Управління інноваційною діяльністю в організації - Менеджмент и трудовые отношения дипломная работа

Главная

Менеджмент и трудовые отношения
Управління інноваційною діяльністю в організації

Сутність інновацій та їх класифікація в сучасній економічній теорії, система управління відвідною діяльністю. Характеристика організаційної структури відділення, фінансово-економічні показники. Шляхи формування системи управління інноваційною діяльністю.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.


Актуальність теми. Загальна тенденція розвитку ринкових економічних систем свідчить, що найбільших комерційних успіхів досягають економічні суб'єкти, які функціонують на засадах інноваційної діяльності. Ефективна діяльність, забезпечення високих темпів розвитку і підвищення рівня конкурентоспроможності продукції значною мірою визначається рівнем інноваційної активності підприємств та діапазоном інноваційної діяльності.
Необхідність інноваційного розвитку національної економіки пред'являє нові вимоги до змісту, організації, форм і методів управління інноваційним потенціалом організацій. Переорієнтація українських підприємств на інноваційну модель розвитку повинна здійснюватись еволюційним шляхом через трансформацію всього соціально-економічного середовища.
Питання управління розвитком інноваційного потенціалу особливо актуальні для вітчизняних підприємств, на яких цей процес знаходиться на стадії формування. Невирішеність окремих теоретичних і практичних проблем в інноваційній сфері діяльності підприємств обумовили вибір теми магістерського дослідження.
Проблеми інноватики знаходять своє відображення в чисельних публікаціях як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників. Значною мірою це обумовлено підвищенням значення інноваційної діяльності як важливого фактора забезпечення ефективності організацій в умовах ринкових відносин. Про зростаючий інтерес до проблем управління і організації інноваційних процесів свідчить значна кількість наукових публікацій на цю тему останнім часом. Серед зарубіжних дослідників цю проблему розробляли Й. Шумпетер, Г. Менш, Б. Твіс, А. Кляйнкнехт, М. Портер, П. Друкер, Б. Санто, Р. Уотерман.
Серед російських науковців виділимо С. Валдайцева, С. Глазьєва, Н. Завліна, С. Ільєнкову, А. Прігожина, Р. Фатхутдінова, Ю. Яковця та інших.
Серед вітчизняних науковців питаннями інноваційного розвитку займались В. Александрова, Ю. Бажал, В. Василенко, В. Геєць, В. Гріньов, М. Данько, О. Дацій, М. Денисенко, Г. Добров, С. Ілляшенко, Н. Краснокутська, О. Мендрул, С. Онишко, Л. Федулова, Д. Черваньов та інші.
Але не дивлячись на широту розкриття інноваційних проблем залишається ще коло нерозкритих питань, особливо питання стимулювання інноваційної активності персоналу, формування адекватної завданням інноваційного зростання організаційної структури. Актуальною є проблема формування і управління інноваційним розвитком для тих організацій, які характеризуються значною кількістю факторів, що впливають на їх діяльність, зокрема, для банківського сектору.
В теперішній час зберігається висока невизначеність при впровадженні інновацій, яка пов'язана із необхідністю виявлення методів і механізмів впливу на інноваційну активність підприємств України. Це пояснюється, по-перше, наявністю значної кількості факторів, які впливають на інноваційний процес; по-друге, відсутністю єдиної інноваційної політики, яка реалізується в системі державних і регіональних законодавчих актів; по-третє, низьким рівнем достовірності та недостатністю статистичної інформації з інноваційної діяльності; по-четверте, нестабільністю економічного середовища і недостатнім досвідом топ-менеджерів і персоналу щодо розвитку в умовах інноваційної економіки. Відповідно, моделювання, управління і обґрунтування адекватних оптимальних напрямів розвитку інноваційного потенціалу організацій у нестабільному ринковому середовищі є актуальною і складною задачею.
Мета та завдання дослідження. Мета дипломного дослідження полягає у розробленні методичних підходів та практичних рекомендацій щодо активізації інноваційної діяльності в організації.
Для досягнення поставленої мети було визначено та вирішувалися такі завдання:
· узагальнити сутність інновацій та ознаки їх класифікації в сучасній економічній теорії;
· розкрити зміст системи управління інноваційною діяльністю на сучасному підприємстві;
· проаналізувати фінансово-економічний стан організації як важливу передумову для здійснення інноваційної діяльності;
· оцінити сучасний стан інноваційної діяльності та проблеми управління нею у досліджуваній організації;
· виявити чинники мікроекономічного середовища, що впливають на інноваційну діяльність;
· визначити напрями організаційно-управлінських перетворень в організації;
· спроектувати відділ інноваційного розвитку;
· розробити систему збалансованих показників для стимулювання інноваційної діяльності менеджменту організації;
· обґрунтувати створення системи стимулювання інноваційної активності персоналу в організації через елементи корпоративної культури.
Предметом дослідження є сукупність методичних та практичних підходів до формування ефективного та системного управління інноваційною діяльністю в організації.
Об'єктом дослідження обрано відділення №3 «Альфа-Банку», організаційно-правова форма якого є публічне акціонерне товариство, адреса розташування:
Методи дослідження. Дослідження здійснювалося з урахуванням вимог системного та комплексного підходів. У процесі роботи використовувалися методи: діалектики, логіки, формалізації та порівняння (при аналізі понять та концептуальних основ управління інноваційною діяльністю); синтезу (при адаптації досвіду економічно розвинених країн до діяльності вітчизняних підприємств); статистико-економічного аналізу (при оцінці сучасного стану інноваційної та господарської діяльності); системно-структурного аналізу (при виділенні факторів, що впливають на інноваційне управління та його етапи); експериментальний метод (при апробації запропонованих методик та практичних рекомендацій).
Теоретико-методологічною основою даного дослідження стало опрацювання наукових праць провідних вітчизняних та зарубіжних учених, що присвячені питанням інноваційного розвитку.
Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативні документи, дані електронних ресурсів мережі Інтернет, статистичні дані Державного комітету статистики України, матеріали первинної звітності банку та результати експертних опитувань.
Практичне значення одержаних результатів. Розроблені у ході дослідження методичні підходи до управління нововведеннями в організації знайшли практичне застосування. Зокрема, запропонована в роботі система збалансованих показників для вищого рівня менеджменту щодо посилення їх стимулів до інноваційної діяльності була використана при розробці положення про інноваційне стимулювання у відділенні №3 «Альфа-Банку».
Структура дипломної роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел (124 найменування), додатків (9 стор.).
1. Теоретичні основи управління інноваційною діяльністю на підприємстві
1.1 Сутність інновацій та їх класифікація в сучасній економічній теорії
Термін «інновація» був запроваджений ще у 1911 році австрійським вченим Йозефом Шумпетером. Він використав словосполучення «нова комбінація» у розумінні нового, порівняно з існуючим, поєднання факторів виробництва [119]. У подальших своїх дослідженнях Й. Шумпетер почав вживати замість категорії «нова комбінація» категорію «інновація».
У сучасній економічній літературі немає одностайності щодо того чи є тотожними поняття «інновація», «нововведення» та «новація». Ряд економістів вважає, що між цими поняттями не існує істотних відмінностей і вони можуть вживатися, замінюючи одне одного. Це пояснюється наявністю тісного зв'язку між зазначеними поняттями. Згідно з економічним словником, «нововведення» є синонімом «інновації» [66, с. 51]. Більшість дослідників під цими термінами розуміють новостворені об'єкти, що впроваджуються у виробництво з метою підвищення його якісного рівня.
Новація ж являє собою продукт інтелектуальної праці людей, який оформлений як результат наукових досліджень у певній сфері життєдіяльності й спрямований на зростання ефективності діяльності. На практиці вона постає у вигляді нового порядку, методу, винаходу, стандарту, явища тощо [47].
Згідно досліджень російського вченого Ю. Яковця, перелік можливих інновацій та сфер їх використання невичерпний [121]. Крім того, інновації носять часто індивідуальний характер, що зумовлено ірраціональною, але вирішальною роллю творчої людини, її таланту [93]. В умовах ринку інновації охоплюють всю економіку, включаючи засоби виробництва, робочу силу, виробничі відносини. Все це зумовлює складність цього суспільного явища.
Саме тому в літературі зустрічається декілька підходів до визначення сутності інновацій. Найбільш поширеними серед них можна назвати два. Згідно першого підходу інновації являють собою процес впровадження нової продукції, технології, методів, принципів замість діючих. Зокрема, прихильник такого трактування Б. Санто так визначає інновацію - «це такий суспільний техніко-економічний процес, який через практичне використання ідей та винаходів приводить до створення кращих за своїми властивостями виробів» [93, с. 153].
Прихильники другого підходу розглядають інновацію як результат інноваційної діяльності, що отримав втілення у вигляді нового продукту, нової технології, нового підходу тощо [47, 18]. У зв'язку з цим, виникає питання, який з цих підходів є найбільш виправданим?
Слід зазначити, що методологія системного опису інновацій в умовах ринку базується на міжнародних стандартах. Відповідно до міжнародних стандартів з науки та інновацій, інновація визначається, як кінцевий результат інноваційної діяльності, що отримав втілення у вигляді нового або вдосконаленого продукту, впровадженого на ринку, нового або вдосконаленого технологічного процесу, що застосовується на практиці або в новому підході до соціальних послуг [90].
Схоже, але дещо змінене, визначення інновації пропонується у Законі України «Про інноваційну діяльність». Згідно цього правового акту «інновації - це новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентноздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери» [40, с. 172]. Визначення інновацій в українському законодавстві, хоча й збігається з міжнародними стандартами, все ж не є досконалим, бо не дає чіткої відповіді на такі питання: що ж на практиці вважати новим або вдосконаленим продуктом? Чи може бути таким продукт, який випускається вперше, комерційно успішний, але надмірно забруднюючий навколишнє середовище? Чи можна назвати інновацією продукт, який вперше виготовляється в Україні, але вже знятий з виробництва в інших країнах? Чи можна вважати інноваційним продукт лише зі зміненим зовнішнім виглядом? І яким чином пропонується визначати конкурентоспроможність нововведення? Очевидним є факт, що українське законодавство розширює коло об'єктів, які можна назвати інноваційними. Але наскільки це є виправданим, особливо при визначенні економічної підтримки інновацій в умовах нестачі державних фінансів, що є хронічною для української економіки?
Слід зазначити, що в економічній теорії не всі зміни та новизна у виробництві та збуті вважаються інноваційними. «Інновація - це нова функція виробництва. Це - зміна технології виробництва, яка має історичне значення і є необхідною. Інновація становить стрибок від старої виробничої функції до нової, але не кожне нововведення, нове виробництво є інновацією» [8, с. 23].
Сьогодні в більшості нових індустріальних країн практикується істотно ширше визначення інновацій. До них відносять не тільки високотехнологічні продукти, послуги, що носять авангардний характер, а й вдосконалення традиційних «середніх» технологій, організаційні інновації, що дозволяють виробляти дешевше та створювати виробництва, які є нові для внутрішнього ринку, а також запозичення нових виробничих процесів, що значно підвищують ефективність компаній [122]. Такий нестандартний підхід до визначення на державному рівні сутності інновацій, які потребують підтримки, виявився для багатьох нових індустріальних країн досить успішним в умовах недосконалого ринку і особливо недосконалої держави.
Таким чином, у світовій економічній практиці поняття «інновація» вживається у вузькому та широкому значенні. Так, звужене поняття «інновація» включає в себе лише радикальні, авангардні зміни у виробництві чи на ринку, що втілюються у високотехнологічних продуктах, технологіях тощо. Проте, досить часто це поняття трактується більш широко й включає, поряд з вищеназваним, різні вдосконалення, що приводять до підвищення ефективності виробничо-комерційної діяльності, і навіть копіювання та запозичення технологій, що дозволяють підвищити конкурентоспроможність національної економіки.
На наш погляд, такий розширений підхід до трактування нововведень виправданий для застосування у практичному житті лише в початкові періоди державного стимулювання інноваційного пожвавлення і в разі використання недорогих інструментів державної підтримки. Сутність інновацій у теоретичному аспекті при цьому деформується і розбігається з трактуваннями, що існують у провідних теоретичних школах.
Якщо скористатися підходом, який запропонований польським економістом М. Хучеком, то у кожному з множини визначень категорії «інновація» домінує певний напрям, характерний для розкриття її сутності, а саме: функціональний, атрибутивний або предметний [112]. Так, за функціональним підходом, інновації - це свідомі зміни спрямовані на здобуття певних бажаних результатів. Таке трактування сутності інновації характерне для М. Портера, Й. Шумпетера [81, 82, 119]. Атрибутивний підхід розглядає інновацію як реакцію підприємств на потреби, що виникли в економіці та суспільстві. Цей підхід характерний для Б. Твісса, П. Друкера, [101, 30, 31]. Предметний підхід наголошує на тому, що інновація - це впровадження нових виробів, методів, технологій тощо. Таке трактування зустрічається у Р. Такера, Б. Санто [93, 100]. Проте, слід відзначити, що багато авторів часто поєднують різні ознаки функціонального, атрибутивного та предметного підходів.
Інновацію можна визначити як зміни у виробничій, комерційній та управлінській діяльності, що приводять до появи нових чи вдосконалених товарів, технологій, стратегій тощо, які в результаті їх впровадження приносять додаткову корисність одночасно виробникам та споживачам.
Аналіз цілого ряду економічних джерел [17, 19, 27, 44, 54, 58, 104] дає можливість сформулювати наступні характерні ознаки інновацій. По-перше, інновації зумовлюють масштабні зміни в економіці, які носять як кількісний, так і якісний характер. При цьому інноваційний процес не завжди є лінійно прогресивним. Достатньо згадати про екологічні наслідки багатьох техніко-технологічних інновацій. Та й вплив безперервних змін на саму людину, її психологію та світосприйняття сьогодні неоднозначно трактується спеціалістами. Інноваційний процес, як вже зазначалося вище, має циклічний характер, а це означає, що його природі властиві періоди регресу.
По-друге, в сучасному світі інновації перетворилися з екзогенного чинника впливу на економіку на ендогенний. Проте, з цього приводу не існує одностайності в наукових колах. Ряд вчених продовжує вважати інноваційний чинник екзогенним, а можливість заданого впливу людини на динаміку інноваційного процесу обмеженою. І все ж, на наш погляд, у сучасній економіці інновації не можна однозначно вважати абсолютно непередбачуваними, обумовленими лише зовнішніми чинниками. Інноваційний процес став невід'ємною частиною виробництва, більше того, успішне виробництво сьогодні неможливе без нововведень. Інновації плануються, їх напрями заздалегідь визначаються, передбачаються кошти на їх фінансування. Економічно розвинені країни щороку витрачають на наукові дослідження та розробки від 2,5% до 3% ВВП [7]. Отже, вважати сьогодні інноваційний чинник екзогенним невиправдано. На наш погляд, він носить переважно ендогенний характер.
По-третє, результат інноваційного процесу лише частково виявляється у створенні нового продукту, в значно більшій мірі він проявляється у збільшенні економічного та науково-технічного потенціалу інноваційної системи. Інноваційний процес не обмежується першою появою на ринку нового продукту, послуги. В міру розповсюдження інновація вдосконалюється, стає більш ефективною, набуває нових властивостей. Це відкриває для неї нові ринки та нових споживачів. Сукупний суспільний результат інновації є позитивним саме завдяки механізму дифузії інновацій. Економічний вплив конкретного інноваційного процесу можна розділити на дві частини: близько 30% потенціалу впливу проявляється на тому підприємстві, де запроваджується нововведення, а 70% опосередковано підвищують результати діяльності інших підприємств [93].
Сутність інновацій ще більш детально розкривається через їх класифікацію.
В оглянутій автором економічній літературі зустрічається більше двадцяти ознак, за якими розрізняють нововведення. Це зумовлено різноманітністю суб'єктів, що здійснюють інновації, унікальністю та комплексністю нововведень, структурою інноваційного процесу, що включає ряд етапів, широким застосуванням інновацій у різних сферах життя.
Серед безлічі класифікацій нововведень до сьогодні залишається актуальним поділ, зроблений Й. Шумпетером. Він окреслив п'ять основних випадків: 1) виготовлення нового, невідомого споживачам товару; 2) запровадження нового методу виробництва, який може бути як технологічного, так і комерційного характеру; 3) освоєння нового ринку збуту; 4) отримання нового джерела сировини; 5) створення нових організацій (наприклад, створення монопольного становища або його руйнування) [119].
Глибоко розкриває зміст інновацій класифікація запропонована Г. Меншем. Він розділив технологічні нововведення на базисні, вдосконалюючі та псевдоінновації [124]. У сучасному розумінні базисними інноваціями є ті, які спрямовані на освоєння нових поколінь техніки чи технології. Вдосконалюючі інновації сприяють розповсюдженню та диференціації базисних поколінь та укладів техніки з врахуванням специфічних вимог різних сфер їх застосування. Псевдоінноваціями називають ті нововведення, що спрямовані на подовження терміну служби застарілих поколінь техніки чи технології, у той час як їх потенціал вже вичерпався. Для України, через брак фінансових коштів, часто є властивим саме такий тип інновацій.
Угорський економіст Б. Санто пропонує класифікацію за характером суспільної мети. Він розрізняв такі види інновацій: економічні, зорієнтовані на прибуток; економічні, не зорієнтовані на прибуток (економія електроенергії); спеціальні (військові); освітні; в галузі охорони здоров'я [93].
Р. Такер відзначає, що існують три основних типи інновацій - це продуктові, процесові та інновації стратегії. Під останніми він розуміє перегляд методів створення цінності для споживача в певній галузі з метою більш глибокого задоволення потреб клієнтів, підвищення цінності продуктів, формування нових ринків та нових груп споживачів для компанії. Р. Такер наголошує на особливій значимості, насамперед, інновацій стратегії у сучасних умовах. Основні напрями стратегічної інновації, за Р. Такером.
Інновації у різній мірі впливають як на споживача, так і на темпи зростання підприємства. Всі інновації - продуктові, процесові, стратегічні можна додатково, згідно досліджень Р. Такера, підрозділити на прирістні, істотні та революційні або проривні. Прирістні інновації характеризуються незначним впливом на прибуток підприємства і рідко вимагають істотних змін на виробництві та у поведінці споживача. Значне збільшення доходів та прибутків, що зумовлене появою нового продукту, послуги чи зміною стратегії як правило, є результатом інновації прориву. Наведену класифікацію показано на рис. 1.2.
Розуміння сутності інновацій та їх типів сьогодні має практичне значення. Більшість менеджерів сучасних промислових підприємств часто зводять інновації лише до поліпшення існуючого процесу чи товару. На українських підприємствах вдосконалюючі або прирістні інновації замінили собою прагнення до більш істотних нововведень - тих, які створюють нову цінність для споживача, вирішуючи по-новому його проблеми, і в результаті забезпечують успішну діяльність підприємства в тривалій перспективі. Як правило, конкуренти швидко копіюють такі нововведення, що приводить до того, що підприємства перестають отримувати від них прибуток. Ще більша небезпека полягає в тому, що відбувається зосередження всіх зусиль на розробці зазначених інновацій і в результаті не лишається ні часу, ні матеріальних ресурсів для розробки істотних нововведень. Постійні вдосконалення, безумовно, мають велике значення для підприємств. Особливо вони необхідні тоді, коли підприємство освоює новий ринок чи радикально новий товар. Без сумніву такі нововведення необхідні, але їх здійснення повинно підкріплюватися баченням перспектив, тобто вони повинні супроводжувати більш істотні інновації, сприяти їх більш глибокому проникненню на ринок.
Неоднорідність інновацій вимагає, на наш погляд, необхідність доповнення їх класифікації. У табл. 1.1 запропоновано групування за ознаками, які вказують на необхідність вибору певних рівнів та відповідних методів управління, що адекватні особливостям здійснюваної інноваційної діяльності.
Класифікація нововведень за різними ознаками дає також можливість більш чітко вказати на певні особливості, які важливі при оцінці інновації, виборі управління нею тощо.
Таблиця 1.1. Класифікація інновацій для вибору рівня управлінського впливу
За способом заміщення існуючих аналогів
поєднання підприємницького та державного
а) ті, що подовжують життєвий цикл товару
б) ті, що подовжують життєвий цикл підприємства
Наприклад, класифікація інновацій за рівнем новизни вказує на масштабність впливу їх на економічну систему, за сферами управління (інновації продукції, технології, робочої сили, тощо) - на спрямованість інноваційного управління, за обсягом (точечні, системні, стратегічні) - на трудомісткість та можливі терміни виконання робіт тощо. Крім того, одну і ту ж саму інновацію можна одночасно класифікувати за різними ознаками. Наявність значної кількості класифікаційних ознак засвідчує комплексність та багатогранність нововведень. З цього можна зробити методологічний висновок, що управління інноваційною діяльністю повинно відзначатися такою ж різноманітністю та одночасним застосуванням різних методів та принципів.
Вибір виду інновації, що планується до здійснення на підприємстві, визначає весь подальший хід інноваційної діяльності, її результат, напрям та масштабність змін самого підприємства та його оточення. Правильність такого вибору визначається ефективним управлінням інноваційною діяльністю.
1.2 Система управління інноваційною діяльністю на підприємстві
Протягом тривалого часу виробничий процес на підприємстві носив здебільшого стабільний та передбачуваний характер. Асортимент продукції, технологія та техніка змінювалися повільно. Інноваційна діяльність носила епізодичний характер і реалізовувалася силами спеціалістів та керівників, які обслуговували традиційне виробництво. Сучасне виробництво розвивається в таких економічних умовах, які вимагають постійних змін та вдосконалень продукції, технології, обладнання та управлінських методів. Для завоювання та утримання конкурентних переваг сьогодні недостатньо, щоб на підприємстві впроваджувалися інновації, необхідно, щоб це впровадження було безперервним та здійснювалося на системній основі. Саме тому в останній час виникла необхідність застосування менеджменту інноваційної діяльності як підсистеми загального менеджменту підприємства. Незважаючи на те, що це поняття порівняно нове, існує цілий ряд визначень різних авторів (табл. 1.2).
Узагальнюючи визначення, які наведено в табл. 1.2 можна стверджувати, що управління інноваційною діяльністю - це невід'ємна складова загального управління підприємством, що являє собою сукупність принципів, методів, форм управління, спрямованих на створення та освоєння різноманітних інновацій з метою отримання конкурентних переваг і зміцнення ринкових позицій підприємства. Зростаюча роль інноваційної діяльності в перспективному та поточному функціонуванні підприємств, робить необхідним також з'ясування сутності зазначеного поняття.
Таблиця 1.2. Визначення поняття управління інноваційною діяльністю у різних джерелах
Поняття «управління інноваційною діяльністю»
Сукупність форм, принципів та методів управління процесами створення і впровадження новин у підприємницьких структурах з урахуванням особливостей ринкової економіки та сучасних тенденцій НТП.
Невід'ємна складова діяльності сучасного підприємства, що охоплює планування, організацію та стимулювання інноваційної діяльності, реалізацію інноваційних проектів, розрахованих на отримання конкурентних переваг і зміцнення ринкових позицій підприємства.
Сукупність систематизованих знань з теорії інноватики та сучасного менеджменту про методи створення наукомістких інновацій та їх ефективність.
Сукупність економічних, мотиваційних, організаційних і правових засобів, методів і форм управління інноваційною діяльністю конкретного об'єкта управління з метою одержання найоптимальнішим шляхом економічних результатів цієї діяльності.
Особлива управлінська діяльність, спрямована на одержання економічних, соціальних та екологічних результатів функціонування соціально-економічної системи шляхом створення (придбання) та переважного використання у виробничо-комерційній діяльності інновацій в якості основних продуктів, а також факторів ефективної праці.
Сукупність визначених організаційно-економічних методів і форм управління всіма стадіями і видами інноваційних процесів підприємств і об'єднань з максимальною ефективністю.
Таке управління, метою якого є визначення основних напрямів технічної і виробничої діяльності фірми у таких галузях: розробка й впровадження нової продукції, модернізація й вдосконалення продукції, що випускається; подальший розвиток виробництва традиційних видів продукції; зняття з виробництва застарілої продукції.
Недоліком визначення є відсутність окреслення мети діяльності.
Недоліком визначення є зведення функцій інноваційного управління лише до планування, організації та стимулювання.
Об'єкт управління інноваційною діяльнісністю не доцільно зводити лише до науково містких нововведень.
Перевагою визначення є перелік основних засобів управління, за допомогою яких можна оптимізувати
діяльність по впровадженню інновацій.
Перевагою є повний перелік можливих результатів, за для яких здійснюється інноваційна діяльність.
У визначенні не окреслюється перспективна мета управління інноваційною діяльністю.
Неправомірно мету інноваційного управління зводити лише до визначення напрямів технічної та виробничої діяльності. Крім того, серед названих напрямів відсутня розробка та запровадження нових стратегій та бізнес-моделей.
Слід відзначити, що інноваційна діяльність сьогодні здебільшого розглядається як діяльність, спрямована на використання та комерціалізацію інновацій та отримання ефекту [40, 48, 60, 75]. На наш погляд, доцільно розглядати інноваційну діяльність з позицій організаційного розвитку як засіб вирішення перспективних завдань. Саме тому інноваційну діяльність слід визначати як сукупність заходів, спрямованих на забезпечення створення та комерціалізацію нових видів продукції або методів її виробництва, доставки, реалізації, формування інноваційно-орієнтованої інфраструктури, метою яких є отримання поточного та перспективного ефекту.
Необхідно відзначити, що сьогодні інноваційна діяльність це не лише заходи на підприємстві, а й формування певних коопераційних зв'язків та партнерств у зовнішньому середовищі, без яких часто неможливо ефективно створювати та успішно освоювати нововведення, особливо якщо існують значні фінансові, кадрові та матеріальні обмеження.
Для забезпечення комплексності та ефективності, інноваційна діяльність повинна здійснюватися на засадах маркетингу та проходити послідовно через такі основні етапи:
· аналіз внутрішнього та зовнішнього середовища для визначення пріоритетних напрямів розвитку;
· визначення стратегічних цілей діяльності;
· аналіз ризиків інноваційної діяльності;
· генерування ідеї інновації відповідно до визначених пріоритетних напрямів розвитку;
· аналіз можливостей створення та комерціалізації певної інновації та відбір остаточного варіанту інновації;
· формування маркетингової стратегії комерціалізації інновації;
· розробка конструкторської та технологічної документації;
· оцінка економічної доцільності впровадження нововведення;
· випуск дослідного зразка чи здійснення експериментальних робіт;
· випробування інновації на ринку, у виробництві чи управлінні;
· впровадження інновації на ринку, у виробництві чи управлінні.
За такої послідовності здійснення інноваційної діяльності на підприємстві особливої важливості набуває міжфункціональна взаємодія різних підрозділів, які залучені до виконання робіт. Особливої ваги набуває взаємодія таких підрозділів як маркетинг, виробництво, НДДКР, фінанси та вище керівництво, які беруть безпосередню участь в організації та забезпеченні інноваційної діяльності.
Потрібно зауважити, що існують інші, на наш погляд, виправдані етапи проведення інноваційної діяльності. Зокрема, можна виділити таку модель [55, с. 94]:
· одержання інформації про межу технології, товару на основі S - подібної кривої;
· виникнення проблеми нововведення;
· розробка ідей, аналіз властивостей інновації;
· відбір ідей, оцінка їх економічної ефективності;
· дослідження, розробка, впровадження;
· розробка програми технічного переозброєння підприємства;
· виявлення вузьких місць виробництва;
· вибір організаційної форми структури виробництва та управління з метою впровадження нововведення;
· оперативне управління впровадженням нововведення.
Описана модель здійснення інноваційної діяльності ґрунтується на виявленні потреб уже існуючих на даний момент у запровадженні нововведення, вона є менш ризиковою та акцентує увагу на важливості правильного вибору організаційної структури. Проте, на наш погляд основним її недоліком є відсутність формування пріоритетних напрямів розвитку підприє
Управління інноваційною діяльністю в організації дипломная работа. Менеджмент и трудовые отношения.
Контрольная Работа На Тему Полномочия Прокурора При Рассмотрении Дел Судами Первой Инстанции
Реферат по теме Особенности неоклассической теории совершенной конкуренции. Комментарий
Эссе Использование Метода Эксперимента В Педагогическом Исследовании
2 Исполняют Композиции Собственного Сочинения
Дипломная работа: Нарушения звукопроизношения у детей дошкольного возраста с минимальными дизартрическими расстройствами
Реферат: Виды и формы безработицы 2
Теорема коуза и проблема внешних эффектов (экстерналий). Выводы из теоремы. Российская приватизация в свете теоремы коуза
Курсовая работа: Принцип разделение властей в конституции США. Скачать бесплатно и без регистрации
Дипломная Работа На Тему Природа, Хозяйство И Проблемы Окружающей Среды Южной Лесостепной Зоны Республики Башкортостан (На Примере Кушнаренковского Района)
Реферат: Роль ресурсного обеспечения при достижении поставленных организацией целей
Реферат На Тему Концепції Сучасного Природознавства В Науках Древнього Єгипту
Евтушенко Собрание Сочинений В 8 Томах
Л Каминский Сочинение Основная Тема
Эффективность Государственного Управления Диссертация
Прикметник. Числівник. Займенник. Прислівник
Отчет По Практике Налоговые Проверки
Реферат: Исследование основных причин конфликтов в семье. Скачать бесплатно и без регистрации
Курсовая работа по теме Правила ведения трудовой книжки
Шарлоттский эксперимент
Первый Космонавт Реферат
Преобразователь двоичного кода от 0 до 255 в двоично-десятичный код - Коммуникации, связь, цифровые приборы и радиоэлектроника контрольная работа
Избирательные права лиц, содержащихся в СИЗО - Государство и право реферат
Особенности организации приема-фуршета на 120 человек - Кулинария и продукты питания курсовая работа