Урочище Гончарі-Кожум'яки

Поговоримо сьогодні з Вами, любий читачу, про одну історичну місцину нашого міста, яку по праву можна вважати прикладом доволі неоднозначного розуміння історії. Люди, мало знайомі зі Столицею, багато разів доволі експресивно доводили мені, що от ще рік-два, і ми матимемо тут автентичний київський квартал "Воздвиженка". Що ж, я до цього завжди ставився вкрай суб'єктивно. Хоча б тому, що ну не можна Воздвиженкою називати урочище Гончарі-Кожум'яки.

Життя почало кипіти в цих місцях ще за часів золотої доби Київської Русі, і саме в той час вони і отримали свою назву. Тут зразу варто зробити ремарку, що на той момент це вже була окраїна міста, межа якого пролягала по (ріка) (там, де зараз Верхній та Нижній вал, а по старому Канава). І таке місце для цехів кожум'як та чинбарів було обрано не дарма, адже майстерню чимбаря важко назвати соціально привабливим об'єктом (в форматі моєї оповіді я, на жаль чи на щастя, не можу дуже сильно закцентуватися на всіх тонкощах мистецтва вичиняти шкури, але тим з Вас, хто читав Парфюмера, мають бути добре знайомі "живі та насичені" описи місцевих ароматів). Тому і вибрали схил з безвітреної сторони, тому і був це вже край міста. 

Про подібну ж не вельми презентабельну сторону цього району казали і назви сусідніх вулиць та їх мешканці. Наприклад, знана нам нині вулиця Фролівська (теж ще один цікавий каламбур історії) довгий час була відома киянам як Чорна Грязь: і тому, що пройти по ній було, гхм, доволі важко через постійні піддоплення та "грязьові ванни" , і тому, що там жили "чорні християни" - більш знайомі Вам як старовіри.

Що ж до більш артистичної частини населення історичного урочища, а саме ремінсиків-гончарів, то для них місце було скоріше вимушеним, ніж бажаним (і до клієнтів з верхніх пагорбів недалеко, і не заважають працювати). Хоча можна зараз лише уявити, як багато горіла ця частина Києва до створення хоч чогось, схожого на пожежну службу.

Лише з будівництвом Польського замку (зі схилів якого Ваш автор це фото і робив) і з початком роботи площі Контрактової відповідно до своєї назви, урочище Гончарі-Кожум'яки стає своєрідним готельним кварталом для ремісників, дільців середньої руки та взагалі кожного, хто приїздив до Києва на ярмарки і не мав особливого бажання (або можливості) розкошелитися на приміщення на пагорбах.

На сьогодні урочище потроху перетворюється в елітний жилицрайон Воздвиженка, що відображає старий колорит міста. Ну, намагається це робити. Як мінімум, має гріти душу сама спроба створення подібного закутка старого міста (але не можу не сказати ч що місце трохи не того антуражу для подібних спроб).

Мало не забув! Я ж не дав Вам цікавої інтриги... То слухайте: київські легенди кажуть, що ще за часів нашого князя Володимира Красне Сонечко жив в цих місцях чоловік небувалої сили. Єдиною його справою було м'яти шкури, що їх чинбарі вичиняли в урочищі, тому і знали його в стольному граді як Микиту Кожум'яку. Знайома історія, чи не правда? І тому наступного разу я вам розповім про те, чому вірити у великих зміїв в наших краях не так вже й погано і чому нашому Микиті дуже знадобилася б зелена гілка київського метрополітену. 

З цим полишаю Вас, читачі, і хочу почути Вашу думку - вийде цукерочка з нашої Воздвиженки чи ні? В коментарях чекаю аргументів.

З любов'ю,

Ваш Київ.

#yours_with_love_kyiv_places

#yours_with_love_kyiv_legends