаючи стіл "книжку", лежачи на підлозі. В моменти, коли був дійсно хороший настрій - записував відеоролики, в яких звертався до себе майбутнього, даючи підтримку та мотивацію (Тайлер Дерден на максималках).

Коли було погано, давили думки про ілюзорність задуманого - нагадував собі, що так формується внутрішній стрижень, що розпочату справу необхідно завершити. В той час полюбив цитату: "Вирішив йти - йди до кінця". Це зараз воно звучить легко і прикольно, а коли ти тридцятирічний безробітний чувак, який місяцями пише книжку і гуляє в парку, поки інші гроші заробляють - ну таке, повірте.

Хто шукає секрети дисципліни - припиняйте, їх не існує. Це істини, які на поверхні: правильне харчування, спорт, здоровий сон, відсутність шкідливих звичок тощо. Так робив і я.

Ніякого очікування музи - сідаєш і бляха пишеш. Варто згадати й те, що я конкретно порахував кількість знаків, фактичний об'єм бажаної книжки, розбив усе на менші задачі по тижнях і по днях. Старався дотримуватися запланованого, постійно відстежував прогрес, вів щоденник, аби присікати самообман.

Ще мені допоміг халат, який купив собі спеціально для того, аби чутися справжнім письменником.

До речі, фіналом написання книги стало те, що зустрів Марину - дружину, яка дуже скоро приватизувала халат. Далі все наче в тумані: стосунки, контракт з видавництвом, повна самозайнятість психологом.

Закінчу цей допис тим, що книгу було написано у найдивніший період мого життя - і це в ній відчувається. Там багато, дуже багато рефлексії, висновків, поглядів, спогадів, думок. Книга стала сповіддю, оголенням душі. Сподіваюся, вам сподобається.

Завжди ваш,

Микола.