Управління підприємницькою діяльністю (бізнесом) - Менеджмент и трудовые отношения курсовая работа

Главная

Менеджмент и трудовые отношения
Управління підприємницькою діяльністю (бізнесом)

Поняття і сутність підприємництва та бізнесу. Організаційно-правові форми провадження господарської діяльності та класифікація суб’єктів підприємництва. Бізнес-план підприємства, як основа управління ним. Використання спрощеної системи оподаткування.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Національний університет біоресурсів і природокористування України
Кафедра менеджменту ім. проф. Й. С. Завадського
Мале підприємництво - це самостійна, систематична діяльність малих підприємств та громадян-підприємців на власний ризик з метою реалізації економічного інтересу - отримання прибутку (підприємницького доходу). При визначенні поняття "мале підприємництво" слід враховувати не стільки кількісні показники, скільки якісну характеристику, зокрема єдність права власності та безпосереднього управління підприємством, повну відповідальність за результати господарювання тощо. [3]
До малих підприємств належать новостворювані та діючі підприємства з чисельністю працюючих:
§ у промисловості та будівництві - до 200 осіб;
§ в інших галузях виробничої сфери - до 50 осіб;
§ у науці та науковому обслуговуванні - до 100 осіб;
§ у галузях невиробничої сфери - до 25 осіб;
§ у роздрібній торгівлі - до 15 осіб.
Підприємства, що здійснюють кілька видів господарської діяльності належать до малих за критеріями того виду, який становить найбільшу частку в обсязі продукції (робіт, послуг).
– громадянами, членами сім'ї та іншими особами, які спільно ведуть господарство;
– державними, орендними, колективними, спільними підприємствами, громадськими організаціями та їхніми підприємствами, кооперативами, акціонерними, господарськими асоціаціями, іншими підприємствами та організаціями, що є юридичними особами;
– державними органами, уповноваженими управляти державним майном.
При організації малих підприємств на основі змішаних форм власності вид підприємництва визначають з переважної частки майна власників, які створили це підприємство.
За характером діяльності у малому бізнесі можна виділити декілька видів підприємств. До першого виду належать індивідуальні (засновані на особистій власності окремої особи та виключно на її праці) та сімейні (засновані на власній праці членів однієї сім'ї, які проживають разом) підприємства. Майно такого підприємства формується з майна громадянина (сім'ї), одержаних доходів та інших законних джерел.
Інший вид - кооперативи або колективні підприємства, чисельність працюючих у яких не перевищує установлених обмежень. Майно кооперативу формується за рахунок вкладів учасників, одержаних доходів та інших законних джерел і належить його учасникам на правах пайової часткової власності.
Крім названих вище, можуть створюватися й інші малі підприємства. Законодавством передбачається можливість утворення на території України іноземних (унітарне або корпоративне підприємство, створене за законодавством України, що діє виключно на основі власності іноземців або іноземних юридичних осіб, або діюче підприємство, придбане повністю у власність цих осіб), а також спільних підприємств (підприємство, засноване на базі об'єднання майна українських та іноземних учасників). [1, c.57]
Підприємства мають право на добровільних засадах об'єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України.
Підприємства можуть об'єднуватися в:
1. Асоціації - договірні об'єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатись у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з її учасників.
2. Корпорації - договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників.
3. Консорціуми - тимчасові статутні об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети.
4. Концерни - статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємств.
5. Інші об'єднання за галузевим, територіальним та іншими принципами.
Об'єднання діють на основі договору або статуту, який затверджується їх засновниками або власниками. Підприємства, які входять до складу зазначених організаційних структур, зберігають права юридичної особи, і на них поширюється дія Закону України «Про підприємства в Україні». [9]
1.3 Правові засади розвитку підприємництва в Україні
Перехід до ринкових відносин потребує побудови нової правової основи господарської діяльності. Це - один із найважливіших способів підвищення ефективності суспільного виробництва і добробуту народу України. Правову основу підприємництва складає сукупність законодавчих і нормативних актів, які регулюють організаційно-правові засади здійснення підприємницької діяльності в Україні.
Зокрема, з-поміж основних законодавчих актів слід вирізнити Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року, Конституцію України від 28 червня 1996 року, Закони України: "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 р., "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 р., "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 р., "Про власність" від 7 лютого 1991 р., "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" від 18 лютого 1992 р., "Про оренду майна державних підприємств та організацій" від 10 квітня 1992 р., "Про захист від недобросовісної конкуренції" від 7 червня 1996 р., "Про банкрутство" від 14 травня 1992 р. та ін.
Основні засади господарювання в Україні визначаються Господарським кодексом, який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання. Під господарською діяльністю розуміють діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру,що мають цінову визначеність.
Виходячи з цього в Господарському кодексі України подається таке коротке визначення: підприємництво - це господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, а суб'єкти підприємництва називаються підприємцями. Повне визначення: підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Він складається з преамбули, 9 розділів та 41 глави (418 статей).[2]
Конституція України закріплює підприємництво як найважливіше право людини і громадянина. Згідно з нею кожен має право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, а держава забезпечує захист конкуренції у цій сфері (ст.42), виключно законами визначає гарантії та правові основи підприємництва (п.8 ст.92). Вона складається з преамбули та 15 розділів (161 статті). [10]
Закон України "Про підприємництво" визначає правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності (підприємництва) громадянами та юридичними особами на території України, встановлює гарантії свободи підприємництва та його державної підтримки.
У ст.1 цього закону зазначено, що підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством. У наступних статтях зазначається, що вона я вільною, не повинна суперечити чинному законодавству (ст. 3), у разі необхідності ліцензується (ст. 4), та визначаються суб'єкти (ст. 2) і встановлюється відповідальність (ст. 10). Він складається з преамбули та 3 розділів (17 статей). [8]
Закон "Про підприємства в Україні" регламентує діяльність різних видів підприємств. Цей закон визначає: види і організаційні форми підприємств, правила їх створення, реєстрації, реорганізації і ліквідації, організаційний механізм здійснення ними підприємницької діяльності; створює рівні правові умови для діяльності підприємств незалежно від форми власності на майно і системи господарювання; забезпечує самостійність підприємств, чітко фіксує їх права і відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини підприємств з іншими господарюючими суб'єктами та державою. Він складається з преамбули та 8 розділів (39 статей). [9]
Закон України "Про господарські товариства" визначає поняття і види господарських товариств, правила їх створення, діяльності, а також права і обов'язки їх учасників та засновників.
Згідно з цим Законом господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарськими товариствами визнаються підприємства, організації, установи, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства. Він складається з преамбули та 2 розділів (в другому розділі 5 глав), (83 статей). [7]
Закон України "Про власність" має на меті забезпечення вільного економічного самовизначення громадян, використання природного, економічного, науково-технічного та культурного потенціалів республіки для підвищення рівня життя її народу.
Згідно з цим Законом право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Кожен громадянин в Україні має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном особисто або спільно з
іншими. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Всі форми власності є рівноправними. Власність в Україні існує в різних формах. Україна створює рівні умови для розвитку всіх форм власності та їх захисту. Він складається з преамбули та 8 розділів (57 статей).[6]
Розділ 2. Умови ефективного управління бізнесом та підприємницькою діяльністю
2.1 Система показників фінансово-економічної діяльності як маяка управління
Фінансово-економічний стан підприємства характеризується ступенем його прибутковості та оборотності капіталу, фінансової стійкості й динаміки структури джерел фінансування, здатності розраховуватися за борговими зобов'язаннями.
Прибутковість підприємства вимірюється двома показниками - прибутком і рентабельністю. Прибуток виражає абсолютний ефект без урахування використаних ресурсів. Тому для аналізу його доповнюють показником рентабельности.
Рентабельність - це відносний показник ефективності роботи підприємства, який у загальній формі обчислюється як відношення прибутку до витрат (ресурсів). Рентабельність має кілька модифікованих форм залежно від того, які саме прибуток і ресурси (витрати) використовують у розрахунках.
Передусім виокремлюють рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу) і рентабельність продукції. Рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу) обчислюється в кількох модифікаціях: рентабельність активів, рентабельність власного капіталу, рентабельність акціонерного капіталу.
Рентабельність активів (Р а ) характеризує ефективність використання всього наявного майна підприємства та обчислюється за формулою
де П з(ч) - загальний (чистий) прибуток підприємства за рік; К а - середня сума активів за річним балансом.
Обчислюючи цей показник виходять як із загального (до оподаткування), так і з чистого (після оподаткування). Єдиного методичного підходу тут не існує. Тому треба обов'язково зазначити, який саме прибуток узято.
Показник рентабельності сукупних активів може бути дезагрегований, якщо підприємство здійснює різні види діяльності (за умов диверсифікації). У цьому разі поряд із рентабельністю всіх активів визначається їхня рентабельність за окремими видами діяльності (наприклад, рентабельність виробництва, сервісного обслуговування, комерційної діяльності тощо).
Рентабельність власного капіталу (Р вк ) відображає ефективність використання активів, створених за рахунок власних коштів:
де П ч - чистий прибуток підприємства; К в - власний капітал підприємства.
Величина власного капіталу береться за даними балансу підприємства. Вона дорівнює сумі активів за мінусом усіх боргових зобов'язань.
Рентабельність акціонерного капіталу (Р ак ) свідчить про верхню межу дивідендів на акції та обчислюється так:
де К ст - статутний капітал (номінальна вартість проданих акцій).
Цей показник можна обчислювати також як рентабельність акціонерного капіталу від звичайних акцій. Тоді з прибутку П ч віднімають фіксовані дивіденди на привілейовані акції, а зі статутного капіталу - їхню номінальну вартість.
Рентабельність продукції (Р п ) характеризує ефективність витрат на її виробництво і збут. Вона визначається за формулою
де П рп - прибуток від реалізації продукції за певний період;
С рп - повна собівартість реалізованої продукції.
Рентабельність продукції можна обчислювати також як відношення прибутку до обсягу реалізованої продукції. Саме в такому вигляді цей показник використовується в зарубіжній практиці.
У багатономенклатурному виробництві поряд з рентабельністю всієї продукції обчислюється також рентабельність окремих її різновидів.
Рентабельність одного виробу (Р і ) розраховується формулою:
де Ц і , С і - відповідно ціна й повна собівартість і-го виробу.
Ділова активність підприємства є досить широким поняттям і включає практично всі аспекти його роботи. Специфічними показниками тут служать оборотність активів і товарно-матеріальних запасів, величини дебіторської та кредиторської заборгованості.
Оборотність активів (п а ) - це показник кількості оборотів активів підприємства за певний період (переважно за рік), тобто
де - виручка від усіх видів діяльності підприємства за певний період; К а - середня величина активів за той самий період.
За цих умов середня тривалість одного обороту (t а ) становитиме
де Д к - кількість календарних днів у періоді.
Оборотність товарно-матеріальних запасів (п тмз ) виражається кількістю оборотів за певний період:
де С р - повна собівартість реалізованої продукції за певний період; М з - середня величина запасів у грошовому виразі.
Активність підприємства у сфері розрахунків з партнерами характеризується середніми термінами оплати дебіторської і кредиторської заборгованості.
Середній термін оплати дебіторської заборгованості покупцями продукції підприємства (t одз ) обчислюється за формулою
де З д - дебіторська заборгованість (заборгованість) покупців; Д к - кількість календарних днів у періоді, за який обчислюється показник (рік - 360, квартал - 90); V пр - обсяг продажу продукції за розрахунковий період.
За період t одз платіжні вимоги підприємства до покупців перетворюються на гроші. Зрозуміло, що скорочення цього періоду є економічно вигідним, а провадження (проти встановленого терміну або проти минулого року) - небажаним і потребує з'ясування причин.
Середній термін оплати кредиторської заборгованості постачальникам (t окз ) визначається співвідношенням:
де З к - величина кредиторської заборгованості постачальникам; М- обсяг закупівлі сировини і матеріалів за розрахунковий період у грошовому вимірі.
Скорочення t окз за інших однакових умов не визначається позитивним для підприємства, оскільки потребує додаткових коштів. Натомість збільшення періоду оплати заборгованості може бути наслідком різних причин: погіршання для підприємства умов розрахунків, браку коштів, затягування оплати з метою використання кредиторської заборгованості як джерела фінансування тощо.
Фінансова стійкість підприємства характеризується співвідношенням власного й залученого капіталу. Для цього використовуються різні показники, які заведено називати коефіцієнтами. З-поміж них найбільш поширеними є коефіцієнти автономії та забезпечення боргів.
Коефіцієнт автономії (k а ) обчислюється діленням власного капіталу на підсумок балансу підприємства:
де К в - власний капітал підприємства; К б - підсумок балансу (сума всіх джерел фінансування).
Якщо , то зростає ризик несплати боргів, а відтак і занепокоєння кредиторів. Збільшення значення коефіцієнта автономії зумовлює підвищення фінансової незалежності та зменшення ризику порушення фінансової стійкості підприємства.
Коефіцієнт забезпечення боргів (k зб ) є модифікацією першого показника і визначається як співвідношення власного та залученого капіталу, тобто
де К з - боргові зобов'язання підприємства (залучений капітал).
Нормальною вважають ситуацію, коли .
Платоспроможність підприємства , тобто його здатність вчасно розраховуватися з боргами, визначається за допомогою коефіцієнтів ліквідності. Вони показують, наскільки короткострокові зобов'язання покриваються ліквідними активами. А оскільки поточні активи мають різну ліквідність, то й обчислюється кілька коефіцієнтів ліквідності - загальної, термінової та абсолютної.
Коефіцієнт загальної ліквідності (k лз ) - це відношення оборотних активів (розділи ІІ і ІІІ активу балансу) до короткострокових пасивів (розділ ІІІ пасиву):
де К оа - оборотні активи підприємства; К зк - короткострокова заборгованість підприємства.
Якщо , то платоспроможність підприємства вважається низькою. За надто високого його значення (), може виникнути сумнів в ефективності використання оборотних активів. На оптимальну величину k лз помітно впливає частка товарно-матеріальних запасів у оборотних активах. Для підприємств з невеликими товарно-матеріальними запасами та оперативно оплачуваними дебіторськими зобов'язаннями є прийнятним нижчий рівень співвідношення оборотних активів і короткострокової заборгованості () і, навпаки, на підприємствах, в оборотних активах яких велика частка належить товарно-матеріальним запасам, це співвідношення треба підтримувати на більш високому рівні.
Коефіцієнт термінової ліквідності (k лт ) обчислюється як відношення оборотних активів високої (термінової) ліквідності до короткострокових пасивів, тобто
де К тл - оборотні активи високої (термінової) ліквідності, до яких відносять оборотні активи за мінусом товарно-матеріальних запасів (запасів і витрат).
Коли , то платоспроможність підприємства невисока.
Коефіцієнт абсолютної ліквідності () - це відношення абсолютно ліквідних активів до короткострокових пасивів:
де К ал - абсолютно ліквідні активи підприємства, до яких належать гроші та короткострокові фінансові вкладення (ліквідні цінні папери).
Нормальною можна вважати ситуацію, коли .
Рівень ліквідності підприємства залежить від його прибутковості, але однозначний зв'язок між цими показниками простежується тільки в перспективному періоді. У перспективі висока прибутковість є передумовою належної ліквідності. Підприємство з непоганою прибутковістю може мати низьку ліквідність унаслідок великих виплат власникам, ненадійності дебіторів тощо. Отже, забезпечення задовільної ліквідності потребує певних управлінських зусиль та оптимізації фінансово-економічних рішень.[14]
2.2 Бізнес- план підприємства як основа управління
Бізнес-план підприємства - це комплексний плановий документ, який містить систему заходів і дій, узгоджених з метою та ресурсами і спрямованих на одержання максимального прибутку внаслідок реалізації підприємницького проекту.
Бізнес-план підприємства розробляється з метою планування господарської діяльності підприємства на певний період відповідно до потреб ринку і наявності необхідних ресурсів.
Бізнес-план як програма діяльності підприємства на перспективу виконує зовнішню і внутрішню функції. Основна зовнішня мета полягає в тому, щоб переконати заінтересованих партнерів в ефективності реалізації підприємницького проекту. Внутрішня функція бізнес-плану - створити ефективну систему управління підприємницькою діяльністю для досягнення поставлених цілей.
Планування діяльності підприємства за допомогою бізнес-плану дає змогу вирішити такі головні завдання:
– визначити ефективні напрямки діяльності, сформулювати цілі підприємства, стратегію і тактику їх досягнення;
– визначити джерела фінансування заходів для реалізації обраної стратегії розвитку підприємства;
– обґрунтувати маркетингові заходи підприємства з вивчення кон'юнктури ринку та стимулювання працівників для успішної реалізації стратегічного плану;
– розрахувати очікувані фінансові результати та передбачити ризики діяльності підприємства.
Залежно від масштабів підприємницької діяльності та ступеню деталізації стратегічних рішень зміст і структура бізнес-плану може бути різною. Типова структура бізнес-плану підприємства, як правило, включає такі розділи:
1. Резюме. Інформація про підприємство. Короткий огляд бізнес-проекту, опис можливостей і стратегій, повідомлення про наміри.
2. Галузь, підприємство та його продукція. Поточна ситуація і тенденції розвитку галузі. Основні види та характер діяльності підприємства. Опис продукту і його технологічних особливостей. Конкурентоспроможність продукції на споживчому ринку. Визначення продукції, призначеної для реалізації на зовнішньому ринку.
3. Дослідження ринку. Характеристика регіонального ринку продукту. Сегментація ринку продукції, що випускає підприємство. Цільовий ринок бізнесу. Виявлення конкурентів на ринку. Перелік організацій, з якими співпрацюватиме підприємство. Оцінка впливу зовнішніх чинників на збут продукції.
4. План виробництва продукції. Обсяг виробництва і реалізації продукції. Характеристика виробничих цехів і процесу виробництва продукції. Розрахунок потреби у виробничих ресурсах і чисельності працівників. Можливості використання виробничої потужності підприємства та виконання програми контролю якості.
5. План маркетингу. Стратегія маркетингу. Очікувані обсяги продажу і частка ринку, яку займатиме продукція підприємства. Перелік покупців продукції при певних якісних і цінових характеристиках.
6. Організаційний план. Форма організації бізнесу. Власники і менеджери підприємства. Організація управління. Керівний склад підприємства, його обов'язки, оплата праці та умови преміювання. Критерії відбору кадрів, оцінки результатів їхньої роботи та форми заохочення.
7. Оцінка ризиків. Типи можливих ризиків. Спроби реагування на загрози для бізнесу.
8. Фінансовий план. План грошових надходжень і витрат. Зведений баланс активів і пасивів. Графік досягнення беззбитковості. Баланс прибутку та його розподіл.
9. Додатки. Повне резюме менеджменту компанії. Копія фінансового звіту компанії. Рекомендаційний лист від кредиторів, у яких компанія раніше отримувала кредити. Копія договору пов'язаного з реалізацією проекту. Копія ліцензії, авторських свідоцтв і т.д. [11, c. 58 - 60]
Бізнес-план -- це своєрідний рекламний документ, на підставі якого можна зробити висновки не лише про бізнес, а й про його власників. Тому важливим є як зміст, так і зовнішній вигляд бізнес-плану.
Бізнес-план, як і будь-який інший документ, підлягає певним вимогам щодо стилю написання:
1) бізнес-план має бути стислим, простим, але адекватно розкривати сутність підприємницького проекту. Для більшості невеликих проектів (для реалізації яких потрібно 80 - 100 тис. грн.), як свідчить практика, обсяги бізнес-планів обмежуються 20 - 25 сторінками. В інших випадках має бути підготовлений докладніший бізнес-план. При цьому в бізнес-плані рекомендується уникати жаргонних виразів, суто технічного опису продукції, операцій, процесів. Слід використовувати загальновідомі терміни; інформацію треба викладати в діловому стилі, але якомога доступніше;
2) бізнес-план має бути функціональним, тобто містити лише корисну інформацію, яка цікавить або може цікавити читача. За необхідності додаткова, пояснювальна, первинна інформація може бути винесена в додатки (обсяг додатків не обмежується);
3) бізнес-план має ґрунтуватися на реалістичних припущеннях. Прогнози та передбачення (як найбільш "вразлива" частина бізнес-планування) мають бути обґрунтовані й підкріплені посиланнями на тенденції та пропорції розвитку галузі, на проведені дослідження ринку, на досвід діяльності конкурентів тощо. Довіра до бізнес-плану може бути серйозно підірвана, якщо заплановані в ньому відхилення від середньогалузевих показників не мають достатніх підстав;
4) бізнес-плану протипоказаний зайвий оптимізм. Будь-яке припущення в бізнесі дає "на виході" кілька результатів - від найгіршого до найліпшого. У процесі бізнес-планування треба орієнтуватися на найгірший результат, створюючи в такий спосіб певний запас "міцності" бізнесу;
5) бізнес-план має бути легким для сприйняття, чітким та логічним; таким, щоб у ньому можна було швидко знайти потрібну інформацію. Отже, у структурі бізнес-плану треба виділяти розділи та параграфи;
6) бізнес-план має забезпечувати охорону конфіденційної інформації про фірму та її діяльність. Для цього можна жорстко контролювати сферу його розповсюдження або скласти окремий додаток, який міститиме всю конфіденційну інформацію і буде доступний тільки тим, кому треба таку інформацію знати.
Існують також певні правила технічного оформлення бізнес-плану. Вони передбачають:
-- розміщення резюме на початку бізнес-плану;
-- розміщення в кінці бізнес-плану додатків;
-- наявність приміток та посилань на джерела використаної інформації.
Форма титульного аркуша. На титульному аркуші зазначаються:
-- прізвища (назви), титули, адреси, телефони власників (засновників) фірми;
-- відомості щодо характеру та сфери бізнесу фірми;
-- відомості про загальні фінансові потреби;
-- вказівка на конфіденційність бізнес-плану;
-- місяць та рік складання бізнес-плану;
На титульному аркуші не повинно бути зайвих подробиць.
Оформлення змісту. Бізнес-план треба поділити на розділи та параграфи. Тому за титульним аркушем наводиться зміст, який містить перелік розділів, параграфів, таблиць та іншого ілюстративного матеріалу, додатків.
Отож, вдало розробивши бізнес-план, можна отримати надійний інструмент у змаганні з конкурентами і в розширенні своєї особистої справи. [1, c. 81-83]
2.3 Використання спрощеної системи оподаткування
За умов ринкової економіки важлива роль належить малому бізнесу. Його підтримка, у тому числі через систему оподаткування, є одним із способів подолання економічної кризи в економіці. На перших етапах становлення системи оподаткування в Україні малому підприємництву надавались певні пільги. Особливо це стосувалося оподаткування прибутку малих підприємств. Згодом податкові пільги для малого підприємництва практично було ліквідовано, що негативно вплинуло на його розвиток.
З метою реалізації державної політики щодо розвитку й підтримки малого підприємництва, підвищення його ролі в розвитку національної економіки було запропоновано внести зміни до Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 3 липня 1998 року N 727 ( 727/98 ).
Указ встановлює, що використовувати режим оподаткування за цією системою можуть:
- фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, а кількість осіб, які перебувають у трудових відносинах з такою особою, включаючи членів її сім'ї, за рік не перевищує 10 осіб і величина виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) не перевищує 500 тис. гривень.
- юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб, а величина виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень;
Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на поточний рахунок або в касу за здійснення операцій з продажу.
Суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи, які перейшли на спрощену систему оподаткування за єдиним податком, не мають права застосовувати інший спосіб розрахунків за відвантажену продукцію, крім готівкового та безготівкового розрахунків коштами.
Суб'єкти підприємницької діяльності - фізичні особи, мають право вибирати спосіб оподаткування доходів, одержуючи свідоцтво про сплату єдиного податку.
Ставка єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень на місяць. У разі коли фізична особа - суб'єкт малого підприємництва здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких установлено різні ставки єдиного податку, нею придбавається одне свідоцтво і сплачується єдиний податок, що не перевищує встановленої максимальної ставки.
У разі коли платник єдиного податку здійснює підприємницьку діяльність з використанням найманої праці або за участю у підприємницькій діяльності членів його сім'ї, ставка єдиного податку збільшується на 50 відсотків за кожну особу.
Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа, яка сплачує єдиний податок, звільняється від обов'язку нарахування, відрахування та перерахування до державних цільових фондів зборів, пов'язаних з виплатою заробітної плати працівникам, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї.
Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа сплачує єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.
Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах:
Сутність системи управління підприємством, основні концептуальні підходи до її формування у готельному бізнесі. Методи оцінювання результатів господарської діяльності підприємства. Пошук шляхів підвищення ефективності управління господарською діяльністю. курсовая работа [57,0 K], добавлен 09.09.2012
Малий інноваційний бізнес, життєвий цикл і тенденції розвитку, поява й розвиток бізнес-інкубаторів. Роль венчурного бізнесу в розвитку інноваційної діяльності, інноваційна спрямованість та гнучкість управління, специфічність ризикового підприємництва. реферат
Управління підприємницькою діяльністю (бізнесом) курсовая работа. Менеджмент и трудовые отношения.
Курсовая работа по теме Познавательные процессы умственно отсталых детей
Доклад: Память
Реферат по теме Русь "помещичья", "Русь народная" в поэме Н.В. Гоголя "Мертвые души"
Реферат: Sam Walton A Man Of Innovation Essay
Л Каминский Сочинение
Алимов Контрольные Работы 11 Класс Гдз
Реферат по теме Северная лесостепь: особенности и структура потребителей природных ресурсов и их характеристика
К2 Сочинение Егэ
Реферат На Русском Языке Образец
Курсовая работа по теме Современные социальные теории: общее и особенное концепций Н. Лумана, П. Бурдье, Э. Гидденса
Реферат по теме Русско-японская война 1904-1905
Сочинение: Ради жизни на земле (по произведениям о ВОВ). Скачать бесплатно и без регистрации
Реферат по теме Высокомоментные двигатели
Реферат по теме A Valediction Forbidding Mourning by John Donne
Реферат: Концепции возникновения жизни
Планирование Маркетинга На Предприятии Курсовая Работа
Реферат Эпидемии Мировой Литературы
Реферат: Государство и право Соединенных Штатов Северной Америки в новое время
Разработка Базы Данных Рекламное Агентство Курсовая
Реферат: Общая характеристика зарубежной Европы
Бонська конвенція - Государство и право реферат
Пищевые добавки. Отравления - Кулинария и продукты питания презентация
Женская преступность, ее особенности и предупреждение - Государство и право курсовая работа